Стаття 185 4 страница

Способами вчинення злочину є обман та зловживання довірою.

За своїм змістом обман та зловживання довірою як способи вчинення цього злочи­ну аналогічні обману та зловживанню довірою при шахрайстві. Про їх поняття див. ко­ментар до ст. 191.

Заподіянням майнової шкоди, відповідальність за яке передбачена ст. 192, охоплю­ються випадки:

1) незаконного використання чужого майна чи грошових коштів (самовільне всупе­
реч укладеній угоді чи досягнутій домовленості безоплатне використання транспорт­
них засобів чи інших предметів; нецільове використання коштів чи майна іншого влас­
ника, отриманих на законних підставах (як попередню оплату за товар чи фінансування
певного проекту, орендування приміщень, у т. ч. і житла, або іншого майна, наданого
винному його власником чи законним володільцем на зберігання чи залишеного під
нагляд тощо), в результаті чого потерпіла сторона, будучи позбавленою можливості
використовувати майно чи кошти у власних інтересах, зазнає майнової шкоди у формі
упущеної вигоди;

2) неправомірного неповернення чи несвоєчасного повернення власнику майна чи
грошових коштів, що позбавляє власника можливості використовувати їх за власним
розсудом і отримати певний дохід;

3) ухилення від сплати обов'язкових платежів (перекручування умов договору купів-
лі-продажу з метою зменшення розміру мита, користування пільгами (на оплату житла,
електричної енергії чи газу, на проїзд тощо)), в результаті чого держава не отримує на­
лежних грошових надходжень. Не утворює складу цього злочину ухилення від сплати
податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткуван­
ня. Такі дії за наявності для того підстав слід розглядати як злочин у сфері господар­
ської діяльності і кваліфікувати за ст. 212;

4) отримання майна чи грошових коштів (кредитів, позик, субсидій та інших соці­
альних виплат, придбання нерухомості або іншого майна тощо) з використанням при
цьому пільг, на які винна особа не мала права (наприклад, отримання безвідсоткової
позики, яка надається певним категоріям громадян, що постраждали від Чорнобиль­
ської катастрофи; отримання позики для будівництва чи придбання дачних будинкін,
яка передбачена для ветеранів праці; безоплатне придбання медикаментів чи придбання
з 50%-ю знижкою їх вартості, що передбачено для певних категорій громадян);

5) звернення особою, яка перебуває на службі, на свою користь або користь інших
осіб грошових коштів, які є платою за отримані громадянами чи організаціями послуги
Правова оцінка дій винних осіб у таких випадках залежить від того, чи була та чи інша
особа наділена повноваженнями на отримання та оприбуткування таких платежів. На
приклад, дії працівників транспорту, які не уповноважені відповідним суб'єктом на
одержання коштів як плати за надані послуги, пов'язані з перевезенням транспортом
пасажирів або вантажу, і які одержують від фізичних або юридичних осіб гроші за
безквитковий проїзд чи за незаконне, без оформлення документів, перевезення вантажу,
утворюють склад злочину, передбаченого ст. 192. Якщо працівник транспорту упол
новажується на отримання коштів за надані послуги, то присвоєння отриманих ним
грошових коштів є привласненням чужого майна, оскільки з моменту отримання їх
уповноваженою особою вони стають власністю певного суб'єкта (юридичної чи фічич
ної особи). Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного трапі
порту, який не є службовою особою, майнової винагороди у значному розмірі за вико
нання чи невиконання дій з використанням становища, яке він посідає на такому трані
порті, слід кваліфікувати за ст. 354.

Якщо заподіяння майнової шкоди шляхом обману супроводжувалось підробленням документів чи використанням підроблених документів, вчинене слід кваліфікувати и відповідними частинами ст. 196 та ст. 375.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 192, є матеріальним. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є настання в результаті його ичинення значної майнової шкоди. Згідно з приміткою до ст. 192, майнова шкода, за­подіяна шляхом обману або зловживання довірою, визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливістю суспільно небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шко­ду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна, а й не одержані влас­ником кошти. За вказаною ознакою цей злочин відрізняється від інших корисливих иючинів проти власності, при вчиненні яких завжди має місце пряма дійсна матеріаль­на шкода, пов'язана із фактичним зменшенням майнового фонду власника в результаті вилучення з нього майна.

