Модуль IV. Організація інвестиційної діяльності, реструктуризація та реінжиніринг аграрного бізнесу.

Теми, що виносяться на самостійну роботу студентів по модулю IV.

10. Організація інвестиційної діяльності в агробізнесових структурах.

11. Реструктуризація підприємницьких структур аграрного бізнесу.

12. Реінжиніринг агробізнесових процесів.

В процесі самостійної роботи над темами IV модулю виконуються наступні завдання:

• вивчення теоретичних аспектів та методичних підходів до вирішення питань інвестиційної діяльності, реструктуризації і реінжинірингу на основі лекційного матеріалу і рекомендацій щодо самостійної роботи в НМК курсу;
• виконання розрахунків по оцінці економічної ефективності інвестицій (на основі індивідуальних завдань);
• проведення експрес аналізу підприємства, яке готується до реструктуризації. Розробка плану реструктуризації;
• підготовка виступів (тез, презентацій) до семінарського заняття “Проблеми реінжинірингу агро бізнесових процесів”;
• підготовка рефератів;
• підготовка до контрольних робіт і тестування.

Методичні поради до вивчення теми 10. Організація інвестиційної діяльності в агробізнесових структурах.

Вивчаючи цю тему студенти маю звернути особливу увагу на матеріал, який наданий нижче.

Інвестиційні ресурси являють собою усі види грошових і інших активів, приваблюваних для здійснення вкладень в об'єкти інвестування.

Розробка інвестиційної стратегії покликана забезпечити безперебійну інвестиційну діяльність у передбачених обсягах, найбільш ефективне використання власних фінансових засобів, що направляються на цю мету, а також фінансову стійкість компанії в довгостроковій перспективі.

Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів компанії здійснюється по окремих етапах, представлених на рис. 10.1.

Прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів здійснюється в такій послідовності:

На першій стадії визначається необхідний обсяг фінансових засобів для реального інвестування. У цих цілях підбираються необхідні об'єкти – аналоги, по яких розраховується вартість нового будівництва чи придбання.

Вартість будівництва нових об'єктів миє бути визначена по фактичних витратах на будівництво аналогічних об'єктів (з урахуванням фактора інфляції) чи по питомих капітальних вкладеннях на одиницю потужності.

В останньому випадку вона розраховується по формулі:

, [10.1]

де - загальна потреба в капітальних вкладеннях для будівництва нового об'єкта;

М - потужність об'єкта, що передбачається, у відповідних виробничих чи будівельних одиницях;

- середня сума будівельних витрат на одиницю потужності об'єктів даного профілю;

П - інші витрати, зв'язані з будівництвом об'єкта.

Вартість будівництва складає лише частина потреби в інвестиційних ресурсах, зв'язаних із введенням нових об'єктів. Повинні бути також передбачені вкладення в оборотні активи нового підприємства.

З їхнім обліком потреба в інвестиційних ресурсах при запровадженні в дію нового підприємства може бути визначена по формулі:

, [10.2]

де - загальна потреба в інвестиційних ресурсах при будівництві і запровадженні в дію нового об'єкта;

- потреба в капітальних вкладеннях для будівництва нового об'єкта (включаючи устаткування);

- питома вага основних фондів у загальній сумі активів аналогічних компаній даної галузі.

Вартість придбання діючої компанії може бути визначена на основі її оцінки наступними методами:

а) на основі чистої балансової вартості. Принцип такої оцінки заснований на вирахуванні з загальної балансової вартості активів фірми суми її зобов'язань.

Відповідно до методики оцінки вартість приватизованих об'єктів в Україні, розрахунок чистої балансової вартості компанії може бути здійснений по формулі:

, [10.3]

де - чиста балансова вартість фірми;

- залишкова вартість проіндексованих основних фондів;

- сума нематеріальних активів;

- сума запасів матеріальних оборотних фондів по залишковій вартості;

- сума усіх фінансових ресурсів за мінусом заборгованості;

- капітальні вкладення;

- незавершене будівництво;

- коефіцієнт індексації основних фондів.

