Настя, дружина Гвинтовки

«Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані».

Тести. Життя й творчість П.Куліша

1. Назвіть автора першого в українській літературі історичного роману:

А. І.Франко.

Б. Т.Шевченко.

В. П.Куліш.

Г. І.Котляревський.

2. Хто підписував свої твори псевдонімами Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин?

А. І.Франко.

Б. І. Нечуй-Левицький.

В. І.Котляревський.

Г. П.Куліш.

3. Дружиною П.Куліша була:

А. Марко Вовчок.

Б. Ганна Барвінок.

В. О.Кобилянська.

Г. Леся Українка.

4. Хто був боярином на весіллі П.Куліша й О.Білозерської?

А. І.Франко.

Б. Т.Шевченко.

В. П.Куліш.

Г. І.Котляревський.

5. Причина арешту П.Куліша:

А. Твори на історичну тему.

Б. Участь у Кирило-Мефодіївському товаристві.

В. Одруження з Ганною Барвінок.

Г. Участь у відкритті пам’ятника І.Котляревському.

6. Як називався перший фонетичний український правопис?

А. «Кулішівка».

Б. «Семиднівка».

В. «Мотронівка».

Г. «Грамотка».

7. Хто був автором першого фонетичного українського правопису?

А. І.Франко.

Б. І. Нечуй-Левицький.

В. І.Котляревський.

Г. П.Куліш.

8. Хто написав етнографічну працю «Записки о Южной Руси»?

А. І.Франко.

Б. І. Нечуй-Левицький.

В. П.Куліш.

Г. І.Котляревський.

9. На якому хуторі оселився П.Куліш з дружиною?

А. «Мотронівка».

Б. «Хмарище».

В. «Диканька».

Г. «Надія».

10. Який твір І.Франко назвав «найліпшою історичною повістю»?

А. «Чорна рада» П.Куліша.

Б. «Захар Беркут» І.Франка.

В. «Енеїда» І.Котляревського.

Г. «Гайдамаки» Т.Шевченка.

11. Творча манера якого письменника простежується у романі П.Куліша «Чорна рада»?

А. Жуля Верна.

Б. Марка Твена.

В. Вальтера Скотта.

Г. мігеля де Сервантеса.

12. Перший в українській літературі історичний роман – це:

А. «Гайдамаки» Т.Шевченка.

Б. «Захар Беркут» І.Франка.

В. «Енеїда» І.Котляревського.

Г. «Чорна рада» П.Куліша.

13. Який журнал заснував П.Куліш разом із В.Білозерським?

А. «Ластівка».

Б. «Русалка Дністрова».

В. «Основа».

Г. «Современник».

14. Художній твір на історичну тему, який близький за змістом до роману П. Куліша «Чорна рада»:

А. Літопис С. Величка.

Б. Літопис Г. Грабянки.

В. Літопис Самовидця.

Г. «Повість минулих літ».

15. За рахунок чого збагатився М. Черевань і потім оселився у Хмарищі?

А. Розбійництва.

Б. Участі у війнах проти ляхів.

В. Гноблення селян.

Г. Спадщини від заможного дядька.

16. Прислів’я, яке використав Василь Невільник у своєму зверненні під час зустрічі зі Шрамом:

А. «Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться».

Б. «Який гість, така йому і честь».

В. «Милий гість не часто буває».

Г. «Чим багатий, тим і радий».

17. Улюблена справа пана Череваня:

А. Бджолярство.

Б. Рибальство.

В. Мисливство.

Г. Гончарство.

18. Шрам одночасно був попом і:

А. Вчителем.

Б. Лікарем.

В. Полковником.

Г. Хорунжим.

19. Про якого гетьмана козаків не згадується у «Чорній раді» П.Куліша?

А. Т. Трясила.

Б. П. Павлюка.

В. І. Брюховецького.

Г. С. Зборовського.

20. Про що співав кобзар, перебуваючи у Череваня?

А. Героїчне минуле України.

Б. Сум країни через смерть Б. Хмельницького.

В. Страждання козаків у турецькій неволі.

Г. Красу рідного краю.

21. Черевань називав божком:

А. Сталеву шаблю.

Б. П. Шрама.

В. Жбан із Польщі.

