Читайте также:
|
Особливе значення для політичної системи діючого правлячого режиму мають форми і способи політичної участі, що виражають політичний протест населення. Політичний протест є різновидом негативної реакції індивіда або групи щодо наявної в суспільстві політичної ситуації або конкретні дії окремих органів держави й політичних опонентів. Найбільш розповсюдженим джерелами даного соціального явища є недовіра громадян до пануючих в суспільстві цінностей, низький рівень солідарності щодо задекларованих політичних цілей режимів (через визнання їх неістинними, несправедливими чи застарівши), психологічне незадоволення існуючою системою взаємовідносин громадянина та держави, страх за своє майбутнє (очікування репресій, переслідування за політичні переконання). Відповідно дані джерела можуть виступати фактором модернізації, оскільки політична участь є однією з базових передумов модернізації суспільства.
В залежності від причин, що викликали протест, громадяни можуть досягати своїх цілей або шляхом коректування урядового курсу, не змінюючи при цьому основ та принципів існуючої політичної системи та режиму правління, або борючись за зміну базових основ та способів існування влади. В даному випадку форми політичного протесту можуть бути конвенційними і конвенційними.
До конвенційних форм протесту можна віднести санкціоновані владою демонстрації, пікети, політичні резолюції партій та запити парламентаріїв, окремі акти громадянської непокори.
В якості незаконних дій, не конвенціональних форм політичного протесту можуть розглядатися заборонені владою антиконституційні демонстрації, діяльність підпільних політичних організації, політичний тероризм, а також найбільш руйнівні для суспільства форми політичної участі – революції. Прагнучи запобігти подібним діям, держави формують структури і механізми, які припиняють несанкціоновані форми політичної участі населення.а також визначають процедури вдосконалення конституційних основ політичного устрою включаючи зміни фундаментальних, базових рис діючої системи влади.
56.Поняття сучасності і політичної модернізації.-
Політична модернізація – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від одного типу політичної системи до іншого (від традиційного суспільства до раціонально-легального). В основу покладається методологічний принцип, розроблений М.Вебером, сутність якого полягає в дихотомічному розподілі існуючих країн на «традиційні» (які зберігають персоналізовані відносини залежності і бар’єри соціальної мобільності) та «сучасні» (засновані на раціональній організації та функціональній диференціації інститутів, що долає відносини особистої залежності та бар’єри на шляху групової мобільності).
Теорії модернізації - теорії, що розглядають модернізацію як складний глобальний процес: -, що протікає у всіх ключових сферах життєдіяльності суспільства; і
- характеризуэться структурно-функціональною диференціацією й утворенням відповідних форм інтеграції.
Про ідею модернізації можна говорити в трьох значеннях. У першому, найбільш загальному значенні, модернізація означає прогресивні соціальні зміни, коли суспільство рухається як би вперед відповідно до прийнятої шкали поліпшень. У другому значенні поняття “модернізації” тотожно поняттю “сучасності” і означає комплекс соціальних, політичних, економічних, культурних і інтелектуальних трансформацій, що відбувалися на Заході з XVI століття й досягнувших свого апогею в XIX-XX століттях. У даному значенні “модернізація” означає досягнення сучасності, процес перетворення традиційного суспільства в суспільство, для якого характерна машинна технологія. Класичні соціологічні роботи з модернізації в цьому значенні належать Конту, Спенсеру, Марксові, Веберові, Дюркгейму, Тенісу.
У третьому значенні термін “модернізація” ставиться тільки до відсталих або слаборозвинених суспільств і інтерпретує їхнього зусилля, спрямовані на те, щоб наздогнати розвинені країни, що існують із ними в одному історичному часі, у рамках єдиного глобального суспільства. “Ряд специфічних підходів до соціальних змін, пише П.Штомпка, відомих як теорії модернізації, неомодернізації й конвергенції, оперує терміном “модернізація” саме в цьому вузькому змісті”. У російській філософській і соціологічній літературі використаються також поняття “запізніла модернізація” або “запізніла модернізація” або “модернізація навздогін”.
