Схарактеризувати лінгвістичні та психолінгвістичні основи спеціальної педагогіки. Розкрити соціальний аспект мовленнєвого спілкування.

Вивчення рідної мови, рідного слова розпочинається з раннього дитинства в сім'ї, серед рідних і близьких людей, а вдосконалення її відбувається у дошкільних закладах, школі й триває впродовж усього життя. Треба нам всім пам'ятати, що «українська мова є однією з найбагатших мов слов'янських, це мова поетична, музикальна, живописна», – писав І. Срезневський. За визначенням, яке подано у «Великому тлумачному словнику української мови», рідна мова – це мова, з якою людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей у їхній своєрідності.Людина стає свідомою, оволодіваючи мовою своїх батьків. Тому в художній літературі – поезії і прозі – всіх народів поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного краю, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни; тобто рідна мова приймається не просто як засіб комунікації, не тільки як знаряддя формування думок, а значно інтимніше – як одне з головних джерел патріотичних почуттів, як рецептор духовно-емоційної сфери людини.

Кожна мова – це національна картина світу, що постійно розвивається. Мова і мовлення розглядаються у філософії, лінгвістиці, педагогіці й психології ключовим моментом, в якому сходяться лінії психічного розвитку – мислення, уява, пам'ять, емоції й розвиток мовлення.

Мова – це складна функціональна система в основу якої покладена система знаків, що є засобом здійснення людського спілкування, мислення; соціально-психологічне явище, суспільно необхідне та історично обумовлене.

Мовленнєва функціональна система ґрунтується на діяльності багатьох мозкових структурах головного мозку, кожна з яких виконує специфічні операції мовленнєвої діяльності.

Мовлення – це функціонування мови, продукт мовленнєвої діяльності у процесі якої використовуються одиниці, категорії, форми та норми мови; послідовність мовних знаків, що організовуються відповідно до потреб інформації, яка висловлюється. Як і мова так і мовлення відносяться до суспільних явищ. Мовлення виникає і розвивається під впливом потреб у спілкуванні та слугує цілям суспільного об’єднання людей.

Між мовленням та мовою складні діалектичні взаємовідносини: мовлення здійснюється за правилами мови; під впливом ряду факторів (вимоги суспільної практики, розвиток науки та ін.) вона змінюється та вдосконалює мовлення; поза мовленням неможливо формування свідомості. Вчені (Л. Виготський, О. Лурія, А. Люблінська, С. Рубінштейн, Ф. Сохін та ін.) вважають мову і мовлення стержнем формування особистості людини в цілому. Завдяки рідній мові дитина пізнає світ, формується як особистість, як громадянин України. Це спричинює зростання уваги до державної, соціальної та освітньої ролі рідної мови, як провідного серед каналів одержання соціально-культурних знань, що зумовлене, по-перше, тим, що особистісний досвід індивіда обмежений, порівняно з його суспільно-соціальною практикою, і ця практична діяльність вимагає від нього оволодіння досвідом поколінь, знаннями довкілля в обсязі, який у кілька разів перевищує його індивідуальний досвід; по-друге, саме мова з усіх знакових систем і різновидів культури здатна в найекономічнішій формі закодувати, зберегти і передати надзвичайно великий обсяг знань, спостережень і узагальнень, що випливають із практичної діяльності групи людей, націй, народу. До того ж ряд важливих для життя індивіда елементів духовної культури функціонують лише у вербалізованій формі. Оволодіння повноцінною (а не тільки побутовою чи діловою) українською мовою має стати «етичним імперативом кожного громадянина Української держави». Практика безграмотного «суржику» принижує особу, яка ним користується. Тому, надання українській мові статусу державної є послідовним, а оволодіння її літературними нормами, як особистісного й культурного надбання народу України – громадянським обов’язком кожного члена суспільства. Оскільки, вивчення рідної мови в державі залежить від мовної ситуації й мовної політики, то українське законодавство декларативно гарантує громадянам право навчання рідною мовою. У чинній Конституції стаття 10 гласить: «Державною мовою в Україні є українська мова. Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя». Цю статтю Конституції ми зобов'язані виконувати.