Г. Кожного, хто відцурався віри християнської.

22. Обряд, який відбувся під час гостювання Шрама у Череваня:

А. Ворожіння на щасливу долю.

Б. Сватання.

В. Нашіптування хвороби.

Г. Хрестини.

23. Про кого з героїв П. Куліш у творі зазначив: « Не любив ніяких сварок »?

А. Про Т. Сурмача.

Б. Шрама.

В. Череваня.

Г. Товстопикого синьокаптанника.

24. Черевань « пішов би до запорожців », якби:

А. Умів добре орудувати зброєю.

Б. Досконало знав їх звичаї і побут.

В. Він не вірив у Бога.

Г. Не мав дружини.

25. «Я. Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної» ,— так зазначалося:

А. У Біблії.

Б. Літописах.

В. Сказаніях.

Г. Житіях.

26. Історичною основою твору «Чорна рада» П.Куліша є:

А.Національно-визвольна війна (1648 - 1654 рр.) під проводом Богдана Хмельницького.

Б. Коліївщина, 1768 р.

В. Скасування кріпосного права в Україні, 1861 р.

Г. Події ніжинської Чорної ради, 1663 р.

27. Кому належать слова «Січ - мені мати, а луг - мій батько» («Чорна рада» П.Куліш)?

А. Петру Шраменку

Б. Якиму Сомку

В. Михайлу Череваневі

Г. Кирилу Туру

28. За жанровою формою "Чорна рада" П.Куліша - це твір:

А. Соціально-побутовий.

Б. Психологічний.

В. Історичний.

Г. Філософський.

29. Головною цінністю для Кирила Тура є:

А. Влада.

Б. Козацька честь.

В. Добра зброя.

Г. Дівоче кохання.

30. «Недовго поорудуєш, вразький сину. Коли взявсь брехати по-собачи, то й пропадеш, як собака. Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся! Плюньте, братці, на його гетьманство». Ці слова у творі «Чорна рада» П.Куліша сказав старий січовик Пугач на адресу:

А. Полковника Шрама.

Б. Матвія Гвинтовки.

В. Павла Тетері.

Г. Івана Брюховецького.

31. Хто із героїв «Чорної ради» П.Куліша говорить: «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани»?

А. Якиму Сомку.

Б. Батькові Пугачу.

В. Полковнику Шраму.

Г. Михайлу Череваню.

32. «Орел, не козак», «...добрий був син і щирий козак», палко кохав Лесю Череванівну, бився за неї не на життя, а на смерть. Це...

А. Кирило Тур.

Б. Максим Гвинтовка.

В. Петро Шраменко.

Г. Василь Невольник.

33. У творі «Чорна рада» П.Куліша яскраво виражені ознаки:

А. Реалізму.

Б. Модернізму.

В. Класицизму.

Г. Романтизму.

34. Укажіть ім’я героя, про якого йдеться в уривку твору П.Куліша «Чорна рада»: «Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сам вийшов був на попа. Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік…»:

А. Іван Брюховецький.

Б. Петро Шрам.

В. Яким Сомко.

Г. Іван Шрам.

35. Вкажіть підзаголовок роману П. Куліша “Чорна Рада”:

A. Соціально-психологічний роман.

Б. Соціально-побутова драма.

В. Хроніка 1663 року.

Г. Сатирична комедія.

36. Хто є найближчим соратником гетьмана Якима Сомка у романі П. Куліша «Чорна Рада»?

A. Кирило Тур.

Б. Михайло Черевань.

В. Іван Брюховецький.

Г. Іван Шрам.

37. У своєму романі «Чорна Рада» П. Куліш пише про гетьманів України:

A. І. Мазепу, П. Тетерю.

Б. П. Дорошенка, П. Полуботка.

В. І. Брюховецького, Я. Сомка.

Г. Б. Хмельницького, П. Сагайдачного.

38. Ідеал життя людини в повній гармонії з природою й совістю втілено в образі:

А. Батурина.

Б. Ніжина.

В. Чорної Гори.

Г. Хутора Хмарище.

39. У романі «Чорна рада» П.Куліша не порущується проблема:

А. Взаємин між панством, старшиною і простолюдом.

Б. Відносин між Україною і Росією.

В. Кохання й подружнього щастя.