б) на основі прибутку. Принцип такої оцінки заснований на визначенні реальної суми середньорічного прибутку за ряд останніх років і середньої норми прибутковості інвестицій (в якості її замінника може бути використана реальна ставка відсотка при нарощенні дисконтування коштів).

Спрощений розрахунок здійснюється по формулі:

, [10.4]

- вартість компанії на основі розміру її прибутку;

- середньорічна сума реального прибутку;

- середня норма прибутковості інвестицій (у десятковому вимірі);

в) на основі ринкової вартості. Принцип такої оцінки заснований на використанні даних про продаж аналогічних підприємств по конкурсу або на аукціонах у процесі приватизації.

На другій стадії прогнозування потреби визначається необхідний обсяг інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій. Розрахунок цієї потреби ґрунтується на встановлених раніше співвідношеннях різних форм інвестування в прогнозованому періоді.

По кожному з таких періодів потреба в інвестиційних ресурсах для здійснення фінансових інвестицій визначаються по формулі:

, [10.5]

- потреба в інвестиційних ресурсах для здійснення фінансових інвестицій;

- потреба в інвестиційних ресурсах для здійснення реальних інвестицій;

- питома вага фінансових інвестицій у прогнозному періоді, що передбачається;

- питома вага реальних інвестицій у відповідному прогнозному періоді.

Загальна потреба в інвестиційних ресурсах для здійснення фінансових інвестицій визначається шляхом підсумовування потреби в них у першому (початковому) періоді і розмірів приросту цих ресурсів у кожнім наступному періоді.

На третій стадії прогнозування потреби в ресурсах визначається загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів. Він розраховується шляхом підсумовування потреби в інвестиційних ресурсах для реального інвестування, фінансового інвестування і суми резерву капіталу (передбачаються в розмірі 10% від сукупної потреби в засобах для реального і фінансового інвестування.

Вивчення можливостей формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел є другим етапом розробки стратегії. У процесі цього етапу робіт розглядаються можливі джерела формування інвестиційних ресурсів з урахуванням специфіки діяльності тієї чи іншої компанії.

Усі джерела формування інвестиційних ресурсів підрозділяють на три основні групи:

• власні
• позикові
• залучені.

Серед власних джерел фінансування інвестицій головну роль, безумовно, відіграє прибуток, що залишається в розпорядженні компанії (фірми) після сплати податків і інших обов'язкових платежів. Частина цього прибутку, що направляється на виробничий розвиток, може бути використана на будь-які інвестиційні цілі. Політика розподілу чистого прибутку компанії ґрунтується на обраній нею загальної стратегії економічного розвитку.

Другим за значенням джерелом власних засобів є амортизаційні відрахування. Їхній розмір залежить від обсягу використовуваних компанією основних фондів і прийнятої політики їхньої амортизації (використання методу прямолінійної чи прискореної амортизації)

Інші з перерахованих власних джерел формування інвестиційних ресурсів у процесі розробки інвестиційної стратегії компанії не розглядаються, тому що формування є предметом тактичного чи оперативного планування.

Серед позикових джерел фінансування інвестицій головну роль звичайно грають довгострокові кредити банків. Однак у сучасних умовах це джерело практично недоступне.

Емісія облігацій компанії як джерело інвестицій (відповідно до законодавства України вона може бути здійснена в розмірі не більш 25% суми Статутного фонду) також не одержала поки широкого використання в зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку і невеликих розмірів статутного фонду багатьох компаній. Це джерело залучення інвестиційних ресурсів доступне лише компаніям з великими розмірами Статутного фонду.

Інвестиційний лізинг є однієї з найбільш перспективних форм залучення позикових ресурсів. Він розглядається як один з різновидів довгострокового кредиту, що представляється в натуральній формі і погашається в розстрочку. Гострий дефіцит інвестиційних ресурсів, з одного боку, і значна кількість не використаних виробничих об'єктів і устаткування внаслідок економічного спаду, з іншого, створюють передумови широкого використання інвестиційного лізингу в інвестиційній діяльності компаній, що розвиваються, і фірм.

