Глава 18. Обмеження прав на землю

Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку

1. На використання власником земельної ділянки або їх частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.

2. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).

Глава 18 Земельного кодексу України вперше міс­тить більш-менш концентровано правові норми інсти­туту обмеження (обтяження) прав власності на землю. Новація термінів, а отже і правового регулювання від­носин полягає в тому, що в подальшому в главі мова йде тільки про обмеження прав на землю власників земельних ділянок, але не про обтяження їх прав. Оче­видно, термія «обтяження прав на земельну ділянку», повинен бути надбанням глави 16 Земельного кодек­су — «Право земельного сервітуту♦, де переважно пе­редбачається захист приватних, суміжних земельних інтересів.

Українським законодавством не сприйнята право­ва конструкція права «абсолютної земельної власнос­ті «, носію якого протистоїть невизначене коло осіб, які не повинні заважати здійснювати таке право. Згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу і «власність зобов'язує«до певних цивілізованих засобів здійснення права вла­сності на землю при її використанні не на шкоду лю­дині і суспільству. Отже, певні обмеження при здійс­ненні суб'єктивних прав земельної власності є проявом меж реалізації права власності на земельні ділянки з

урахуванням тих чи інших обставин, які можуть мати як публічний, так і приватний інтерес.

Такі обмеження можуть бути встановлені як в силу приписів, прямо передбачених законодавством, так і на підставі відповідних договорів, однією із сторін якого є власник земельної ділянки. Обмеження, встановлені для попереднього власника ділянки, розповсюджуються і на наступного, якщо не втратили чинності обставини їх договірного встановлення.

Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку

1. Право на земельну ділянку може бути обмеже­но законом або договором шляхом встановлення:

а) заборони на продаж або інше відчуження пев­ним особам протягом установленого строку;

б) заборони на передачу в оренду (суборенду);

в) права на переважну купівлю у разі її продажу;

г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;

ґ) умови розпочати і завершити забудову або осво­єння земельної ділянки протягом встановлених стро­ків;

д) заборони на провадження окремих видів діяль­ності;

Ве) заборони на зміну цільового призначення зе-ельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду не­рухомого майна;

є) умови здійснити будівництво, ремонт або утри­мання дороги, ділянки дороги;

ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;

з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділян­ці в установлений час і в установленому порядку;

и) інших зобов'язань, обмежень або умов.

2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку передбачає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися нею. Але законодав­ством передбачені певні правові можливості здійснен­ня таких прав. Вони розповсюджуються як на визна­чення «юридичної долі», тобто відчуження земельної ділянки, так і на можливість її використання не тіль­ки власником, а і землекористувачем.

Згідно з Законом «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про селянське (фермерське) госпо­дарство» від 22.06.1993 р. власники земельних діля­нок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати належ­ну їм земельну ділянку, крім переходу її у спадщи­ну або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. У разі наявності поваж­них причин суд за заявою власника може скоротити зазначений термін.

У відповідності до Цивільно-процесуального коде­ксу України та Господарсько-процесуального кодексу України суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити не­можливим виконання рішення суду.

Позов забезпечується:

1) накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною провадити певні дії;

3) забороною іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві;

У відповідності до ст. 73 Закону України від 2.09.1993 р. «Про нотаріат» державний нотаріус чи посадова особа виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської Ради народних депутатів за місцезнаход­женням жилого будинку, квартири, дачі, садового бу­динку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем

розташування земельної ділянки накладають заборо­ну їх відчуження:

за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позички на будів­ництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого буди­нку;

при посвідченні договору довічного утримання;

при посвідченні договору про заставу жилого будин­ку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

в усіх інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Закону України від 2.10.1992 р. «Про заставу» предметом іпотеки можуть бути також нале­жні громадянам на праві приватної власності земель­ні ділянки та багаторічні насадження.

Договір про іпотеку повинен бути нотаріально по­свідчений.

Державний нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно з посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки. Якщо такий договір посвідчено приватним нотаріусом, підставою для накла­дення державним нотаріусом заборони є повідомлення приватного нотаріуса про посвідчення ним договору, яким передбачається накладення заборони відчужен­ня. (Частина друга статті 32 із змінами, внесеними згі­дно із Законом № 287/94-ВР від 14.12.94).

