Який край описано в рядках

Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зострічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все-то те, вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зострічає...

І нема тому почину,

І краю немає?

А. Україна.

Б. Сибір.

В. Петербург.

Г. Москва.

Який край описано в рядках

Хіба ти не бачиш,

Хіба ти не чуєш людського плачу?

То глянь, подивися; а я полечу

Високо, високо за синії хмари;

Немає там власті, немає там кари,

Там сміху людського і плачу не чуть.

Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих; а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! в військо оддають?

А. Україна.

Б. Сибір.

В. Петербург.

Г. Кавказ.

Рядки

«Ура! ура!

Ура!» — закричали.

«Цу-цу, дурні! схаменіться!

Чого се ви раді!

Що горите?» — «Экой хохол!

Не знает параду.

У нас парад! Сам изволит

Сегодни гуляти!»

узяті з твору:

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «Сон».

Г. «До Основ’яненка».

Рядки

Аж потіють, та товпляться,

Щоб то ближче стати

Коло самих: може, вдарять

Або дулю дати

Благоволять; хоч маленьку,

Хоч півдулі, аби тілько

Під самую пику…

узяті з твору:

А. «Сон».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «До Основ’яненка».

Рядки

Цар цвенькає;

А диво-цариця,

Мов та чапля меж птахами,

Скаче, бадьориться.

Довгенько вдвох похожали,

Мов сичі надуті.

Та щось нишком розмовляли —

Здалека не чути —

О отечестві, здається,

Та нових петлицях,

Та о муштрах ще новіших!..

узяті з твору:

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «Сон».

Г. «До Основ’яненка».

Рядки

Дивуюсь,

Мов несамовитий!

Як-то воно зробилося

З калюжі такої

Таке диво?.. Отут крові

Пролито людської —

І без ножа…

узяті з твору:

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «До Основ’яненка».

Г. «Сон».

Рядки

Первому — вторая

Таке диво наставила.

узяті з твору:

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «Сон».

Г. «До Основ’яненка».

243. Яке диво «наставила первому - вторая»?

А. Курган.

Б. Пам’ятник.

В. Міст.

Г. Палац.

Рядки

Це той первий, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доканала

Вдову сиротину.

узяті з твору:

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «Сон».

Г. «До Основ’яненка».

245. Про кого йдеться у рядках:

Це той первий, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доканала

Вдову сиротину?

А. Петра І і Єлизавету І.

Б. Петра І і Єлизавету ІІ.

В. Петра І і Катерину ІІ.

Г. І.Брюховецього й КатеринуІІ.

Рядки

А я стою, похилившись,

Думаю, гадаю,

Як то тяжко той насущний

Люди заробляють.

узяті з твору:

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «Сон».

Г. «До Основ’яненка».

Рядки

От і братія сипнула

У сенат писати,

Та підписувать, та драти

І з батька і брата.

А меж ними і землячки

Де-де проглядають.

По-московській так і ріжуть,

Сміються та лають

Батьків своїх, що змалечку

Цвенькать не навчили

По-німецькій — а то тепер

І кисни в чорнилах!..

узяті з твору:

А. «Сон».

Б. «Гайдамаки».

В. «І мертвим, і живим».

Г. «До Основ’яненка».

Рядки

П’явки! п’явки! Може, батько

Остатню корову

Жидам продав, поки вивчив

Московської мови...

узяті з твору:

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «Сон».

Г. «До Основ’яненка».

Рядки

Україно! Україно!

Оце твої діти,

Твої квіти молодії,

Чорнилом политі.

Московською блекотою

В німецьких теплицях

Заглушені!.. Плач, Украйно!

Бездітна вдовице!..

узяті з твору:

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «Сон».

Г. «До Основ’яненка».

Рядки

Стоїть собі,

Голову понурив,

Сіромаха. Де ж ділася

Медвежа натура?

Мов кошеня, такий чудний.

Я аж засміявся…

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «Сон».

251. За що поет дорікає українській еліті («І мертвим, і живим»)?

А. Багато їдять і сплять.

Б. Не читають класичної літератури.

В. Правдою торгують і Бога зневажають.

Г. Байдужі до долі дітей-сиріт.

252. Т. Шевченко називає Україну («І мертвим, і живим»):

А. Великою руїною.

Б. Пограбованою і приниженою.

В. Квітучим раєм.

Г. Дівчиною-красунею.

253. Поет у посланні «І мертвим, і живим» критично ставиться до тих, хто:

А. Не цікавиться історичним минулим рідного краю.