Г. Збереження для нащадків фольклорної спадщини.

Д. Ролі державного діяча в суспільному житті.

40. Головна ідея роману «Чорна рада» П.Куліша полягає у:

А. Возвеличенні давньої України княжих часів.

Б. Неприйнятті міжнаціональної ворожнечі різних суспільних верств.

В. Утвердженні думки про необхідність національної злагоди українців.

Г. Оспівуванні славного минулого козацької держави.

Д. Возвеличенні високого почуття - кохання.

41. Чому Леся й Петро не могли бути відразу засватані?

А. Бо стара Череваниха чинила цьому опір.

Б. Дівчина була заручена із Я. Сомком.

В. Через бідність козака.

Г. У зв'язку з військовими подіями на Січі.

42. Старим дідом називав П. Куліш:

А. Божого Чоловіка.

Б. Полковника Шрама.

В. Хутір Хмарище.

Г. Київ.

43.Кому з героїв належить подана характеристика: «хисткий і проворний, як сучок на степу »?

А. Кирилу Туру.

Б. Полковнику Шраму.

В. Петру Шраменку.

Г. Якиму Сомку.

44. Як хижий орел на ягницю поглядував Пугач на:

А. Кирила Тура.

Б. Полковника Шрама.

В. Петра Шраменка.

Г. Якима Сомка.

45. Як звати дружину Гвинтовки?

А. Орися.

Б. Настя.

В. Леся.

Г. Наталка

46. Хто вкрав Лесю?

А. Божий Чоловік.

Б. Петро Шраменко.

В. Кирило Тур.

Г. Яким Сомко.

47. Кому належать слова: «Дівка, як те дерево, де посадиш там і прийметься»?

А. Божому Чоловікові.

Б. Петру Шраменку.

В. Кирилу Туру.

Г. Якиму Сомку.

48. Хто хотів «зложити докупи два береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під одну булаву»?

А. Божий Чоловік.

Б. Петро Шраменко.

В. Кирило Тур.

Г. Яким Сомко.

49. «Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові, попротоптувані - і пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська», це портрет:

А. Івана Брюховецького.

Б. Івана Шрама.

В. Якима Сомка.

Г. Матвія Гвинтовки.

50. Хто постійно викупляв з неволі козаків?

А. Божий Чоловік.

Б. Петро Шраменко.

В. Кирило Тур.

Г. Яким Сомко.

51. Наскрізним композиційним прийомом у романі «Чорна рада» є:

А. Сон.

Б. Дорога.

В. Сова.

Г. Верба.

52. Яку добу описано в романі П.Куліша «Чорна рада»?

А. Доба Руїни.

Б. Хмельниччина.

В. Княжа.

Г. Ренесанс.

53. Хто викупив з неволі Василя невольника?

А. Божий Чоловік.

Б. Петро Шраменко.

В. Кирило Тур.

Г. Яким Сомко.

54. Хто гостював на хуторі Хмарище, коли Шрам приїхав до Череваня?

А. Яким Сомко.

Б. Гвинтовка.

В. Кирило Тур.

Г. Божий Чоловік.

55. Про кого сказано в романі «Чорна рада» П.куліша: « Темний він був на очі, а ходив без проводиря; у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені »?

А. Божого Чоловіка.

Б. Петра Шраменка.

В. Кирила Тура.

Г. Якима Сомка.

56. Кого із персонажів «Чорної ради» П.Куліша «було пошрамовано вздовж і впоперек»?

А. Божого Чоловіка.

Б. Петра Шраменка.

В. Кирила Тура.

Г. Полковника Шрама.

57. Дружиною Шрама була:

А. Туркеня.

Б. Татарка.

В. Українка.

Г. Полячка.

58. Кого у романі «Чорна рада» П.Куліша описано: «… був собі дідусь такий мізерний, мов заряз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти б сказав ‒ він і зроду не сміявся. У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, та й те на йому було мов позичене»?

А. Кирила Тура.

Б. Петра Шраменка.

В. Василя Невольника.

Г. Якима Сомка.

59. Кого у романі «Чорна рада» П.Куліша описано: «тільки похитувавсь, гладючи черево; а щоки ‒ як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача»?

А. Кирила Тура.

Б. Петра Шраменка.