При зміні змісту забезпеченого іпотекою зобов'язан­ня, а також при переході права власності на предмет іпотеки від заставодавця до іншої особи, провадиться відповідний запис у Книзі запису застав. Порушення вказаної вимоги тягне за собою недійсність вчинених змін.

Згідно ст. 114 Цивільного кодексу України при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має пра­во привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.

Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спіль­яої часткової власності про намір продати свою част­ку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної ча­сткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого май­на протягом десяти днів з дня одержання повідомлен­ня, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової вла­сності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається продавцю.

При продажу частки з порушенням права привіле­євої купівлі інший учасник спільної власності протя­гом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.

Згідно ст. 524 Цивільного кодексу спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окре­мим державним, кооперативним та іншим громадсь­ким організаціям.

Заповідач може у заповіті позбавити права спадко­ємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Хоча ст. 141 Земельного кодексу нецільове викори­стання земельних ділянок є підставою припинення лише права користування землею, а не власності на неї, цільове призначення земельної ділянки залишається одним з принципів земельного права. Ділянка не отри­мується і не набувається «про всякий випадок», у будь-якої частки землі завжди є конкретна мета викорис­тання. Про це свідчать і правові приписи ст.ст. 20, 21 Земельного кодексу. Це є суттєве, але суспільно значу­ще обмеження права власності на землю.

Певні обмеження і вимоги до власників і користу­вачів земельних ділянок, які здійснюють їх забудову, встановлюються законом України від 16.11.1992 р. зі

змінами від 8.02.2001 р. «Про основи містобудування», законом від 20.05.1999 р. «Про архітектурну діяль­ність «, законом від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій*. Державними будівельними норма­ми і правилами (ДБН).

Земельним кодексом регулюються відносини, що виникають щодо володіння, користування і розпоря­дження землею. Суспільні відносини щодо використан­ня інших природних об'єктів — надр, лісів, вод, рослин­ного і тваринного світу регулюються відповідними нормативно-правовими актами поресурсного екологіч­ного законодавства, яке в деяких випадках передбачає врахування інтересів власників земельних ділянок. Наприклад, законом України від 22.02.2000 р. «Про мисливське господарство та полювання» передбачено, що відносини між власниками або користувачами зе­мельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Обмеження використання земельною ділянкою, як і право земельного сервітуту, підлягає державній реєст­рації. Час дії обмежень встановлюється законом або договором.

Стаття 112, Охоронні зони 1. Охоронні зони створюються:

а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від неспри­ятливих антропогенних впливів;

б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту-, навколо промислових об'єктів для забез­печення нормальних умов їх експлуатації, запобіган­ня ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

2. Правовий режим земель охоронних зон визна­чається законодавством України.

Охоронні зони з особливими умовами використан­ня земельних ділянок створюються навколо особливо цінних екологічних об'єктів, історико-меморіальних та історико-культурних заповідників, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій та інших об'­єктів з метою забезпечення їх захисту та попереджен­ня негативного впливу від людської діяльності.

Згідно з Законом України від 16.06.1992 р. «Про прнродно-заповідний фонд» для забезпечення необхід­ного режиму охорони природних комплексів та об'єк­тів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

В разі необхідності охоронні зони можуть установ­люватися на територіях, прилеглих до окремих діля­нок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, па­м'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обсте­жень ландшафтів та господарської діяльності на при­леглих територіях.

Режим охоронних зон територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих те­риторіях, на основі оцінки її впливу на навколишнє природне середовище.

В охоронних зонах не допускається будівництво про­мислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологіч­ної експертизи, що проводиться в порядку, встановле­ному законодавством України.

Положення, що визначають режим кожної з охорон­них зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затверджуються державними органами, які при­ймають рішення про їх виділення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 груд­ня 1999 р. затверджено Порядок встановлення охорон-

них зон навколо об'єктів, призначених для гідрометео­рологічних спостережень та інших видів, гідрометеоро­логічної діяльності та режим їх використання.