Б. Намагається виїхати за кордон.

В. Зневажає мову.

Г. Відцурався від народних традицій.

254. Т.Шевченко у посланні «І мертвим, і живим», звертаючись до співвітчизників, закликає їх:

А. Поважати один одного.

Б. Писати художні твори про минувшину.

В. Вирушити за кордон на пошук щасливої долі.

Г. Чужому навчатися і свого не цуратися.

255. Говорячи про майбутні покоління еліти у посланні «І мертвим, і живим», поет:

А. Гнівається на них через їх неосвіченість.

Б. Просить не дурити дітей.

В. Висловлює занепокоєність з приводу їх поневолення.

Г. Вважає марною справу щодо національного виховання дітей і молоді.

256. Історію Т. Шевченко вважає («І мертвим, і живим»):

А. Поемою вільного народу.

Б. Заплутаною і чітко не обґрунтованою.

В. Домислом і упередженням кожного.

Г. Недоопрацьованою суспільством.

257. Знаючи всі мови слов’янського люду, письменник дорікає національній еліті в тому, що вона:

А. Намагається виїхати за кордон.

Б. Не вчить рідної мови.

В. Говорять суржиком.

Г. Не складає віршів і пісень українською.

258. Поїхавши за кордон, українці розшукують там («І мертвим, і живим»):

А. Нові помешкання.

Б. Добро.

В. Райський куток.

Г. Чарівне диво.

259. Україна у творі порівнюється («І мертвим, і живим»):

А. Із тихим раєм.

Б. Кутком світла і тепла.

В. Дивовижною планетою.

Г. Дівочою красою.

260. Якби вчились українці так, як треба, то вони були б:

А. Освіченими.

Б. Шанованими серед інших народів.

В. Не цуралися здобутків пращурів.

Г. Мудрими.

261. «І мертвим, і живим» з ажанром:

А. Поема.

Б. Поезія.

В. Послання.

Г. Медитація.

262. Провідний мотив «І мертвим, і живим»:

А. Критика самодержавної політики російського царату.

Б. Критика української еліти, яка зневажає свій народ.

В. Критика загарбницької політики.

Г. Заклик до боротьби проти української еліти.

Рядки

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!..

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані Раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..»

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

«Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

І всі мови

Слав’янського люду —

Всі знаєте. А своєї

Дас[т]ьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

На Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!..

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

Рядки

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами...

узяті з твору:

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

280. Який твір Т.Шевченка завершується словами:

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю?

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

281. Епіграфом до якого твору Т.Шевченка є рядки з Послання від Іоанна

А ще кто речетъ, яко люблю Бога,

а брата своего ненавидитъ, ложь есть?

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

282. Визначте жанр «До Основ’яненка» Т.Шевченка:

А. Ліричний вірш.

Б. Героїчна поема.

В. Послання.

Г. Монолог.

283. Що стало поштовхом до написання «До Основ’яненка» Т.Шевченком?

А. Дружба між Т.Шевченком і Г.Квіткою-Основ’яненком.

Б. Історичний нарис «Головатий» Г.Квітки-Основ’яненка.

В. Смерть Г. Квітки-Основ’яненка.

Г. Подорож Т.Шевченка в Україну.

284. Який твір Т.Шевченка починається словами:

Б'ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

А. «До Основ’яненка».

Б. «Гайдамаки».

В. «Кавказ».

Г. «І мертвим, і живим».

285. До кого Т.Шевченко звертається наступними словами:

Тяжко, батьку,

Жити з ворогами!

Поборовся б і я, може,

Якби малось сили;

Заспівав би, - був голосок,

Та позички з'їли?

А. Є.Гребінки.

Б. І. Сошенка.

В. Г. Квітки-Основ’яненка.

Г. І.Котляревського.

286. Яку пісню наспівує ліричний герой послання «До Основ’яненка», блукаючи в снігах?

А. «Ой не шуми, луже».

Б. «Віють вітри».

В. «Ой Морозе, Морозенку».

Г. «Чи не той то хміль».

287. До кого Т.Шевченко звертається наступними словами:

А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш;

Тебе люде поважають,

Добрий голос маєш;

Співай же їм, мій голубе,

Про Січ, про могили,

Коли яку насипали,

Кого положили.

Про старину, про те диво,

Що було, минуло -

Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Утни, батьку, орле сизий!

Нехай я заплачу,

Нехай свою Україну

Я ще раз побачу?

А. Є.Гребінки.

Б. І. Сошенка.

