Симптомы лимфедемы

Пациенты с лимфедемой предъявляют жалобы на боли, слабость, ощущение распирания, тяжесть в пораженной конечности, ограничение подвижности суставов. Кожные покровы в пораженной области бледные, рисунок сети подкожных вен не определяется, кожная складка утолщена.

Врожденная лимфедема вначале поражает дистальные отделы конечностей (стопы или кисти). У пациентов появляется безболезненный плотный отек пальцев, распространяющийся на стопу и голеностопный сустав (при поражении верхней конечности – на кисть и лучезапястный сустав). По мере прогрессирования лимфедемы отеки распространяются на голень и бедро. Ноги больного становятся похожими на колонны. В области суставов со временем образуются складки из отечных мягких тканей. Складки на тыле стопы не выражены. Кожа напоминает апельсиновую корку.

При приобретенной лимфедеме в первую очередь поражаются проксимальные отделы конечностей, чуть ниже уровня поврежденных лимфатических узлов на бедре или плече. В последующем отек распространяется на дистальные отделы конечностей. При сборе анамнеза следует учитывать, что лимфедема может развиться в отдаленные сроки после поражения или удаления лимфатических узлов. Иногда первые признаки заболевания появляются спустя 10-15 лет после операции, травмы или облучения.

Коли відбувається збій в лівому нижньому кутку серцевої камери або лівому шлуночку, кров не відкачується до тіла так швидко, як вона повертається в легені. Потім кров накопичується в кровоносних судинах легенів. Іноді рідина з крові просочується в дихальний простір легенів, викликаючи потенційно небезпечний для життя стан, відомий як набряк легенів.

Коли відбувається збій у правій нижній камері серця, правого шлуночка, кров не відкачується в легені, так швидко, як вона перекачується назад в організм через вени. Кров накопичується в правій стороні серця і вен, що тягне за собою затримку рідини в тканинах. Серцеві набряки в цьому випадку утворюються у вигляді набряку ніг, ступень і живота.

Діагностичні критерії серцево-судинних захворювань (ішемічної хвороби серця, пороків серця, міокардитів, кардіоміопатії), за яких набряки розвиваються поступово після появи вираженої задишки або в поєднанні з нею, були описані нами раніше [3]. Для диференціальної діагностики набряків при ураженні серця й судин потрібне проведення ЕКГ у стані спокою та при фізичному навантаженні, фонокардіографії, навантажувальних проб, ехо-, коронаро-, рентгенографії грудної клітки, визначення антитіл до міокарда тощо. У хворих із хронічною легеневою гіпертензією діагностуються ознаки гіпертрофії й дилатації правих відділів серця на фоні попереднього тривалого захворювання легень із поступовим прогресуванням дихальної недостатності. Ізольовані чи комбіновані пороки серця з переважанням недостатності та стенозу правого атріовентрикулярного отвору при прогресуванні спричиняють генералізовані набряки. Для підтвердження діагнозу проводять аускультацію, ЕКГ, ФКГ, ЕхоКГ, коронарографію.

Частим клінічним проявом нефротичного синдрому при ураженні нирок є інтерстиціальний набряк, у формуванні якого бере участь комплекс екстраренальних та інтраренальних механізмів, що діють одночасно чи послідовно [2, 6, 7]. Набряки при гострому гломерулонефриті переважно на обличчі, виникають гостро, частіше поєднуються з підвищенням артеріального тиску. Хронічний гломерулонефрит може дебютувати зниженням зору, проявами ниркової недостатності (слабкість, сухість шкіри, порушення сну, свербіж, зниження апетиту, біль у попереку, дизуричні прояви, ніктурія). Інформативними діагностичними критеріями є протеїнурія, гематурія, циліндрурія, гіпопротеїнемія, гіперхолестеринемія, підвищення вмісту креатиніну та сечовини в крові.

Дата добавления: 2015-07-25