Інвестиційний селенг є однієї з нових форм залучення інвестиційних ресурсів, використовуваних деякими компаніями Росії й України. Селенг являє собою специфічну форму зобов'язання, що складає в передачі власником (юридичними і фізичними особами) прав по користуванню і розпорядженню його майном за визначену плату. Як майно, можуть виступати будинки, споруди, устаткування, сировина і матеріали, кошти, цінні папери, а також продукти інтелектуальної і творчої праці. У закордонній практиці селенг перетворився в один з важливих інструментів фінансування інвестицій у різних сферах бізнесу.

Інші джерела позикових засобів процесі розробки інвестиційної стратегії звичайно не розглядаються.

Серед залучених джерел фінансування інвестицій у першу чергу розглядається можливість залучення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використане компаніями, що створюються у формі акціонерних товариств.

Для підприємств інших організаційно-правових форм основною формою додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків (паїв) вітчизняних і закордонних інвесторів.

Визначення методу фінансування окремих інвестиційних програм і проектів дозволяє розраховувати пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів. При розробці стратегії формування інвестиційних ресурсів розглядається звичайно п'ять основних методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів.

1. Повне самофінансування передбачає здійснення інвестування винятково за рахунок власних (її внутрішніх) джерел. Цей метод фінансування використовується, в основному, для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів, а також для фінансових інвестицій.

2. Акціонування як метод фінансування використовується звичайно для реалізації великомасштабних реальних інвестицій при галузевій чи регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності.

3. Кредитне фінансування застосовується, як правило, при інвестуванні в швидкореалізуємі реальні проекти з високою нормою прибутковості інвестицій. Цей метод може бути використаний і для фінансування інвестицій за умови, що рівень прибутковості по них істотно перевищує ставку кредитного відсотка.

4. Лізинг чи селенг використовуються при недоліку власних фінансових засобів для реального інвестування, а також при інвестиціях у реальні проекти з невеликим періодом експлуатації або з високим ступенем змінюваності технології.

5. Змішане фінансування ґрунтується на різних комбінаціях перерахованих вище методів і може бути використане для усіх форм і видів інвестування.

У процесі оптимізації структури джерел формування інвестиційних ресурсів необхідно враховувати наступні основні особливості кожної з груп джерел фінансування.

Внутрішні (власні) джерела фінансування характеризуються наступними позитивними особливостями:

· простотою і швидкістю залучення;

· високою віддачею за критерієм норми прибутковості інвестованого капіталу, тому що не вимагає сплати позичкового відсотка в будь-яких його формах;

· істотним зниженням ризику неплатоспроможності і банкрутства підприємства при їхньому використанні;

· повним збереженням керування в руках первісних засновників компанії;

Разом з тим, їм притаманні наступні недоліки:

· обмежений обсяг залучення, а отже, і можливостей істотного розширення інвестиційної діяльності при сприятливій кон'юнктурі інвестиційного ринку;

· обмеженість зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів, що при некваліфікованому керуванні ними може привести до важких фінансових наслідків для компанії.

Зовнішні (позикові і залучені) джерела фінансування характеризуються наступними позитивними особливостями:

· високим обсягом можливого їхнього залучення, значно перевищуючий обсяг власних інвестиційних ресурсів;

· значним зовнішнім контролем за ефективністю інвестиційної діяльності і реалізацією внутрішніх резервів її підвищення.

Недоліки залучених та позикових джерел:

· складність залучення й оформлення;

· більш тривалий період залучення;

· необхідність надання відповідних чи гарантій застави майна;

· підвищення ризику банкрутства в зв'язку з несвоєчасним погашенням отриманих позичок;

· втрата частини прибутки від інвестиційної діяльності в зв'язку з необхідністю сплати позичкового відсотка;

· часткова втрата керування діяльністю компанії (при акціонуванні).

