Свого стану й того, що відбувається зі мною, не вдалось приховати. Мати намовила лягти в психіатричний стаціонар. Я й не опирався. Був найважчим хворим у своєму відділенні. Байдужість лікарів була зумовлена радше не зневагою до мене, наркомана, а власною безпорадністю, не знали, як лікувати, не вірили своему лікуванню. У лікарні пробув близько двох місяців. Вийшов таким, як і прийшов. Потім було ще багато лікарень, але результат один — я повертався до наркотику. Лікарня для мене, наркомана, що тюрма для злодія. Злодій удосконалюється у своєму ремеслі, наводить нові контакти. У лікарнях я теж набував досвіду, які таблетки ліпші, що і з чим варто комбінувати, дізнався нові способи приготування наркотику.
Після першого ж "лікування" мене поставили на облік у наркологічний кабінет і, звичайно ж, у міліцію.
Уже через рік судимість — чотири роки таборів. Це була велика школа. Везли нас етапом через декілька тюрем. Бачив я концтабори у фільмах, дещо й читав. Тепер це довелось пережити на власній шкірі. Не описуватиму ці жахіття, скажу лиш, що про якесь "виправлення" чи, тим більше, "гуманність" у таборах ніколи не йшлося. У Норильську зустрів багатьох товаришів по нещастю. Усі ми були схожі один на одного — безсовісні, злі та хворі егоїсти, готові за дозу наркотику вчепитись один одному в горло.
За час, що був у таборі, у мене конфіскували квартиру. Дружина, яку я так беріг від зілля, таки стала наркоманкою. Ми розлучились. Життя було нестерпним. За мною стежила міліція, у будь-який час могли обшукати й засадити знову.
Про те, щоб отримати роботу, голі було й думати. Знав, що головна моя проблема — наркотики. Знову й знову спробував покинути.
На час, коли мені все ж вдавалось відійти від наркотику, прекрасне життя розкривалось переді мною і я намагався пірнути туди з головою Але в середині було холодно й порожньо. Тоді я почав пити. Наркомани знають, що найстрашніший алкоголік — наркоман, який узявся за горілку. Випивав пляшку, а то й дві, настрій піднімався на якихось півгодини, а далі — провал у пам'яті. Уранці довідувався про себе жахливі речі! У такому стані я мало не вбив людину, схопив ножа й накинувся на одного з відвідувачів шашличної. Восьмеро здоровенних чоловіків не могли мене скрутити. "Ця нелюдська сила й напористість не инакше як одержимість, — сказав один віруючий. — Це не він, біс у нього вселяється".
Від великих доз алкоголю швидко втомлюєшся, і тоді наркотик знову бере своє. Починає здаватись, що не така це вже й погана річ. Усе починається спочатку.
Понад двадцять років тривала моя мука. Ніхто не міг мені допомогти — ні знайомі, ні лікарі, ні тюрми. Ніхто.
...Знайомий наркоман розповів, що шанс усе-таки є. Віруючі люди допомагають позбутися цього лиха, цієї жахливої залежности. У минулому самі наркомани й алкоголіки, знають, почім ківш лиха, та тепер вони вільні й щасливі. Моє життя завдало мені стільки розчарувань, що повірити в щось світле було вельми важко. Та першим дивом було те, що в цю інформацію повірив одразу й беззастережно. Лишень знав, що це не для мене. Там потрібна віра, а я вірив лише в мак. Він був моїм богом.
Дата добавления: 2015-08-02; просмотров: 40 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| У КАЗЦІ | | | ЯВЛЕНІ ЧУДА |