Початки козаччини

У XV ст. великі володіння на Уманщині мали Семен Кошка, потім – Ф. Четверинський, К. Острозький, О. Сангушкович, М. Забарзький. Із зміцненням Литви наші землі входили до Литовського князівства, а з часу Люблінської унії (1569 р.) Уманщина опинилася під владою – Речі Посполитої.

Великих спустошень і лиха зазнала ця територія від набігів кримських ханів в 1482–1493 рр. Їх полчища спалювали населенні пункти, грабували жителів, забирали людей в неволю.

Відомо, що Хаджі-Гірей – засновник кримської держави – подарував литовським князям Брацлавську, Звенигородську і Київську тьми. Він був з литовськими князями у добрих стосунках, тому спочатку жителям кримські татари не докучали. А за часів кримського хана Менглі-Гірея Уманщина знову потерпала від руйнівних набігів татар. Саме на ці землі вони здійснили 86 грабіжницьких походів по Чорному, Удицькому, Кривошарівському та Звенигородському шляхах. Чорний шлях пролягав через Чорний ліс та броди на річці Синюха поблизу міста Умань.

Після об’єднання Литви і Польщі на Уманщині, як і на інших українських землях, посилюється кріпосницький гніт. Польський уряд прагне закріпити за собою загарбані землі та зробити їх спадковою власністю, роздає шляхті жалувані грамоти на володіння ними. Експансіоністський рух магнатів і шляхти особливо посилився з 1590 року після прийняття сеймом постанови про роздачу «пустель» на Східному Поділлі, Південній Київщині, хоч ці землі вже були освоєні українськими селянами.

Річ Посполита будь-що прагнула розширити свої володіння від моря до моря, і «майже пустині», і заселені місця вигідно було називати пустинями, хоч там і жили люди. Про це свідчать події 1606 року: «Князь Януш Острозький з 2000 душ конно, з возами, з розним оружиєм, заїхали з Липовця і Тетієва, пограбували пасіки біля Буків; він забрав 850 вуликів та інше майно у підданих міщан вінницьких і цим учинив тим підданим шкоду немалу. Також ловив бобрів, лосів, оленів, диких кабанів, диких кобил на грунтах Звенигородських та на річках Бабань, Івані, Гірському Тікичу, Конелі». Цей факт описує Г. Бевз в монографії «Історія Уманщини».

Для тих, хто закладав міста на землях, що граничили з татарськими, король давав «привілеї» в яких поселян зобов’язували: «вони повинні огородитись заборами і укріпитись вежами, а також побудувати ратушу. Їм дозволяється користуватись всякими землями впродовж 24 років, а дичину в лісах і рибу в річках вільно ловити і після 24 років, але з тим, щоб промисловики давали в замок десяту рибу або частину улову; в міських ставках дозволяється ловити рибу тільки 4 роки. По закінченню пільгових літ кожен, хто бажає гонити горілку, повинен платити по 1 злотому від котла. Кожен міщанин повинен мати добру рушницю, два фунти пороху, копу куль під страхом покарання замковим начальством за відсутність. За оголошенням старости міщанин з цією зброєю повинен без будь-яких відмовлень іти з підстаростою туди, де стоятиме королівський табір, чи на інше місце призначення. Якщо кому-небудь з міщан не сподобається жити в даному місті, йому дозволяється переселитись в інше місце, а будинок і майно продати, дати чи дарувати на власний розсуд, тільки не сторонньому кому-небудь і не козакам; при цьому заплатити вихідного війту і замковому начальству по 6 литовських грошей. Кожен міщанин, одружуючись сам, чи жінка, чи одружуючи своїх дітей, має платити поємщини куницю за дівку», – пише Похилевич Л. І. в «Сказаннях про населені місцевості Київської губернії».

Землею нашого краю володіла і королівська родина, зокрема у Синицькій королівщині під Уманню. Так на початку ХVІІ ст. (із травня 1609 р.) землі Уманщини за рішенням польського сейму були передані у володіння польського магната Валентина – Олександра Калиновського, який був брацлавським, вінницьким і звенигородським старостою. Мабуть саме Гумань стала центром володінь Калиновського. Він навіть хотів перейменувати її на Калинград та назва не прижилася. Тут він побудував замок для захисту від набігів татар, про який згадується в архіві з 1629 року. Є відомості, що його охороняли козаки, яких набирали з місцевого населення.

Як зазначає в своїй монографії «Історія Уманщини. З найдавніших часів до середини ХVІІ ст.» З. В. Священко, козацтво на території Уманщини формувалося за рахунок різних груп і категорій населення, вагому роль серед яких відігравала шляхта.

З польською колонізацією нашого краю, соціальний гніт населення ще більш посилюється. Численні повинності, панщина, насадження католицизму викликало опір і невдоволення населення краю. Чекати з боку хлопів можна було всього, бо визискували їх нещадно. Кожного змушували три дні щотижня працювати на пана. Крім того селяни возили панові дрова, відбувати багато інших повинностей, давати кілька мір хліба, курей, гусей. Свідки того всього відмічали: «Така велика воля в польського панства, що живе воно, як в раю, а селяни – немов у чистилищі».

Ще в кінці ХVІ століття Уманщиною прокотилася хвиля повстань. Очевидно наші території охопили повстання Криштофа Косинського та Северина Наливайка. В книзі Л. С. Панченка «Наша Паланка» є відомості, що в 1596 році Северин Наливайко, рятуючись від переслідувань польського гетьмана Жолкевського, перебував в Уманських лісах і поставив там укріплення – паланку.

Повстання були жорстоко придушені, але добре налякали польських магнатів. Вони почали укріплювати і відбудовувати фортеці. Француз Г. Боплан, який в 1630–1648 роках керував відбудовою фортець на Україні, зокрема й Уманської фортеці, писав про місцеве населення так: «Відомо, що серед них зустрічаються взагалі люди досвідчені у всіх промислах, необхідних людині як то: теслярі, котрі вміють будувати і будинки, і кораблі, екіпажні майстрі, ковалі, зброярі, чинбарі, лимарі, бондарі, кравці і т.д. Вони надзвичайно умілі в виробництві селітри, якої багато видобувають у тому краї, і роблять з неї найліпший порох… Всі вони уміють добре обробляти землю, сіяти, жати і пекти хліб, приготовляти різні сорти м’яса, варити пиво, мед і брагу, курити горілку. А втім усі вони здатні до будь-якої роботи».

Боплан створив карту Гумані і поблизу відмітив такі села: Кучубіївка, Орадівка, Ягубець, Івангород, Крижопіль, Ліщинівка, Севастьянівка, Краснопілка, Бабани, Бузівка, Соколівка, Цибулів, Зелене, Воронівка, Буки, Маньківка, Мошурів, Романівка.

Територія Уманщини в цей час вважалась козацькою землею. Населення її збільшувалося за рахунок втікачів з півночі і заходу українських земель. Мельник Л. Т. в книзі «Козацтво на Україні» наводить такі дані: «У 1629 році в Умані налічувалося 1067 димів, а близько середини ХVІІ ст. у місті проживало 9600 осіб оподаткованого населення». Навколо Умані згадуються вже і такі села як Городецьке, Сушківка, Косенівка, Дмитрушки, Псярівка, Цімерманівка, Станіславів, Кожухівка, Конела, Христинівка, Охматів, Зелений Ріг, Нерубайка, Паланка.

Козаки магната Калиновського брали активну участь у повстаннях під проводом Павлюка та Якова Остряниці.

Дата добавления: 2015-08-02