Визначити та охарактеризувати основні закономірності психічного розвитку людини. Назвати та охарактеризувати види дизонтогенезу (порушеного розвитку).

Спеціальна психологія вивчає закономірності розвитку осіб з різними дизонтогеніями. Як зазначалося, психічний розвиток аномальної, як і нормальної, особи охоплює становлення пізна­вальної, емоційно-вольової сфер психіки особистості, діяльності та спілкування. В осіб з особливими освітніми потребами збері­гаються найзагальніші закономірності розвитку психіки людей, які не мають відхилень. Зокрема, також мають місце:

— усі стадії онтогенезу (немовля, ранній, дошкільний, мо­лодший шкільний, підлітковий, юнацький вік тощо);

— сензитивні, тобто найсприятливіші для становлення пев­них психічних функцій, періоди;

— провідні види діяльності та їх послідовність — гра, учіння, праця.

Однак при цьому змінюються: 1) темп розвитку; 2) його терміни; 3) якісні та кількісні характеристики.

Визначальним у психічному розвитку аномальної, як і нормальної, дитини є соціальний фактор, її навчання та виховання, опора на зону актуального та найближчого розвитку, на сензитивний період.

Водночас розвиток аномальних дітей характеризується своєрідністю, зумовленою органічним чи функціональним порушенням їх нервової системи або аналізатора, ступенем пошкодження, часом виникнення дефекту, його структурою, соціальною ситуацією розвитку (час виявлення дефекту, своєчасність і наявність спеціального педагогічного впливу, компенсаторний шлях розвитку) та ін.

В основі класифікації видів психічного дизонтогенезу, що широко використовується в даний час, запропонованої В. Лебединським, лежать уявлення вітчизняних і зарубіжних учених (Л. Виготського, Г. Сухарєвої, В. Ковальова, Л. Каннера) про основні напрями порушень психічного розвитку людини, що якісно не зводяться один до одного:

В.Лебединський усі порушення розвитку поділяє на шість видів дизонтогенезу (тобто порушення онтогенезу — розвитку людини впродовж життя):

1. Стійкий недорозвиток. Характеризується раннім пошко­дженням, незрілістю мозкових структур. Прикладом стійкого недорозвитку є олігофренія.

2. Затриманий розвиток. Характеризується затриманим темпом розвитку пізнавальної та емоційно-вольової сфер. При­клад затриманого розвитку — затримка психічного розвитку (ЗПР), варіантами якої є: конституційна (гармонійний інфан­тилізм), соматогенна, психогенна, церебральна (церебрально-органічна).

3. Пошкоджений розвиток. Характеризується пошкоджен­ням розвитку після 2—3 років. Прикладом пошкодженого роз­витку є органічна деменція.

4. Дефіцитарнийрозвиток. Характеризується тяжкими по­рушеннями окремих аналізаторних систем: зору, слуху, мов­лення, опорно-рухового апарату.

5. Викривлений розвиток. Спостерігається поєднання загаль­ного, затриманого, пошкодженого та прискореного розвитку окремих психічних функцій. Прикладом викривленого розвит­ку є дитячий аутизм.

6. Дисгармонійний розвиток. Характеризується диспропор­ційністю розвитку в емоційно-вольовій сфері. Прикладом дис­гармонійного розвитку є психопатія, патологічне формування особистості.

Усі ці види дизонтогенезу поділяються на три основні групи дизонтогенезу:

I група — відхилення за типом ретардації (затриманий розвиток) та дисфункції дозрівання. Цю групу становлять:

— загальний стійкий недорозвиток (розумова відсталість);

— затриманий розвиток.

II група — відхилення за типом пошкодження. Групу ста­новлять:

— пошкоджений розвиток (органічна деменція);

— дефіцитарний розвиток (тяжкі порушення аналізаторних систем: зору, слуху, опорно-рухового апарату, мовлення; роз­виток в умовах хронічних соматичних захворювань).

