Глава 26. Завдання, зміст 1 порядок охорони земель

Стаття 162, Поняття охорони земель

Охорона земель — це система правових, організа­ційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогоспо­дарського призначення, захист від шкідливого антро­погенного впливу, відтворення і підвищення родючо­сті грунтів, підвищення продуктивності земель лісо­вого фонду, забезпечешія особливого режиму викори­стання земель природоохоронного, оздоровчого, рек­реаційного та історико-культурного призначення.

Землеохоронний аспект у земельній державній по­літиці носить імперативний характер, тобто підлягає безумовному виконанню. Згідно Конституції України земля є основним національним багатством і перебу­вав під особливою охороною держави. Погіршення яко­сті земель, зниження їх продуктивності та інших біо-сферних функцій є неприпустимим за будь-яких умов землекористування.

Державна політика охорони й раціонального вико­ристання земель визначається системою правових, ор­ганізаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозбережувальний та відтво­рюваними характер. У контролі якості навколишнього природного середовища особлива роль надається еко­логічному законодавству, нормуванню, екологічній екс­пертизі, ґрунтовій сертифікації та моніторингу земель.

Застосовані в розділі 6 Земельного кодексу поняття і терміни вживаються у такому значенні:

а гро ландшафт — ландшафт, основу якого станов­лять сільськогосподарські угіддя, лісові насадження, зокрема, лісосмуги, а також об'єкти виробничої та не­виробничої інфраструктури;

агрохімічна паспортизація земель сільськогоспо­дарського призначення (виробничий моніторинг ґрун­тів) — обов'язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля земельної ділян­ки, який містить дані про агрохімічну та агрофізичну характеристику ґрунтів, стан їх забруднення токсич­ними речовинами та радіонуклідами і є додатком до державного акта на право власності чи постійного ко­ристування земельною ділянкою або договору оренди землі;

бонітування грунтів — порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на уро­жайність сільськогосподарських культур, вирощуваних в конкретних природнокліматичних умовах;

відтворення родючості ґрунтів — штучне підтри­мання продуктивності ґрунтів на рівні, сприятливому для росту і розвитку рослин;

гранично допустима концентрація забруднюючих речовин (ГДК) — максимально можлива кількість за­бруднюючих речовин у ґрунтах, яка не зумовлює нега­тивних екологічних наслідків щодо їх продуктивнос­ті, загального стану довкілля, якості сільськогосподар­ської продукції та здоров'я людини;

ґрунт — самостійне природно-історичне біооргано-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні земної кори внаслідок тривалої взаємодії біотичних, абіотичних і антропогенних чинників; має специфічні генетико-мор-фологічні ознаки та властивості, головною з яких є родючість;

деградація ґрунтів — погіршення властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи ан­тропогенних факторів. Типи деградації: забруднення, водна й вітрова ерозія, хімічна та фізична деградація;

деградація земель — природне або антропотехно-генне спрощення агроландшафтів, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій ґрунтів та інших органічно зв'язаних із землею природних ком­понентів;

землі порушені — землі, які втратили свою госпо­дарську й екологічну цінність у зв'язку з порушенням ґрунтового й рослинного покриву в результаті впливу природних явищ та діяльності людини;

земля — найважливіший компонент біосфери, який включає ґрунти та інші природні елементи ландшаф­ту, що органічно взаємопов'язані і забезпечують жит­тєдіяльність флори й фауни;

моніторинг земель — система спостережень за ста­ном земельного фонду, в тому числі земель, розташо­ваних у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, прогнозу, відвер­нення й ліквідації наслідків негативних процесів;

охорона земель — система організаційних, право­вих, економічних, екологічних та інших заходів, спря­мованих на забезпечення раціонального використання, збереження і відновлення земельних ресурсів;

природна родючість ґрунтів — родючість ґрунтів, яка визначається наявністю в них природних запасів пожив­них речовин та гідротермічним режимом ґрунту;

рекультивація земель — комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля, відновлення ґрунтового покриву на певній території та продуктивності пору­шених земель;

родючість — здатність ґрунту задовольняти потре­би в елементах живлення та воді, повітрі й теплі в об­сягах, достатніх для нормального розвитку рослин, які в сукупності є головним показником якості земельних ресурсів та визначають нормативну ціну землі;

трансформація земель — тимчасова (консервація) або постійна зміна цільового призначення земель з ме­тою відновлення їх продуктивності, покращання якіс­ного стану, попередження ерозійних та інших деграда-ційних процесів у сільськогосподарських ландшафтах.