В. Череваня.

Г. Якима Сомка.

60. Хто хотів уночі зарізати Я.Сомка?

А. Кирило Тур.

Б. Пугач.

В. Василя Невольника.

Г. І.Брюховецький.

61. Хто звелів посадити Іванця верхи на свиню й провезти по всьому Гадячу?

А. Кирило Тур.

Б. Полковник Шрам.

В. Божий чоловік.

Г. Яким Сомко.

62. Гвинтовку називали князем, на думку Череванихи, бо:

А. Мав гроші.

Б. Мав багато землі.

В. Взяв за жінку полячку, княгиню з Волині.

Г. Колись був гетьманом.

63. Кого описано в рядках: « Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима, і ‒ враг його знає ‒ глянеш раз: здається, супиться; глянеш удруге; моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх »?

А. Кирила Тура.

Б. Петра Шраменка.

В. Василя Невольника.

Г. Якима Сомка.

64. Кого описано в рядках: «… був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи» »?

А. Кирила Тура.

Б. Петра Шраменка.

В. Василя Невольника.

Г. Якима Сомка.

65. Про кого Я.Сомко сказав: « Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника [ворожбита] »?

А. Петра Шраменка.

Б. Кирила Тура.

В. Василя Невольника.

Г. Пугача.

66. Хутір Гвинтовки стояв недалеко від:

А. Києва.

Б. Умані.

В. Ніженя.

Г. Гадяча.

67. Кому належать слова: « Моя хата скраю, я нічого не знаю »?

А. Якиму Сомку.

Б. Гвинтовці.

В. Кирилу Туру.

Г. Божому чоловіку.

68. Княгиня прислала гостям … стьожки до комірів:

А. Червоні.

Б. Зелені.

В. Жовті.

Г. Сині.

69. Кому належать слова: « Братці мої... милії! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна! Що вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий мій ворог над честю й славою козацькою? Пропадай шабля, пропадай і голова! Прощай, безщасна Україно! ‒ і кинув об землю свою шаблюЩо вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий мій ворог над честю й славою козацькою? Пропадай шабля, пропадай і голова! Прощай, безщасна Україно! ‒ і кинув об землю свою шаблю »?

А. Якиму Сомку.

Б. Полковнику Шраму.

В. Кирилу Туру.

Г. Божому чоловіку.

70. Який предмет гетьман дав Кирилові Туру?

А. Булаву.

Б. Перстень.

В. Корогву.

Г. Палицю.

71. Хто покарав І.Брюховецького?

А. Яким Сомко.

Б. Петро Дорошенко.

В. Павло Тетеря.

Г. Петро Сагайдачний.

72. Кому належать слова: « Нащо ж і живе наш брат запорожець на світі, коли не на те, щоб стояти за православних християн, як за рідних братів своїх? Чи нам золото, чи нам срібло, чи нам панські будинки треба? Не про те ми проживемо і в злиднях, проживемо і в землянці на одному хлібі та воді. Сказано «Хліб та вода ‒ то козацька їда »?

А. Якиму Сомку.

Б. І.Брюховецькому.

В. Кирилу Туру.

Г. Божому чоловіку.

73. Кому належать слова: « Не знатиме під моєю булавою жодного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні »?

А. Якиму Сомку.

Б. Божому чоловіку.

В. Петру Шраменку.

Г. І.Брюховецькому.

74. Кого описано в рядках: « Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані »?

А. Лесю.

Б. Чериваниху.

В. Олесю.

Г. Настю, дружину Гвинтовки.

75. Кого описано в рядках: « А вона ж то стояла, підійшовши під благословеніє, хороша да прехороша! Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє… І що вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті ‒ усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить »?

А. Лесю.

Б. Чериваниху.

В. Олесю.

Г. Настю, дружину Гвинтовки.

76. Справжнє прізвище полковника Шрама:

А. Мужній

Б. Чепурний.

В. Козакевич.

Г. Швець.

77. Хто про кого сказав у творі: «Уже я йому й отчизну, уже я йому правду під ніс тикав, а він своє… Сказано – дурному хоч кіл на голові теши!..»?

А. Кирило Тур про Пугача.

Б. Полковник Шрам про Петра.

В. Кирило Тур про Сомка.

