Розділ п’ятий треба молитися без впину

«Вночі і вдень, на яві і потайки, під Твій покров прибігаємо, Пречиста Діво, що прославляємо Тебе вірно» (Окт. Гл.7.).

Спосіб, що ним можна найкраще позискати собі Серце Небесної Матінки — це бути завсіди близько Неї. Дивись, як патріярх Яків, син Ісаака, вмів подобатись своїй матері, Ревеці. Вона — каже Святе Письмо — любила його, бо він любив сидіти дома біля неї.

Противно Ісав, старший син — а був він також добрий син — не зумів з’єднати собі такої прихильності своєї матері. Він мав вдачу більш сувору і волів бути поза домом.

Бачиш? Треба отже перебувати завсіди около своєї Матері, Марії, та просити в Неї заєдно помочі.

Вчися від дитини штуки виєднувати собі всього у своєї матері. Гляди, як дитина ходить за матір’ю крок в крок, чи вона виходить з дому, чи приходить; як, держиться її, коли вона сидить при праці; як від часу до часу обійме Її та шепче до вуха свої дрібненькі бажання.

Як мама не спішиться сповнити ці бажання, то дитина не турбується цим. Вона бере її за руку, пестить і знов просить. А як просьба ще не заспокоєна, дитина прибере сумну міну і починає плакати. А мати, чи може спротивитись цій послідній штуці?...

Роби так і ти. Будь при Марії, проси, наставай та не знеохочуйся. Твоя Мати не буде могла забути про тебе.

Гляди, як Ревекка далася побідити любов’ю свойого сина Якова, до тої міри, що помогла йому, з кривдою Ісава, позискати право першенства. їй вдалося підступом позбавити найстаршого сина батьківського благословення, щоб обділити ним молодшого свого любимця. А як потім уміла вона порадити собі, щоб охоронити свого Якова перед гнівом кава!

Ось прообраз Марії, що постійно занята справами своїх улюблених душ, що радо перебувають у Її стіп і моляться до Неї. Постанови ж собі від сьогодні молитися не лише витривало, але завсіди.

Ти скажеш може: Я не чернець, я світський чоловік, маю свої заняття від досвітку до вечора. Що ж це шкодить?...

Вміти молитися завсіди, це певний секрет, і я хочу тебе його навчити так, щоб ніяка праця не змогла перервати твоєї молитви.

Що ж то таке молитва? Це таке розположення твоєї душі, що бачить на кожному кроці потребу помочі, і бажає її. Це наклін душі до покори. Бувають люди зарозумілі, вдоволені самі собою, що не бачать своєї біди та уважають себе завсіди за добрих. Є знов інші, що з глибини душі переконані про свою неміч та грішне життя і підносять свої очі до Бога, щоб подав їм помічну руку.

Бачиш? Ці послідні, то люди молитви. Хоч не мають можливості слухати Служби Божої на буднім дні, хоч приневолені відмовляти ранішню молитву по дорозі до роботи.

Що ж і тобі шкодить, бути й собі таким, як вони? Признайся, що ти є грішник, що потребуєш завсіди твоєї Небесної Матінки і будь так розположений, щоб, як тільки згадаєш на це, взивати Її помочі.

Але може скажеш: «Мені й не приходить на думку молитися». Годжуся на це, але ти молишся мимо цього. Молитва не є ділом твого думання, ані твоєї пам’яті, вона розположенням твоєї волі.

Як твоя душа раз зрозуміла невідкличну свою нужду, а воля постановила благати помочі в Пр. Діви, то ця воля не перестає хотіти, доки ти не відкличеш твоєї молитви цілком свідомо. Як ти сказав наперед: «Я хочу взивати Пресвяту Діву; я цього дуже потребую», — то ти не перестаєш і на дальше хотіти взивати Її навіть тоді, коли цілком про це не думаєш, хіба, що ти виразно сказав собі: по що то стільки молитись? І не хотів уже цього.

Така наука дуже потішає християнина, що щиро бажає завсіди молитися, а не має до цього ні часу, ані на гадку йому це не приходить. Його воля молиться за нього; власна його нужда, пізнана й признана, молиться за нього: його внутрішнє, покірне, розположення молиться за нього.

Чи думаєш, що Господь Бог потребує твойого розуму, або твоїх уст, щоб знати сердечне твоє бажання?...

Він же ж є в нутрі всієї твоєї істоти, — всіх сил душі. Він знає, що там діється, бо без Нього ти б не міг навіть нічого ані хотіти ані бажати.

«Він бачив — каже Псальмопівець — приготування їх серця¹). Серце ще не з’ясувало свого бажання, стало щойно приготовляти те, чого має забажати, а Господь Бог вже знає про те і вже постановив уділити цієї ласки.

Отже як Він бачить, що твоя душа завсіди розположена покірно, як бачить, що здаєш собі справу з своєю безумовної залежності від Нього, то бачить тим самим, що ти неустанно молишся.

Додай ще до цього як лише тобі прийде на думку, якесь зідхнення до Ісуса та до Марії, якусь маленьку просьбу про прощення гріхів або загально про поміч.

В вільні хвилі май привичку відмовити одне-два «Богородице Діво». Скільки то разів буває, що ти сам, чи то в полі, чи в дорозі? Повторяй же ж тоді «Богородице Діво» і то не раз лише мимоходом, але й невпинно — по можності.

На що тратити час на мрії, на нісенітниці і наражатись може й на спокуси?...

Молися до своєї Матінки; стій близько Неї. Проси ласк для своєї рідні, доброго успіху своїх праць, а особливо доброго успіху найважливішої своєї справи — вічності.

Як коли подивляєш красу природи, кругом себе, блискуче небо вгорі, над собою, то згадай про Неї, про найкращу з усіх сотворінь й кажи собі: Вона моя найдорожча Ненька; Вона мене любить більш ніж земська мама, ось-ось, не задовго, буду я при Ній в небі.

І не думай, що тоді робитимеш щось надзвичайне, бо кожна щира душа, яка любить Марію, чує мимовільний потяг до молитви в такі вільні хвилі.

Я питав раз одного візника: «Що ти робиш, Іване, в дорозі?... «Мовлю завсіди «Богородице Діво», одно по другім, каже він, — та й думаю про Господа Бога, і про свою Небесну Матінку»

Само серце будиться до цеї невпинної молитви, до постійного синівського прибігання до Матері Божої Неустанної Помочі. На те Вона й носить це Ймення, щоб люди не уставали призивати Її в усіх небезпеках, навіть в небезпеках — тілесних, дочасних.

Отець Грізар, з Чина отців Редемптористів, у південній Америці, оповідає в одному листі про свою подорож через гори Кордильєри.

Він і його товариш о. Енгер, сіли на мули і пустились повільною ходою плаєм, що пробігав понад пропасть. Нараз мул о. Енгера посковзнувся, стратив рівновагу і — скинув свого їздця в безодню, та ще потоптав йому груди.

Товариш наспів йому на поміч. Отець Енгер, по кількох хвилях оголомшення, прийшов до себе. Діткнувся своїх грудей, та голови — і встав без ніякої рани та болю.

«Дякую Тобі, о добра Мати Неустанної Помочі», — закликав він. — «Це ти спасла мене!¹)

Як то добре бути завсіди під Її Покровом!

Дата добавления: 2015-08-02