Стаття 163. Завдавши охорони земель

Завданнями охорони земель є забезпечення збере­ження та відтворення земельних ресурсів, екологіч­ної цінності природних і набутих якостей земель.

Основними принципами й завданнями державної політики в сфері охорони земель і родючості ґрунтів є: державне гарантування забезпечення охорони земель і родючості ґрунтів; формування єдиної державної політики в сфері забезпечення родючості земель сіль­ськогосподарського призначення; пріоритет інтересів охорони земель і родючості ґрунтів над економічними інтересами, найповніша реалізації права громадян на екологобезпечний стан ґрунтів та всебічний захист їх від руйнування, деградації й забруднення; повне від­шкодування шкоди, завданої земельним ресурсам, включаючи компенсацію їх безповоротної втрати тими землевласниками й землекористувачами, з вини яких це сталося; забезпечення механізму економічного сти­мулювання власників землі та землекористувачів до охорони, раціонального використання й відтворення родючості земель сільськогосподарського призначення; державний контроль використання й цільового призна­чення земель, стану родючості та змін показників їх якісного стану внаслідок господарської діяльності шляхом проведення агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення та притягнення до відповідальності винних у порушенні законодавст­ва; обов'язковість врахування показників агрохімічно­го паспорту у розрахунках бонітетної й грошової оцін­ки землі, а також під час встановлення плати за неї; невідворотність відповідальності за порушення зако­нодавства про охорону земель і родючості ґрунтів; дер­жавний контроль якості та безпечності продукції рос­линництва як основних критеріїв дотримання регла­ментів щодо застосування пестицидів і агрохімікатів; гласність щодо використання коштів державного та місцевого бюджетів, передбачених для реалізації зем-леохоронних заходів; комплексність системи охорони та відтворення земель і ефективного їх використання,

що покладає відповідальність за стан земель насампе­ред на відповідні міністерства й відомства, які здійс­нюють управління в сфері використання та охорони земель.

Стаття 164. Зміст охорони земель

1. Охорона земель включає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раці­онального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилу­чення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушен-ня, ущільнення, забруднення відходами виробницт­ва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних про­цесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та

екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградовапнх і малопродуктивних сільськогосподарських угідь,

2. Порядок охорони земель встановлюється зако­ном.

Господарська та інша діяльність, пов'язана з вико­ристанням земельних ресурсів, не повинна призводи­ти до забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речо­вин. У районах можливого забруднення земель небез­печними техногенними й аварійними викидами в ат­мосферне повітря від стаціонарних і пересувних дже­рел за рішеннями місцевих органів виконавчої влади проводяться періодичні обстеження екологічного та агрохімічного станів ґрунтів з метою визначення їх негативного впливу на здоров'я людини, окремі при­родні ресурси й довкілля в цілому.

Нормативи гранично допустимих концентрацій не­безпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речо­

вин затверджуються органами виконавчої влади у сфері санітарно-епідеміологічного нагляду та екології й природних ресурсів за погодженням з органами ви­конавчої влади в сфері аграрної політики, лісового й водного господарства.

Забруднені небезпечними речовинами земельні ді­лянки використовуються згідно зі встановленими об­меженнями, з обов'язковим дотриманням вимог щодо запобігання їх небезпечного впливу на здоров'я й доб­робут людини, природні ресурси та довкілля в цілому.

Результати обстеження й вимірювання рівнів за­бруднення ґрунтів враховуються під час прийняття рі­шень щодо надання земельних ділянок у користуван­ня або їх вилучення з господарського обороту, зміни ха­рактеру й режиму використання земель, а також про залучення нових земельних ділянок для цільового ви­користання.

