Політичні цінності та їхня структура

Суб’єктивні основи політики: політична свідомість, політична ідеологія, політична культура та політична психологія базуються на політичних цінностях. Стабільність політичної системи демократичного суспільства, згуртованість соціально-політичних утворень передбачає розробку та створення стійкої системи пріоритетних політичних цінностей. Політичні цінності – сукупність ідей, уявлень і відповідних соціопсихологічних утворень (настанов, орієнтацій, переживань, стереотипів), що визначають спрямованість, стратегію і тактику політичної діяльності.

Система політичних цінностей відображає взаємодію особистості з іншими особами та суспільством у цілому в процесі її соціально-політичної діяльності, пов'язаної із втіленням загальносоціальних цінностей. Зазначена система узаконюється державно-правовими засобами. Саме в правовій державі гарантується оптимальна реалізація цінностей, які пов'язані із законом і не суперечать йому. Розгляд сучасних політичних цінностей потрібно проводити з урахуванням: ідеологічної системи, національних та цивілізаційних ознак суспільства, економічного розвитку суспільства, історичної епохи. Втокремлюють такі загальнолюдські політико-культурні універсалії, в яких відтворюються політичні цінності:

Загальнолюдські політичні принципи та ідеали: мир, свобода, провопорядок, демократія, суверенітет;

Міжнародна політична символіка

Держава

Міжнародне право

Типологія системи політичних цінностей:

1) домінуючі ідеї-цінності: свобода, справедливість, політична стабільність, громадянське суспільство;

2) розвиваючі цінності: законність; політична лояльність; толерантність, схильність до компромісів; відповідальність; свідоме, неупереджене ставлення до змін; ефективна участь у політичному житті; безпека; рівність; політичний суверенітет; патріотизм; політичний плюралізм; легітимність; постматеріалізм.

Негативні політичні універсалії (антицінності): політичний нігілізм, політичний абсентеїзм, популізм в політиці, політичний екстремізм, політичне (перш за все нелігітимне) насилля.

Дослідники політичних цінностей: Ф. Бейлі, С. Лодж, Дж. Нейсбіт, Дж. Рітцер, Дж. Ролз, А. Турен, Е. Фромм, Ф. Фукуяма, Е. Ціммерман.

Політичні цінності – політичні переконання і цілі індивіда чи суспільства, які відображають у їх свідомості стійку позитивну значущість тих чи інших сенсів, принципів, явищ. Вони виступають орієнтирами у світі політики.

Поняття "політична зміна" і "політичний розвиток". Основні підходи до аналізу змісту і факторів політичних змін: контекстуальний, інституціональний, процедурний.

Стан політичного життя, політичної системи суспільства безперервно відтворюється у її структурних та функціональних зв'язках між елементами. Політична система в усій повноті постає лише після завершення всього циклу свого самовідтворення. Такі цикли природно пов'язані з деякими змінами. Про них свідчить поява нового, тобто наступний стан політичної системи не є ідентичним її попередньому етапу. Відбувається безперервне нагромадження нового, що і приводить до якісно нового стану, а отже, до виникнення нової політичної системи. Нова політична система постає як новий тип політичної системи, а виникнення нової політичної системи і є "політичні зміни". Політичні зміни — це наростання нового у структурних і функціональних особливостях політичних явищ, що забезпечує як самовідтворення, так і оновлення суспільно-політичного організму. О. Галкін називає дискретність однією з особливостей політичних змін. Соціальні структури міняються стрибками. Це ще більше стосується сфери суспільної свідомості, процеси в якій гальмуються набором стереотипів. Дискретність змін діє на рівновагу особливо руйнівно, бо в такому випадку концентрація зусиль трансформаційного порядку припадає на порівняно обмежений відтинок часу. Це, в свою чергу, призводить до хвилеподібних коливань у стабільності суспільних систем і до певної періодичності кризових ситуацій, в яких вони опиняються. Ще однією особливістю політичних змін О. Галкін вважає їх комплексний характер. Зміни відбуваються не лише у сфері політики, але й у соціальній структурі, в структурі інтересів та їх усвідомленні, у виборі форм реалізації інтересів. Ще однією особливістю змін в суспільних системах є те, що в більшості випадків вони піддаються потужному модифікуючому впливу цілеспрямованої політичної волі. Залежно від того, інтереси якої соціальної групи висловлює ця воля, вона може бути спрямована на гальмування або на стимулювання змін, на дестабілізацію системи чи на її стабілізацію.

Поняття політичний розвиток було введене в західній політології в другій половині XX ст. для відображення динаміки політичного життя, позначення процесів її зміни, а також для визначення рівня політичного розвитку суспільства. Центральну роль у політичному розвитку відіграє теорія політичної модернізації. Особливий внесок у її розробку внесли роботи Г.А.Алмонда, Г. Пауелла, Л. Пая, С.Хантінгтона. Політична модернізація входить у політичний розвиток, виступаючи як його функція. Таким чином, політичний розвиток можна визначити як зростання здатності політичної системи постійно й ефективно адаптуватися до нових зразків соціальних цілей та створювати нові інститути, що забезпечують канали взаємодії уряду і народу. Як показує історичний досвід, розвиток суспільства йде від простих до складних структур. Єдності думок щодо рушійної сили процесу політичної модернізації в західній політології не існує, але найбільшим авторитетом користується позиція, що ґрунтується на функціональному підході Г.Алмонда і Л. Пая. Вони вважають, що політична модернізація, як і політичний розвиток, вимагає постійного удосконалювання функцій, котрі повинна виконувати політична система для забезпечення стабільності й ефективності всього соціального організму.

Контекстуальний підхід пов'язаний з ідеєю «первинної» ролі «соціального контексту», «зовнішнього середовища», тобто соціально-економічної, соціокультурної та іншої обумовленості всіх розгортаються політико-інституційних змін. В силу цього положення не може бути ніяких серйозних політичних змін, наприклад, без певного зміни в рівні і темпах економічного розвитку. Істотним чинником, що обумовлює політичні зміни, є також і соціокультурна динаміка в різних країнах. На зміни в політичних відносинах і державних інститутах впливають релігійні, моральні, ідеологічні та етнопсихологічних цінності і традиції. Для політичних змін країни велику роль відіграє ступінь її "культурної секуляризації» (Г. Алмонд, Д. Пауелл), пов'язаної з пропорцією між віруваннями та установами, раціонально-аналітичними і ірраціонально-афективними компонентами оцінки населенням країни тих чи інших політичних реформ, державних заходів і т. д.
Інституціоналістських підхід переводить акценти з їх "зовнішнього середовища" на "внутрішню" структуру політичного життя і державних інститутів (С. Хантінгтон, Т. Скокпол, Д. Марч та ін.). Одна з найбільш серйозних спроб пояснення природи політичних змін за допомогою аналізу їх інституційних механізмів була зроблена у відомому дослідженні С. Хантінгтона 'Політичний порядок у мінливих суспільствах»(1968). Політичні інститути тут представляють собою форму морального консенсусу, організованого узгодження інтересів і з'єднання на цій базі ліній поведінки різних соціальних акторів, співвідношення сил між якими постійно змінюється. Можливі найрізноманітніші коливання зовнішньої, соціального середовища, економічні кризи та громадські хвилювання, але все залежить від ефективності та адаптивної реакції інституційних механізмів, їх сили і здатності керувати країною, підтримувати в ній стабільність. Характер і успіх соціальних змін насамперед залежать, таким чином, від рівня політичної інституціоналізації країни.

Дата добавления: 2015-07-16