Г. Черевань до Гвинтовки.

78. Скільки синів було у Шрама?

А. Один.

Б. Два.

В. Три.

Г. Чотири.

79. Ким князь Гвинтовка доводиться Череваню?

А. Побратимом.

Б. Полковником.

В. Сотенним.

Г. Брат його дружини.

80. Як закінчив своє життя Шрам?

А. Помер від хвороби.

Б. Йому відтяли голову під час облоги Тетерею містечка Паволоч.

В. Його вбив Гвинтовка.

Г. Помер у бою.

81. До якого кільця на стовпі посеред двору Гвинтовки прив’язували коней прості козаки?

А. Залізного.

Б. Мідного.

В. Срібного.

Г. Золотого.

82. До якого кільця на стовпі посеред двору Гвинтовки прив’язували коней значні козаки?

А. Залізного.

Б. Мідного.

В. Срібного.

Г. Золотого.

83. До якого кільця на стовпі посеред двору Гвинтовки прив’язували коней «рівня господареві»?

А. Залізного.

Б. Мідного.

В. Срібного.

Г. Золотого.

84. Кого зображено на картині?

А	Я. Сомка
Б	П.Тетерю
В	І.Брюховецького
Г	І.Шрама

85. Персонаж якого твору зображено на картині?

А	«Чорна рада» П.Куліша
Б	«Гайдамаки» Т.Шевченка
В	«Захар Беркут» І.Франка
Г	«Сон» Т.Шевченка

86. Встановіть відповідність:

	Події роману «Чорна рада»		Ілюстрація до твору
	Зустріч полковника Шрама із Т. Сурмачем	А
	Оксана доглядає за пораненим Петром	Б
	Зустріч полковника Шрама із Череванем	В
	Двобій Петра із Кирилом Туром	Г
	Кирило Тур приходить визволяти Я.Сомка	Д
		Е

77.

Марко Вовчок (1833‒1907) – представник реалізму (романтизму)

Народилася Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) 10 (22) грудня 1833р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.

На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків Д.І.Писарєва (пізніше ‒ видатного критика й близького друга письменниці). В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем (на фото), який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Проживаючи в 1851 ‒ 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі (1859) вона вже як автор збірки «Народні оповідання» потрапляє в коло таких літераторів, як Т.Шевченко, І. Тургенев, М. Некрасов. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В. Білозерський, М. Костомаров, а також П. Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори.

У 1859 ‒ 1867 рр. перебуває за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія і переважно Франція). Після повернення з-за кордону Марко Вовчок зближується з видавцями «Отечественных записок» М. Некрасовим, М.Салтиковим-Щедріним, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади.

Збірка перших творів Марка Вовчка, написаних у немирівський період життя, вийшла в Петербурзі під назвою «Народні оповідання» (1857). У Немирові написані більшість її перших оповідань російською мовою (збірка «Рассказы из народного русского быта», 1859), повість «Інститутка», що її письменниця почала 1858р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Незважаючи на те що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка, «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп»), вона справила велике враження на літературно-громадську думку.

Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в обох книжках «Народних оповідань», а також у «Рассказах из народного русского быта», «Інститутці».

У перші роки проживання за кордоном закінчені оповідання «Ледащиця», «Пройдисвіт», написане оповідання «Два сини» (1861). Період перебування за кордоном особливо характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті та оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка», «Маруся»), створює жанр соціально-побутової казки («Дев’ять братів і десята сестриця Галя»). Частина цих творів увійшла до другої збірки «Народних оповідань» (Петербург, 1862). Активно виступає письменниця в жанрі повісті російською мовою: «Жили да были три сестры», «Червонный король», «Тюлевая баба», «Глухой городок». Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому «Журналі виховання і розваги» П.-Ж. Сталя (Етцеля).

У 1867 ‒ 1878 рр. найяскравіше виявився талант письменниці як російського романіста. Нею створено або завершено російські романи, перекладено російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема п’ятнадцять романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл «Мрачные картины»), редактор петербурзького журналу «Переводы лучших иностранных писателей» (до участі в журналі вона залучає багато жінок-перекладачок).