Основна суть концепції модернізації полягає в тому, що, на думку її розроблювачів, всі народи рано або пізно повинні пройти всі стадії європейського прогресу. Тобто своєрідність історичного шляху західної Європи вводиться в закон соціального розвитку всього людства. А специфіка якої-небудь неєвропейської національної традиції трактується як відставання.
1 етап. 50-ті початок 60-х років: Зародження концепцій політичної модернізації.
Представники: Уолт Ростоу, Девід Аптер
Основні постулати теорії модернізації:
Універсалізм, тобто розуміння процесу модернізації як лінійного, що має однакові стадії та етапи в усіх країнах.
Технологічний детермінізм, тобто визнання прогресу в економіці та технології основою суспільного розвитку та модернізації (оскільки вони призводять до підвищення рівня життя та вирішення соціальних проблем).
Вестернізація, тобто запозичення країнами, що нещодавно звільнилися від колоніальної залежності, політичного устрою і політичної культури західних країн, перш за все США.Критика основних характеристик традиційних суспільств (низька здатність до динаміки та адаптації).
2 етап: Друга половина 60-х – початок 70-х років. Критика теорії модернізації.
Представники: Р.Бендікс (1967р. звернув увагу на те, що сама модернізація в Європі (зокрема в Англії та Франції) спиралась на певні традиції суспільства, тому протиставляти традиційність та сучасність некоректно. У зв’язку з цим виник шквал критики ранніх теорій модернізації.
3 етап: Початок 70-х – друга половина 80-х рр. Відхід від євроцентризму.
Характерні риси етапу:
- поява більш виважених ідей, заснованих на різноманітних чинниках політичного, соціального та економічного розвитку (зокрема, на такому чиннику, як політична культура та її особливості);
- зосередження уваги на проблемі стабільності політичного розвитку як передумові соціального та економічного прогресу.
Основні напрямки етапу:
1 напрямок: Ліберальний напрямок.
Представники: Роберт Даль, Габріель Алмонд, Люсєн Пай.
Основні ідеї: Основна мета модернізації – формування відкритої соціальної та політичної системи шляхом інтенсифікації соціальної мобільності та інтеграції населення в політичну спільноту.
Ліберальний напрямок тісно пов’язував модернізацію з демократизацією політичного режиму.
2 напрямок: Консервативний напрямок.
Представники: Семюель Хантінгтон, Дж.Нельсон, Хуан Лінц.
Основні ідеї:Основна мета модернізації – досягнення економічного росту та встановлення соціального порядку, заради яких можна пожертвувати демократизацією (концепція т.зв. «диктатура розвитку» або «ідея порядку»). Модернізація не є спонтанним процесом. Модернізація – це процес, ініціаторами якого виступають політичні еліти, які впроваджують відповідну політику модернізації. (Джерело модернізації – не західні держави, а еліти, що існують всередині відповідної країни). Характер модернізації (розвитку) залежить від характеру правлячої еліти, зацікавленої в збереженні свого панування.
4 етап: Кінець 80-х років. Утвердження концепції «Модернізації в обхід модерніті (сучасності)».Сутність: концепція політичного розвитку, заснованого на збереженні соціокультурних традицій без нав’язування чужих (західних) зразків.
Представники: А.Абдель-Малек, Шмуель Ейзенштадт, С.Хантінгтон.
---- Сучасність виступає і як якісна характеристика дійсної історичної епохи, що виявляє універсальність і вкорінення нашої діяльності в часі взагалі ("з-тимчасовість"), і разом з тим характеристикою ситуативної, динамічної структури повсякденності1. Зрозуміло, що в історичному сьогоденні поряд зі слідами минулого можна відшукати також якісь риси майбутнього. Таке "якість" (квалітет) сучасної епохи, до якого прямо відсилає її розумова відмінність від історії. Але історії сьогодення - як імені іменника - властиво якесь достоїнство або та форма, у який останнє може здійснюватися так, як того вимагає поточний хід справ.
Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 315 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Основні методи прогнозування політичної модернізації | | | Поняття традиційного і сучасного суспільства. |