Глава 23. Захист прав на землю

Стаття 152, Способи захисту прав на земельні ділянки

1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

2. Власник земельної ділянки або землекористу­вач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який іс­нував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку пору­шення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконав­чої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом і, відповідно, громадянам і юридичним особам забезпечені рівні умови захисту права власно­сті на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист права вла­сності здійснюється існуючими цивільно-правовими засобами, які можна поділити на речово-правові, зобо­в'язально-правові і спеціальні засоби захисту. До ре­чово-правових засобів відносяться: віндикаційний позов (витребування земельної ділянки із чужого не­законного володіння); негаторний позов (вимога влас­ника земельної ділянки або землекористувача усуну­ти порушення у здійсненні їх прав, які не пов'язані з позбавленням володіння земельною ділянкою); позов про визнання права на земельну ділянку; відновлен­ня стану земельної ділянки, який існував до порушен­ня прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; по­зов про захист прав співвласників земельної ділянки у разі виділу, поділу та продажу спільної земельної ділянки.

Зобов'зально-правовими засобами є позови про від­шкодування збитків, заподіяних невиконанням чи не­належним виконанням умов договору (відчуження, придбання, оренди земельної ділянки); повернення зе­мельної ділянки, наданої у користування за договором. Спеціальні засоби захисту: позови про визнання угоди недійсною (договори купівлі-продажу, міни, дарування, застави, оренди земельної ділянки); визнання недійсни­ми рішень органів виконавчої влади або місцевого са­моврядування, що порушують права власників земель­них ділянок та землекористувачів. Можливе застосуван­ня інших, передбачених законом, способів захисту прав на землю.

Захист прав на землю здійснюється місцевими, гос­подарськими або третейськими судами, а також орга­нами місцевого самоврядування та виконавчої влади з питань земельних ресурсів відповідно до наданих законодавством повноважень.

Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку

1. Власник не може бути позбавлений права вла сності на земельну ділянку, крім випадків» передба чених цим Кодексом та іншими законами України.

2. У випадках, передбачених цим Кодексом та ія шими законами України, допускається викуп земель­ної ділянки. При цьому власникові земельної ділян­ки відшкодовується її вартість.

3. Колишній власник земельної ділянки, яка ви­куплена для суспільних потреб, має право звернути­ся до суду з позовом про визнання недійсним чи ро­зірвання договору викупу земельної ділянки та від­шкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспіль­них потреб.

Конституція України, Закон України «Про влас­ність», коментована стаття ЗК гарантує право власнос­ті на земельну ділянку кожному власнику. Власник не може бути позбавлений права власності на земель­ну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодек­сом та іншими законами України. Зокрема Земельним кодексом України передбачені підстави для примусо­вого припинення права власності на земельну ділян­ку, що може мати місце у випадках конфіскації земель­ної ділянки; звернення стягнення на земельну ділян­ку на вимогу кредитора, не відчуження земельної ді­лянки сільськогосподарського призначення інозем­ним громадянами, особами без громадянства та інозем­ними юридичними особами, що були отримані ними у спадщину та не відчужені протягом року; використан­ня земельної ділянки за нецільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства в те­рміни, встановлені вказівками спеціально уповнова­жених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. В усіх вищезазначених випадках припинен­ня права власності на земельну ділянку може бути здійснено тільки у судовому порядку.

В інших випадках припинення права власності на земельну ділянку може мати місце тільки за згодою її власника (добровільна відмова, відчуження земельної ділянки за рішенцям власника). Допускається викуп земельної ділянки для суспільних потреб., що передба­чені ст. 146 ЗК. При цьому викуп земельної ділянки здійснюється тільки за згодою її власника. При умові, якщо власник дав згоду на викуп у нього земельної ділянки для суспільних потреб, але не згоден з викуп­ною вартістю, питання вирішується у судовому поряд­ку. Якщо після здійсненого викупу земельної ділян­ки буде встановлено, що земельна ділянка використо­вується не для суспільних потреб, то колишній її вла­сник має право звернутись до суду з позовом про ви­знання недійсним чи розірвання договору викупу зе­мельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, включаючи втрачену вигоду.