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання («Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини»), баладного оповідання («Чари», «Максим Гримач», «Данило Гурч»), соціальної повісті («Інститутка»), психологічного оповідання й повісті («Павло Чорнокрил», «Три долі»), соціальної казки («Дев’ять братів і десята сестриця Галя»), художнього нарису («Листи з Парижа»).

Історичні повісти та оповідання для дітей «Кармелюк», «Невільничка», «Маруся» ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність. Повість «Маруся», наприклад, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому П.-Ж.Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка «Кармелюк» написана в 1862 ‒ 1863 рр.

З творчістю Марка Вовчка зростає міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 60 ‒ 70-х рр. XIX ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859р., з’являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

За повість «Кармелюк» і оповідання «Два сини» Марко Вовчок зазнає переслідувань царської цензури. Це стало для письменниці тяжким ударом, тому вона їде з Петербурга назавжди.

Через деякий час після смерті Опанаса Марковича письменниця вийшла заміж вдруге. Михайла Лобача-Жученка, другого чоловіка письменниці, часто переводили по службі, тому доводилося багато переїжджати. Це згубно позначилося на здоров’ї Марії Олександрівни, її стан поліпшився тільки на Богуславщині (де родина мешкала сім років) завдяки цілющому лісовому повітрю. Письменниця знову повернулася до літературної діяльності.

У серпні 1907 р. у кабардинському містечку Нальчик Марко Вовчок померла.

Оповідання «Максим Гримач»

(твір співзвучний із «Марусею» Г.Квітки-Основ’яненка)

I

Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, в барильцях щире золото й срібло.

Саме проти Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Гримач; то сей і довгенько кохався в тому. Такий-то багатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! Було, як вийде в неділю поміж люди, то так його і обступлять. Дуже його любили.

– От, – каже, було, хто з громади, – ти, брате Максиме, зовсім у пана вбрався.

– Еге ж, братіку, вбрався. Вбирайтесь лишень і ви, добрі люди. Добре панам жити, кат їх не взяв! Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі! Буду їсти, та пити, та хороше ходити, – звісно, так, як панові вельможному годиться.

А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода – головою ляже, а вирятує; нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Колись шляхтич да заняв козаче поле, то він і хату його спалив, і попіл розвіяв, і самого протурив за Дніпро. Коли жив, то, може, й досі пам’ятає, які нагайки-дротянки плелися в пана Максима Гримача.

Був Максим удовець, мав дві дочки. Одна – Катрею звали – вже дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна; друга – Тетяна, так собі підліток, невеличечка; звивається, було, в дворі або в віконце виглядає, як ясочка. Жили вони в батька у розкошах.

Ото, було, як опівночі, то й пливуть човни Дніпром та й пристають під старою вербою; а пан Максим їх веде до світлиці та приймає, що треба. Забулась, як на ім’я того пана, що пересилав йому човнами все те добро. Він держався в кам’яній пещері поміж горами, над Дніпром, і ніхто про те не знав, окрім купки вірних козаків.

II

Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл, – і щиро покохала його наша гордовита Катря.

Сватають її багаті люди й хорошого роду – один, і другий, і третій. «Не хочу, не піду».

– Слухай, дочко, – каже Максим, – багацько ти гордуєш, рибочко! Сватають тебе перші люди в селі, парубки все молодії й хороші, – чому не йдеш?

– Мені байдуже, що вони молоді й хороші, коли моє серце не до них горнеться.

– А до кого ж, доню? Слухай лишень, моя дитино: я тебе не буду за них силувати, та й за бурлаку не віддам; нехай він хоч і місяця з неба схопить. Не оддам, дочко! як тобі кажу, так і буде. Слово в мене батьківське, кріпке, сама знаєш.

– Знаю, тату. А якого б ви собі зятя бажали?

– Вільного козака, дочко, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь – от якого!

– А як буде сам собі пан?

– Тоді з Богом!

– Ну, я буду дожидати.

– Дожидай, моє серце, не бороню. Хто ж він такий? Я щось примітив.

– Нащо вам знати, таточку! Нехай перше визволиться, тоді й знатимете.

– Добре, моя люба дитино, нехай!