В. Г. Квітки-Основ’яненка.

Г. І.Котляревського.

288. Який твір Т.Шевченка завершується словами:

Нехай ще раз усміхнеться

Серце на чужині,

Поки ляже в чужу землю,

В чужій домовині.

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «До Основ’яненка».

Г. «І мертвим, і живим».

289. Який твір Т.Шевченка завершується словами:

Вітер тихий з України

Понесе з росою

Мої думи аж до тебе!..

Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо прочитаєш...

І могили, степи, море,

І мене згадаєш.

А. «Кавказ».

Б. «Гайдамаки».

В. «До Основ’яненка».

Г. «І мертвим, і живим».

290. Який твір Т.Шевченка завершується словами:

Полічили, що достали,

Встали сіромахи,

Помолились на схід сонця,

Пішли понад шляхом.

А. «Катерина».

Б. «Гайдамаки».

В. «До Основ’яненка».

Г. «І мертвим, і живим».

291. Який твір Т.Шевченка завершується словами:

Не здивуйте,

Брати любі, милі,

Що не своє розказав вам,

А те, що приснилось.

А. «Катерина».

Б. «Гайдамаки».

В. «До Основ’яненка».

Г. «Сон».

292. Який твір Т.Шевченка завершується словами:

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

А. «Як умру, то поховайте».

Б. «Гайдамаки».

В. «До Основ’яненка».

Г. «Сон».

293. Який твір Т.Шевченка завершується словами:

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

А. «Як умру, то поховайте».

Б. «Гайдамаки».

В. «Мені однаково».

Г. «Сон».

Рядки

Слава не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти...

узяті з твору:

А. «Як умру, то поховайте».

Б. «Гайдамаки».

В. «До Основ’яненка».

Г. «Сон».

Рядки

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!..

узяті з твору:

А. «Як умру, то поховайте».

Б. «До Основ’яненка».

В. «Гайдамаки».

Г. «Сон».

Рядки

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте…

узяті з твору:

А. «Заповіт».

Б. «До Основ’яненка».

В. «Гайдамаки».

Г. «Сон».

297. Хто із композиторів поклав «Заповіт» Т.Шевченка на музику?

А. М.Лисенко.

Б. І.Гладкий.

В. К.Стеценко.

Г. М.Леонтович.

298. Встановіть відповідність:

	Назва твору		Жанр твору
	«До Основ’яненка»	А	Вірш
	«Заповіт»	Б	Послання
	«Гайдамаки»	В	Поема
	«Кавказ»	Г	Комедія
		Д	Історичний роман у віршах

299. Встановіть відповідність:

	Назва твору		Жанр твору
	«І мертвим, і живим»	А	Вірш-медитація
	«Сон»	Б	Послання
	«Катерина»	В	Поема
	«Мені однаково»	Г	Комедія
		Д	Історичний роман у віршах

300. Встановіть відповідність:

	Уривок із твору		Жанр твору
	Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Роблять лихо з вами.	А	Вірш
	У всякого своя доля І свій шлях широкий, Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає…	Б	Послання
	Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; Сонце гріє, вітер віє На степу козачім.	В	Поема
	Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.	Г	Комедія
		Д	Історичний роман у віршах

301. Встановіть відповідність:

	Уривок із твору		Жанр твору
	Чурек і сакля — все твоє, Воно не прошене, не дане, Ніхто й не возьме за своє, Не поведе тебе в кайданах.	А	Вірш-медитація
	Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля — Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі.	Б	Послання
	Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі…	В	Поема
	Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені.	Г	Комедія
		Д	Історичний роман у віршах

302. Встановіть відповідність:

	Уривок із твору		Жанр твору
	Дивлюся: так буцім сова Летить лугами, берегами, та нетрями, Та глибокими ярами, Та широкими степами, Та байраками…	А	Вірш
	Дарма праця, пане-брате: Коли хочеш грошей Та ще й слави, того дива, Співай про Матрьошу…	Б	Послання
	Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо…	В	Поема
	Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра…	Г	Комедія
		Д	Історичний роман у віршах

303. Встановіть відповідність:

	Події поеми «Гайдамаки»		Ілюстрація до твору
	Залізняк дає Яремі ім’я Галайда	А
	Конфедерати в домі у титаря	Б
	Ярема в наймах у Лейби	В
	Оксана в Лебедині	Г
		Д

304. Який із поданих творів проілюстровано:

А	«Сон»
Б	«Кавказ»
В	«Гайдамаки»
Г	«Мені однаково»