Умови використання та охорони забруднених земель обов'язково узгоджуються з органами виконавчої влади у сфері санітарно-епідеміологічного нагляду, екології і природних ресурсів та аграрної політики.

У разі виявлення фактів забруднення отруйними та іншими небезпечними речовинами ґрунтів спеціально уповноважені органи виконавчої влади в сфері охоро­ни земель і родючості ґрунтів вживають невідкладних заходів щодо його припинення, притягнення винних до відповідальності згідно з чинним законодавством і проводять у встановленому порядку роботи із трансфор­мації, дезактивації та оздоровлення забруднених земель, визначення режимів їх наступного використання.

Об'єкти, функціонування яких негативно впливає на земельні ресурси, підлягають державному обліку з ви­значенням характеру (виду) й рівня впливу на влас­тивості, структуру та якість ґрунтів, а також на еколо­гічний стан і стійкість ландшафтів, насамперед, агро-ландш афтів.

Державний облік об'єктів, які справляють негатив­ний вплив на земельні ресурси здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в сфері

охорони земель у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

При плануванні, проектуванні й виконанні заходів щодо складування, переробки, утилізації та знищення (знешкодження) твердих і рідких відходів людської діяльності забезпечується виконання вимог щодо охо­рони земель і родючості ґрунтів, у тому числі: макси­мальне збереження родючого шару ґрунту на основі вибору оптимального варіанту територіального розмі­щення проектованих природоохоронних об'єктів і об'­єктів складування й утилізації відходів; зняття родю­чого шару ґрунту, збереження його корисних властиво­стей з наступним раціональним використанням родю­чої ґрунтової маси під час спорудження природоохорон­них об'єктів і об'єктів складування й утилізації відхо­дів; відновлення та оздоровлення родючого шару ґрун­ту на земельних ділянках після ліквідації раніше роз­ташованих на них природоохоронних об'єктів і об'єк­тів складування й утилізації відходів.

Підприємства, організації й установи зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення відходів виробни­чої діяльності, які забруднюють ґрунт, на спеціальні об'єкти їх розміщення для зберігання або на підпри­ємства для використання як сировини чи для повної утилізації.

Використання відходів і продуктів їх переробки, знешкодження та утилізації як добрива допускається тільки за наявності відповідного спільного дозволу встановленого зразка органів виконавчої влади у сфе­рі екології та природних ресурсів, санітарно-епідеміо­логічного нагляду, аграрної політики.

Господарська та інша діяльність, пов'язана з вико­ристанням земельних ресурсів, повинна передбачати науково обґрунтоване формування їх протиерозійного захисту.

Агротехнічні роботи та лісозаготівля на схилах здій­снюється екологобезпечними та ґрунтозахисними за­собами та способами, які зводять до мінімуму руйну­вання ґрунтового покриву й виникнення інших небез­печних процесів.

На землях сільськогосподарського призначення та лісового фонду, незалежно від їх відомчої підпорядко­ваності та форм господарювання, середньорічні втра­ти ґрунту не можуть перевищувати швидкості ґрунто­утворення, яка становить 0,1 відсотка потужності верх­нього гумусового генетичного горизонту повнопрофіль-ного грунту.

Еколого-економічні наслідки ерозії ґрунтів розпо­діляються на прямі збитки від втрати ґрунту;

побічні збитки від зменшення врожаю сільськогос­подарських культур на еродованих ґрунтах; зовнішнє погіршення стану елементів ландшафту, що знаходять­ся за межами еродованої ділянки.

Збитки від ерозії враховуються під час оцінки фі­нансово-господарської діяльності землекористувачів та власників земельних ділянок незалежно від їх відом­чої підпорядкованості та форм господарювання.

Зміна показників екологічного стану земель і родю­чості грунтів є підставою для прийняття рішень про застосування або відміну певних обмежень щодо ви­користання земельних ресурсів, а також відшкодуван­ня шкоди, завданої землям сільськогосподарського призначення внаслідок зниження їх родючості та по­гіршення екологічного стану. - Порядок здійснення заходів щодо усунення наслід­ків забруднення земель у випадках аварій і катастроф, відшкодування втрат землевласникам та землекорис­тувачам, а також повноваження, відповідальність і вза­ємодія відповідних органів виконавчої влади та міс­цевого самоврядування за реалізації цих заходів вста­новлюються Кабінетом Міністрів України.