Отже, рідна мова в Україні має статус державної, що спричинює необхідність досконалого оволодіння нею й активного використання на кожному віковому етапі з раннього дитинства, що є громадянським обов’язком кожного члена нинішнього суспільства й найнадійнішим шляхом входження дитини в сучасний соціум.

Після проголошення незалежності України українська мова в державі розширила свої функції. Вона стала мовою державною, обов'язковою для вживання у всіх сферах суспільного життя: у державних урядових установах, початкових, середніх та вищих навчальних закладах, дитячих дошкільних установах, у пресі, видавничій справі, на радіо й телебаченні, у творчих мистецьких спілках та організаціях, продукції кіностудій і т.д. Українська мова набуває функції міжнаціонального спілкування в Україні. Активізувалося вивчення української мови у різних країнах світу, де готуються дипломатичні, торгові, наукові кадри, які мають працювати в Україні.

Вивчення рідної мови, рідного слова розпочинається з раннього дитинства в сім'ї, серед рідних і близьких людей, а вдосконалення її відбувається у дошкільних закладах, школі й триває впродовж усього життя. Треба нам всім пам'ятати, що «українська мова є однією з найбагатших мов слов'янських, це мова поетична, музикальна, живописна», – писав І. Срезневський. За визначенням, яке подано у «Великому тлумачному словнику української мови», рідна мова – це мова, з якою людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей у їхній своєрідності.Людина стає свідомою, оволодіваючи мовою своїх батьків. Тому в художній літературі – поезії і прозі – всіх народів поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного краю, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни; тобто рідна мова приймається не просто як засіб комунікації, не тільки як знаряддя формування думок, а значно інтимніше – як одне з головних джерел патріотичних почуттів, як рецептор духовно-емоційної сфери людини.

Кожна мова – це національна картина світу, що постійно розвивається. Мова і мовлення розглядаються у філософії, лінгвістиці, педагогіці й психології ключовим моментом, в якому сходяться лінії психічного розвитку – мислення, уява, пам'ять, емоції й розвиток мовлення.

Мова – це складна функціональна система в основу якої покладена система знаків, що є засобом здійснення людського спілкування, мислення; соціально-психологічне явище, суспільно необхідне та історично обумовлене.

Мовленнєва функціональна система ґрунтується на діяльності багатьох мозкових структурах головного мозку, кожна з яких виконує специфічні операції мовленнєвої діяльності.

Мовлення – це функціонування мови, продукт мовленнєвої діяльності у процесі якої використовуються одиниці, категорії, форми та норми мови; послідовність мовних знаків, що організовуються відповідно до потреб інформації, яка висловлюється. Як і мова так і мовлення відносяться до суспільних явищ. Мовлення виникає і розвивається під впливом потреб у спілкуванні та слугує цілям суспільного об’єднання людей.

Між мовленням та мовою складні діалектичні взаємовідносини: мовлення здійснюється за правилами мови; під впливом ряду факторів (вимоги суспільної практики, розвиток науки та ін.) вона змінюється та вдосконалює мовлення; поза мовленням неможливо формування свідомості. Вчені (Л. Виготський, О. Лурія, А. Люблінська, С. Рубінштейн, Ф. Сохін та ін.) вважають мову і мовлення стержнем формування особистості людини в цілому. Завдяки рідній мові дитина пізнає світ, формується як особистість, як громадянин України. Це спричинює зростання уваги до державної, соціальної та освітньої ролі рідної мови, як провідного серед каналів одержання соціально-культурних знань, що зумовлене, по-перше, тим, що особистісний досвід індивіда обмежений, порівняно з його суспільно-соціальною практикою, і ця практична діяльність вимагає від нього оволодіння досвідом поколінь, знаннями довкілля в обсязі, який у кілька разів перевищує його індивідуальний досвід; по-друге, саме мова з усіх знакових систем і різновидів культури здатна в найекономічнішій формі закодувати, зберегти і передати надзвичайно великий обсяг знань, спостережень і узагальнень, що випливають із практичної діяльності групи людей, націй, народу. До того ж ряд важливих для життя індивіда елементів духовної культури функціонують лише у вербалізованій формі. Оволодіння повноцінною (а не тільки побутовою чи діловою) українською мовою має стати «етичним імперативом кожного громадянина Української держави». Практика безграмотного «суржику» принижує особу, яка ним користується. Тому, надання українській мові статусу державної є послідовним, а оволодіння її літературними нормами, як особистісного й культурного надбання народу України – громадянським обов’язком кожного члена суспільства. Оскільки, вивчення рідної мови в державі залежить від мовної ситуації й мовної політики, то українське законодавство декларативно гарантує громадянам право навчання рідною мовою. У чинній Конституції стаття 10 гласить: «Державною мовою в Україні є українська мова. Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя». Цю статтю Конституції ми зобов'язані виконувати.

