Народу і наш край

Національно-визвольна війна проти польського поневолення, яка розпочалася з повстання під проводом Богдана Хмельницького, охопила і Уманщину. Повстання проти поляків та євреїв спалахнуло в Умані у червні 1648 року. Тоді ж місто стало центром Уманського полку.

Г. П. Бевз посилається на працю Бантиш-Каменського Д. «История Малой России» і зазначає, що в 1576 році, коли польський король Стефан Баторій надав реєстровим козакам привілеї, то в Малоросії налічувалося 10 полків і серед них називає й Уманський. Автори Нарису історії Уманщини вказують що уманський полк як військова і адміністративна одиниця сформувався в 1648 році.

Першим уманським полковником став Іван Ганжа, якого направив сюди Богдан Хмельницький. Це був один з найбільших полків України. В 1648 році він нараховував 2949 козаків, які ділились на 14 сотень, в 1650 році в полку вже було 3472 козаки. Історик І. Крип’якевич вказує, що границі Уманського полку в 1649–1654 роках були такі: на заході він межував з Кальницьким (Вінницьким) та Брацлавським полками. Крайніми тут були міста Іванків, Цибулів, Івангород, Вербич, Кисляк, Ладижин, Соболівка, Кирилівка, Бершадь, Романівка, Домівка. На півночі і північному сході сусідив з Білоцерківським і Паволоцьким полками. Крайніми містами були тут Цибулів, Годзівка, Буки, Маньківка. На півдні межі полку доходили до степу і були дуже нерівні. Найбільшими поселеннями тут були Демівка, Романівка, Бундурівка. На сході крайніми називає Псярівку та Сушківку.

Уманський полк поділявся на 14 сотень. За реєстром 1649 року, як зазначено в «Нарисі історії Уманщини (З найдавніших часів до 60-х років ХХ століття)» Уманський полк налічував 2949 козаків:

1. Сотня Гумаська полкова – 295 козаків

2. Сотня Маньківська – Гришай Бовдирь, 251 козак

3. Сотня Івангородська – Василь Бублик, 201 козак

4. Сотня Бузівська – Іван Черкас, 171 козак

5. Сотня Бабанська – Степан Килимей, 198 козаків

6. Сотня Бершадська – Лук’ян Гродзенко, 188 козаків

7. Сотня Кочубіївська – Гринець Шелест, 204 козаки

8. Сотня Цибулівська – Іван Гродзенко, 226 козаків

9. Сотня Іванська – Минько, 248 козаків

10. Сотня Бутанська – Прись, 219 козаків

11. Сотня Романівська – Гринець Рудий, 239 козаків

12. Сотня Кислянська – Степан Мовчан, 201 козак

13. Сотня Соболівська – Андрушко Филенко, 154 козаки

14. Сотня Ладижинська – Юрко Яхненко, 153 козаки

Уманським полковником був уже Йосип Глух. Після нього полковниками були Матвій Нечай, Степан Байбуза, Григорій Держановський, Михайло Ханенко, Григорій Білогруд, Максим Булига, Іван Лизогуб, Гродзенко, Скидан, Степан Яворський.

Залежно від перебігу військових подій, межі полку і чисельність сотень змінювалися.

За період козацької революції наші землі неодноразово намагалися здобути вороги. В 1649 році Уманщину грабували татари, які були союзниками Хмельницького. Є відомості, що вони дощенту пограбували Бабанку, Торговицю, Цибулів, а уманчан заставили поставляти провізію для 70 тисяч війська Туган-бея, яке тоді дислокувалося в Саврані і Чечельнику.

Навесні 1653 р. на Умань напало польське військо на чолі з Станіславом Потоцьким і Стефаном Чернецьким. Обороною міста керував Іван Богун, який зумів врятувати місто від остаточного зруйнування. Поляки відступили.

Павло Алепський, який супроводжував патріарха Макарія під час подорожі через українські землі, залишив опис Умані (1654 р.). він свідчить, що це було велике місто, поділене на три фортеці. Третя фортеця представляла собою великий дерев’яний замок, який був оточений вежами з гарматами і ровами. У місті багато палаців, 9 церков і монастир, будинки дуже гарні та високі (належали полякам, вірменам та євреям), одежа у козаків гарна, а у старшини гаптована золотом та сріблом.

10 січня 1655 р. польсько-татарське військо знову оточило Умань. Фортеця була неприступна, її ототожнювали з голландською фортецею Бредою. Її захищали 12 тис. козаків на чолі з Богуном. Штурм розпочався наприкінці січня. Поляки захопили перший вал, але далі не просунулись. Вони змушені були відступити до Охматова, де згодом відбулася відома «Дрижопільська битва». Після битви Уманщина залишалася в сфері впливу поляків і татар, які тепер були вже союзниками Польщі. В 1657 році татари були під Сушківкою, потім відійшли з поляками до Брацлавщини. С. Потоцький дозволив татарам брати ясир, тому вже скоро багато сіл Уманщини перетворилося на руїни.

3.3. Уманські землі в II половині XVII –

Дата добавления: 2015-08-02