Головними критеріями оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності виступають:

· необхідність забезпечення високої фінансової стійкості компанії;

· максимізація суми прибутку від інвестиційної діяльності, що залишається в розпорядженні первісних засновників.

Фінансова стійкість компанії в прогнозованому періоді може бути визначена за допомогою різних коефіцієнтів, одним їхній яким є коефіцієнт самофінансування інвестиційної діяльності. Він розраховується як співвідношення суми власних фінансових засобів, залучених до формування інвестиційних ресурсів до загальної суми формованих інвестиційних ресурсів.

Максимізація суми прибутку при різних співвідношеннях внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності досягається в процесі розрахунку ефекту фінансового левериджа (фінансового важеля). Цей ефект складається в тому, що до норми прибутку на власний інвестиційний капітал добавляється прибуток, одержаний завдяки використанню позикових коштів, незважаючи на їх платоспроможність.

Ефект фінансового левериджа може бути досягнутий тільки в тому випадку, якщо норма прибутку на інвестиційний капітал істотно перевищує середній рівень відсотків за кредит по всіх джерелах позикових засобів.

Основним завданням самостійної роботи по темі є проведення розрахунків по оцінці економічної ефективності інвестицій. Після ознайомлення з положеннями, що вище наведені, студенти виконують один з варіантів розрахунку економічної ефективності інвестицій. Вихідні дані варіанту містяться у картці, яку студент отримує від викладача. Контроль за виконанням завдання здійснюється шляхом представлення розрахунків викладачу.

Контрольні питання до теми.

1. Що може бути об’єктом інвестування?

2. Функції управління бізнес-проектом?

3. Що включає в себе оцінка інвестиційної привабливості?

4. Основні функції управління бізнес-процесом.

5. Які показники ефективності інвестиційного процесу Вам відомі?

6. Види інвестиційних ресурсів підприємства.

Рекомендована література

1.	Бизнес-план инвестиционного проекта: Отечественный и зарубежный опыт. Современная практика и документация: Учеб. пособие /Под. ред... В.М.Попова. – 4-е изд., перераб. и доп. –М.: Финансы и статистика, 1997. – 418 с.
2.	Гетман Л. Дж., Джонк М.Д. Овновы инвестирования. Пер. с англ.. – М.: Дело, 1997. – 1008 с.
3.	Ершов В.Ф. Бизнес-проектирование. – СПб.: Питер, 2005. – 288 с.: ил. – (Серия «Практика менеджмента»)
4.	Старик Д.Э. Как рассчитать эффективность инвестиций. – М.: АО «Финстатинформ», 1996. – 92 с.
5.	Кучеренко В.Р., Маркін О.С. Управління діловими проектами: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 280 с.
6.	Пересада А.А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч.–метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 272 с.
7.	Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1999. – 184 с.

Методичні поради до вивчення теми 11. Реструктуризація підприємницьких структур аграрного бізнесу.

Вивчаючи цю тему студенти маю звернути особливу увагу на матеріал, який наданий нижче.

Зміст та поняття "реструктуризації". Найбільш поширені визначення реструктуризації такі: 1. Зміна структури чого-небудь; 2. Зміна структури активів та затрат підприємства, що проводиться або підприємством, що оголосило себе банкрутом і здійснює установлену законом процедуру виходу з такого стану, або фірмами, що намагаються підвищити ціну своїх акцій із метою запобігання перехоплення; 3. Укладення з кредиторами угод, у результаті яких борг із терміном погашення, що наближається, заміняється на борг із більш пізнім терміном погашення.

Однак усі перераховані вище визначення не розкривають повного змісту категорії “реструктуризації”, який вона придбала в нинішній час, ставши другим ключовим словом після слова "реформа". В умовах економічного спаду і трансформації способу виробництва - реструктуризація набуває більш глибокого якісного змісту, вона стає головним інструментом проведення реформ, особливо "системного" характеру. Тому зараз під реструктуризацією варто розуміти комплексну трансформацію всієї системи економічних відносин і механізму господарювання, як на "макро", так і на "мікро" рівнях, тобто на рівні кожного підприємства.

