Стаття 194-1

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Постанова ПВС № 4 від 2 липня 1976р. «Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки» (пункти 2, З, 5, б, 7, 8, 11, 12, ІЗ).

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе­редбачає відповідальність за посягання на життя, здоров я, гідність та власність суддів і пра­цівників правоохоронних органів» (п. 13).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» (п. 9).

Постанова ПВС № 8 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» (п. 14).

Стаття 195. Погроза знищення майна

Погроза знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загаль­нонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійс­нення цієї погрози,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а додатковим
обов'язковим об'єктом - психічна недоторканність особи.

2. Предметом злочину є чуже майно.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає в активних діях, спрямованих на заляку­
вання потерпілого (власника чи законного володільця майна, особи, у віданні або під
охороною якої знаходиться майно, іншої особи, яка зацікавлена у збереженні цього
майна) знищенням майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним
способом.

Погроза знищення майна полягає в залякуванні негайно або в майбутньому знищи­ти певне майно, яке є для винного чужим. Про поняття знищення чужого майна див. коментар до ст. 194.

Погроза знищення чужого майна утворює розглядуваний склад злочину лише у ви­падках, коли винний погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або загальнонебез­печним способом. Про поняття підпалу, вибуху та іншого загальнонебезпечного спо­собу див. коментар до статей 113 та 194. Слід зазначити, що погроза знищенням окре­мих видів майна визнається злочинною, незалежно від способу, в який винний мав намір реалізувати свою погрозу. Так, кримінальну відповідальність за погрозу знищен­ням щодо майна судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (статті 377, 398), майна військового начальника (ст. 405) закон не обумовлює загальнонебезпечним чи в якийсь інший спосіб знищенням такого майна. Такий підхід пояснюється підвищеною суспільною небезпекою погрози зни­щення майна у складі цих злочинів, оскільки вона має місце у зв'язку зі службовою чи професійною діяльністю потерпілого (здійсненням правосуддя, наданням правової до­помоги, виконанням обов'язків з військової служби тощо).

Погроза пошкодження майна не є кримінально караним діянням. Кримінальна від­повідальність за таке діяння може наставати лише у спеціально передбачених криміналь-

ним законом випадках, коли погроза пошкодження майна є складовою іншого складу злочину, наприклад, примушування до вступу в статевий зв'язок (ч. 2 ст. 154), пору­шення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ч. 2 ст. 161), вимагання (ст. 189), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355).

Погроза знищення майна може бути виражена усно, письмово, жестами, демон­струванням засобів, якими можна привести майно у непридатність (зброя, вибухівка тощо).

Обов'язковою ознакою погрози у складі цього злочину є наявність реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози. Про визначення реальності погрози див. комен­тар до статей 129 та 189.

Погрозу знищення майна, яка утворює склад злочину, передбаченого ст. 195, слід відрізняти від публічних закликів до погромів, підпалів, знищення майна, які утворю­ють склад злочину, передбаченого ст. 295. В останньому випадку, на відміну від погро­зи, має місце не залякування потерпілого чи інших осіб знищенням певного майна, а підбурювання невизначеної кількості людей до вчинення зазначених дій, прагненням викликати намір знищити чи пошкодити певне майно.

Цей злочин вважається закінченим у момент сприйняття погрози знищення майна особою, якій вона адресується.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Суб'єкт злочину загальний.

6. Погроза знищити майно може бути способом вчинення інших злочинів (напри­
клад, вимагання - ст. 189, протидія законній господарській діяльності - ст. 206, приму­
шування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань — ст. 355, погро-
М або насильство щодо працівника транспорту, правоохоронного органу, державного
діяча, службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді -
статті 280, 345, 346, 350, 377, перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта,
примушування їх до відмови від давання показань чи висновку - ст. 386), складом яких
нона охоплюється і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує.

Стаття 196. Необережне знищення або пошкодження майна

Необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей,-

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а його обов'язко­
вим додатковим об'єктом - здоров'я або життя особи.

2. Предметом необережного знищення або пошкодження чужого майна, відповідаль­
ність за яке передбачена ст. 196, може бути будь-яке чуже для винного майно, крім

:>емих його видів, які поставлені під захист спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема, це стосується військового майна- ст. 412).