III група — відхилення за типом асинхронпз перевагою емо­ційно-вольових порушень. До групи належать:

— викривлений розвиток (ранній дитячий аутизм);

— дисгармонійний розвиток (психопатії).

13.Дати визначення олігофренопедагогіки та висвітлити категоріальний апарат означеної науки (предмет, мета, завдання, методи). Олігофренопедагогіка, галузь дефектології, що вивчає проблеми виховання і навчання, шляхи корекції недоліків розвитку розумово відсталих дітей, а також питання їх соціальної реабілітації. Обєкт - порушення інтелекту, стан інтелектуальних процесів і функцій у осіб з фізичними й психічними розладами. Предмет - процес навчання і виховання осіб з порушеннями інтелекту. Мета - розробка науково-обгрунтованої системи навчання і виховання, перевиховання осіб з порушеннями інтелекту та повноцінної їх адаптації в суспільство.

Виникла олігофренпед. на поч. 19 ст як певний напрям в розвитку медицини і педагогіки. Першими вихователями розумово відсталих дітей в спец. відділеннях при психиатрич. лікарнях і спец. притулках були лікарки. Франц. лікар і педагог Е. Сеген розробив у 19 ст систему виховання і навчання розумово відсталих дітей, засновану на розвитку їх активності, дієздатності з допомогою спец. режиму і особливих вправ-тренувань органів чуття, уваги, моторики, волі. У 2-половину 19 ст з введенням в країнах загального нач. навчання посилилася увага до легких форм розумової відсталості дітей; для них почали створюватися спец. класи і школи. Становлення олігофренопедагогіки за кордоном пов'язане з іменами Ж. Демора і О. Декролі (Бельгія), А. Фукса (Німеччина), А. Біне, Ж. Філіппа і П. Бонкура (Франція). У розробку вітчизняної дореволюційної і рад. олігофренопедагогіки вклад внесли Е. Грачева, С. Кащенко, А. Грабаров, Л. Виготський, Г. Дульнев та ін. Перший доп. клас для розумово відсталих дітей в Росії був відкритий в 1908, перша доп. школа - в 1910. Виховання і навчання дітей з легкими формами розумової відсталості здійснюється в спец. допоміжних школах і направлено на максимальну корекцію недоліків їх розвитку, підготовку до трудової діяльності, а отже, на їх соціальну реабілітацію. Це досягається спец. організацією ігрової, учбової і трудової діяльності розумово відсталих дітей. Основні педкатегорії: розвиток, навчання і виховання, корекція, компенсація, соцреабілітація й адаптація. Олігофренопедагогіка є галуззю спеціальної педагогіки й використовує ті ж методи, принципи, поняття. Принципи олігофренопедагогіки: етіопатогенетичний; принцип системного підходу до аналізу і корекції порушення; принцип комплексного підходу до аналізу і корекції порушення; принцип коректувальної спрямованості виховання і навчання; принцип комунікативної спрямованості; принцип реалізації діяльнісного підходу до виховання і навчання. Завданнями олігофренопедагогіки є: - розробка теоретичних і методологічних основ вивчення, навчання і виховання дітей з порушеннями інтелектуального розвитку; розробка методів диференціальної діагностики даної категорії дітей; зясування етіології, механізмів і симптоматики; розробка педагогічних технологій виховання і навчання дітей з порушеннями інтелектуальної сфери; підвищення ефективності процесу соціалізації дитяти з недоліками розвитку інтелекту на різних етапах його розвитку; пошук варіативних форм організації навчання таких дітей; підготовка фахівців в області виховання і навчання дітей з порушеннями інтелектуального розвитку.

Основними методами корекції є словесні, наочні й практичні у вигляді тренувальних вправи як головний засіб корекції. Визначальне значення мають гігієніч. і охоронний режим, що оберігає нервову систему дитини, здоровий дитячий колектив, залучення дітей до суспільно корисної праці у школі і поза нею, єдність і постійність вимог школи і сім'ї та ін. Олігофренопедагогів готують дефектологіч. ф-ти пед.

