Порівняльний аналіз живопису леонардо да Вінчі та мікеланджело

Початкове формування титанів як художників можна вважати спільним. Як Леонардо був учнем Верроккьо – так Мікеланджело був учнем відомого флорентійського майстра Кватрочентто. Також відомо, що обидва вчителя заздрили своїм учням.

Як і Леонардо, Мікеланджело обертався в блискучому оточенні Лоренцо Прекрасного. Подібно Леонардо, витончено–вишукане мистецтво, що процвітало при дворі Лоренцо Прекрасного, надихало Мікеланджело, що відбивалося на його роботах.

Нащадок старовинного, але збіднілого дворянського роду, Мікеланджело Буонарроті був патріотом і демократом. На відміну від Леонардо, громадянськість пронизувала його світовідчуття. Він брав участь у битвах проти тиранії, завідував усіма укріпленнями своєї рідної Флоренції, оточеної військами німецького імператора і папи, і лише слава, завойована ним у мистецтві, врятувала його потім від розправи переможців.

Мікеланджело глибоко відчував свій зв’язок з рідним народом, з рідною землею. Демократизм Мікеланджело не всім припав до смаку. У титанічних образах Мікеланджело бачили часом прославляння грубої фізичної сили. Так, один з тодішніх критиків мистецтва заявив, що «...Мікеланджело – писав вантажників». Він зосереджувався на могучості тіла, важких поз, чітких контурів. Зовсім інші образи у Леонардо: легкі, тендітні, ніжні, плавні та м’які контури [22].

Геній Леонардо – це воля до пізнання світу і оволодіння ним у мистецтві, певна свідомість і затвердження сили і влади людського розуму. Ніколи ще художник настільки не зосереджував увагу на найважчому для зображення боці натури – на внутрішньому житті людини, на її душевних рухах.

Геній Мікеланджело висловлює в мистецтві інший початок. Геній Мікеланджело висловлює в мистецтві інший початок.
Основа віри і ідеал Мікеланджело в тому, що з усіх найбільших представників Відродження, він найбільш послідовно і беззастережно вірив у великі можливості, закладені в людині, в те, що вона, постійно напружуючи свою волю, може виковувати свій власний образ, більш цілісний і яскравий, ніж створений природою. І цей образ Мікеланджело викував в мистецтві, щоб перевершити природу. Потрібно не просто наслідувати природі, а осягати її «намір», щоб висловити до кінця, завершити в мистецтві справа природи і тим самим піднестися над нею.
До цієї мети прагнув Леонардо, але ніхто до Мікеланджело не виявляв у цьому прагненні такого приголомшливого сучасників дерзання.
Всім своїм мистецтвом Мікеланджело хоче нам показати, що найкрасивіше в природі – це людська фігура, більше того, поза цієї краси взагалі ні чого не існує. І це тому, що зовнішня краса є вираз краси духовної, а людських дух знов таки висловлює високе і прекрасне в світі.

Але Леонардо робить інші відкриття. Так, наприклад, картина «Мадонна Бенуа» багато в собі містить. Марія з немовлям – Ісусом на руках до Леонардо зображували багато разів, і тема пройшла довгий шлях гуманізації: Марія у художників XV в. вже не сидить на троні, з її голови зникає корона, німб лише вгадуються – богоматір і боголюдина втратили більшу частину божественності, перетворилися на людську матір з дитиною. Однак майже завжди зберігалася репрезентативність: Марія показує божого сина людям, та й сама позує перед ними. Такі «Мадонни» і в найбільших художників кватроченто, таких як Андреа Мантенья, П'єтро Перуджіно, Джованні Белліні.

Зовсім інше зображення «Мадонни Бенуа» Леонардо. Ні мати, ні дитина не розгорнуті до глядача, на нього вони не дивляться. Вони зайняті своєю справою: перед нами жива сцена гри юної матері, простої дівчини, майже дівчинки, з її первістком. Гра повністю захопила обох. Мати весело посміхається, навіть сміється, захоплюючись своїм малюком; в першій радості цієї гри розкривається її нехитра душа, її внутрішня свобода, її юна материнська любов. Священне значення фактично повністю усунуте. Це свідчить про зображення внутрішнього світу людини. Про що було вказано вище. Ще одна особливість полягає в тому, що група поміщена в інтер’єрі, проте інтер’єру, власне, і немає: жодної деталі житла і його обстановки, якщо не вважати лавки, на якій сидить
Марія, та й та ледве намічена [9].

Таким чином, у мистецтві Високого Відродження, яке народжувалось, поява принципово нових рис тягла за собою відмову від певних рис старого, властивого Ранньому Відродженню, тепер не залишалося місця. Тільки відкинувши милування зовнішніми деталями, можна було навчитися осягати і милуватися внутрішнім життям людини, багатство духовного світу людини. Відкинувши деталі інтер’єрі, можна було розкрити багатство духовного світу людини.