305. Який із поданих творів проілюстровано:

А	«Сон»
Б	«Кавказ»
В	«Гайдамаки»
Г	«Мені однаково»

306. У якому із творів Т.Шевченка є згадка про пам’ятник, що зображений на фото:

А	«Сон»
Б	«Кавказ»
В	«Гайдамаки»
Г	«Мені однаково»

307. У якому із творів Т.Шевченка є згадка про гетьмана, що зображений на фото:

А	«Сон»
Б	«Кавказ»
В	«Гайдамаки»
Г	«Мені однаково»

308. У якому із творів Т.Шевченка є згадка про вельмож, що зображені на фото:

А	«Сон»
Б	«Кавказ»
В	«Гайдамаки»
Г	«Мені однаково»

309. Якого гетьмана зображено на картині:

А	Б.Хмельницького
Б	П.Тетерю
В	І.Брюховецького
Г	П.Полуботка

Пантелеймон Куліш(1819 – 1897 – представник романтизму)

Пантелеймон Олександрович Куліш ‒ український письменник, поет, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець, автор першого в українській літературі історичного роману «Чорна рада» (на фото – портрет П.Куліша, написаний Т.Г.Шевченком). Псевдоніми ‒ Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.

Народився 7 серпня (26 липня по старому стилю) 1819 року в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер ‒ Шосткинський район Сумської області).

Був дитиною від другого шлюбу заможного хлібороба Олександра Андрійовича і дочки козацького сотника Івана Гладкого ‒ Катерини. На хуторі під Воронежем хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього і «духовна мати» ‒ сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, що навернула його до книжної мудрості і наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії. Про свої перші свідомі роки життя і навчання Панько Куліш розкаже в повістях «История Ульяны Терентьевны» (1852), «Феклуша» (1856) і «Яков Яковлевич» (1852). Та першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки.

З кінця 30-х років Куліш ‒ слухач лекцій у Київському університеті. Через відсутність документів про дворянське походження (хоча його батько і був із козацько-старшинського роду) майбутньому письменнику не дозволили навчатися в університеті. Та все ж кілька курсів як вільний студент історико-філологічного відділення філософського факультету Київського університету Куліш прослухав. Потому самотужки опановував основні гуманітарні науки, вивчав іноземні мови. Він знав майже всі слов’янські, французьку, англійську, німецьку, італійську, іспанську, латинську та староєврейську мови. Письменник завдяки протекції інспектора шкіл М. Юзефовича дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. В цей час він пише віршовану історичну хроніку «Україна» і оповідання-ідилію «Орися». Згодом Куліш працює в Києві, у Рівному, а коли журнал «Современник» починає друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», ректор Петербурзького університету П. Плетньов (він і редактор «Современника») запрошує його до столиці на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету.

Через два роки Петербурзька Академія наук за рекомендацією П. Плетньова посилає П. Куліша у відрядження в Західну Європу для вивчення слов’янських мов, історії, культури та мистецтва, куди він вирушає із своєю вісімнадцятилітньою дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською (Ганною Барвінок) – на фото, з якою побрався 22 січня 1847 року. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона ‒ Тарас Шевченко.

Недовго тривала щаслива подорож. У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга, де добрих три місяці допитують у III відділі, але довести його приналежність до таємної антикріпосницької організації не можуть. Однак висновок царської жандармерії чіткий: «Учителя 5-ої С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього товариства, але був у дружніх зв’язках із усіма його учасниками і самовиношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих ним творах багато двозначних місць, які могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії, ‒ заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці і потім відправити на службу у Вологду...»

Після «щирого каяття» Куліша, клопотань сановитих друзів дружини та її особистих благань покарання було замінене: його ув’язнили на два місяці в арештантське відділення військового госпіталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. На перших порах молодому подружжю було нелегко. Бідували, але проведені в Тулі три роки і три місяці не пройшли марно. Куліш вивчає європейські мови, осягає «механіку» романного мислення В. Скотта, Ч. Діккенса, захоплюється поезією Дж. Байрона і Р. Шатобріана, ідеями Ж.-Ж. Руссо.

Після довгих клопотань перед III відділом П.Куліш (на фото) здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом почав редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей».

Наближалося 25-ліття царювання Миколи І. Цілком можливо, що з ласки кривавого монарха, а особливо завдяки клопотанням вірної подруги Олександри Михайлівни, П. Плетньова та протекції земляка сенатора О.В.Кочубея, П. Куліш повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він не мав права. Та це його не зупиняє. Під криптонімом «Николай М.» він публікує в Некрасовському «Современнике» російські повісті і двотомні «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя».

