Огляд хворого

Загальний огляд проводиться за наступним планом:

Спочатку характеризують загальний стан хворого. Він може бути задовільним, середньої важкості, важким та дуже важким:

Ø Задовільний стан характеризується помірними хворобливими проявами недуги, невиразним погіршенням самопочуття, активним положенням у ліжку.

Ø Стан середньої тяжкості: проявляється погіршенням самопочуття,

виразними порушеннями функціональної діяльності різних органів і систем, значним зменшенням працездатності, несприятливою динамікою захворювання.

Ø Тяжкий стан маніфестується виразними проявами патологічного процесу, вимушеним або пасивним положенням хворого у ліжку, значним зниженням апетиту, пригніченням основних функцій організму – дихання, кровообігу, сечовиділення, діяльності травної і нервової систем; тяжкий стан може проявлятися періодичною втратою свідомості, комою, або кризовим перебігом хвороби.

Ø Дуже тяжкий стан характеризується ускладненим перебігом хвороби, що може призвести до летального наслідку, різким погіршенням функціональної діяльності життєво важливих органів і систем, пасивним положенням пацієнта у ліжку, відсутністю апетиту, значними порушеннями дихання і кровообігу, тяжкими розладами в діяльності травної і сечовидільної систем; стан часто супроводжується втратою або потьмаренням свідомості, коматозними проявами.

Стан свідомості. Може бути як ясним, так і порушеним. В залежності від ступеня розладу свідомості розрізняють наступні його види:

1. Ступорозний стан (stupor) – стан оглушення. Хворий погано орієнтується в навколишньому оточенні, на питання відповідає із затримкою. Подібний стан відмічається при контузіях, деяких отруєннях.

2. Сопорозний стан (sopor) або сплячка, з якої хворий виходить на короткий час при гучному оклику або тормошінні. Рефлекси збережені. Подібний стан може спостерігатись при інфекційних захворюваннях та в початковій стадії уремії.

3. Коматозний стан (coma) – непритомний стан, який характеризується повною відсутністю рефлексів та розладом життєво важливих центрів. Найбільш часто зустрічаються наступні види ком: алкогольна, апоплексична, гіпоглікемічна, печінкова, уремічна, епілептична.

Положення у ліжку. Розрізняють такі положення хворого у ліжку:

1. Активне – коли хворий вільно змінює положення в залежності від своїх

потреб: лягає, сідає, поправляє подушку.

2. Пасивне – таке положення, яке визначається виключно законом тяжіння: якщо рука випадково звисла з ліжка, то вона продовжує залишатись у такому положенні; голова вдавлена в подушку, м'язи розслаблені; хворий не може самостійно змінити своє положення в ліжку, хоча воно вкрай не зручне. В такому положенні знаходяться дуже слабкі та безпорадні хворі, що знаходяться в непритомному стані.

3. Вимушеним називається таке положення, яке хворий інстинктивно або свідомо приймає при деяких захворюваннях з метою полегшення страждання.

Пальпація (від лат. palpatio – обмацування) – клінічний метод обстеження за допомогою дотику з метою вивчення фізичних властивостей і чутливості тканин і органів, топографічних співвідношень між ними і виявлення деяких функціональних явищ в організмі (температури шкіри, пульсації судин, перистальтики кишечника). Фізіологічною основою пальпації є відчуття, яке виникає при тисненні і рухах пальців. Пальпацію, як правило, проводять за певною схемою і методикою.

Перкусія (від лат. percussio – вистукування) – метод обстеження, який ґрунтується на постукуванні по поверхні тіла хворого з оцінкою характеру звуку. Найкраще перкусію проводити в стоячому або сидячому положенні хворого, у тяжкохворих – у лежачому. Перкусія буває опосередкованою (через плесиметр, палець по пальці) та безпосередня (постукування подушечкою вказівного пальця безпосередньо по поверхні тіла). Перкусія буває гучною (нормальна сила перкуторного удару) і тихою (порогова). Звуки, які виникають при перкусії, мають свою силу, висоту і відтінок.

Аускульта́ція (лат. ausculto — вислухую) — метод дослідження, що полягає у вислухуванні звукових явищ, які виникають в організмі. Аускультація здійснюється шляхом прикладання вуха до поверхні тіла (безпосередня аускультація) або за допомогою спеціальних інструментів — стетоскопа, фонендоскопа. Аускультація є важливим методом дослідження легень, серця й судин та діагностики їх захворювань.