Леонардо винайшов техніку живопису – сфумато. Предмети на картині не мають чітких контурів, коли у Мікеланджело присутні тільки різки,чіткі контури – техніка «канджианті».

Обидва творця писали на білому ґрунті, але Леонардо закінчував писати картину покриваючи її коричневою прозорою фарбою.

Живопис Леонардо та Мікеланджело можна відрізнити колоритом. Картинам Леонардо притаманна чорнота. Використання темних фарб. Ще однією з особливостей живописної манери Леонардо да Вінчі є попередній ескіз задуманої картини прозорими темними (коричневими) тонами, ці ж тони використовувалися і як верхній, завершальний, шар всього твору. І в тому і в іншому випадку закінчена робота наділялась похмурим відтінком. Цілком можливо, що з часом кольори ще більше темніли саме через цю особливість. Картинам Мікеланджело – світлість картини у цілому, насичення яскравих фарб.

Між картинами «Мадонна Доні» Мікеланджело і "«Св. Анни» Леонардо да Вінчі можна провести паралель, яка цілком очевидна. І очевидна загальна мета: сконцентрувати до максимуму силу руху, приборкати енергію, щоб звернути їх у непорушний моноліт. Композиція будується на симетрії трикутників, нагадує піраміду.

У Леонардо мета досягається в гармонії, що примиряє всі протиріччя, гармонією, яка наче здійснювана самою природою.
У Мікеланджело – сконцентрована сила, і все – боротьба, у якій народжуються люди більш прекрасні, більш могутні і більш сміливі – люди-герої. Гігантська напруга й динамізм у кожному їх мускулі, в кожному пориві, і фізичному і духовному.

Творці зробили наступний вклад в техніку виконання живопису: зображення композиції яка існує одночасно і сама по собі і як невід’мна частина цілого, тому що всі вони взаємно погоджені. Це було влике досягнення живопису Високого Відродження, яке почав Леонардо да Вінчі та доведеної Мікеланджело до досконалості. У мистецтві попереднього століття самостійних окремих частин заважала єдності цілого. Це можна розглядати на картині «Тайна вечеря» Леонардо да Вінчі та архітектурнио – живописний плафон Мікеланджело на стелі Сікстинської капели, домашньої церкви римського папи у Ватикані.

У багатій спадщині Леонардо – художника вражає ціла галерея дивних осіб з потворними, нерідко відразливими рисами. У літературі їх прийнято називати карикатурами. Дійсно, деякі з цих малюнків, особливо групових, носять виражений сатиричний характер: жорстокість, дурість, пиха, хитрість, огидність обличчя. Це яскраві і безжалісні соціально-психологічні характеристики часу, лики громадського зла. Серед них чимало зображень зарозумілих і фізіономій «поважних людей», «вершків суспільства», що відштовхують.
Однак загальна спрямованість «карикатур» ширша, вона в цілому йде в руслі гуманістичної ідеології, хоча вносить в неї щось зовсім нове. Це – люди, але люди, наче вперше побачені не в їх красі, силі і шляхетності, ні, перед нами переважно потворні особи, зіпсовані життям і жадібністю, владолюбством, хитрістю, обжерливістю, заздрістю та іншими пороками. До Леонардо таких зображень людей в ренесансному мистецтві не існувало. Спотворених життям осіб, звісно, навколо було достатньо, але художники їх ніби не помічали, мистецтво і не намагалося висвітлити людину з цього, тіньового боку. Це було ще одне відкриття в живописі Леонардо.

В творчості Мікеланджело теж з’являються образи що відображують тривогу, тлінність буття, заглиблення в скорботні мріяння і думи, часом відчаєм, але не жанром карикатури. У його фресках у ватиканській капелі Паоліна деякі образи вражають своєю виразністю, могутньо. і гострою, але в цілому – роздробленістю композиції, спадом загальної спрямовуючої волі, тріумфального героїчного початку – ці сцени свідчать про душевний надлам їх творця.

Більшість творів пензля да Вінчі не дійшло до наших днів через постійні експерименти майстра не лише з технікою живопису, але і з інструментами: фарбами, полотнами, грунтівкою. У результаті таких експериментів склад фарб на деяких фресках і полотнах не витримав випробування часом, світлом, вологою.

Що стосовно творів Мікеланджело, то до нас дійшла закінчена тільки одна картина, яка була наведена вище «Мадонна Дони», інші не закінчені.
Проаналізувавши діяльність титанів епохи Ренесансу, можна зробити висновок, що обидва представники, безсумнівно, є майстрами своєї справи. Вони зображували духовні переживання того, що відбувається навколо, використовуючи при цьому різну динаміку і ритміку в техніці живопису. І Леонардо і Мікеланджело зробили величезний внесок в мистецтво, але кожен з них геніальний по-своєму.

Дата добавления: 2015-07-20