Як почув Семен, то й каже:

– Що ж робити, Катре моя кохана! треба ждати! Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній. Як послужить доля, то сього року буде велика здобич. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний. Подякую йому за хліб, за сіль, нагледжу де хуторок красний да й поклонюсь тоді твоєму батькові. Тільки люби мене вірно, моя дівчино!

Ждуть наші голуб’ята. Не плаває – літає Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває.

Ладяться козаки в дорогу; Семен з ними. Виряджаються козаки на здобуток.

– Соколе мій, козаче! – каже Катря, пригортаючись до його. – Коли ж ти вернешся? чи хутко?

– Хутко, моя рибчино, хутко! Зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля – я припливу до тебе, припливу не наймитом – вільним козаком, Катре!

Рушали козаки восени, казали дожидати на весну.

III

Сидить Катря в світлиці, вишиває шовком рукава та рушники та все в віконце поглядає, чи крутить завірюха, чи вже сніг тане, чи хутко-то теплом повійне.

Скресла крига, пройшла. Шумить Дніпро, сивіє, й чорніє, і плескає в береги; розвивається верба, зеленіють комиші. Весела наша Катря ходить собі да поглядає.

Зацвіли вишні, прокувала сива зозуля. Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя; цвіте-процвітає мак повний: і сивий, і білий, і червоний; розкинувсь по землі синій ряст; розрослась зелена рута. Поміж тим квітом сама, як найкращий квіт, походжає Катря, походжає та з синього Дніпра ясних очей не зводить, а тільки зійде місяць та посипле іскорцями у темну воду, Катря вже й під старою вербою на березі. Пильно дивиться вона, придивляється, чи не пливе хибкий човен, чи не править тим човном ставний та любий козак.

Минає тиждень, минає й другий. Якось сидить вона під вербою, а ніч зорешлива та тиха; тільки соловейко свище, та гуде Дніпро. І замигтіло щось оддалік, ніби чорна чаєчка, ближче. Се човен! Летить, мов на вітрових крилах. Вона аж рученьки до його простягла. Який же то козак править човном? Се не Семен. От уже він і коло берега, схилився на весельце, свиснув раз і другий. З хати вийшов батько. Катря припала за вербою.

Вийшов старий Гримач та й питає:

– Які вісті?

– Лихо, пане Максиме, – каже козак, – лихо!

– А що там таке?

– Позавчора перед бурею, опівночі, горіла береза (а козаки, було, як треба дать звістку, що йдуть, то й запалять березу або друге яке дерево над Дніпром); от ми примічали та вчора й виїхали назустріч. Нема нікого. тільки Дніпро потрощені човни носить.

– А велика була буря?

– Я й зроду такої не бачив! Дуби так з кореня й вивертає; дощ комиші позсікав, як шаблею; Дніпро – аж пісок зо дна викидає. Ніч темна-темна, тільки блискавка блискає. А як грім гримне, то наче всі гори наддніпрянські луснуть.

– І ніякої чутки?

– Нема чутки, пане Максиме. Ми вже міркували, та й отаман з нами розсудив, що всі наші хлиснули дніпрової хвилі.

– А жваві були хлопці, брате! о, жваві хлопці! Ну, ходім до хати.

– Тепер уже вільний козак мій жених, тату! вільного собі зятя дождали!

Старий – зирк! се його Катря стоїть проти місяця, біла-біла.

– Господь Бог з тобою, моя дитино! – крикнув він, ухопивши її за холодну руку.

Вона глянула йому в вічі, визволила руку і пішла, не промовила й словечка.

IV

Повів він козака в світлицю, пошанував, випровадив та й знову до дочки.

Вона сидить у садочку та вінок плете з червоного та з білого маку, зеленим барвінком перевиває. А сонце саме сходить з-за дніпрової кручі.

– Дитино моя, Катрусю! – каже старий, сідаючи коло неї, – послав тобі Господь великую тугу на серце. Підніми ж бо голівку, доню, та глянь на старого батька!

Вона підняла голівку й глянула на його.

– О доню! яка ж ти стара стала!

– Ні, тату, я ще молоденька, – зітхнула вона та й знов за вінок.

Як уже він її розважав, як умовляв! А вона, знай, плете свого вінка і словечка йому не миркне.

Пішов старий, покликав меншу дочку:

– Тетянко, йди, моя рибко, до сестриці; вона у великій печалі – розважатимеш її.

