Відображення світогляду епохи відродження в мистецтві

В епоху Відродження починається процес відділення художніх цінностей від релігійно-етичних, і встановлюється нове ставлення до мистецтва як до особливої ​​галузі людської діяльності; також при цьому висувається ідея самостійності людського світу.
Паралельно виникає теорія образотворчого мистецтва, як спеціальна галузь знання, яка була невідома ні античності, ні Середньовіччю.
На відміну від поезії образотворче мистецтво користується не словом – «творінням» людей, а – кольором, лінією, обсягом, тобто тим самим, що і сама природа. У результаті формується уявлення про єдність так званих «витончених мистецтв» – архітектури, скульптури, живопису, які зближуються з літературою і музикою [5].
Родовід скульптури, живопису, архітектури виводиться з малюнка; живопис зближується з поезією, а термінами «задум» і «композиція» пов'язують образотворчі мистецтва з літературою.
До епохи Відродження різні види мистецтв пов'язувалися з різними сферами буття. У давнину поетичний талант вважався божественним, пророчим даром, а скульптура і живопис розглядалися як суто земні заняття, яким можна було навчитися через наслідування. Але головна причина так званого «приниження» образотворчих мистецтв давнини була в тому, що вони розглядали їх через фізичну працю, яка в епоху античності вважалася ганебним рабським заняттям. Лише з епохи Відродження образотворчі мистецтва і фізична праця, що лежить в їх основі, зближуються з «вільними» (риторика, геометрія) і «піднесеними» (поезія) мистецтвами. Це дає можливість ренесансним авторам створити особливу теорію образотворчого мистецтва.
Новий погляд художників епохи Відродження яскраво проявився у прагненні наблизитися до античних шедеврів, що підкорюють своєю шляхетністю, натхненністю, світлими, святковими образами.
Зображення навколишнього життя стає більш реалістичним. Відроджується інтерес до міфологічних сюжетів, отримують нове життя забуті форми і методи творчості, наприклад, робота з натури, мистецтво збагачується новими видами, жанрами, виразними засобами. У живописі широкого розповсюдження набувають фреска, портрет, зароджується історичний і пейзажний живопис, розвивається гравюра, станкова і монументальна скульптура. Самостійне значення набуває малюнок. За своєю тематикою мистецтво залишається релігійним, але набуває світського характеру.
Самі художники ставлять за мету наслідування природи, вважаючи, що мистецтво навіть вище природи. У художника все більше цінується технічна майстерність, професійна самостійність, вченість, гострий художній погляд. Якщо вітраж, грандіозний готичний собор були для людини Середньовіччя зовсім несхожими, відмінними від усього її життя, то в епоху Відродження мистецтво наближається до людини. Ікона або вівтарна композиція, по суті, стають портретом, а зображення священних подій - побутовою сценою або театральним видовищем. Все це позначається на зміні засобів художньої виразності, серед яких основними стають лінійна та повітряна перспектива, «сфумато» та реалістичне трактування людського тіла.
Усі ці особливості яскраво проявляються у творчості таких видатних художників, як Джотто, Ботічеллі, Мікеланджело, Рафаель, Тиціан, Леонардо да Вінчі в Італії; Дюрер, Грюневальд, Кранах в Німеччині; Ян ван Ейк, Босх, Брейгель в Нідерландах. Вдивляючись в сюжети, обличчя, фігури, жести, зафіксовані на полотнах цих найвидатніших майстрів, можна помітити, що життєвість втілених ними образів органічно поєднується з надзвичайною піднесеністю. Правда і краса постають тут у тій гармонійній єдності, яка не може залишитися непоміченою.

Нові підходи до мистецтва диктували і нову манеру зображення людської фігури і передачі дій. Минуле уявлення середньовіччя про канонічність жестів, міміки і допустима довільність у пропорціях не відповідали об'єктивному погляду на навколишній світ.
Для творів Ренесансу притаманна поведінка людини, яка підпорядковується не ритуалам або канонам, а психологічний обумовленості і розвитку дій. Художники намагаються наблизити пропорції фігур до реальності. До цього вони йдуть різними способами, так у північних країнах Європи це відбувається емпірично, а в Італії вивчення реальних форм відбувається в сукупності з пізнанням пам'ятників класичної давнини (північ Європи долучається пізніше).
Ідеали гуманізму пронизують мистецтво Відродження, створюючи образ красивої, гармонійно розвиненої людини. Для ренесансного мистецтва характерними є: титанізм пристрастей, характерів та героїка.
Майстри відродження створюють образи, що втілюють горду усвідомленість своїх сил, безмежність людських можливостей у галузі творчості та істинну віру в свободу її волі. Багатьом творам мистецтва Відродження співзвучний вираз відомого італійського гуманіста Піко делла Мірандоли: «О, дивне і високе призначення людини, якій дано досягти того, до чого вона прагне, і бути тим, чим вона хоче» [24].
Особлива риса Відродження – раціоналістичність. Над освітою наукових основ мистецтва працювало багато художників. Таким чином, у колі Брунеллескі, Мазаччо і Донателло сформувалася теорія лінійної перспективи, яка була викладена потім у трактаті 1436 Леона Баттіста Альберті «Книга про живопис». Велика кількість художників брала участь у розробці теорії перспективи, зокрема Паоло Уччелло і П'єро делла Франческа, написали в 1484-1487 роках трактат «Про мальовничу перспективу». Саме в ньому, подано спроби застосування математичної теорії до побудови людської фігури. Доповнення зробив Леонардо да Вінчі, який вніс поняття повітряної перспективи. Більш того, за допомогою зусиль безлічі італійських художників на світ з'явилася теорія пропорцій людського тіла, яка вперше була викладена в 1430-х роках у трактаті Леона Баттіста Альберті «Про статуї». Протягом всього XV століття велася робота над формуванням наукових основ мистецтва тільки в Італії, і лише в XVI столітті теоретичні проблеми звернули на себе увагу художників північних країн, які використовували у своїх творах досвід італійських попередників [23].
Звичайно, в описі особливостей мистецтва, неможливо не відзначити широке розповсюдження монументального фрескового живопису. Станковий живопис в XV та XVI століттях домінував у північних країнах, в яких готична архітектура практично замінилася фрескою.
Таким чином, епоха Відродження в більш широкому розумінні означає новий спосіб життя і новий світогляд. Все це призводить до змін і в художньому світогляді.

Дата добавления: 2015-07-20