За проектування, спорудження й експлуатації тру­бопроводів для транспортування нафти, нафтопродук­тів, інших рідких і газоподібних речовин передбачають­ся необхідні та достатні заходи з метою запобігання їх негативного впливу на земельні ресурси.

Вздовж трас трубопроводів здійснюється постійний контроль зон, в яких ґрунтовий покрив забруднено небезпечними речовинами вище гранично допустимих концентрацій (нормативів). Порядок і режим викори­

стання та очищення забруднених земель у таких ео­нах встановлюють спеціально уповноважені органи виконавчої влади в сфері екології та природних ресур­сів, санітарно-епідеміологічного нагляду, аграрної по­літики на основі відповідних обстежень і вимірів.

Відповідальність за екологічний стан ґрунтового по­криву земельних ділянок, на яких споруджуються й експлуатуються трубопроводи, несуть фізичні та юри­дичні особи, у віданні яких перебувають ці об'єкти.

Державний моніторинг земель, як система спостере­жень за станом земельного фонду, у тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін їх оцінки, відведення й ліквідації наслідків негативних процесів, здійсню­ється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Основою забезпечення державного моніторингу зе­мель є геоінформаційні технології.

З метою забезпечення одержання достовірної інфор­мації щодо екологічного стану земель проводиться постійне оновлення планово-картографічних матеріа­лів, а також комплексне обстеження полів сільськогос­подарських підприємств і товаровиробників.

Інформація, яка одержана спеціалізованими служ­бами міністерств і інших центральних органів вико­навчої влади за допомогою державного моніторингу земель, надсилається органам виконавчої влади й мі­сцевого самоврядування всіх рівнів для розроблення відповідних заходів і пропозицій, своєчасного прий­няття рішень щодо охорони земель та інших природ­них ресурсів, довкілля в цілому.

Здійснення державного моніторингу ґрунтів з метою діагностики, прогнозу й управління станом ґрунтів або контролю з метою управління відтворенням їх родю­чості забезпечує Державний департамент охорони ро­дючості ґрунтів (Державний технологічний центр охо­рони родючості ґрунтів) Міністерства аграрної політи­ки України за участю Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства екології і природ­них ресурсів України, Української академії аграрних

наук, Національного космічного агентства України та інших зацікавлених міністерств.

За результатами оцінки якісного стану ґрунтів скла­даються прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, зацікавленим міністерствам, землевласникам і землекористувачам для вжиття за­ходів щодо охорони родючості ґрунтів.

Стаття 165. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів

1. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігіє­нічної безпеки громадян шляхом прийняття відповід­них нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допус­тимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

2. У галузі охорони земель та відтворення родю­чості ґрунтів встановлюються такі нормативи:

а) оптимального співвідношення земельних угідь;

б) якісного стану ґрунтів;

в) гранично допустимого забруднення грунтів;

г) показники деградації земель та ґрунтів.

3. Нормативні документи із стандартизації в га­лузі охорони земель та відтворення родючості ґрун­тів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такої статті не було в попередній редакції Земель­ного кодексу. її поява підкреслює необхідність, як це робиться у розвинутих країнах світу, активного розвит­ку заходів із стандартизації і нормування в галузі охорони земель України. Останні розглядаються як дієвий механізм реалізації природоохоронної страте­гії держави.

Основна мета стандартизації і нормування — забез­печити повноцінне функціонування ґрунтів, їх продук­тивні та екологічні якості, санітарно-гігіенічну безпе-

КУ громадян, унеможливити надмірне сільськогосподар­ське освоєння, хімічне й фізичне навантаження.

