Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Реакція зіниці на світло

Актуальність теми. | Базовий рівень підготовки. | Основні методи обстеження хворого | Огляд хворого | Артеріальний тиск |


Читайте также:
  1. Заняття №1 “ Регулювання дорожнього руху за допомогою світлофорів і сигналів регулювальника ".
  2. Порядок обладнання місць зберігання зброї та боєприпасів звуковою і світловою сигналізаціями
  3. Приймання поїздів на станцію при забороняючому показанні вхідного світлофора
  4. Реакція імунної відповіді, їх х-ка. Клітини імунної системи, їх ф-ії
  5. Реакція споживача на зміни доходу та цін. Графічний аналіз ліній «доход – споживання» та «ціна споживання». Криві Енгеля

При висвітленні ока пучком світла спостерігається звуження зіниці. При денному світлі це можна перевірити так: на якийсь час закривають око рукою, потім швидко відводять руку убік, при цьому буде помітно звуження зіниці;

Температура тіла — один iз основних показників енергетичного обміну в організмі людини, завдяки якому створюються можливості її нормальної життєдіяльності

Незважаючи на відносну стабільність загальної температури організму, вона дещо відрізняється у piзних ділянках тіла i навіть в окремих органах i тканинах, що насамперед пов'язане з нерівномірною активністю реґіонарного енергетичного обміну. Наприклад, температура тіла у пахвинній ділянці здорових людей коливається у межах від 36,0 °С до 36,9 °С. У прямій кишці i в паху температура на 1 °С вища. Вранці температура на кілька часток градусу (0,3—0,5 °С) нижча, аніж увечері, що зумовлене біоритмічними коливаннями теплопродукції.

Рівень температури тіла може свідчити про характер захворювання, особливості його перебігу, а також про реакцію організму хворого на патологічний процес. Тому вимірювання температури (термометрія) має важливе діагностичне i прогностичне значення.

Вимірювання температури тіла хворих, якію знаходяться в стаціонарних відділеннях, проводять найчастіше двічі на добу — вранці між 6—8 i ввечері між 16—18 годинами. Для більш точного виявлення коливань добової1 температури, що може мати певне діагностичне значення при деяких захворюваннях,— ревматизмі, туберкульозі, колагенозах, її вимірюють через кожні 2—3 години (порційна термометрія).

Перед вимірюванням температури шкіру пахвової западини (ямки) старанно очищають від поту, для чого витирають її рушником. Термометр виймають із дезінфікуючого розчину, промивають проточною водою, витирають серветкою або ватою насухо i енергійно струшують, тримаючи міцно в долоні з опущеним донизу резервуаром із ртуттю. Струшувати необхідно доти, доки вся ртуть iз капілярної трубки не вийде до резервуару. Кінець термометра з ртутним резервуаром розміщують у пахвовій западині. Рукою пацієнта термометр притискують до пахвової западини.

У дітей часто вимірюють температуру тіла у ротовій порожнині або у паховій складці. Температуру у прямій кишці вимірюють ртутним термометром у лежачому положенні хворого на боці. Ртутним кінцем термометр, змащений вазеліном, вводять за внутрішній сфінктер прямої кишки на глибину 2—3 см i фіксують зближеними між собою сідницями. При закрепах перед введенням термометра необхідно поставити очисну клізму. Вимірювання температури у прямій кишці (ректальна термометрія) проводиться найчастіше у немовлят, виснажених i знесилених хворих. Воно не показане у випадках стійкого закрепу, проносі, запальних процесах у прямій кишці, кровотечі з прямої кишки, при збудженні хворого.

Результати термометрії реєструють після 10-ти хвилинного перебування термометра у пахвинній ямці i 5—7-ти хвилинного — в інших ділянках.

 

В сучасній медичній практиці нерідко використовують електричні термометри, робота яких заснована на принципі термопари. Використовують також термометри на основі рідких кристалів, які змінюють свою структуру в залежності від величини температури.

 

Рекомендована література:

1) Шкляр Б.С.Диагностика внутренних болезний. К.:Вища школа, 1972. – С. 7-13

2) Пропедевтика внутрішніх хвороб з доглядом за терапевтичними хворими – під ред. А.В.Єпішина – Тернопіль – Укрмедкнига, 2001- С. 19-51.

3) Пропедевтика внутрішніх хвороб /Децик Ю.І., Нейко Є.М., Пиріг Л.А. та інш. за ред. Ю.І.Децика.- К.: Здоров’я, 1998. - С.4-9.

4) Щуліпенко І.М. Загальний і спеціальний медичний догляд за хворими з основами валеології. – К.:”КИЙ”, 1998. – С. 6-22.

5) Нетяженко В.З., Сьоміна А.Г., Присяжнюк М.С. Загальний та спеціальний догляд за хворими. - К.:Здоров’я, 1993. – С. 5-24

6) Мухина С.А., Тарновская И.И. Общий уход за больными. – М.: Медицина, 1989. – С. 3-17.

7) Пауткин Ю.В. Элементы общего ухода за больными. - М.,1988. - С. 3-5.

8) Пропедевтика внутренних болезней – под ред. В.Х. Василенко, А.Л. Гребенева. - М.: Медицина, 1989. – С. 5-19.

9) Смирнова З.М., Алтинбекова З.Б. Основи сестринської справи. Посібник з мед сестринського процесу.- К.:"Здоров’я".-2002.-С. 121-11


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 260 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Частота дихання| Дневники вампира: Голод

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)