Греченко

Перемога Лютневої революції 1917 р. в Росії відкрила певні реаль­ні можливості для відродження укр. мови і школи. Політика Тимч. уряду в галузі нар. освіти була демократичнішою, ніж цар. уряду і тому вже в березні 1917 р. були зроблені розпоря­дження про навчання укр. мовою в початкових школах і дано дозвіл на відкриття двох держ. укр. гімназій та чотирьох кафедр українознавства в університетах.

Справжнім виразником інтересів укр. громадянства і учи­тельства у справі освіти стала Центр. Рада — представницький політ. орган укр. народу, утворений 7 березня 1917 р. Цент­р. Рада одразу ж проголосила гол. завданням освітньої полі­тики відродження рідної мови і школи. Велику підтримку і допомогу надавали їй укр. гром. організації: товариство шк. осві­ти, учительські організації, товариство "Просвіта". Перші укр. школи відкривалися виключно на громадські й нар. кошти. Після проголошення Центр. Радою І Універсалу (10 червня 1917 р.) було створено Ген. секретаріат (міністерство) нар. освіти, який узгоджував роботу гром. організацій.

Найжвавіше і без особливих перешкод відродження укр. мови відбувалося у нижчих і вищих початкових школах, що забезпечу­валося підтримкою нац. свідомої частини населення і учительс­тва. Значно складнішою була ситуація в середніх і вищих навч. закладах, де значний опір українізації навчання чинили деякі викладачі та батьки учнів, що відбивало ситуацію, яка склалася з культ. політ. щодо України після 250-річного рос. панування, руси­фікації і асиміляції укр. населення.

Питання відродження укр. школи було найголовнішою проблемою двох Всеукр. учительських з'їздів, які відбулися у квітні і серпні 1917 р. Згідно з постановами першого Всеукр. учительського з'їзду, українізація сер. школи повинна була прово­дитись шляхом заснування нових укр. гімназій. Предмети українознавства: література, історія і географія України, а також укр. мова мали бути обов'язковими в усіх сер. школах. Для забез­печення прав нац. меншин було визнано за необхідне відкри­вати паралельні класи.

У вищих навч. закладах, крім 4 кафедр українознавства, які були дозволені Тимч. урядом, перший Всеукр. учительський з'їзд вважав за потрібне з нового навч. року відкрити ще дві кафедри: історії укр. мистецтва та історії укр. етнографії.

Першу укр. гімназію ім. Т.Г.Шевченка було відкрито на кошти Товариства шк. освіти і пожертвування окремих осіб 18 березня 1917 р. Вона працювала у приміщенні іншої гімназії, у вечір­ню зміну. Таке становище було характерним і для ін. укр. гімназій, які відкриються пізніше: відсутність власного приміщення, друга зміна навчання, відсутність держ. допомоги. Всього у 1917 р. в Україні було відкрито 39 укр. гімназій: на Київщині - 13, на Полтавщині - 14, на Поділлі - 4, на Чернігівщині - 2, на Харківщині - 1. Більшість цих гімназій були відкриті по селах: 25 з 39.

Значну увагу Ген. секретаріат нар. освіти приділяв проблемам вищої школи. Реорганізація вищих навч. закладів могла здійснюватися двома шляхами: українізація існуючих університетів та інститутів через від­криття паралельних курсів укр. мовою; заснування нових укр. вищих шкіл.

5 жовтня 1917 р. відбулося урочисте відкриття першого Укр. нар. університету в Києві. Було відкрито три факуль­тети: іст.-філологічний, фізико-матем., юр., а також підготовчі курси. На початку листопада 1917 p., коли закінчи­лося прийняття студентів і курсистів, їх заг. кількість складала 1370 осіб, з них на підготовчих курсах - 570, на факультетах - 800, а саме: на іст.-філологічному - 420, фізико-матем. - 140, юр. - 240. Склад студентів був дуже різноманітний: сту­денти вищих шкіл Києва та інших міст, курсистки, галичани, випус­кники сер. і вищих шкіл, нар. учителі. Як і перші укр. гімназії, Нар. університет не мав власного приміщення, заняття проводились в аудиторіях університету ім. Св. Володимира.

Наступним кроком на шляху створення нових вищих шкіл було відкриття 7 листопада 1917 р. Педаг. академії в Києві. Діяль­ність академії розпочалася з відкриття однорічних педаг. кур­сів для підготовки учителів укр. сер. шкіл, які б викла­дали предмети українознавства, передусім, укр. мову та літе­ратуру. Дійсними слухачами були люди з вищою освітою та випуск­ники педаг. інститутів, вільними - студенти останніх курсів вищих шкіл і учительських інститутів, а також випускники учитель­ських семінарій. На початок роботи академії було зараховано 50 дійсних слухачів з вищою освітою.

22 листопада 1917 р. було відкрито Академію мистецтва -першу вищу худ. школу в Україні. Головним завданням Академії її організатори вважали піднесення нац. мис­тецтва до св. рівня, виховання покоління митців, які змо­жуть здійснити це завдання. Дійсними студентами могли бути випускники сер. худ. шкіл, всі останні - вільними слу­хачами. На утримання Академії було виділено, починаючи з 1918 р., кошти у сумі 98,2 тис. крб.