Кодекс передбачає встановлення 4-х груп нормати­вів:

а) оптимального співвідношення земельних угідь. Для України, де через сприятливість ґрунтово-кліма­тичних умов розораність земель уже сягнула за будь-які розумні межі — 80-90%, це положення має виключ­не значення. Мова йде перш за все про скорочення площі під ріллею, бо остання, якщо стає надмірною, привносить у агроладшафт елементи розбалансовано-сті та є головною причиною виникнення ерозії, інших деградацій і зниження родючості ґрунту. Рілля — це той вид сільськогосподарських угідь, який викликає дестабілізацію екологічної ситуації в агроландшафті. Міністерство аграрної політики разом з Українською Академією аграрних наук обґрунтували обсяги скоро­чення площ під ріллею у країні та в кожній області. Далі, вже в областях, з урахуванням ґрунтових умов, рельєфу, структури сільськогосподарських угідь та ін­ших факторів, розроблено плани (до 2010 р.) поступо­вого виведення площ із ріллі й заміни їх на інші еко-логостабілізувальні угіддя (пасовища, луки, лісонаса­дження). Цей захід безумовно буде сприяти зменшен­ню інтенсивності ерозії, призупинить замулення річок, збільшить біологічну розмаїтість сільського ландшаф­ту, його естетичну привабливість і взагалі покращить екологічну ситуацію в країні;

. б) якісного стану ґрунтів. Якість ґрунтів, які зна­ходяться в обробітку й використовуються для вирощу­вання сільськогосподарських культур, визначається їх здатністю задовольнити рослини усіма необхідними факторами життя — водою й поживними речовинами перш за все. До того ж дуже важливо, щоб кореневмі­сний шар ґрунту мав достатній об'єм для розвитку коренів і не утримував забруднюючих речовин і ток­синів у надмірних кількостях.

Якість (родючість) ґрунтів оцінюють за допомогою бонітету — загального чи спеціального. У останньому випадку бал бонітету означає відносну придатність ґру-

нтів до вирощування тієї чи іншої сільськогосподар­ської культури. Наприклад, чорноземи Лівобережного Лісостепу мають найвищі бали відносно соняшнику й озимої пшениці, дещо нижчі — цукрових буряків, ще нижчі — картоплі. Відповідно до цього оцінюється якість цих ґрунтів. Показники якості ґрунтів викори­стовуються в земельному кадастрі й враховуються у визначенні грошової оцінки ґрунтів. Показники яко­сті грунтів так само важливі для земель несільського­сподарського призначення — під лісами, населеними пунктами тощо. У ринкових умовах, де земля є об'єк­том купівлі-продажу, а дію в Україні відповідного мораторію буде відмінено, значення кількісних оцінок якості ґрунтів зросте.

Сьогодні в Україні є чинними, затверджені Кабіне­том Міністрів, нормативи якості ґрунтів, а також гро­шова оцінка, яка щорічно переглядається відповідно до рівня інфляції;

в) гранично допустимого забруднення ґрунтів. За­бруднення ґрунтів нормується за багатьма критеріями. Головними з них є важкі метали, пестициди й радіону­кліди. Ці забруднювачі створюють найбільшу небезпе­ку для ґрунтового покриву та якості рослинницької продукції. За узагальненими оцінками, біля 20 % тери­торії України забруднено. Рівень забруднення ґрунту є найвищим поряд із джерелом забруднення. Тому, як правило, навколо великих індустріальних комплексів, підприємств хімічної і металургійної промисловості забруднення ґрунтів вище, а з віддаленням від них ґрун­ти стають чистішими. Рівень забруднення залежить також від вмісту в ґрунті гумусу й мінеральної тонко-дисперсної частини. Тому важкосуглинкові чорнозем­ні ґрунти здатні переводити елементи-забруднювачі в нерухомі сполуки й тому наслідки від забруднення на них значно менш згубні для довкілля, ніж на дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах. Строкатість промисло­вих викидів і ґрунтового покриву обумовлюють дуже велику строкатість рівня забруднення ґрунтів країни — від майже абсолютно чистих заповідних земель до те­риторій, непридатних для життя і будь-якого викорис­