– А що там? А де ж вона? Прибігла в садочок:

– Сестрице Катрусю! сердечко! Чого ви сумуєте? От уже й літечко надворі.

А сама обхопила її за шию ручечками.

– Сестричко моя малая! щебетушечко моя нерозумная! – жалує Катря малу.

– О, да який же вінок ваш красний, сестро! да який же красний! Сестронько-любонько, коли ж ви його візьмете?

– Ввечері візьму.

Повісила вінка над водою та й гуляє по саду, водячи сестричку за ручку; а ся щебече собі.

Кличе батько обідати. Прийшла й сіла кінець стола; своїми білими руками меду батькові наливала й розмовляла. Тільки як старий не заходив, нічого не говорила про себе.

Увечері ввійшла до батька й поцілувала його в руку. Старий схопив її за голову:

– Катре, дочко моя нещаслива! Нехай тебе Мати Божа помилує!

І малу сестру прийшла обняла й пригорнула до серця.

Вийшла знов у садочок. Так-то гарно убралась! Сорочка тоненька і плахта шовкова, пояс сріблом цвіткований, черевички високі; дрібно, дрібнесенько русу косу заплела, і золотий перстень блищить на правій руці.

Прийшла над воду і зняла свого вінка, що сплела ранком, зняла та й каже: «Не зов’яв ти, мій маковий вінку!» – і наложила той вінок собі на голівку. А на самому березі верба – аж геть попустила віти на воду. Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила голівку на білую ручку; взяли її думки та гадки. Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку.

Як заіскрився місяць у воді. «Вже ясний місяць зійшов», – каже (а то, було, як любились із Семеном, місяць зійде – він і пливе до неї) та й ступила на вербову віть. Зійшла, як на хибку кладку, поглянула на всі сторони та й кинулась на самий глиб.

V

Уранці гомін та тривога по двору. Тетянка плаче, старий Гримач без шапки ходить, розхристаний та все питає:

– Де моя Катря? Де моя дитина люба?

Кинулись до води – тільки вінок маковий плаває, кружиться.

Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Посивів, як той голуб сивий.

Дав Господь діждати другої дочки. Висока, та ставна, та чорноброва! Висватали її хороші люди – сотник молодий і на лиці дуже гарний. Бучне весілля справили: од її двору аж до церкви червоною китайкою вислали; срібними кубками гостей частували. Да й понаходило ж їх чимало! в хаті й на дворі, і коло брами – аж усю вулицю вздовж закрасили. Цілий тиждень гуляли.

По весіллі поблагословив старий молодят, випровадив до господи. Сумно старому Максиму самому в хаті; глянув тоді на Дніпро та й згадав старшу дочку, а сльози йому покотились на сивий ус.

– Катрю! Катрю! дитино моя хороша! загубив я твій вік молоденький!

Тема: зображення життя українського народу в часи панування на Україні Польщі і Московщини на прикладі родини Максима Гримача.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання (Катрі до Семена); засудження соціальної нерівності, яка йому є перешкодою.

Основна думка: «‒ Катрю! Катрю! Дитино моя хороша! Загубив я твій вік молоденький».

Жанр: баладне оповідання.

Проблематика:

· батьки і діти;

· соціальна нерівність ‒ перешкода до повноцінного життя і врешті-решт ‒ самогубство;

· у чому щастя людини.

Елементи романтизму у творі:

· усім позитивним героям притаманні високі моральні якості: доброта, співчутливість, милосердя, природжене благородство, почуття особистої гідності, всепоглинаюча жадоба волі, любов до природи, здатність милуватися її красою;

· героїня мовчки підкоряється важким сімейним обставинам;

· уміння мислити й спостерігати, правильно оцінювати явища навколишньої дійсності героями твору;

· задушевний, журливий тон оповіді.

Композиція:

Експозиція: «…се діялось,‒ давно колись, як панувала на Вкраїні удвійзі Польща і Московщина».

Зав’язка: кохання Катрі до Семена; вирушення козака у похід.

Кульмінація: через смерть коханого Катря чинить самогубство (топиться у Дніпрі).

Розв’язка: сум і страждання М. Гримача через втрату старшої дочки.

Цитатна характеристика персонажів

Дата добавления: 2015-07-16