Важливою подією в культ. житті України того часу стало відкриття другого Укр. Нар. університету 21 квітня 1918 р. в Полтаві. Ініціатива заснування належала місцевій "Просвіті", запис розпочався у лютому 1918 р. на два факультети: іст.-філологічний і ек.-правничий. Деякі кошти на утримання дала "Просвіта", крім того, було зроблено приватні по­жертвування, поступала плата від слухачів (30 коп. за лекцію).

Таким чином, за короткий час (з березня 1917 р. до квітня 1918 p.), попри складні політ. умови, початок гром. війни, Цент­р. Рада і Ген. секретаріат нар. освіти, при активній підтримці укр. гром. організацій і нац. свідомої частини укр. народу, заклали фундаментальні засади відро­дження нац. сер. та вищої освіти. Досягненню значніших успіхів перешкоджали вагомі причини: політ. нестабільність, відсут­ність коштів, опозиція шовіністично налаштованих росіян і русифікова­них українців, дефіцит укр. підручників і вчителів. Проте підва­лини, закладені за доби Центр. Ради, забезпечили наступним укр. урядам можливість продовжити процес розвитку системи укр. нац. освіти.

Справу Центр. Ради у галузі розвитку укр. освіти, на­уки і культури продовжив уряд Укр. Держави гетьмана П.Скоропадського, який прийшов до влади 29 квітня 1918 р. Слід від­значити, що загальна ситуація у сфері освіти тоді була такою ж, як і за доби Центр. Ради. Українізація освіти зіштовхувалась з опозицією. Початкові школи досить легко переходили на укр. мову навчання, якщо були забезпечені учителями, які могли викладати цією мовою. Тому велика увага зверталась на підготовку вчителів, які могли викладати укр. мовою в учительських семінаріях.

Значно складнішою була ситуація в сер. школах, особливо у вел. містах. Тут значний прошарок населення складали росія­ни, євреї, інші нац. меншини, зрусифіковані українці. Вони становили більшість у батьківських комітетах шкіл і серед педагогів. Тому, намагаючись уникнути конфліктних ситуацій, гетьм. міністерство освіти, за прикладом міністерств Центр. Ради, вважало за краще засновувати нові укр. гімназії, ніж україні­зувати російські. За Центр. Ради у Києві було три укр. приватні гімназії. У 1918 р. їх прийнято на держ. кошти. Протя­гом літа того ж року відкрито 54 укр. гімназії не тільки в міс­тах, але й по деяких селах, а наприкінці гетьм. доби їх було в Україні близько 150. У гімназіях, що залишилися з рос. мо­вою навчання, введено як обов'язкові предмети укр. мову, історію й географію України та історію укр. літератури.

6 жовтня 1918 р. урочисто відкрито у Києві перший Держ. укр. університет, а 22 жовтня - другий Укр. універ­ситет у Кам'янці-Подільському.

В цей же період засновано: Держ. укр. архів, у якому мали бути зосереджені документи історії України, перевезені з архівів Москви та Петрограду, Нац. галерею мистецтва, Укр. іст. музей та Укр. нац. бібліоте­ку, фонд якої швидко зростав. У кінці 1918 р. в ній було вже понад 1 млн. книг, серед яких багато унікальних. За кількістю та якістю книг Укр. нац. бібліотека могла конкурувати з кра­щими бібліотеками Європи.

Великою заслугою гетьм. уряду слід вважати заснування 24 листопада 1918 р. Укр. академії наук, потреба в якій була на­гальною. Академія мала три відділи: іст.-філологічний, фізико-матем. та соц.-економічний. Президію та перших академі­ків (по три на відділ) призначив уряд, а інших членів мали обирати ака­деміки. Першим президентом запропонували бути М.Грушевському, але він відмовився, тому призначено було видатного вченого зі світовим ім'ям, 55-річного професора хімії Володимира Вернадського.

До досягнень у галузі культури за гетьм. доби треба ще до­дати заснування Укр. театру драми та опери, Укр. Держ. капели, Держ. симф. оркестру тощо.

На рівні поч. школи було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, якими корис­тувалися в школах України ще й через 10 років, засновано кілька вел. видав­ництв, які випускали укр. видання в нечуваному до того числі примірників (див. на мал. обкладинку "Військово-наук. вісника армії й фльоти").

13 листопада 1918 р. на укр. землях колишньої Австро-Уг. імпе­рії було проголошено Західноукр. Нар. Республіку.

У зазначених кордонах вона займала територію близько 70 тис. км, 71% населення складали українці, 14% - поляки, 13% - євреї.

Тут було затверджено державність укр. мови, обов'язковість її вживання у держ. установах та організаціях. Водночас нац. меншинам залишено свободу усного і письмового діалогу з держ. та гром. структурами їх рідною мовою.