тання. Строкатість забруднення потребує налагоджен­ня ретельного контролю вмісту забруднювачів у Грун­тах, рослинницькій і тваринницькій продукції, поверх­невих і підґрунтових водах. На жаль, державної про­грами моніторингу ґрунтів в Україні немає, за доручен­ням Кабінету Міністрів контроль мають здійснювати відомства, але останні проводять вимірювання лише вибірково, залежно від їх фінансового стану*,

г) показників деградації земель та грунтів* Ще за часів В.В. Докучаєва, в кінці XIX століття, було відомо, що ґрунти за умов нераціонального використання зда­тні деградувати. Основні причини деградації ґрунтів — надмірна розораність, дефіцит органічних і мінераль­них добрив, недостатня захищеність ґрунтів агролісо­меліоративними заходами й невисока якість техноло­гій використання ґрунтів. В Україні найбільш розпо­всюдженими видами деградації є втрата ґрунтами гу­мусу (майже на всій площі ріллі), переущільнення (до 40% ріллі), ерозія (до 1/3 ріллі). Інші види деградації (підкислення, підлужений, хімічне забруднення, засо­лення, осолонцювання тощо — всього близько 17 ви­дів) розповсюджені на менших площах. Враховуючи значну різноманітність і розповсюдженість проявів деградації ґрунтів в Україні, протягом багатьох років (починаючи з 60-х років) діяла державна програма під­вищення родючості ґрунтів. На жаль, в останні 10-12 років у зв'язку з кризою в економіці чинність програ­ми призупинена. Але зараз, коли країна поступово до­лає негаразди, є всі підстави сподіватися на відновлення програми, спрямованої на захист ґрунтів від деградації.

Стандартизація і нормування у галузі охорони зе­мель та відтворення родючості ґрунтів — відносно новий напрямок у землекористуванні. Стандартів і нормативів до цього часу було дуже мало. їх перелік треба значно розширити. Потрібна державна підтрим­ка для їх розробки й, головне, механізми державного контролю виконання цієї роботи. Тоді унікальний ґрунтовий покрив, який має Україна, не тільки буде збережений для прийдешніх поколінь, а й примножить свої позитивні характеристики.

Стаття 166. Рекультивація порушених земель

1. Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних захо­дів, спрямованих на відновлення ґрунтового покри­ву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

2. Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гір­ничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.

3. Для рекультивації порушених земель, відновлен­ня деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, гео­логорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділян­ки або на ділянки без ґрунтового покриву.

У зв'язку з розвитком промисловості та будівницт­ва, руйнація ґрунтів приймає великі масштаби. Це при­зводить до зміни екологічних систем, утворення тех­ногенних ландшафтів. Більш над усе порушується ґрунтовий покрив за відкритого видобутку корисних копалин. За приблизними підрахунками, в нашій кра­їні площа порушених земель сягає 165 тис. га, а строк затримки відновлення відпрацьованих земель в серед­ньому в Україні складає 36 років. Тому проблема інду­стріального впливу на ґрунтовий покрив у майбутньо­му буде не менш актуальною, ніж зараз.

До порушених земель відносять землі, які втратили вихідну господарську цінність та є джерелом негатив­ного впливу на навколишнє середовище. Рекультива­ція земель є одним з ефективних заходів у вирішенні питання раціонального використання земельних ресур­сів та проблеми охорони природи взагалі.

Рекультивації підлягають всі землі, які зазнають або зазнали змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материн­ських породах та породах, що їх підстилають, які від­буваються або відбулися в процесі гірничих, гідротех­нічних, геологорозвідувальних та інших робіт.

Рекультивація земель — комплекс робіт, спрямова­них на відтворення продуктивності та господарської цінності порушених земель, покращання умов навко­лишнього середовища.

Рекультивація земель є складовою частиною техно­логічних процесів, що плануються для технічного ви­користання та відновлення порушених земель. Розроб­ляючи проекти рекультивації, враховують природні умови району, площу порушених земель, перспективи розвитку району видобутку, фактичний або прогнозний стан порушених земель до моменту рекультивації.