Злочин, передбачений ст. 192, вважається закінченим з моменту спричинення за-шаченої майнової шкоди певному суб'єкту власності.

3. Суб'єктом злочину можуть бути як приватна особа, так і працівник підприєм­
ці ва, установи та організації незалежно від форми власності, які досягли 16-річного віку.
Нчинення такого діяння службовою особою слід кваліфікувати тільки за ст. 364.

4. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корис­
ливим мотивом.

5. Кваліфікуючими цей злочин ознаками є: 1) вчинення його за попередньою змо-
Юю групою осіб, а також 2) заподіяння майнової шкоди у великих розмірах.

Про поняття такої кваліфікуючої цей злочин ознаки, як вчинення його за поперед­ньою змовою групою осіб, див. коментар до ст. 28. Майновою шкодою у великих роз­мірах, заподіяною шляхом обману чи зловживання довірою (ч. 2 ст. 192), відповідно до іакону (примітка до ст. 192) слід визнавати майнову шкоду, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

ЦК (ст. 623).

Постанова ПВС № 7 від 25 вересня 1981 р. «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (п. 4).

Постанова ПВС № 15 від 8 жовтня 2004 р. «Про деякі питання застосування законодавства Про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов 'язкових платежів» (п. 1).

Стаття 193.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культур­ну цінність, а також скарбу,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

1. Об'єктом злочину є право власності. Винний не має законного права володіти,
іорнстуватися чи розпоряджатися чужим майном, яке він знайшов чи яке у нього випад-
НОВО опинилось. Таке право належить власникові чи законному володільцю загубленої
речі чи майна, яке випадково вибуло із їх володіння. Скарб у передбачених законом
шшадках має перейти у власність держави.

2. Предметом злочину може бути лише: 1) майно, яке є чужим для винного, зна-
іі юне ним чи випадково опинилося в нього і має особливу історичну, наукову, худож­
ню, культурну цінність; 2) скарб.

інайденим слід вважати таке чуже майно, яке вийшло із фактичного володіння

І кісника і на момент його привласнення винним знаходиться у бездоглядному стані.

рема, йдеться про загублені речі, тобто предмети, які, як правило, не мають іденти-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 193

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

фікаційних ознак належності і перебувають у невідомому для власника місці. Виявлен­ня таких речей відповідно до цивільного законодавства розцінюється як знахідка. Закон зобов'язує того, хто знайшов загублену річ, негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Особа, яка знайшла за­гублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій пере­дана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ. Якщо осо­ба, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування неві­домі, то особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.

Обставини, за яких знайдене майно вийшло із фактичного володіння його власника або стало бездоглядним, можуть бути різними (втрата внаслідок перевезення, залишен­ня при перебуванні у певному місці тощо) і значення для кваліфікації дій винної особи не мають. Не має значення для наявності складу цього злочину і те, чи знала винна осо­ба, кому конкретно належить знайдене майно, чи була поінформована про цю обстави­ну, чи була вона свідком втрати власником майна або це трапилось за її відсутності.

Не визнається знахідкою майно, яке хоча спеціально і не охоронялось, але знаходилось у сфері виробничої діяльності власника чи тимчасово було залишено ним, законним воло­дільцем чи іншою особою, якій воно було довірено, у певному місці. Заволодіння таким майном при усвідомленні винним зазначених обставин слід розглядати як викрадення.

Таким, що випадково опинилося у винного, вважається майно, яке надійшло в його володіння в результаті випадкового збігу обставин (випадку),- винний не вчиняв яки­хось спеціальних дій для того, щоб отримати це майно. Це може статися, наприклад, внаслідок неправильного адресування поштових відправлень, предметом яких є зазна­чене у ст. 193 майно, помилкового його вручення винному як власникові чи законному володільцю тощо. Якщо особа якимось чином сприяла заволодінню чужим майном, вчинене за наявності для того інших підстав може бути розцінене як викрадення.