В охоронних зонах об'єктів, віднесених до реперної мережі (станції, пости, пункти спостережень, призначені для отримання неперервних, однорідних, репрезентатив­них даних, необхідних для встановлення багаторічних тенденцій змін клімату, гідрологічного режиму, забруд­нення навколишнього природного середовища), заборо­няється:

будівництво та розміщення будь-яких споруд та інших об'єктів;

розміщення стоянок автомобільного і водного транс­порту, тракторів, комбайнів, інших машин і механізмів;

спорудження зрошувальних і осушувальних систем;

виконання гірничих, будівельних, монтажних, вибу­хових робіт та планування грунту;

видобування корисних копалин, у тому числі буді­вельних матеріалів;

висаджування дерев і чагарників;

влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, вигребів, полігонів і накопичувачів побутових і промислових відходів, кладовищ, скотомогильників;

кидання якорів, проходження з відданими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами, проведен­ня днопоглиблювальних і землечерпальних робіт;

виділення рибогосподарських ділянок, вилов риби.

Згідно ст. 11. Закону України від 10.11.1994 р. «Про транспорт» з метою забезпечення належної експлуа­тації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу зазначених об'єктів на землях, наданих у користування підприєм­ствам транспорту, можуть встановлюватися охоронні зони з особливими умовами землекористування.

У відповідності з Законом України від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику«в охоронних зонах електрич­них мереж, а також інших особливо важливих об'єк­тів електроенергетики діють обмеження, передбачені законодавством України щодо використання земель.

Згідно з Законом України «Про залізничний транс­порт» для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній елек­тропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони.

Охоронні зони — ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об'єктів залізнич­ного транспорту.

Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Мініс­трів України.

Згідно з затвердженими постановою Кабінету Міні­стрів від 30.03.1994 р. Єдиними правилами ремонту, утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними і охорони забо­роняється причалювати на човнах до опор мостів, вла­штовувати стоянку човнів у межах охоронної зони мостів;

купатися, прати білизну, ловити рибу під мостами і в межах їх охоронних зон;

палити на шляхопроводах, мостах, естакадах, пішо­хідних містках, у тунелях і підземних пішохідних пе­реходах.

У спеціально обладнаних місцях для стоянки транс­портних засобів і місцях відпочинку учасників дорож­нього руху забороняється:

засмічувати територію, а також мити транспортні засоби в непередбачених для цього місцях;

розпалювати вогнища в місцях, які для цього непе­редбачені, та залишати вогнища непогашеними;

торгівля без дозволу власника дорожнього об'єкта або уповноваженого ним органу та без погодження з Державтоінспекцією;

зливати відпрацьовані мастила на землю чи дорож­нє покриття;

псувати обладнання місць стоянки, пошкоджувати зелені насадження.

Забороняється будівництво житлових будинків, го­сподарських і промислових споруд у придорожній зоні автомобільних (позаміських) доріг на такій відстані від краю проїзної частини:

на ділянках доріг державного значення І, II і III категорій, що побудовані або будуються в обхід міст і селищ міського типу, сільських населених пунктів — не менше ніж 100 метрів;

на під'їздах до обласних і великих промислових центрів — 50 метрів;

на ділянках доріг державного значення між населе­ними пунктами — 32,5 метра.

Згідно з Правилами охорони електричних мереж, затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 4.03.1997 р. для створення нормальних умов експлуа­тації електричних мереж, забезпечення їх збереження та дотримання вимог техніки безпеки здійснюються такі заходи:

відводяться земельні ділянки; встановлюються охоронні зони; визначаються мінімально допустимі відстані; прокладаються просіки у лісових, садових, паркових та інших багаторічних насадженнях.

У межах охоронних зон землі у їх власників та ко­ристувачів не вилучаються, а використовуються з об­меженнями, передбаченими цими Правилами.

Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надано у власність, постійне або тимчасове ко­ристування земельні ділянки, де знаходяться об'єкти електричних мереж, зобов'язані вживати належних заходів до збереження зазначених об'єктів.