Визначаючи напрямки рекультивації необхідно про­аналізувати співвідношення існуючих земельних угідь, антропогенне навантаження на ландшафти (розораність, лісистість, наявність природоохоронних та рекреацій­них територій), перспективу розвитку регіону з метою визначення потреб у резервних площах для промисло­вого, цивільного будівництва, індивідуальної забудови тощо.

Процес рекультивації складається з двох послідов­них етапів: перший — технічна рекультивація, дру­гий — біологічна. На технічному етапі проводять зні­мання та складування гумусованого шару ґрунту та по­тенційно родючих порід, селективне виймання та скла­дування у відвалах вскришних порід, вирівнюють по­верхню, засилають кар'єри, рови, ритвини, проводять, якщо потрібно, хімічну меліорацію ґрунту, який зали­шився на місці розробки, відсипають шар ґрунту, або потенційно родючих порід, будують дороги, спеціальні гідротехнічні споруди.

Біологічний етап рекультивації повинен починати­ся після повного завершення технічного етапу. Земель­ні ділянки в період виконання біологічної рекульти­вації в сільськогосподарських та лісогосподарських цілях повинні проходити меліоративну стадію з виро­щуванням багаторічних злакових і бобових культур для відновлення або формування кореневмісного шару та його збагачення органічними речовинами. Основни­ми заходами є такі: уведення меліоративних сівозмін, застосування підвищених норм висіву сільськогоспо-

дарських культур та внесення добрив, застосування спеціальних агротехнічних, агролісомеліоративних, інженерних та протиерозійних заходів.

Після меліоративного періоду проводиться інвента­ризація рекультивованих земель.

Рекультивовані землі та прилеглі до них території після завершення всього комплексу робіт повинні мати оптимально організований та стійкий ландшафт.

Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами

1. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гра­нично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

2. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноважени­ми органами виконавчої влади у галузі охорони здо­ров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів.

3. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встанов­лених обмежень, вимог щодо запобігання їх небез­печному впливу на здоров'я людини та довкілля.

4. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.

Забруднені землі, як частина екосистем, становлять загрозу не тільки для природних об'єктів, але і для населення України. Саме цим пояснюється те, що го­сподарська й інша діяльність, що приводить до забру­днення земель небезпечними речовинами вище гранич­но припустимих концентрацій, забороняється.

Нормативна база щодо речовин-забруднювачів пе­редбачає граничні техногенні навантаження на ґрун­ти. Розроблено ГДК (гранично допустимі концентра­ції) вмісту в ґрунтах важких металів, регламентується

вміст залишкових кількостей пестицидів, диференці­йовано рівні радіоактивного забруднення ґрунтів, вхі­дно яких визначається характер їхнього використан­ня. Контроль санітарно-епідеміологічного стану ґрун­тів здійснює Державний санітарно-епідеміологічний нагляд України відповідно до існуючих нормативів.

Чинні види нормативів об'єднані в такі групи: 1) бу­дівельні норми й правила; 2) державні стандарти в об­ласті охорони природи; 3) санітарно-гігієнічні норма­тиви, що регламентують вміст токсикавтів у повітрі, воді й продуктах харчування.

Необхідною умовою дотримання Земельного кодек­су України в частині охорони земель від забруднення небезпечними речовинами є визначена схема взаємо­дії між виконавчою владою і землекористувачем.

Відповідно до цієї схеми повинні проводитися:

1) попередня грунтово-екологічна експертиза зе­мельної ділянки й видача землекористувачу екологіч­ного паспорта з фіксованими вихідними даними, що ха­рактеризують рівень забруднення ґрунтів і нормати­вами граничних концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах;

2) періодичний (раз у 5 років) контроль ділянок зе­млекористувачів фахівцями Державного управління екології й природних ресурсів і Державного санітар­но-епідеміологічного нагляду України.

Висновок про результати контролю і пропозиції відносно санкцій до порушників Земельного кодексу передаються до місцевих органів виконавчої влади.

В разі забруднення ґрунтів у результаті аварій на промислових підприємствах, екологічних катастроф землевласник чи землекористувач має право звертати­ся у відповідні органи з позовом про відшкодування збитків.