До основних життєвих показників відносять:

· Пульс

· Артеріальний тиск

· Частота дихання

· Реакція зіниці на світло

· Температура тіла.

Пульс.

Дослідження артеріального пульсу дає можливість отримати важливі відомості про роботу серця і стан кровообігу. Це дослідження проводиться в певному порядку. Спочатку потрібно переконатися, що пульс однаково добре визначається на обох руках. Для цього пальпують одночасно обидві променеві артерії і порівнюють величину пульсових хвиль на правій і лівій руці (в нормі вона однакова).

Величина пульсових хвиль на одній руці може виявитися менше, ніж на інший, і тоді говорять про різний пульсі (pulsus differens). Він спостерігається при односторонніх аномаліях будови або розташування артерії на периферії, її звуженні, здавленні пухлиною, рубцями. Різний пульс буде виникати не тільки при змінах променевої артерії, але і при аналогічних змінах вищерозташованих артерій - плечової, підключичної, при здавленні великих артеріальних стовбурів у хворих з аневризмою аорти, пухлиною середостіння, загрудинним зобом, різким збільшенням лівого передсердя. При цьому може спостерігатися і запізнення меншої за величиною пульсової хвилі.

При різному пульсі подальше його дослідження проводиться на тій руці, де пульсові хвилі пальпуються краще. Визначаються наступні властивості пульсу: ритм, частота, напруга, наповнення, величина і форма.

Ритм. У здорової людини скорочення серця і пульсові хвилі випливають через рівні проміжки часу, тобто пульс ритмічний (pulsus regularis).

При розладах серцевого ритму пульсові хвилі слідують через неоднакові проміжки часу і пульс стає неритмічним (pulsus irregularis). Досліджуючи пульс, можна виявити випадання окремих пульсових хвиль або їх передчасну поява, що характерно для екстрасистолії, а також виявити повну або миготливу аритмію, коли пульсові хвилі йдуть через різні по тривалості відрізки часу.

Частота. Частота пульсу в нормальних умовах відповідає частоті серцевих скорочень і дорівнює 60-80/ хв. При тахікардії збільшується число пульсових хвиль у хвилину, з'являється частий пульс (pulsus frequens); при брадикардії пульс стає рідкісним (pulsus rarus).

Частоту пульсу підраховують протягом 1 хв. Якщо пульс неритмічний, крім підрахунку його частоти слід визначити, чи відповідає число пульсових хвиль числу серцевих скорочень. При частих неритмічних скороченнях серця окремі систоли лівого шлуночка можуть бути настільки слабкими, що вигнання в аорту крові зовсім не послідує, або її поступає так мало, що пульсова хвиля не досягне периферичних артерій. Різниця між числом серцевих скорочень і пульсових хвиль, підрахована протягом хвилини, називається дефіцитом пульсу, а сам пульс - дефіцитним (pulsus deficiens). Чим більше дефіцит пульсу, тим несприятливіше це позначається на кровообігу.

Напруга. Напруга пульсу визначається тією силою, яку потрібно прикласти для повного здавлення пульсуючої артерії. Це властивість пульсу залежить від величини систолічного артеріального тиску. Чим вище тиск, тим важче стиснути артерію, - такий пульс називається напруженим, або твердим (pulsus durus). При низькому тиску артерія стискається легко - пульс м'який (pulsus mollis).

Наповнення. Наповнення пульсу відображає наповнення досліджуваної артерії кров'ю, обумовлене в свою чергу тією кількістю крові, яка викидається в систолу в артеріальну систему і викликає коливання обсягу артерії. Воно залежить від величини ударного об'єму, від загальної кількості крові в організмі та її розподілу. При нормальному ударному обсязі крові і достатній кровонаповненні артерії відчувається повний пульс (pulsus plenus). При порушенні кровообігу, крововтраті наповнення пульсу зменшується; такий пульс називається порожнім (pulsus vacuus).