Зміст реструктуризації можна також визначити, як інструмент (спосіб) зняття протиріч між вимогами ринку і застарілою логікою поводження наших підприємств. Отже, існує тісна залежність між станом зовнішнього середовища, поведінкою підприємства і його внутрішнім середовищем, яка призводить до необхідності адаптації стратегії підприємства, його організаційних характеристик, структури і функцій до нових ринкових умов. Тому під реструктуризацією часто розуміють і процес комплексної зміни методів функціонування підприємства.

Реструктуризація підприємства є тривалим процесом, здійснюваним за допомогою фахівців самого різного профілю і спрямованим на підвищення ефективності використання власного внутрішнього потенціалу організації і адаптації до нових ринкових умов. Прийняття рішення про реструктуризацію повинно бути обумовлено результатами діагностики. Здійснення робіт з реструктуризації включає декілька етапів, кожний з яких має свою номенклатуру робіт. Перелік етапів і їх зміст наведений нижче.

Номенклатура робіт на етапі 1:

• попереднє формулювання стратегічної мети, концепції і місії компанії;
• оцінка змін зовнішнього конкурентного середовища;
• комплексна діагностика підприємства й оцінка інноваційного потенціалу;
• аналіз «проблемного поля» і виділення ключових проблем;
• формулювання стратегічних цілей компанії;
• виділення пріоритетних стратегій;
• розробка програм реформування;
• оцінка джерел ресурсів;
• розподіл ресурсів;
• виділення першочергових проектів;
• формування команд проектів;
• пророблення і захист першочергових проектів;
• вибір і фіксація стратегії і програми реструктуризації.

Номенклатура робіт на етапі 2:

• підготовка бізнес-плану реструктуризації;
• удосконалювання організаційної структури підприємства (компанії);
• перебудова системи управління фінансами;
• упорядкування технології управлінського обліку;
• реорганізація системи маркетингу на підприємстві;
• створення системи перепідготовки керівників і фахівців;
• реінжиніринг бізнесу;
• децентралізація системи управління підприємством;
• впровадження ефективної інформаційної системи управління, включаючи моніторинг цільових показників;
• розвиток зв'язків із громадськістю.

Номенклатура робіт на етапі 3:

· моніторинг проекту;

· контроль за цільовими показниками;

· управління змінами;

· підготовка і презентація аналітичного звіту.

Основними завданнями самостійної роботи по темі є:

• проведення експрес аналізу підприємства, яке здійснює реорганізацію за допомогою реструктуризації;
• складання плану реорганізації агробізнесової структури.

При виконанні завдань кожен студент отримує картку, з варіантом завдання, в якій міститься схема варіанту і спосіб реорганізації.

При діагностуванні підприємства та розробки програми (проекту) реструктуризації доцільно користуватись схемами, наведеними на рис. 11.1. – 11.3.

Контроль по самостійній роботі здійснюється на основі представлення студентом програми реструктуризаційних заходів.

Контрольні питання до теми.

1. Дайте визначення поняттю реструктуризація.

2. Назвіть основні види реструктуризації.

3. Дайте визначення поняттю виробнича реструктуризація.

4. Дайте визначення поняттю управлінська реструктуризація.

5. Як Ви можете сформулювати головну мету при реструктуризації?

6. Яка послідовність робіт на першому етапі реструктуризації?

Рекомендована література

1.	Лесечко М.Д. Основи системного підходу: теорія, методологія, практика. Навч. посібник. – Львів: Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2002.
2.	Спицнадель В.Н. Основы системного анализа. Учебное пособие. –СПб.: Бизнес-преса, 2000.
3.	Сурмин Ю.П. Теория систем и системный анализ. Учебное пособие. – К.: МАУП, 2003 – 368 с.
4.	Василенко В.А. Теорія і практика розробки управлінських рішень: Навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 420 с.