На забруднених небезпечними речовинами земель­них ділянках господарська діяльність повинна буду­ватися таким чином, щоб уникнути подальшого забру­днення ґрунтів. Не допускається використання таких ділянок для складування різного роду відходів, розмі-

щення садів і ягідників, для випасу сільськогосподар­ських тварин, для відведення їх під зони рекреації.

На земельних ділянках, забруднених важкими ме­талами, необхідно застосовувати спеціальні методи очищення. Це — видалення забрудненого шару ґрун­ту (10-20 см) і його поховання, застосування вапняних матеріалів і цеолітів — клиноптилолітів, внесення під­вищених доз фосфорних добрив і гною.

Нормативи припустимих техногенних навантажень на ґрунти розробляються й уточнюються науковими установами в рамках державних програм, зокрема в програмі Української академії аграрних наук «Захист ґрунтів від ерозії і техногенної деградації».

Стаття 168 Охорона ґрунтів

1. Ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони.

2. Власники земельних ділянок та землекористу­вачі не мають права здійснювати зняття та перене­сення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють держав­ний контроль за використанням та охороною земель.

3. При здійсненні діяльності, пов'язаної з пору­шенням поверхневого шару ґрунту, власники земель­них ділянок та землекористувачі повинні здійсню­вати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земель­ну ділянку для підвищення її продуктивності та ін­ших якостей.

Ґрунтовий покрив — це один з найважливіших природних ресурсів, засіб виробництва та об'єкт праці, головне джерело отримання продуктів харчування та сировини, найцінніше надбання держави. Він є осно­вою для спорудження житла, промислових підприємств, організації відпочинку людей. Ґрунтовий покрив — це невідновлюваний ресурс, оскільки його порушений шар відновлюється протягом сотень і навіть тисяч років. Але за умови раціонального господарювання цих не­

гативних наслідків можна позбутися. Збереження ґрун­тового покриву — важлива умова забезпечення та під­тримання екологічної рівноваги в біосфері. Тому ґрун­товий покрив є об'єктом особливої охорони держави.

Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціаль­ного дозволу органів, що здійснюють державний конт­роль використання та охорони земель.

Зняття гумусованого шару ґрунту та його подальше раціональне використання є обов'язковим за будь-яких робіт, пов'язаних із видобутком корисних копалин, про­мисловим будівництвом, будівництвом цивільних та житлових об'єктів, доріг та гідротехнічних споруд, а та­кож в разі відведення родючих земель під териконни-ки, відстійники, водосховища, ставки та ін. Доцільність зняття родючого шару ґрунту встановлюється в залеж­ності від рівня родючості ґрунтового покриву конкрет­ного регіону, природної зони, типів та підтипів ґрунтів та основних їх властивостей. Слід враховувати те, що рівень родючості шару ґрунту, що знімається, повинен бути вищим за рівень родючості малопродуктивних угідь, які підлягають землюванню. Потужність родючого шару ґрунту, що знімається, визначається його агрохі­мічними та фізико-хімічними властивостями. Знімають­ся всі шари із вмістом гумусу більше 1 %. Для районів розповсюдження ґрунтів із низьким вмістом гумусу нижча межа вмісту гумусу встановлюється в кожному конкретному випадку. Зняття ґрунту проводять селек­тивно для подальшого використання для землювання малопродуктивних угідь та біологічної рекультивації земель. Організація, яка знімає та складує родючий шар ґрунту, забезпечує його зберігання.

Селективно знятий ґрунтовий шар, якщо на ділян­ці не виконуються рекультиваційні роботи, зберігаєть­ся у спеціальних відвалах (буртах) висотою до 10 м. На короткий період (до двох років) можна створювати відвали більшої висоти. Поверхня бурту та його схи­ли повинні засіватися багаторічними травами, якщо строк зберігання родючого шару перевищує два роки.

Під бурти відводяться непридатні для сільськогоспо­дарського виробництва території, малопродуктивні угід­дя, на яких виключається можливість підтоплення, засолення, забруднення промисловими відходами, бу­дівельним сміттям.

Дата добавления: 2015-07-25