Величина. Величина пульсу, тобто величина пульсового поштовху, - поняття, що об'єднує такі його властивості, як наповнення і напруження. Вона залежить від ступеня розширення артерії під час систоли і від її спадання у момент діастоли. Це в свою чергу залежить від наповнення пульсу, величини коливання артеріального тиску в систолу і діастолу і здатності артеріальної стінки до еластичної розширенню. При збільшенні ударного об'єму крові, великому коливанні тиску в артерії, а також при зниженні тонусу артеріальної стінки величина пульсових хвиль зростає. Такий пульс називається великим (pulsus magnus). На сфігмограмі великий пульс характеризується високою амплітудою пульсових коливань, тому його ще називають високим пульсом (pulsus altus). Великий, високий пульс спостерігається при недостатності клапана аорти, при тиреотоксикозі, коли величина пульсових хвиль зростає за рахунок великої різниці між систолічним і діастолічним артеріальним тиском; він може з'являтися при лихоманці у зв'язку зі зниженням тонусу артеріальної стінки.

Зменшення ударного об'єму, мала амплітуда коливання тиску в систолу і діастолу, підвищення тонусу стінки артерії призводять до зменшення величини пульсових хвиль - пульс стає малим (pulsus parvus). Малий пульс спостерігається при малому або повільному вступі крові в артеріальну систему; при звуженні гирла аорти або лівого венозного отвору, тахікардії, гострої серцевої недостатності. Іноді (при шоці, гострій серцевій недостатності, масивній крововтраті) величина пульсових хвиль може бути настільки незначною, що вони ледь визначаються; такий пульс отримав назву ниткоподібного (pulsus filiformis).

У нормальних умовах пульс ритмічний і висота пульсових хвиль однакова, пульс рівномірний (pulsus alqualis). При розладах серцевого ритму, коли скорочення серця слідують через нерівні проміжки часу, величина пульсових хвиль стає різною. Такий пульс називається нерівномірним (pulsus inaequalis). У рідкісних випадках при ритмічному пульсі визначається чергування великих і малих пульсових хвиль. Це так званий перемежовується пульс (pulsus alternans). Механізм його до кінця не ясний. Вважають, що він пов'язаний з чергуванням різних за силою серцевих скорочень. Зазвичай перемежовується пульс спостерігається при важкому ураженні міокарда.

Форма. Форма пульсу залежить від швидкості зміни тиску в артеріальній системі протягом систоли і діастоли. Якщо під час систоли в аорту викидається багато крові й тиск в ній швидко зростає (а в діастолу воно так само швидко падає), буде спостерігатися швидке розширення і спадання стінки артерії. Такий пульс називається швидким (pulsus celer), або підскакує (pulsus saliens). На сфігмограмі швидкий пульс характеризується більш крутим, ніж в нормі, підйомом анакроти і таким різким зниженням катакроти. Швидкий пульс з'являється при недостатності клапана аорти, оскільки при цьому пороці збільшується ударний об'єм крові і підвищується систолічний тиск. У діастолу за рахунок повернення крові в лівий шлуночок тиск швидко падає. При цьому пульс буває не тільки швидким, але і високим (pulsus celer et altus). У меншій мірі швидкий пульс спостерігається при тиреотоксикозі, нервовому збудженні.

Протилежний швидкому, повільний пульс (pulsus tardus), пов'язаний з повільним підвищенням тиску в артеріальній системі і малим його коливанням протягом серцевого циклу. Повільний пульс характерний для звуження гирла аорти, так як при цьому ускладнюється вигнання крові з лівого шлуночка, і тиск в аорті підвищується повільно. Величина пульсових хвиль при цьому пороці зменшується, тому пульс буде не тільки повільним, але і малим (pulsus tardus et parvus).

Крім перерахованих властивостей артеріального пульсу, спостерігаються й інші його зміни. Іноді в період зниження пульсової хвилі визначається як би друга додаткова хвиля. Вона пов'язана із збільшенням дикротичної хвилі, яка в нормі не пальпується і лише визначається на сфігмограмі. При пониженні тонусу периферичних артерій (лихоманка, інфекційні захворювання) дикротична хвиля зростає і вловлюється при пальпації. Такий пульс називається дикротичним (pulsus dicroticus

Виділяють ще парадоксальний пульс (pulsus paradoxus). Особливості його полягають у зменшенні пульсових хвиль під час вдиху. Він з'являється при зрощенні листків перикарда за рахунок здавлення великих вен і зменшення кровонаповнення серця під час вдиху.

Дата добавления: 2015-07-25