Методичні поради до вивчення теми12. Реінжиніринг агробізнесових процесів.

Вивчаючи цю тему студенти маю звернути особливу увагу на матеріал, який наданий нижче.

Реінжиніринг – метод процесного управління за допомогою якого створюються принципово нові бізнес-процеси, що різко підвищують ефективність діяльності всього підприємства. Реінжиніринг можна вважати одним з прийомів реструктуризації. В свою чергу реструктуризацію можна вважати інструментарієм здійснення реформ та одним із елементів реорганізації.

Під реінжинірингом розуміється фундаментальне переосмислення і радикальне перепроектування ділових процесів (бізнес-процесів) з метою різкого, скачкоподібного покращення вирішальних показників діяльності підприємства. Існують спеціальні методичні підходи до здійснення реінжинірингу, один з них отримав назву “Бізнес–Процес-Реінжиніринг” (БПР) – методика кардинальної реструктуризації бізнес-процесів. Вважається доцільним її використання при оптимізації процесів управління в реформованому сільськогосподарському підприємстві. При цьому слід брати до уваги те що, проведення реінжинірингу ефективно в тих випадках, коли необхідно досягти різкого прискореного покращення показників діяльності шляхом заміни старих методів управління на нові.

Бізнес-Процес Реінжиніринг (БПР),є дуже актуальним для підприємств АПК пореформеного періоду. Існують різні трактування цієї категорії, наведемо два з них. Перше визначення БПР як широкий підхід, який пов’язаний із здійсненням таких змін на підприємстві, які значно підвищать ефективність виробництва і швидкість реакції підприємства на зміни ринку. Друге визначення БПР надають М.Хаммер і Дж.Чампі: “БПР – фундаментальне переосмислення і радикальна реструктуризація бізнес-процесів з метою досягнення драматично сильних покращень в критично важливих, в сучасних умовах, критеріях продуктивності праці, таких як вартість, якість, послуги, швидкість”.

Можна виділити три типи аграрних підприємств, для яких застосування техніки реінжинірингу є необхідним і виправданим, а саме:

· для підприємств, які знаходяться на грані банкрутства і практично неконкурентоспроможні. Ці підприємства не мають вибору тому, що без здійснення дуже радикальних кроків вони неминуче загинуть;

· для підприємств, які не знаходяться в поточний момент в кризовому стані, але керівництво яких бачить неминучість виникнення важковирішуваних проблем в недалекій перспективі;

· для підприємств, які є на сьогодні лідерами в своїй ринковій ніші і здійснюють агресивну конкурентну політику за допомогою реінжинірингу вони бажають досягти ще вищих результатів.

Реінжиніринг не використовується в тих підприємствах, які планують отримання покращення, збільшення окремих показників діяльності на 10-50%.

Характерними властивостями побудови нових бізнес-процесів підприємства за допомогою реінжинірингу є:

· реінтеграція, або горизонтальне ущільнення процесу (декілька операцій об’єднуються в одну);

· вертикальне стіснення процесу (виконавці, яким делегована частина власних повноважень згори, приймають самостійні рішення);

· сполучення або розпаралелювання частини раніше послідовних робіт, зменшення перевірок і керуючого впливу, мінімізація узгоджень, переважання змішаного централізованого/децентралізованого підходів.

Реінжиніринг передбачає створення замість традиційних підрозділів підприємства спеціалізованих формувань – команд процесів. При цьому бізнес-процеси стають простішими, а завдання виконавцям, крокі процесу – складнішими. Функції менеджера процесних команд складаються в допомозі членам команди в вирішенні проблем, які виникають при виконанні процесу. Адміністрація підприємства впливає на виконавців за допомогою правил організації роботи, а не на пряму. Реінжиніринг вимагає нетрадиційних підходів до оплати праці. Так заробітна плата менеджера повинна визначатись не стільки часом, що він провів на роботі, важливістю роботи, трудовим стажем, кількістю підлеглих і посадою, скільки ефективністю його роботи, що оцінюється кінцевим результатом. Нагороду за ефективність він отримує у вигляді премії при майже незмінній базовій оплаті праці. До того ж реінжиніринг викликає значні зміни в організаційній культурі підприємства – виконавці працюють на споживачів продукції (послуг), а не на керівництво підприємства.

