ЛІТЕРАТУРА. У другій половині XIX ст

У другій половині XIX ст. значних успіхів було досяг­нуто в літературі.

Марко Вовчок (1833—1907) репрезентувала демократичний напрям в українській літературі. У збірці "Народні оповідання" та інших творах засуджувала кріпосний лад. Вона написала першу українську соціальну повість "Інститутка" з правдивим зображенням життя кріпаків, їх прагненням до волі.

Панас Мирний (1849—1920) писав твори на соціально-по­бутову тематику.

У 1903 р. вийшов його роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (співавтор — його брат Іван Білик), що приніс йому гучну славу.

Роман "Повія", повість "Лихі люди" та інші твори по­дають картину життя українського суспільства в період після скасування кріпосного права і розвитку капіталізму.

І. Нечуй-Левицький (1838—1918) у своїх повістях та оповіданнях продемонстрував глибоке розуміння життя багатьох соціальних верств українського суспільства. Життя селян і робітників-заробітчан показано у творах "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я"; життя інтелігенції — у творі "Над Чорним морем"; життя міщанства — "На Кожум'яках"; життя духовенства — "Афонський пройдисвіт". Він писав новели, романи, нариси, літературно-критичні статті, виступав як драматург.

П. Грабовський (1864—1902) — визначний український поет, який у своїх творах закликав до повалення царсь­кого самодержавства, за що був засланий царськими властями до Сибіру, де й помер у Тобольську 1902 р. Популярні його твори "Пролісок", "Кобза". Відомий П. Грабовський і як перекладач українською мовою з російської, вірменської, грузинської, польської, бол­гарської, англійської мов творів видатних поетів.

М. Коцюбинський (1864—1913) писав публіцистичні нари­си, оповідання (в 1899—1903рр. у Львові випущено три томи його оповідань), історичні повісті ("Дорогою ціною")

Леся Українка (1871—1913) — її поезія пройнята пафосом свободи. Поетеса вбачала основне завдання своєї твор­чої діяльності в служінні справі визволення свого народу_ ("Без надії сподіваюсь", "Товаришів на спомин". її поема "Давня казка" утверджувала ідею служіння поета інтересам народу.

На західноукраїнських землях

Іван Франко (1856—1916) — всесвітньо відомий поет, прозаїк, драматург, талановитий філософ, літературо­знавець, фольклорист, великий художник слова, відомий громадський діяч 70—90-х рр. у Галичині. Написав поему "Мойсей", в якій висловив глибоку віру в непереможність, силу і світле майбутнє українського народу.

Його твори "Борислав сміється", "Бориславські опові­дання" — про тяжке життя та боротьбу західноук­раїнських робітників. "Вічний революціонер", "Гімн" — це всім відомі вірші, в яких І. Франко закликав поне­волений народ до боротьби за кращу долю "хоч синам, як не собі..."

Його літературний внесок у скарбницю української літе­ратури — 5 тис. творів.

Юрій Федькович (1834—1888) написав значну кількість по­етичних, прозових і драматичних творів, в яких опису­вав життя українців Північної Буковини. Він — один із перших творців української психологічної новели ("Хто винен?" "Серце не навчити" та ін.). Романтична поезія Ю. Федьковича пройнята новатор­ським духом.

В. Стефаник (1871—1936) реалістично і з глибокою про­никливістю зображував народне життя Західної України.

О. Кобилянська (1863—1942) увійшла в українську літера­туру у 80—90-х рр. XIX ст, поряд із знаними майстра­ми слова того часу. Вона належала до письменників-реалістів, яким були близькі життя і прагнення простого народу.

Дата добавления: 2015-07-25