Отже, рідна мова в Україні має статус державної, що спричинює необхідність досконалого оволодіння нею й активного використання на кожному віковому етапі з раннього дитинства, що є громадянським обов’язком кожного члена нинішнього суспільства й найнадійнішим шляхом входження дитини в сучасний соціум.

Після проголошення незалежності України українська мова в державі розширила свої функції. Вона стала мовою державною, обов'язковою для вживання у всіх сферах суспільного життя: у державних урядових установах, початкових, середніх та вищих навчальних закладах, дитячих дошкільних установах, у пресі, видавничій справі, на радіо й телебаченні, у творчих мистецьких спілках та організаціях, продукції кіностудій і т.д. Українська мова набуває функції міжнаціонального спілкування в Україні. Активізувалося вивчення української мови у різних країнах світу, де готуються дипломатичні, торгові, наукові кадри, які мають працювати в Україні.

Розкрити особливості організації навчально-виховного процесу в початкових класах загальноосвітньої спеціалізованої школи інтенсивної педагогічної корекції І-ІІ ступеня для дітей із ЗПР.

Загальна характеристика ЗПР. Стійке відставання в розвитку інтелектуальної діяльності поєднується в дітей цієї групи з незрілістю емоційно-вольової сфери, прояви якої більш глибокі й грубі, ніж у дітей з описаними вище ЗПР. Психічна незрілість виявляється в примітивності, поверховості емоційних реакцій, слабкому розумінні взаємостосунків, зниженій мотивації досягнень, некритичності, несамостійності, сугестивності. Діти довго засвоюють правила взаємин, не вміють співвідносити свої емоційні реакції з конкретною ситуацією, нечуттєві до власних промахів. Ведучий мотив – гра, що веде до постійного внутрішнього конфлікту між „хочу” і „треба”. Навчання таких дітей у звичайному класі загальноосвітньої школи безперспективно. Їм потрібна систематична компетентна корекційно-педагогічна підтримка в соціальних умовах навчання (школа інтенсивної педагогічної корекції для дітей зі ЗПР або корекційні класи(вирівнювання) в загальноосвітній школі. Затримка психічного розвитку церебрально-органічного генезу, яка характеризується первинними порушеннями пізнавальної діяльності, є найбільш стійкою і являє собою найбільш тяжку форму ЗПР. Ця категорія дітей в першу чергу потребує комплексної медико-психолого-педагогічної корекції в умовах спеціальних дошкільних закладів. Метою навчання і виховання дітей із ЗПР є формування психологічних „передумов” інтелектуальної діяльності, що дає можливість засвоювати основи наук, набувати професійно-трудову підготовку і досягти достатнього рівня соціальної адаптації. Дошкільне виховання. Мета - корекція недоліків психофізичного розвитку дітей та підготовка їх до шкільного навчання. У ході реалізації цієї мети розв'язуються такі завдання: діагностика особливостей відхилень від вікової норми психічного розвитку дітей; індивідуальне навчання дітей за інваріантною програмою, що відповідає психофізичним та інтелектуальним можливостям дітей та бажанням батьків. лікувально-відновлювальна робота, яка охоплює профілактику, збереження і зміцнення здоров'я дітей, забезпечує охоронно-педагогічний режим; розвиток усіх видів діяльності: предметно-практичної, ігрової, навчальної, комунікативної, соціально-побутового. Кінцевий результат цього етапу педагогічного процесу передбачає досягнення дітьми із ЗПР стандарту готовності до навчання у масовій школі, який виявляється у відповідності віковій нормі рівня довільності поведінки