Охоронні зони електричних мереж встановлюються: уздовж повітряних ліній електропередачі — у ви­гляді земельної ділянки і повітряного простору, обме­жених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань: (для повіт­ряних ліній напругою):

2 метрів — до 1 кВ

10 метрів — до 20 кВ

15 метрів — 35 кВ

20 метрів — 110 кВ

25 метрів — 150, 220 кВ

ЗО метрів — 330,400, 500, ±40 кВ

40 метрів — 750 кВ;

уздовж переходів повітряних лівій електропередачі через водоймища (ріки, канали, озера та ін.) — у вигля­ді повітряного простору над поверхнею водоймища, обмеженого вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення для судноплаввих водой­мищ на відстань 100 метрів, для несудноплавних — на відстань, передбачену для встановлення охоронних зон уздовж повітряних ліній електропередачі, що проходять по суші;

за периметром трансформаторних підстанцій, роз­подільних пунктів і пристроїв — на відстані 3 метрів від огорожі або споруди;

уздовж підземних кабельних лівій електропереда­чі — у вигляді земельної ділянки, обмеженої верти­кальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстань 1 метра;

уздовж підземних кабельних ліній електропереда­чі до 1 кВ, прокладених у містах під тротуарами, у вигляді земельної ділянки, обмеженої вертикальними площинами від крайніх кабелів на відстань 0,6 метра у напрямку будинків і споруд та на відстань 1 метра у напрямку проїжджої частини вулиці;

уздовж підводних кабельних ліній електропереда­чі — у вигляді водного простору від поверхні води до дна, обмеженого вертикальними площинами, віддале­ними по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстань 100 метрів.

Мінімально допустимі відстані від електричних мереж до будинків, споруд, дерев та інших зелених насаджень, а також від проводів повітряних ліній елек­тропередачі до земельної і водної поверхні встановлю­ються нормативними актами Міненерго, погодженими з заінтересованими органами.

Забороняється в охоронних зонах повітряних і кабель­них ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спри­чинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме:

перебувати стороннім особам на території і в при­міщеннях трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв, відчиняти двері і люки цих спо­руд, здійснювати самовільне переключення електрич­них апаратів та підминання до електричних мереж;

будувати житлові, громадські та дачні будинки;

влаштовувати будь-які звалища;

складати добрива, корми, торф, солому, дрова, інші матеріали;

розпалювати вогнища;

розташовувати автозаправні станції або інші схови­ща пально-мастильних матеріалів;

накидати на струмопровідні частини об'єктів елек­тричних мереж і наближати до них сторонні предме­ти, підніматися на опори повітряних ліній електропе­редачі, електрообладнання трансформаторних підстан­цій, розподільних пунктів і пристроїв, демонтувати їх елементи;

саджати дерева та інші багаторічні насадження, крім випадків створення плантацій новорічних ялинок;

влаштовувати спортивні майданчики для ігор, ста­діони, ринки, зупинки громадського транспорту, прово­дити будь-які заходи, пов'язані з великим скупченням людей, не зайнятих виконанням дозволених у встано­вленому порядку робіт;

запускати спортивні моделі літальних апаратів, по­вітряних зміїв;

здійснювати зупинки усіх видів транспорту (крім залізничного) в охоронних зонах повітряних ліній елек­тропередачі напругою 330 кВ і вище;

виконувати роботи із застосуванням ударних меха­нізмів, скидати вантажі масою понад 5 тонн, скидати і зливати їдкі і ті, що спричиняють корозію, речовини, пально-мастильні матеріали (в охоронних зонах під­земних кабельних ліній електропередачі);

кидати якорі, проходити із закинутими якорями, лан­цюгами, лотами, волокушами і тралами (в охоронних зонах підводних кабельних ліній електропередачі).

У межах охоронних зон повітряних і кабельних лі­ній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунк­тів і пристроїв без письмової згоди енергопідприємств, у віданні яких перебувають ці мережі, а також без присутності їх представника забороняється:

будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, знесення будівель і споруд;

здійснення усіх видів гірничих, вантажно-розванта­жувальних, землечерпальних, підривних, меліоративних, днопоглиблювальних робіт, вирубання дерев, розташу­вання польових станів, загонів для худоби, установлен­ня дротяного загородження, шпалер для виноградників і садів, а також поливання сільськогосподарських куль­тур;

проїзд в охоронних зонах повітряних ліній елек­тропередачі машин, механізмів загальною висотою з вантажем або без нього від поверхні дороги понад 4,5 метра;

виконання земляних робіт на глибині понад 0,3 метра, а на орних землях — на глибині понад 0,45 метра, а також розрівнювання грунту (в охоронних зонах під­земних кабельних ліній електропередачі);

риболовля, збирання рослин, влаштування водопою, заготівля льоду (в охоронних зонах підводних кабель­них ліній електропередачі).