Здійснення реінжинірингу пов’язане з використанням методу бізнес-модулювання. Процес бізнес-модулювання включає три етапи: організаційне модулювання, модулювання бізнес-процесу і кількісне модулювання. На першому етапі розбудовуються функціональна і структурна моделі підприємства, на другому етапі модуль підприємства трансформується в процесну модель, на третьому етапі структурна модель трансформується в ролеву (визначається роль кожної посади в бізнес-процесі). Бізнес-модулювання дозволяє комп’ютеризувати процес управління підприємством. Вважається, що реінжиніринг і бізнес-модулювання повинні зайняти вагомі позиції в сучасному менеджменті і стати важливою частиною процесу управлінської реструктуризації.

Основними завданнями самостійної роботи по темі є:

• підготовка до семінарського заняття по темі „Проблеми реінжинірингу агробізнесових процесів”;
• підготовка рефератів;
• обґрунтування, за допомогою, інструментів реінжинірингу схеми електронного агробізнесу.

Студентам пропонується наступна тематика рефератів:

1.	Функціональний та процесний підходи до управління: еволюція виникнення, сутнісна характеристика, основні відмінності.
2.	Сутність та специфічні ознаки бізнес-процесів. Вхід, вихід, учасники, виконавці, клієнти бізнес-процесу.
3.	Основні категорії та параметри бізнес-процесів.
4.	Класифікація бізнес-процесів.
5.	Сутність і основні принципи реінжинірингу бізнес-процесів.
6.	Цілі та результати реінжинірингу бізнес-процесів.
7.	Складові проекту з реінжинірингу бізнес-процесів.
8.	Логіка та послідовність дій під час здійснення реінжинірингу бізнес-процесів.

Як форма контролю за самостійною роботою по темі пропонується: представлення рефератів, (тез, доповідей) з публічним або індивідуальним захистом.

Контрольні питання до теми.

1. Що розуміється під процесом управління?

2. Надайте характеристику бізнес-процесу.

3. Що розуміється під реінжинірингом?

4. Причини виникнення реінжинірингу бізнес–процесів.

5. Що розуміється під моделюванням бізнес-процесів.

6. Назвіть основні принципи реінжинірингу бізнес–процесів.

Рекомендована література

1.	Абдикеев Н.М., Данько Т.П., Ильдеменов С.В., Киселев А.Д. Реинжиниринг бизнес-процессов. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 592 с.
2.	Лавриненко В.В., Дерев’янко О.Г., Тоцький В.І. Організаційний розвиток підприємства: Навч.-метод. посібник для сам ост. вивч. дисцип. – К.: КНЕУ, 2005. – 1987 с.
3.	Нельке Матиас. Техника креативности / Матиас Нельке; (пер. с нем. М.Э. Рёш). – 2-е изд. – Москва: Омега Л, 2007. – 144 с.
4.	Реструктуризация предприятий и компаний: Учеб. пособие для вузов / И.И. Мазур, В.Д. Шапиро; Под общ. ред. И.И. Мазура. – М.: ЗАО Изд-во “Экономика”, 2001. – 456 с.
5.	Робсон М., Уллах Ф. Проктическое руководство по реинженирингу бизнес-процесов: Пер. с англ. / Под ред Н.Д. Эриашвили. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997.
6.	Хаммер М., Чампи Дж. Реинжениринг корпорации: Манифест революции в бизнесе: Пер. с англ. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. Ун-та, 1997. – 332 с.

ТЕСТ-КОНТРОЛЬ ДО МОДУЛЮ IV

Дата добавления: 2015-07-25