14.Схарактеризувати причини розумової відсталості. Висвітлити класифікацію розумової відсталості у вітчизняній спеціальній літературі. Причини (чинники, умови) розвитку - це постійно наявні обставини, умови, що викликають стійкі зміни у психофізичному розвитку. До умов нормального розвитку індивіда вчені Г. Дульнєв, А. Лурія та ін., відносять:

— нормальну роботу головного мозку і його кори, бо патогенні впливи порушують нормальне співвідношення процесів збудження та гальмування, аналіз і синтез інформації, що поступають у мозок, взаємодію між блоками мозку, що відповідають за різні аспекти психічної діяльності людини;

— нормальний фізичний розвиток дитини й пов’язане з ним збереження нормальної працездатності, нормального тонусу нервових процесів;

— збереженість органів чуття, що забезпечують нормальний зв’язок дитини з оточуючим світом;

— систематичність і послідовність навчання дитини у сім’ї, у ДНЗ і в загальноосвітній школі.

Відповідно брак кожної з зазначених умов призводить до порушення нормального розвитку дитини. Розвиток аномальної, як і нормальної, дитини в цілому визначається поєднанням біологічних та соціальних умов. Розмежовуючи сутність біологічних та соціальних чинників, важливо зауважити, що біологічні чинники є природними, а соціальні — провідною умовою розвитку дитини, що доведено дослідженнями. Відповідно причини, чинники порушеного розвитку можуть бути пов’язані з кожною з цих умов, які починають діяти на дитину ще до її народження. До біологічних чинників виникнення порушень психофізичного розвитку в дитини зараховують:

— хромосомно-генетичні відхилення в організмі дитини;

— ендокринні захворювання матері (наприклад, діабет та ін.);

— інфекційні та вірусні захворювання матері під час вагітості (краснуха, токсоплазмоз, грип та ін.);

— венеричні захворювання батьків (гонорея, сифіліс) та ін.;

— розбіжність резус-факторів;

— біохімічні шкідливі впливи: радіація; екологічні забруднення навколишнього середовища важкими металами (ртуть, свинець та ін.); використання харчових добавок, неправильне використання медичних препаратів; споживання фруктів, овочів, зелені, вирощених на землі, надмірно удобреній штучними добривами. Особливо шкідливими ці впливи є для батьків до вагітності жінки, на жінку підчас вагітності та дитину в постнатальний період;

— алкоголізм і наркоманію батьків, особливо матері;

— гіпоксію (кисневу недостатність);

— токсикоз матері під час вагітності, особливо у другій її половині;

— патологічний перебіг пологової діяльності жінки, особливо травматизацію головного мозку дитини;

— серйозні відхилення у соматичному здоров’ї матері (у тому числі недоїдання, соматична ослабленість, гіповітаміноз, переохолодження та ін);

— мозкові травми у дитини, тяжкі інфекційні та токсико-дистрофійні захворювання у постнатальний період;

— хронічні захворювання дитини в ранньому та дошкільному віці (діабет, захворювання крові, серцево-судинні хвороби, астма, туберкульоз та ін.).

Розумово відсталі діти - найбільш загальне поняття, що вживається в педагогіці. Для розумової відсталості характерне порушення фізичного розвитку, емоційної сфери, мислення. Розумова відсталість включає дві форми: олігофренія і деменція. 1. Олігофренія (медична категорія)- це вид розумової відсталості, який виникає внаслідок органічного пошкодження ЦНС в пренатальний, натальний або ранній (до трьох років) період дитинства і виявляється у тотальному психічному недорозвитку (хвороба Дауна, Клейфейтера та ін.). 2. Деменція (медична категорія)- це вид розумової відсталості, який виникає внаслідок пошкодження кори головного мозку у період після 2-3 років і виявляється у зниженні інтелектуальних можливостей та в частковому розпаданні вже сформованих психічних функцій. Виникає в постнатальний період, через перенесені нейроінфекції, менінгіт, енцефаліт, епілептичні процеси. Відмінності між цими двома формами полягають в наступному - при деменції існує період нормального розвитку (до 3х років), деменція носить прогредієнтний характер, а олігофренія немає. Виділяють три основні критерії розумової відсталості: Клінічний (наявність органічних уражень кори головного мозку). Психологічний (стійке порушення пізнавальних функцій). Педагогічний (низька научуваність), не зможе засвоїти програму масової школи.