та шкільної мотивації, сформованості інтелектуальної діяльності, обсягу знань та уявлень про навколишній світ. Початкова школа. Початковий період навчання дітей із затримкою психічного розвитку у школі інтенсивної педагогічної корекції має на меті: - подальшу корекцію вад психічного розвитку дітей та опанування уміння вчитися; - засвоєння початкових знань з основ наук, що відповідають освітнім стандартам початкової загальноосвітньої масової школи. Реалізація цієї мети дає змогу дітям у міру успішності корекції їхнього розвитку на наступних етапах навчання перейти в систему загальноосвітньої масової школи та отримати повну середню освіту. У процесі початкового навчання дітей із затримкою психічного розвитку розв'язуються такі завдання: діагностика особливостей психічного розвитку дітей та рівня готовності до навчання; комплектування класів з урахуванням варіантів тривалості навчання; корекція та розвиток емоційно-вольової та пізнавальної сфери дітей, спрямована на формування діяльності психічних процесів та діяльності в цілому і вироблення на цій основі навичок свідомого учіння та інтересу до навчання; формування соціально цінних рис особистості та навичок спілкування; досягнення дітьми рівня засвоєння знань, умінь та навичок, що відповідає освітньому стандарту на даному етапі навчання; зміцнення фізичного та психічного здоров'я дітей. Навчання в основній школі спеціальної школи інтенсивної педагогічної корекції передбачено для дітей із затримкою психічного розвитку з найбільш стійкими недоліками навчально-пізнавальної діяльності, які не вдалося достатньою мірою скоригувати на попередніх етапах педагогічного процесу. Основна мета навчання на цьому етапі - прикладне засвоєння дітьми знань з основ наук та початкова професійна підготовка, що створює передумови високої соціально-трудової адаптації випускників школи. Випускники основної школи можуть набувати різних професій у професійно-технічних училищах. За наявності відповідної бази професійна підготовка може здійснюватись у процесі навчання в школі.

У спеціальних школах для дітей цієї категорії створено систему лікування та профілактики погіршення їхнього здоров'я, застосовується гнучкий медико-педагогічний режим, санітарно-гігієнічний контроль умов навчання, праці, відпочинку учнів. Хоча зміст навчання в спецшколах для дітей із затримкою психічного розвитку базується на програмах масової школи, навчальний процес має свої особливості: значна увага приділяється пропедевтичним періодам, протягом яких учнів готують до вивчення наступного матеріалу з основних предметів, збагачують досвід, усувають прогалини в знаннях, навичках організації та здійснення навчальної діяльності; помітне місце відведено спеціальним урокам повторення, що сприяє кращому засвоєнню знань, а це є особливо важливим, якщо враховувати послаблену пам'ять дітей цієї категорії; передбачено додаткові спеціальні корекційні заняття для усунення недоліків мовного чи фізичного розвитку, моторної сфери.

Однією із форм спеціально-корекційної роботи з дітьми ЗПР є уроки ритміки. Змістом уроку є: музично-ритмічна діяльність учнів, яка дозволяє впливати на емоційно-вольову сферу дітей, здійснювати рухові навички, сприяти розвитку мислення, довільної уваги, пам'яті, формуванню позитивних якостей особистості. Гімнастичні і танцювальні вправи, вільні рухи, ігри, що виконують під музичний супровід, визивають у дітей почуття ритму музичний слух і пам'ять, сприяють розумінню засобів музичної виразності.

Дата добавления: 2015-07-25