Згідно з Правилами охорони ліній зв'язку, затвердже­ними постановою Кабінету Міністрів від 29.01.1996 р. на трасах кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення і навколо випромінюючих спо­руд електрозв'язку встановлюються охоронні зони:

для підземних кабельних і повітряних ліній зв'яз­ку, що проходять поза населеними пунктами, — це смута землі вздовж ліній, обмежена паралельними лі­ніями, віддаленими від траси підземних кабелів або від крайніх проводів повітряних ліній на відстані 2 мет­рів з кожного боку;

для морських кабельних ліній зв'язку та для кабе­лів зв'язку на переходах через судноплавні і плавні річки, озера, водосховища та канали — це ділянка вод­ного простору за всією глибиною від поверхні води до дна, обмежена паралельними площинами, віддаленими від траси морського кабелю на відстані 0,25 милі, а від траси кабелю на переходах через річки, озера, водосхо­вища та канали — на відстані 100 метрів з кожного боку;

для наземних і підземних необслуговуваних реге­нераційних (підсилювальних) пунктів кабельних ліній зв'язку — це ділянка землі, обмежена замкненою лі­нією, віддаленою від стінок контейнера регенераційного (підсилювального) пункту чи межі його обкладення на відстані 2 метрів;

для випромінюючих споруд електрозв'язку — це ділянка землі, розміри якої визначаються проектом залежно від технічних характеристик цих споруд.

На трасах підземних кабельних ліній зв'язку поза населеними пунктами встановлюються замірні стовп­чики, попереджувальні знаки або маркери, які є орієн­тирами траси. Замірні стовпчики і попереджувальні знаки встановлюються як безпосередньо на трасі ка­белю, так і на деякій відстані від нього, що в останньо­му випадку позначається на стовпчиках чи знаках.

Траси підземних кабельних ліній зв'язку в містах визначаються відповідною технічною документацією, примірник якої повинен знаходитись у відділі архітек­тури місцевого органу державної виконавчої влади або виконкому Ради.

Межі охоронних зон на трасах морських кабелів і на трасах кабелів зв'язку на переходах через судно­плавні ріки, озера, водосховища та канали позначаються в місцях виведення кабелів на берег інформаційними заборонними знаками. Траси морських кабельних лі­ній зв'язку зазначаються в Повідомленнях мореплав­цям і наносяться на морські карти.

Між спорудами ліній зв'язку або проводового мов­лення, іншими найближчими спорудами встановлюєть­ся мінімально допустима відстань (розрив), що визна­чається правилами будівництва відповідних споруд.

На трасах радіорелейних ліній зв'язку та телефон­ної каналізації визначаються окремі ділянки землі, на яких забороняється будувати будь-які об'єкти (спору­ди), садити дерева з метою запобігання екрануючій дії на розповсюдження радіохвиль і порушенню телефон­ної каналізації кореневою системою. Розташування і межі таких ділянок передбачаються в проектах на будівництво цих ліній і наносяться працівниками від­ділу архітектури місцевого органу державної виконав­чої влади та виконкому Ради на топографічні карти.

У межах охоронних зон ліній зв'язку та проводово­го мовлення і навколо випромінюючих споруд елект­розв'язку без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають ці лінії, а також без присутності їх представника забороняється:

виконувати різного виду будівельні, монтажні, вибу­хові і земляні роботи, а також розрівнювати грунт за допомогою бульдозера, екскаватора, скрепера, грейдера та іншої землерийної техніки;

проводити сільськогосподарські земляні роботи на глибині більш як 0,3 метра;

проводити геологознімальні, розвідувальні, геодезич­ні та інші роботи, пов'язані з бурінням свердловин, розробкою шурфів і взяттям проб грунту;

саджати дерева, розташовувати польові стани (табо­ри), утримувати худобу, складати матеріали, корми, доб­рива, розпалювати вогнища, влаштовувати стрільбища;

облаштовувати проїзди та стоянки автотранспорту, тракторів та інших механізмів;

провозити великогабаритні вантажі під проводами ліній зв'язку та проводового мовлення;

розміщувати причали для стоянки суден, барж та плавучих кранів, проводити вантажно-розвантажуваль­ні, днопоглиблювальні і землечерпальні роботи, опус­кати якорі, проходити з випущеними якорями, ланцю­гами, лотами, волоками і тралами, виділяти рибопроми­слові ділянки, добувати рибу або інших водяних тва­рин та рослин придонними знаряддями вилову, влаш­товувати водопої, колоти та заготовляти лід.