Активно здійснювалась перебудова системи нар. освіти. У законі про основи шкільництва публічні школи оголошувались держ., а вчителі - держ. службовцями. За рішенням освіт­ніх органів дозволялось засновувати приватні школи; укр. мова стала основною в усіх держ. школах; за нац. меншинами - поляками та євреями визнавалось "право на школу в рідній мові". Спец. законом націоналізовано укр. при­ватні гімназії і учительські жін. семінарії. Реорганізовувалась і розширювалась мережа спец. і фахових шкіл. При цьому особлива увага приділялась вивченню укр. мови, математики, історії, географії України та ін. слов'янських земель. За ба­жанням учнів викладались також польська, нім. та інші мови. Педагоги держ. шкіл зобов'язані були скласти проф. при­сягу на вірність Укр. Нар.й Республіці.

В тяжкі для розвитку мистецтва роки гром. війни одним з найоперативніших і найактуальніших видів мистецтва була плакатна графіка. Вона дуже рельєфно віддзеркалювала строкату картину боротьби і зіткнення різноманітних поглядів, гострих дис­кусій. Кращі плакати цього періоду відзначаються актуальністю, різноманітністю худ. прийомів. Творці плаката зробили вел. поступ в освоєнні специфіки плакатної форми, вносячи своє, нац. її розуміння. У багатьох плакатах спостерігається нама­гання глибше відбити особливості нар. характеру, знайти ха­рактерний типаж, підкреслити нац. в одязі, засобах худ. виразу. Такими є плакати, створені І.Падалкою і Т.Бойчуком. Поряд з поширеними формами агітаційно-закличного плаката з'являється плакат пропагандистський, розповідний, який вміщував у собі цілу серію окремих сюжетних картинок, об'єднаних однією заг. темою. Такі плакати розвивали традиції нар. лубка.

Окреме місце займають плакати-портрети, що їх видавали з відповідними політ. текстами і закликами. Серед них висо­кими худ. якостями відзначається плакат-портрет роботи В.Єрмілова "Іван Франко" з творчим використанням нар. орнаменту. У 1919 р. в Харкові почали виходити плакати "УкРОСТА". Поєднання образного змісту з нар. піснею, приказкою чи віршованим текстом робило їх актуальним і дійовим засобом мистецької агітації (див. на мал. один з типових плакатів доби боротьби з Врангелем, випущений з укр. текстом, що теж було вже своєрідною пропагандою толерантності в нац. питанні).

Бичко

Західноукр. Нар. Республіка, яка виникла на руїнах Австро-Уг. монархії, стала першим держ. утворенням укр. народу. Була спроба запрова­дити свою власну держ. символіку — жовто-блакит­ний прапор та тризуб, форми держ. самоврядування. Значна увага приділялася розвитку культури (організову­валися читальні «Просвіти», аматорські театр. гуртки, курси укр. мови та українознавства, розпоча­лося видання місячника «Шляхи» у Львові). Розквітає му­з. творчість, яка значною мірою знайшла свій вияв у циклі так званих стрілецьких пісень — «Ой, у лузі червона калина» С. Чарнецького, котра, фактично, стала гімном УСС, «Журавлі», «Видиш, брате мій» (слова Б. Лепкого, музика Л. Лепкого), «Ой, та й зажурилась» (на слова Р. Купчинського) та ін.

40 тис. юнаків віддали своє життя за створення держав­ності України, і не можна їх звинувачувати в тому, що во­ни не підтримали політику рад. влади, яка в 1920 р. віддала Польщі землі від річки Збруч аж до Горині та Прип'яті. Згодом Рада послів у Парижі в 1923 р. узаконила колоніальний статус Галичини.

Іншим шляхом пішов пошук становлення державності на території Сх. України. Масовий призов до армії під час першої св. війни, активне включення в ідейні по­шуки соціал-дем. думки певною мірою сприяли переміщенню центру визв. пошуків до маркс. ідей. Рев. Укр. Партія, що виникла в 1900 p., уже в 1905 р. перейменовується в Укр. Со­ціал-дем. Роб. Партію, яка вилучає зі своєї програми вимогу повної держ. самостійності і включає пункт про нац. автономію у складі Рос. дер­жави.

«Аж ось вибухнула революція. Отже, можна собі уяви­ти,— писав В. Винниченко,— що почуло недодушене, за­топтане, понижене українство, коли залізна рука спала з його горла, коли воно могло підвестись, умитись, людськи­ми, не запльованими очима глянути в очі таким же людям... І зразу одпали всі інші способи увільнення, всі орієнтації на зовнішні ворожі до Росії сили. Укр. сепаратизм тоді помер разом з причиною, що породила його. Україн­ство тепер орієнтувалось на Всерос. Революцію, на перемогу справедливості, на здобуті права всякого понево­леного. За 250 рр. перебування в спілці з Росією укра­їнство вперше в ці дні почувало себе в Росії дома, впер­ше інтереси цієї колишньої в'язниці стали близькими, своїми»

Дата добавления: 2015-07-25