Стаття 147 ЗК передбачає примусове відчуження земельної ділянки у власника з мотивів суспільної необхідності у разі введення воєнного або надзвичай­ного стану, що здійснюється за умови повного відшко­дування її вартості, а при припиненні дії вищевказа­них обставин — повернення земельної ділянки або надання іншої рівноцінної земельної ділянки.

Стаття 154. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю

1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження на­лежною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обо­в'язки чи обмеження.

2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснен­

ня власником повноважень щодо володіння, корис­тування і розпорядження земельною ділянкою.

Стаття спрямована на забезпечення власнику зе­мельної ділянки встановленою Конституцією та інши­ми Законами України гарантії юридичної самостійно­сті у здійсненні прав щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою. Зокрема, стаття 19 Конституції зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб ді­яти лише на підставі, в межах повноважень та у спо­сіб, що передбачений Конституцією та Законами Укра­їни. Права землевласників-підприємців на невтручання державних органів у їх господарську діяльність гаран­товані ст. 15 Закону «Про підприємництво», частиною 4 якої передбачено, що державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законо­давством. Таким чином, необгрунтоване втручання органів виконавчої влади або місцевого самоврядуван­ня в здійснення власником земельної ділянки зазна­чених правомочностей є порушенням законодавства та прав власника. При цьому не має значення, яким спо­собом та у якій формі (письмовій чи усній) здійснено таке втручання. Наприклад, недопустимо нав'язуван­ня вказаними органами власнику земельної ділянки під будь-яким приводом передачі земельної ділянки в оренду визначеній особі, розмірів та форм орендної плати, посівів культур, виробництво яких економічно невигідно власнику, втручання в розпорядження влас­ником вирощеною на земельній ділянці продукцією, включаючи визначення ринку та форм її збуту, при­мусову участь в різних господарських об'єднаннях, встановлення непередбачених законодавчими актами додаткових обов'язків та обмежень.

Передбачена даною статтею гарантія стосується та­кож перевірок виробничої діяльності землевласника на належній йому земельній ділянці, що здійснюють­ся з порушенням відповідних діючих нормативних ак­тів, зокрема, Указу Президента України від 23.07.98 р.

№ 817/98 «Про деякі -заходи з перегулювання підпри­ємницької діяльності».

Втручання державних органів та органів місцевого самоврядування у здійснення власником повноважень можливе тільки на підставі та в межах рішення суду.

Органи виконавчої влади та органи місцевого само­врядування несуть відповідальність за шкоду (як ма­теріальну так і моральну), заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень що­до володіння, користування і розпорядження земель­ною ділянкою. Дана норма ЗК базується на статті 56 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи орга­нів місцевого самоврядування матеріальної та мораль­ної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Законодавством України, крім компенсації матері­альної та моральної шкоди, за незаконне втручання вищевказаних органів та їх посадових осіб у здійснен­ня повноважень власником земельної ділянки перед­бачена адміністративна та кримінальна відповідаль­ність. Зокрема, ст. 16б³ Кодексу України про адмініс­тративні правопорушення встановлена відповідальність у вигляді штрафу за дискримінацію підприємців ор­ганами влади і управління. Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність службових осіб за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищення влади або службо­вих повноважень (ст. 365 КК України), якщо їх дії заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб.

Аналогічні положення щодо захисту прав має також титульний землекористувач.

Стаття 155. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок

1. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким пору­шуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

2. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають від­шкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Коментована стаття передбачає можливість захисту прав як власників земельних ділянок так і землеко­ристувачів у випадку видання органом виконавчої влади або місцевого самоврядування акта, який не від­повідає його компетенції або вимогам законодавства та порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою. Одним із важливих і найпоширеніших засобів захис­ту права є визнання за позовом власника земельної ділянки або землекористувача місцевим чи господар­ським судом виданого органом виконавчої влади або місцевого самоврядування незаконного акта недійсним (повністю чи в частині).

Збитки, завдані власникам земельних ділянок вна­слідок видання зазначених актів, підлягають відшко­дуванню в повному обсязі органом, який видав акт. При цьому позивач — власник земельної ділянки чи зем­лекористувач у поданому до суду позові може об'єдна­ти в один предмет розгляду вимоги про визнання не­дійсним акта органу та вимоги про стягнення матері­альних збитків внаслідок видання вказаного акта, включаючи втрачену вигоду та моральної шкоди.

Дата добавления: 2015-07-25