Стаття 113. Зони санітарної охорони

1. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопо­стачання, водозабірні та водоочисні споруди, водо­води, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

2. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

3. Правовий режим земель зон санітарної охоро­ни визначається законодавством України.

Зони санітарної охорони створюються для санітар­но-епідеміологічної захищеності вразливих екологіч­них чи рекреаційних об'єктів.

Згідно з Законом України від 10.01.2002 р. «Про питну воду та водопостачання» залежно від типу дже­рела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хіміч­ного та радіаційного забруднення, особливостей сані­тарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон.

Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеус­трою.

Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму встановлюються органами місцевого самовря­дування за погодженням з місцевими органами вико­навчої влади з водного господарства та органами дер­жавного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Зони санітарної охорони джерел та об'єктів центра­лізованого питного водопостачання входять до складу' водоохоронних зон і поділяються на три пояси особ­ливого режиму:

перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водовідвідного каналу;

другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечен­ня охорони джерел та об'єктів централізованого пит­ного водопостачання.

У межах зони санітарної охорони джерел питної води та об'єктів централізованого питного водопоста­чання господарська та інша діяльність обмежується:

забороняється розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об'єктів, ва яких не забезпечено в повному обсязі дотримання всіх вимог і виконання заходів, пе­редбачених у проектах зон санітарної охорони, проек­тах на будівництво та реконструкцію, інших проектах.

У межах першого поясу зони санітарної охорони забороняється:

скидання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, вилов риби, випасання, водопій худо­би та інші види водокористування, що впливають на якість води;

перебування сторонніх осіб, розміщення житлових і громадських будівель, організація причалів плаваю­чих засобів, застосування пестицидів, органічних і мі­неральних добрив, прокладення трубопроводів, видобу­вання гравію чи піску, проведення днопоглиблюваль­них та інших будівельно-монтажних робіт, безпосеред­ньо не пов'язаних з експлуатацією, реконструкцією чи розширенням водопровідних споруд і мереж;

заготівля деревини в порядку рубок лісу головного користування.

У межах другого поясу зони санітарної охорони за­бороняється:

розміщення складів пально-мастильних матеріалів, пестицидів та мінеральних добрив, накопичувачів про­мислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопро-водів, шламосховищ та інших об'єктів підвищеної не­безпеки, що створюють небезпеку хімічного забруднен­ня вод;

використання хімічних речовин без дозволу держав­ної санітарно-епідеміологічної служби;

розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асе­нізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд під­земної фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тва­ринницьких і птахівничих підприємств та інших сіль­ськогосподарських об'єктів, що створюють загрозу мі­кробного забруднення води, а також розміщення полі­гонів твердих відходів, біологічних та мулових ставків;

зберігання і застосування пестицидів та мінераль­них добрив;

розорювання земель (крім ділянок для залуження і залісення), а також заняття садівництвом та город­ництвом;

осушення та використання перезволожених і забо­лочених земель у заплавах річок;

заготівля деревини в порядку рубок лісу головного користування;

видобування з водного об'єкта піску та проведення інших днопоглиблювальних робіт, не пов'язаних з бу­дівництвом та експлуатацією водопровідних споруд,* влаштування літніх таборів для худоби та випасання її ближче ніж за 300 метрів від берега водного об'єкта;

закачування відпрацьованих (зворотних) вод у під­земні горизонти, підземне складування твердих відхо­дів та розробка надр землі;

забруднення територій сміттям, гноєм, відходами промислового виробництва та іншими відходами.

У межах третього поясу зони санітарної охорони забороняється:

закачування відпрацьованих (зворотних) вод у під­земні горизонти з метою їх захоронення, підземне скла­дування твердих відходів і розробка надр, що можуть призвести до забруднення водоносного горизонту;

розміщення складів пально-мастильних матеріалів, а також складів пестицидів і мінеральних добрив, на-копичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення підземних вод;

відведення у водні об'єкти стічних вод, що не відпо­відають санітарним правилам і нормам.

Межі інших водоохоронних зон визначаються в порядку, визначеному Водним кодексом України та постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. Про затвердження Порядку визначення розмі­рів і меж водоохоронних зон та режиму ведення гос­подарської діяльності в них.