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями
ібо бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі лю-
іей і причиновим зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження чужого ина є те, що, на відміну від злочину, передбаченого ст. 194, спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей їлочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення або пошкодження Чужого майна утворює склад злочину лише у випадку, коли такі дії призвели до тяжких 11 іесних ушкоджень або загибелі людей.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 197

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Необережне знищення або пошкодження деяких спеціальних видів майна визнаєть­ся кримінально караним і при настанні інших суспільно небезпечних наслідків (напри­клад, необережне знищення або пошкодження військового майна утворює склад злочи­ну, передбаченого ч. 1 ст. 412, у разі, коли воно заподіяло шкоду у великих розмірах, а спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків ч. 2 ст. 412 визнає кваліфіку­ючими ознаками цього діяння).

Про поняття знищення та пошкодження чужого майна, загибелі людей див. ко­ментар до ст. 194, а про поняття тяжких тілесних ушкоджень - ст. 121 та коментар до неї. Загибель людей передбачає смерть двох чи більше людей. Заподіяння смерті одній особі в результаті необережного знищення або пошкодження майна слід розгля­дати як вбивство через необережність і кваліфікувати за ст. 119.

Цей злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей.

4. Суб'єкт злочину загальний. Знищення або пошкодження чужого майна внаслідок
невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов'яз­
ків через несумлінне ставлення до них за наявності інших необхідних ознак слід квалі­
фікувати за ст. 367.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини:
особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності можуть виникну­
ти такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна та пов'язані з ними тяжкі
тілесні ушкодження або загибель людей, але легковажно розраховує на відвернення
вказаних суспільно небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вка­
заних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати. Необережне ставлення до
діяння і наслідків може виразитись у порушенні як спеціальних правил безпеки, так і
загальних заходів обережності.

Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді спричинення тяж­ких тілесних ушкоджень або загибелі людей, а до наслідків у вигляді знищення чи по­шкодження майна - умисно, вчинене нею слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.

6. Необережне знищення або пошкодження майна, яке сталося в результаті пору­
шення спеціальних правил (охорони, експлуатації, безпеки, поводження тощо), що
утворює самостійний склад злочину (проти довкілля, проти громадської безпеки, проти
безпеки виробництва тощо), підлягає кваліфікації не за ст. 196, а за статтею, яка містить
спеціальну кримінально-правову норму про відповідальність за порушення таких пра­
вил (наприклад, за статтями 276, 281, 282, 291).

Стаття 197. Порушення обов'язків щодо охорони майна

Невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків, якщо це спричинило тяжкі наслід­ки для власника майна,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпека злочину полягає у полегшенні протиправної діяльності
інших осіб, які вчинюють посягання на власність, створенні передумов для небез­
печного впливу на матеріальні цінності стихійних сил природи та інших негативних
факторів.

2. Об'єктом злочину є порядок виконання працівниками обов'язків щодо зберіган­
ня та охорони чужого майна, який забезпечує право власності.

3. Предметом злочину виступає чуже майно, зберігання чи охорона якого були до­
ручені винній особі.

4. Об'єктивну сторону злочину характеризує сукупність трьох ознак: 1) діяння

у формі невиконання або неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді тяж­ких наслідків для власника майна; 3) причиновий зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Діяння полягає у невиконанні або у неналежному виконанні особою обов'язків, які покладались на неї у встановленому порядку, не виходили за межі її компетенції і на­лежне виконання яких покликане було забезпечити зберігання й охорону чужого майна. У цьому зв'язку в кожному випадку вчинення такого діяння має бути встановлено, які саме обов'язки покладались на дану особу і які з цих обов'язків не виконані або вико­нані неналежним чином, а також які конкретні нормативні акти порушено винним.

Відповідальність за ст. 197 настає лише у разі, якщо особа була не лише зо­бов'язана, а й мала реальну можливість виконати належним чином покладені на неї обов'язки по зберіганню чи охороні чужого майна. Якщо ж особа була позбавлена такої можливості в силу тих чи інших об'єктивних або суб'єктивних факторів (виконання неадекватного обсягу роботи, поганий стан здоров'я, недостатність навичок і досвіду тощо), фактично була позбавлена можливості відвернути настання тяжких наслідків для власника майна, то склад злочину, передбачений ст. 197, відсутній. Не буде цього складу злочину в діях особи, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, і в і ому випадку, коли невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки для власника, стало результатом неправомірного впливу на неї з боку інших осіб (застосування до неї фізичного насильства, незаконне позбавлен­ня волі тощо) або результатом нездоланної сили.

