В аграрному секторі економіки

Показник	В середньому по Україні	Черкаська область
Кількість СГ, тисяч	4817.8	4749.1	4666.0	4612.1	255.3	256.0	234.7	237.1
Площа с.-г. угідь СГ, тис. га	6691.7	6613.0	6585.2	6560.5	209.4	214.3	218.9	197.8
Частка ОСГ у:
- сільгоспугіддях	13.0	14.9	15.5	17.1	15.9	16.2	16.7	15.1
- поголів’ї худоби:
ВРХ	62.8	64.9	66.1	66.3	41.7	40.3	39.2	38.6
в т.ч. корів	77.2	78.1	78.1	77.9	60.7	57.1	54.7	44.5
свиней	59.6	59.1	58.2	56.3	59.4	53.2	50.9	50.6
овець і кіз	82.5	82.1	82.6	82.8	92.3	88.4	89.7	88.3
коней	84.2	86.6	88.2	88.9	41.5	62.5	67.1	88.8
кролів	99.3	98.7	98.0	98.2	96.8	99.8	88.6	97.4
птиці	56.6	52.7	50.5	47.6	47.1	50.1	27.8	17.2
бджіл	95.2	95.7	96.1	96.4	86.0	92.7	94.6	96.5
- виробництві продукції:
картоплі	97.4	97.7	98.2	97.4	99.8	98.9	98.3	98.9
овочів	87.9	89.6	86.1	86.6	78.3	73.4	68.8	73.0
плодів і ягід	87.8	86.5	84.6	86.7	93.7	93.0	92.1	90.3
м’яса і м’ясопродуктів	57.3	51.9	48.6	46.1	63.1	49.9	20.9	14.3
молока	81.5	82.2	82.2	80.7	51.7	63.0	62.1	57.9
яєць	46.4	45.9	43.4	41.8	66.5	49.9	35.6	35.8
вовни	78.5	78.2	78.5	79.6	х	х	х	х
- валовій продукції	61.0	60.1	54.0	55.2	44.4	38.2	32.3	28.9

Найбільш стійкими до дестабілізуючих зовнішніх факторів виявилися селянські господарства. Їхня частка за останні роки зайняла міцне домінуюче положення, СГ стають основним стабілізатором продовольчого ринку і займають все більшу нішу на ринку екологічно чистого і безпечного продовольства (табл.4.6).

Селянські господарства займають значну частку у виробництві основних продуктів харчування в структурі всіх категорій господарств. В 2009 р. вони виробили 46,1% м’яса в забійній масі, в тому числі 93,7% баранини, майже 70% свинини, 80,7% молока, 41,8% яєць, 79,6% вовни. Понад 80% картоплі і овочів загального виробництва в усіх категоріях господарств здійснюється на присадибних ділянках сільського населення, а також в садово-огородніх кооперативах.

Таблиця 4.6

Частка СГ у забезпеченні населення України продуктами харчування (2009 р.)

Продукція	Норма споживання на особу населення в рік, кг*	Необхідно на на рік, тис. т	Вироб-ляється в СГ, тис. т	Забезпечення потреби %
повного забезпе-чення	міні-маль-ного
мініма- льна	повна	повної	мініма-льної
М'ясо і м’ясо-продукти					883.2	24,0	38,4
Молоко і моло- копродукти					9373.6	53,6	59,2
Яйця, млн. штук					6649.3	50,0	60,2
Картопля					19148.5	378,4	462,5
Овочі					7220.9	121,7	174,4
Плоди і ягоди					1403.3	21,8	33,9

*Норми споживання продуктів, рекомендовані Українським науково-дослідним інститутом харчування Міністерства охорони здоров’я України (лист на адресу Міністерства економіки України від 12.01.1996 р.).

*Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Лісостепу України. – К.: Логос, 2004. – С.431.

Нині селянські господарства по суті стали монополістами у виробництві картоплі, дрібнотоннажних зеленних овочів, свинини,

баранини, м’яса гусей, індиків, кролів тощо. Виходячи із чисельності населення країни на початок 2010 р.(близько 46 млн. осіб), потреба в основних продуктах харчування за медичними нормами (мінімальними і повними) були задоволені за рахунок селянських господарств і садово-огородніх кооперативів по картоплі – на 378,4-462,5%, овочах – на 121,7-174,4%, м’ясі і м’ясопродуктах – на 24,0-38,4%, молоці і молокопродуктах – 53,6-59,2% і яйцях – на 50,0-60,2%, що свідчить про високий рівень виробництва у господарствах.

У середньому за рахунок продукції, яка виробляється селянськими господарствами, нині забезпечується продуктами харчування більше половини населення країни. Це тільки підкреслює важливість функціофування селянських господарств, які одночасно виступають як основою дрібнотоварного сектору аграрної економіки, так і резервом для поповнення фермерських господарств.

Важливим напрямом розвитку селянських господарств є їхнє об’єднання з іншими організаційно-правовими формами господарювання регіону. Сільськогосподарська кооперація охоплює практично всі сфери агропромислового виробництва. За допомогою раціональних форм кооперації можна організувати ті ланки сільських товаровиробників, які не вигідні через їхній невеликий масштаб.

Існує багато варіантів об’єднання селянських господарств, які можуть функціонувати за різними напрямами. Об’єднання селянських господарств може здійснюватися на регіональній (територіальній) основі за участю всіх організаційно-правових форм господарювання на селі шляхом:

– об’єднання з колективним сільськогосподарським підприємством шляхом створення внутрігосподарських підрозділів для надання різного виду послуг (продаж кормів, оранка городів, збирання зернових тощо);

– створення об’єднань змішаного типу, в яких засновниками будуть сільськогосподарські підприємства, власники фермерських та селянських господарств;

– об’єднання селянських господарств для виробництва продукції, її переробки, реалізації і виконання різних послуг (робіт).

Включення селянських господарств до складу сільськогосподарських підприємств з метою спільного використання виробничої і соціальної інфраструктури для виробництва, зберігання, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, здійснення ремонтно-технічних і транспортних робіт сприяє підвищенню ефективності використання їхнього виробничого потенціалу. Це гарантує зниження гостроти соціальних проблем на селі, які стоять нині перед товаровиробниками і може бути основою формування в майбутньому територіальних кластерів.

Необхідно визнати, що із усіх господарюючих суб’єктів на території регіону тільки селянські господарства доцільно розглядати в плані реальної трансформації у фермерські господарства.

Для селянських господарств, які розміщені навколо великих міст і промислових центрів України, при їхній трансформації у фермерські господарства доцільно організовувати відгодівлю великої рогатої худоби, свиней, вирощування овець і кіз для забезпечення населення м’ясною продукцією. Середня сім’я із 5 членів (при переведенні у трудоспроможні одиниці – 2,7 чол.) може обслуговувати 20 голів молодняку великої рогатої худоби. При цьому для організації власного кормовиробництва необхідно 2-3 га ріллі при загальній площі сільськогосподарських угідь 17 га. Проте, для організації фермерського господарства необхідні державна допомога і підтримка, так як ціни на м’ясо великої рогатої худоби в регіонах не завжди покривають витрати на його виробництво.

Під час обґрунтування параметрів селянських господарств необхідно враховувати їхні особливості у різних природно-економічних умовах, місця розміщення ринків збуту, різке погіршення демографічної ситуації, забезпеченість трудовими ресурсами тощо.

Таким чином, економічне значення селянських господарств значно зростає під час руйнування великого товарного сільськогосподарського виробництва, при відсутності відповідних умов застосування праці.

Дата добавления: 2015-08-10