Землі курортів — це земельні ділянки, що мають лікувальне значення і створюють сприятливі умови для організації оздоровлення населення. Землі курортів підлягають особливій охороні.

Відповідно до Закону України від 5.10.2000 р. «Про курорти» з метою збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забруднен­ню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів в межах курорту встановлюється округ сані­тарної (гірничо-санітарної) охорони.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:

перша зона (зона суворого режиму);

друга зона (зона обмежень);

третя зона (зона спостережень).

Встановлення меж зон санітарної охорони здійсню­ється в порядку розроблення проектів землеустрою.

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінераль­ні озера, лимани, вода яких використовується для лі­кування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:

користування надрами, не пов'язане з використан­ням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяль­ності, а також інші дії, що впливають або можуть впли­нути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його еко­логічний баланс;

прокладення кабелів, у тому числі підземних кабе­лів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;

спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охоро­ною природних і лікувальних факторів курорту; скидання дренажно-скидних та стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслу­говування (ремонт, миття тощо);

влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і ско­томогильників;

проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуван­ням цієї території, використанням родовищ лікуваль­них ресурсів або природоохоронною діяльністю;

постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лі­кувальних факторів).

На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з вико­ристанням природних лікувальних факторів, на під­ставі науково обгрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експер­тиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, про­тиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, бу­дувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні спору­ди, а також влаштовувати причали.

Забудова цієї території (нове будівництво, реконст­рукція, реставрація, капітальний ремонт та упорядку­вання об'єктів містобудування) здійснюється відповід­но до законодавства, державних стандартів і норм, за­твердженої містобудівної документації.

Друга зона (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до ро­довища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; при­родні та штучні сховища мінеральних вод і лікуваль­

них грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призна­чена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотри­мання вимог природоохоронного законодавства та пра­вил, передбачених для округу санітарно! охорони ку­рорту, може призвести до погіршення природних і лі­кувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороня­ється:

будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з без­посереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;

проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'я­заних з безпосереднім упорядкуванням території;

спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;

забруднення поверхневих водойм під час здійснен­ня будь-яких видів робіт;

влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, ското­могильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, ґрунтових вод, повітря;

розміщення складів пестицидів і мінеральних доб­рив;

здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних діля­нок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;

скидання у водні об'єкти сміття, стічних, піде лане-вих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопро­водів.

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сфе­ру формування і споживання гідромінеральних ресур­сів, лісові насадження навколо курорту, а також тери­торії, господарське використання яких без дотриман­ня встановлених для округу санітарної охорони куро­рту правил може несприятливо впливати на гідрогео­логічний режим родовищ мінеральних вод і лікуваль­

них грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на Його природні та лікувальні фактори.

На території третьої, зони (зони спостережень) за­бороняється:

будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ланд­шафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;

спуск на рельєф неочищених промислових та по­бутових стічних вод, проведення вирубок зелених на­саджень (крім санітарних рубок).

Третя зона (зона спостережень) є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, які не впливати­муть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліма­тичних, екологічних і санітарно-гігіенічних умов.

Стаття 114. Санітарно-захисні зони

1. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих ре­човин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електрон­них полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

2. У межах санітарно-захисних зон забороняєть­ся будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціаль­ної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

3. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Зони санітарного захисту створюються з метою ві­докремлення території житлової забудови від еколо­гічно небезпечних об'єктів і призначені для мініміза­ції наслідків їх діяльності.

Ст. 24 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (в редакції від 21.06.2001 р.) передбачає, що з метою забезпечення оптимальних умов життєдіяль­

ності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підпри­ємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюють­ся санітарно-захисні зони.

Ст. 19 Закону України від 16.10.1997 р. «Про елек­троенергетику» передбачає, що для забезпечення без­пеки населення, що мешкає в районі розташування об'єктів електроенергетики, встановлюються санітар­но-захисні зони, розміри та порядок використання яких визначаються в нормативно-правових актах і проектах цих об'єктів, затверджених у встановленому порядку. П. З Правил охорони електричних мереж встановлює, що для захисту населення від впливу електричного поля встановлюються санітарно-захисні зони повітря­них ліній електропередачі напругою 330 кВ і вище.

