Читайте также:
|
|
Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення
1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:
а) історико-культурні заповідники, музеї-заповід-ники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;
б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;
в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.
Статус на правовий режим земель історико-культурного призначення визначається Земельним кодексом»
Законом України від 16 червня 1992 року «Про природно-заповідний фонд» (ст. 7), Законом України від 8 червня 2000 року «Про охорону культурної спадщини».1
Вищенаведений Закон від 8 червня 2000 року регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру довкілля.
Земельні території пам'яток, охоронних зон, музеїв-заповідників, археологічних і інших охоронюваних об'єктів належать до земель історико-культурного призначення і включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (стаття 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Об'єкти історико-культурного призначення незалежно від форм власності відповідно до їхньої антропологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки.
Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до реєстру на об'єкт культурної спадщини на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
Занесення об'єкта культурної спадщини до реєстру та внесення змін до нього провадиться відповідно до категорії пам'ятки:
а) пам'ятки національного значення — постановою Кабінетів Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;
1 Офіційний вісник України.— 2000.— № 27.— Ст. 1112.
б) пам'ятки місцевого значення — рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належить питання охорони культурної спадщини, протягом одного місця з дня одержання подання.
Об'єкти культурної спадщини на території України охороняються державою згідно зі статтями 22-37 Закону від 8 червня 2000 року. Усі власники пам'яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки і землі, що обслуговують їх, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладення таких договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із Закову України «Про охорону культурної спадщини».
Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення
1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
2. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.
3. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Ці форми власності на землі історико-культурного призначення передбачені також відповідними статтями Конституції України (ст.ст. 13, 14, 41), Законом України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування» (ст. 16).
Право власності на ці землі — це право володіти,
користуватися і розпоряджатися ними. Указані форми власності набуваються і реалізуються на підставі Конституції, Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (статті 78-91, 116-129, 131, 132). При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачає особливості здійснення права власності на такі землі в залежності від об'єктів культурної спадщини, що визнані пам'ятками.
Так, усі пам'ятки археології, як на поверхні так і під водою, незалежно від форм власності на землю чи водного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.
Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, крім занесених по переліку пам'яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені разом з земельною ділянкою, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Перелік пам'яток, які не підлягають приватизації разом з земельними ділянками, на яких вони розташовані, затверджуються Верховною Радою України.
Пам'ятки національного значення разом з земельними ділянками, які перебувають у державній чи комунальній власності і потребують спеціального режиму охорони, можуть надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Особі, яка набула право володіння, користування, чи управління пам'яткою разом з земельною ділянкою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку разом з земельною ділянкою у володіння, користування чи управління іншій особі.
Закон «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року встановив право привілеєвої купівлі пам'яток та порядок примусового їх відчуження або вилучення (статті 20 і 21).
Пам'ятка, яка належить особі на праві приватної форми власності, може бути примусово відчужена разом з земельною ділянкою з мотивів суспільної необхідності за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини в порядку, встановленому цим законом, а також Земельним кодексом за умови попереднього відшкодування їх вартості.
З метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них встановлюються зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюва-ного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режим використання земель, зайнятими зонами охорони пам'яток, визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Порядок визначення меж зон охорони пам'яток встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Межі земель та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на їх території визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
Встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення (частина 2 статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається Земельним кодексом
України (статті 20, 92-97,116-126,150 та інші), Законом України «Про охорону культурної спадщини» (статті 24-26, 34-37), іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади
і самоврядування.
Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель України, вилучення яких для інших цілей не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою статті 150 Земельного кодексу України.
Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земельних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюється за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (статті 35-37 Закону України ♦Про охорону культурної спадщини»).
Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 86 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Глава 9. Землі рекреаційного призначення | | | Глава 11. Землі лісового фонду |