Тяжкі наслідки - оціночна категорія, яка підлягає встановленню у кожному конк­ретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Такими наслідками можуть бути визнані неправомірне вилучення у власника, знищення чи пошкодження майна у вели­ких розмірах, у великій кількості чи майна, яке мало надзвичайно важливе значення для виробничої діяльності їх власника чи було сімейною реліквією тощо.

Між порушенням обов'язків щодо охорони майна і тяжкими наслідками для його власників має існувати причиновий зв'язок: зазначене діяння створює передумови для настання таких наслідків. У результаті невиконання або неналежного виконання осо- бою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, створюється можливість для ішкрадення такого майна, його знищення, пошкодження, загибелі тощо.

Цей склад злочину сконструйовано як матеріальний: злочин вважається закінченим і моменту настання суспільно небезпечних наслідків - тяжких наслідків для власника майна.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути неслужбова особа, яка досягла
16-річного віку і на яку на підставі трудового договору чи спеціального доручення по­
кладається юридичний обов'язок охороняти або зберігати чуже майно (охоронник, сто­
рож, водій-експедитор, кур'єр, гардеробник, пастух тощо).

Невиконання чи неналежне виконання службовою особою своїх службових обо-и'язків, у т. ч. пов'язаних з охороною та зберіганням чужого майна, через несумлінне G і авлення до них, що заподіяло істотної шкоди охоронюваним законом правам, свобо­дам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або ін-іоресам окремих юридичних осіб, розглядається як службова недбалість і кваліфікуєть­ся ча ст. 367.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю у формі злочин­
ної недбалості або злочинної самовпевненості. При цьому обов'язки щодо охорони
млина винним можуть бути порушені як необережно, так і умисно.

Умисне сприяння особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, за­подіянню тяжких наслідків для власника шляхом викрадення, знищення чи пошко- іження майна, є пособництвом у вчиненні відповідного злочину і потребує кваліфі­кації за ч. 5 ст. 28 і відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, за стат- ГЯМИ 185, 194).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 198

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Стаття 198.

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержа­ного злочинним шляхом

Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут май­на, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.-

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 198 в редакції Закону № 430-IV від 16.01.2003 р.)

1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок придбання і відчуження
майна, який забезпечує право власності.

2. Предметом злочину є майно, завідомо одержане злочинним шляхом. Під май­
ном, одержаним злочинним шляхом, слід розуміти майно, яке прямо або опосередко­
вано отримано в результаті вчинення суспільно небезпечного діяння. Таке майно може
бути здобуте як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення діяння, яке містить
ознаки злочину, але в силу передбачених законом обставин не тягне кримінальної від­
повідальності (наприклад, вчинене особою, яка не є суб'єктом злочину через неосуд­
ність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність).

Злочинний спосіб, у який одержано таке майно, для кваліфікації діяння за ст. 198 значення не має. Це можуть бути: викрадення майна, його привласнення, вимагання, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, одер­жання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисли­вих мотивів тощо.

Не може бути визнано предметом цього злочину: І) майно, яке одержано не зло­чинним шляхом, а внаслідок вчинення адміністративного чи іншого правопорушення; 2) майно, отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом, наприклад, товари, куплені за викрадені гроші; 3) майно, не одержане, а виготовлене злочинним шляхом, напри­клад, у результаті заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), збу­ту незаконно виготовлених підакцизних товарів (ст. 204) тощо; 4) предмети (зброя, ра­діоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі та отруйні речови­ни, прекурсори), які вилучені з вільного цивільно-правового обігу (або обмежені у ньому) і незаконний збут, придбання чи зберігання яких утворюють самостійні склади злочинів (наприклад, передбачених статтями 307, 309, 311, 321).

Розмір майна, яке було предметом цього злочину, на кваліфікацію не впливає. У тих випадках, коли предметом заздалегідь не обіцяного придбання або отримання, збуту чи зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, було майно у не­значних розмірах (невелика кількість речей, незначна їх вартість тощо), вчинене діяння через малозначність (ч. 2 ст. 11) може і не визнаватися злочином.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном,
завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі: 1) придбання; 2) отримання; 3) збері­
гання; 4) збуту.

Придбання і отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, є близь­кими за своїм змістом поняттями. І придбання, і отримання забезпечує можливість роз­поряджатися вказаним майном як своїм власним (володіти ним, використовувати його, відчужувати). Відрізняються вони способом набуття такої можливості.