Дотримання режиму створення і функціонування сані тарно-захисних зон здійснюється на підставі СН 245-71 «Санітарні норми проектування промислових підпри­ємств», п.10 ДБН-360-92 (Державних будівельних норм і правил). В санітарно-захисних зонах інженерно-тех­нічних споруд і комунікацій забороняється проведен­ня гірничих, вантажо-розвантажувальних, вибухових, меліоративних робіт, порушення ґрунтового покриву, використання водних джерел для обводнення тощо.

Найважливішою особливістю правового режиму та­ких зон є те, що у їх межах забороняється будівництво житлових об'єктів та об'єктів соціальної інфраструкту­ри, пов'язаних з постійним перебуванням населення.

Якщо внаслідок порушення встановлених меж та режиму санітарно-захисних зон виникає необхідність у відселенні жителів, виведенні з цих зон об'єктів со­ціального призначення або здійсненні інших заходів, підприємства, установи, організації та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування повинні вирішувати питання про фінансування необ­хідних робіт і заходів та строки їх реалізації.

Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель

1. Зови особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утво­рених відповідно до законодавства України, для за­безпечення функціонування цих об'єктів, збережен­ня озброєння, військової техніки та іншого військо­вого майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах*

2. Уздовж державного кордону України встанов­люється прикордонна смуга, у межах якої діє особ­ливий режим використання земель.

3. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.

Особливим видом земель несільськогосподарсько­го призначення є землі, надані для потреб оборони дер­жави. До їх складу входять землі, зайняті військови­ми містечками, полігонами, стрільбищами, таборами, мі­сцями збереження і обслуговування військової техні­ки тощо. Згідно зі ст. 14 Закону України від 6.12.1991 р. «Про Збройні Сили в Україні» земля, води, інші при­родні ресурси, а також майно, закріплені за військови­ми частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві операти­вного управління та звільняються від сплати усіх ви­дів податків.

Відповідно до Закону України від 4.11.1991 р. «Про державний кордон України» з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Ка­бінетом Міністрів України встановлюється прикордон­на смуга, а також можуть установлюватися контрольо­вані прикордонні райони.

Прикордонна смута встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопут­них ділянках або вздовж берегів прикордонних річок,

озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Мі­ністрів України. До прикордонної смуги не включа­ються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

У прикордонній смузі та контрольованому прикор­донному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний ре­жим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, тим­часового перебування, проживання, пересування грома­дян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базу­вання самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Дозвіл на в'їзд, тимчасове перебування, проживан­ня, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу дають і здійснюють Прикордонні війська України ра­зом з органами внутрішніх справ. У необхідних випад­ках Прикордонні війська України можуть запроваджу-' вати додаткові тимчасові режимні обмеження на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 р. «Про прикордонний режим» прикордон­на смуга — це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його су­хопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищ­них і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевос­ті, що знаходиться в межах від лінії державного кордо­ну до лінії прикордонних інженерних споруджень.

До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Місцевими державними адміністраціями разом з відповідними підрозділами Прикордонних військ у межах прикордонної смуги та контрольованого прикор­донного району визначаються місця масового відпочи­нку населення та місця для купання і рибальства, а також встановлюється порядок їх обладнання і викори­стання.

Утримання і випасання худоби в межах прикордон­ної смути можливе лише у місцях, визначених місце-вими державними адміністраціями разом з відповідни­ми підрозділами Прикордонних військ, за сприятливої епізоотичної ситуації на цій території та за умови на­лежного загородження цих місць власниками худоби.

З метою охорони території України від занесення з території інших держав збудників карантинних хво­роб тварин, занесення або самостійного розповсюдження з-за кордону карантинних об'єктів рослин уздовж дер­жавного кордону встановлюється профілактична сму­га, в якій забороняється утримання і випасання худо­би. Ширина цієї смути, а також конкретні заходи щодо здійснення на її території контролю за санітарно-ка­рантинним, ветеринарним, фітосанітарним та екологіч­ним станом визначаються обласними державними ад­міністраціями разом з відповідними підрозділами При­кордонних військ.

Сільськогосподарські роботи, будь-яке будівництво, рубка лісу, полювання, а також водокористування у прикордонній смузі проводяться за узгодженням з відповідними підрозділами Прикордонних військ.

Дата добавления: 2015-07-25