За сучасною Міжнародною класифікацією психічних захворювань 10 перегляду (МКЗ-10, 1992) виділяється чотири ступені розумової відсталості: F 70 - легка розумова відсталість (легка олігофренія); F 71 - помірний ступінь розумової відсталості (помірна олігофренія); F 72 - тяжкий ступінь розумової відсталості (тяжка олігофренія); F 73 - глибокий ступінь розумової відсталості (глибока олігофренія), з нейродинамічні ускладненнями. Психологічний аспект визначення розумової відсталості відбувається шляхом психометричного тестування та підрахунку коефіцієнта інтелекту (IQ - відношення психічного віку до біологічного). На основі IQ вирізняють: психічну норму (IQ = 70-100); легку розумову відсталість (IQ = 50-69) - відповідає розумовій відсталості ступеня дебільності; помірну (середню) розумову відсталість (IQ = 35-49) - відповідає розумовій відсталості ступеня легкої імбецильності; тяжку (виразну) розумову відсталість (IQ = 20-34) - відповідає розумовій відсталості ступеня виразної імбецильності; глибоку розумову відсталість (IQ = до 20) - відповідає розумовій відсталості ступеня ідіотії. Педагогічний аспект враховує глибину пошкодження мозку й виокремлюють в педпрактиці три ступені розумової відсталості: ідіотію, імбецильність, дебільність. Ідіотія (важка розумова відсталість) - це найвиразніший ступінь розумової відсталості, який виникає внаслідок глибинного пошкодження кори головного мозку та частково підкірки, що призводить до грубого порушення фізичного та психічного розвитку. Серед ідіотів є такі, котрі не можуть самостійно ходити, сидіти. Вони не спроможні турбуватися про задоволення своїх основних потреб, потребують постійної допомоги. У більшості з них навичок самообслуговування або немає, або з'являються лише найелементарніші завдяки тривалому спеціальному вихованню. Діти з розумовою відсталістю у ступені ідіотії підлягають розподілу до будинків інвалідів та закладів соціального забезпечення, де за ними доглядають та за можливості навчають елементарних навичок самообслуговування. Імбецильність — середній за виразністю ступінь розумової відсталості, який виникає через глибинне пошкодження кори головного мозку. Імбецильність, за міжнародною класифікацією, поділяється на легку та виразну.При легкій імбецильності (помірна розумова відсталість) локомоторні функції розвиваються дуже повільно. Моторика характеризується незграбністю, недиференційованістю. Діти з легкою імбецильністю не можуть виконувати дії, що потребують точності, довільної регуляції, координованості рухів, особливо дрібних. Мовлення таких дітей аграматичне, збіднене. Словниковий запас дуже обмежений. Речення прості непоширені, неправильно побудовані. Звернені до них інструкції розуміють лише в конкретних ситуаціях. Виразна імбецильність (важка розумова відсталість) навіть за відсутності паралічів та парезів супроводжується грубим недорозвитком рухової сфери, яка незалежно від віку дитини виявляється у порушенні та слабкості статичної та моторної функцій, координації, точності й темпу довільних рухів. Діти не вміють бігати і стрибати, їм важко переключатися з одного руху на інший. Вони підлягають розподілу до будинків інвалідів та закладів соціального забезпечення, де за ними доглядають та за можливості навчають елементарних навичок самообслуговування. Дебільність (легка розумова відсталість) — найлегший ступінь розумової відсталості, який виникає внаслідок поверхневого пошкодження кори головного мозку.

Дата добавления: 2015-07-25