Придбанням майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає оплатне (купівля) чи інше компенсаційне (відплатне - обмін, прийняття в рахунок погашення боргу тощо) одержання такого майна.

Отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає безоплат­не одержання такого майна (наприклад, як подарунок, спадок). Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4, заздалегідь не обіцяне отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним

шляхом, утворює склад злочину, передбаченого ст. 198, лише у разі, якщо воно було вчинене після визнання такого діяння злочинним - тобто після набуття чинності Зако­ном України № 430-IV від 16 січня 2003 р. (зазначений Закон набув чинності з 11 черв­ня 2003 p.).

Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом,- це оплатне чи безоплатне відчуження майна іншій особі. Такі дії можуть бути вчинені у формі продажу, даруван­ня, обміну тощо і з правової точки зору являють собою недійсні правочини.

Під зберіганням майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід розуміти більш-менш тривале володіння майном, у процесі якого винний зберігає контроль над ним. Воно може знаходитись при ньому, у його оселі, транспортному засобі чи у будь-якому іншому відомому винному місці.

Відповідальність за ст. 198 настає лише за таке придбання, отримання, зберігання або збут зазначеного вище майна, яке не було заздалегідь обіцяне. Якщо виконання за­значених дій було заздалегідь обіцяне виконавцю або співучаснику злочину, відпові­дальність настає не за ст. 198, а за співучасть у конкретному злочині.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, підлягає кваліфікації за ст. 198 лише за певних обставин - у разі, якщо такі дії не містять ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Ознаки такої легалізації передбачені у ст. 209.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання зазначеного у ст. 198 майна у полодіння або для зберігання, чи з моменту його збуту.

4. Суб'єкт злочину загальний.

Заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, збут та зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів - за ст. 198 і відповідною частиною сі. 364.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усві­
домлює, що придбаває, отримує, збуває або зберігає майно, одержане злочинним шля­
хом, і бажає вчинити такі дії. Усвідомлення того, що майно одержане злочинним шля­
хом, є обов'язковою ознакою інтелектуального моменту умислу винного. При цьому
і очна обізнаність про характер та конкретні обставини вчиненого так званого предикат­
ного злочину не вимагається. У разі, коли особа вважає, що вона придбаває, отримує,
(берігає або збуває майно, одержане злочинним шляхом, яке не є таким насправді, її дії
И спрямованістю умислу можуть розцінюватись як замах на цей злочин.

За наявності сумніву особи щодо законності походження придбаного чи отримано-11) нею майна описані у диспозиції ст. 198 дії не утворюють складу цього злочину. Від­повідно до цивільного законодавства така особа є недобросовісним набувачем майна і може нести цивільно-правову відповідальність (ст. 400 ЦК).

6. У разі одержання службовою особою хабара, предметом якого є майно, завідомо
і і я хабарника одержане злочинним шляхом, вчинене (за умови, що службова особа

ідомлює, що як хабар вона отримує матеріальні цінності, одержані злочинним шля-м) потрібно розцінювати не лише як одержання хабара, а й як заздалегідь не обіцяне тримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, і кваліфікувати за відповід­ною частиною ст. 368 і ст. 198.

Якщо особа, будучи достовірно поінформованою про злочинне походження майна, придбаває, отримує, зберігає чи збуває таке майно, бажаючи приховати вчинений тяж­иш чи особливо тяжкий злочин (у результаті якого це майно було одержане), її дії за Наявності інших необхідних підстав необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 198 і 396.

1 Іридбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198), слід відмежовувати від легалізації (відмивання) доходів, одержаних іппчинним шляхом (ст. 209). Основні відмінності між цими злочинами полягають

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділі VI

в ознаках об'єктивної та суб'єктивної сторін. Об'єктивну сторону злочину, передба­ченого ст. 198, становлять лише придбання, отримання, збут або зберігання зазначе­ного майна. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209, характеризується іншими діями, а саме: вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незакон­ного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна також можуть бути складови­ми зазначених у ст. 209 дій, однак вони, по-перше, не вичерпують їх, а, по-друге, мають іншу спрямованість. Дії, описані у ст. 209, спрямовані на надання легального статусу (легалізацію, відмивання) коштам та іншому майну, одержаним злочинним шляхом, через використання його під виглядом законного у фінансових операціях, інших угодах. Водночас, для вчинення дій, передбачених у ст. 198, така мета не є ха­рактерною

Дата добавления: 2015-08-02