Склад розглядуваного злочину має місце лише за умови, що знайдене чи таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно мало відповідну цінність, а саме: особли­ву історичну, наукову, художню, культурну цінність, або певний правовий статус - бу­ло скарбом. Таким чином, привласнення іншого, ніж зазначене вище, знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна не утворює складу злочину, передбаченого ст. 193.

Особлива історична, наукова, художня, культурна цінність привласнених предме­тів визначається у кожному конкретному випадку на підставі експертного висновку з урахуванням не лише їх вартості у грошовому вимірі, а й значення для історії, науки, культури. Формальною ознакою особливої історичної, наукової, художньої чи культурної цінності майна може бути, зокрема, визнання його національним надбанням України.

Слід зазначити, що міжнародно-правові акти та акти вітчизняного законодавства ви­значають родові ознаки окремих предметів, привласнення яких утворює склад злочину, передбаченого ст. 193. Так, на підставі Конвенції про заходи, спрямовані на заборон) та попередження незаконного вивезення, ввезення та передачі права власності на куль­турні цінності відповідним законом України культурними цінностями визнаються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України (оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури; предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури; предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розко­пок; унікальні та рідкісні музичні інструменти; рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування; рідкісні поштові марки тощо). Культурними можуть визнаватися цінності як світського, так і релігійного характеру або їхні колекції.

Слід зазначити, що особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність можуть становити як окремі твори, речі тощо, так і колекції предметів, які набувають

іакої цінності лише у своїй сукупності (наприклад, зібрані за певними ознаками старо­давні монети, поштові марки, предмети побуту, виробництва, книги тощо, які в окре­мих примірниках можуть і не являти особливої історичної, наукової, художньої, куль­турної цінності).

Скарбом визнаються закопані в землю чи приховані іншим способом гроші, валют­ні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Привласнення знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, які не є скарбом, не утворює складу цього злочину і за наявності підстав може бути кваліфіко-ішне за ст. 214.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу.

Привласнення - це звернення такого майна на свою користь. За своєю правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужого майна, що опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням факту його знайдення або отримання винним з подальшим його використанням на свою користь.

На відміну від привласнення як способу вчинення злочину, передбаченого ст. 191, привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193, характеризується пім, що: а) майно, яке є предметом цього злочину, на момент його звернення на ко­ристь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його володінні; '>) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна.

Слід мати на увазі, що за певних обставин особа, яка знайшла загублену річ або гкарб, має право звернути їх на свою користь - набути право власності на них. Так, особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органові місцевого самоврядуван­ня, якщо: 1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати по-норнення загубленої речі; 2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернен­ий загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

За загальним правилом, особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього. Держава набуває права власності на скарб лише у тому випадку, якщо він є пам'яткою |(горії або культури. Отже, за наявності в особи права на знахідку чи скарб, звернення НЄЮ їх на свою не є привласненням у розумінні ст. 193 КК.

Не становить привласнення також продаж особою знайденої речі, що швидко псуєть-ОЯ, або речі, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартіс-і ю. Однак при цьому особа, яка знайшла таку річ, має дотриматися двох умов: 1) одержа­ні письмові докази, що підтверджують суму виторгу; 2) повернути суму грошей, одер-іних від продажу знайденої речі, особі, яка має право вимагати її повернення.

Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб і мав можливість по­пі юмити про володіння ним таким майном власника, відповідний орган державної вла-іи або орган місцевого самоврядування.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усві-
і'імлює той факт, що привласнює чуже майно, яке він знайшов чи яке у нього випадко-

опинилось, або скарб, який має бути зданий державі, і, незважаючи на цю обставину, кає це зробити. Особливістю суб'єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної і 'би на привласнення зазначеного майна виникає після фактичного встановлення во- ІОДІння над таким майном.

5. Суб'єкт злочину загальний.

Конвенція ООН про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного вивезен­ий, ввезення та передачі права власності на культурні цінності від 17листопада 1970р. Рати- фікована УРСР 10 лютого 1988 р. (ст. 1).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Дата добавления: 2015-08-02