Знайомство на Полтавщині (де Куліш хотів придбати власний хутір) із матір’ю автора «Тараса Бульби» і «Мертвих душ» спонукало його до підготовки шеститомного зібрання творів і листів Миколи Гоголя. Та найбільшим своїм творчим успіхом Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси». З’явилися вони в Петербурзі в 1856 ‒ 1857 роках у двох томах і викликали подив та захоплення. «Записки о Южной Руси» друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам’ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни», ‒ так писав він в одному із листів до С. Аксакова.

Збірка була написана «кулішівкою» ‒ придуманим Кулішем першим українським фонетичним правописом, який згодом прислужився і для друку «Кобзаря» 1860 року, і для журналу «Основа». Творчо багатим і успішним був для П. Куліша 1857 рік. Виходить «Чорна рада», український буквар і читанка ‒ «Граматка», «Народні оповідання» Марка Вовчка, які він відредагував і опублікував, відкривається власна друкарня. Нові плани, нові оповідання на культурну розбудову гнобленого українського народу. Та надії на цензурні послаблення не виправдовуються, хоча Куліш ще остаточно не розчарувався у імператорі Олександрі II. А поки що він вибирається з дружиною до Москви, гостює у свого друга С. Т. Аксакова, відвозить дружину на хутір Мотронівку (Чернігівщина), щоб згодом звідси в березні 1858 року разом вирушити в мандри по Європі. Там він, уважно фіксуючи у листах найменші деталі життя європейських народів, приглядається до тодішніх здобутків цивілізації, але не захоплюється ними. Хутір як форма практичного втілення ідеї гармонійного життя серед природи і як духовний оазис національної самобутності ‒ цей ідеал упевнено захоплював Пантелеймона Куліша. Але до реалізації цього ідеалу приступати було ще рано. Жила віра в заснування у Петербурзі українського журналу. Однак дозволу на це не одержує. Тоді хай буде альманах «Хата», вирішив письменник. А тим часом брат дружини В. Білозерський клопочеться про видання першого українського часопису «Основа». П. Куліш разом із дружиною, яка починає друкувати оповідання під псевдонімом «Ганна Барвінок», зразу ж захоплюється підготовкою матеріалів для цього літературного й громадсько-політичного журналу. Насамперед дбає про історичне виховання українського громадянства. Тому приступає до написання «Історичних оповідань» ‒ своєрідних науково-популярних нарисів із історії України ‒ «Хмельнищина» і «Виговщина». З’являються вони в 1861 році в «Основі». Сторінки цього журналу заповнюють і його перші ліричні поезії та поеми, що були написані вже після другої подорожі по Західній Європі, яку він здійснив разом із М. Костомаровим.

Водночас Куліш укладає свою першу поетичну збірку «Досвітки. Думи і поеми», що виходить у Петербурзі в 1862 році ‒ якраз перед появою в 1863 році валуєвського циркуляра, яким царське самодержавство обмежило друкування українською мовою. Та слава про Куліша вже долетіла до Галичини, де львівські журнали «Вечерниці» і «Мета» публікують його прозу, поезію, статті... «Куліш був головним двигачем українофільського руху в Галичині в 60-х і майже до половини 70-х років», ‒ писав Іван Франко.

Чотири роки перебування у Варшаві, матеріальні статки (тут був на посаді директора духовних справ і членом комісії для перекладу польських законів) дали змогу письменникові набути неабиякого досвіду й знань (праця в державній установі, вивчення архівів, де він робить численні записи для майбутніх історичних досліджень, дружба із польською інтелігенцією і галицькими українцями, зокрема у Львові, де часто буває).

Людина емоційна й діяльна, схильна до беззастережного обстоювання виношеної ідеї, П. Куліш терпляче й цілеспрямовано добирає матеріали для обґрунтування концепції про негативний вплив козацьких і селянських повстань на розвиток української державності і культури. Працюючи у Варшаві в 1864 ‒ 1868 роках, з 1871 року у Відні, а з 1873 ‒ у Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», він готує тритомне дослідження «История воссоединения Руси», в якому прагне документально підтвердити ідею історичної згубності народно-визвольних рухів і піднести культуротворчу місію польської шляхти, ополяченого українського панства і російського царизму на Україні.

Роки збігали, відходили в небуття друзі, однодумців, по суті, не залишилося, надто після появи «Истории воссоединения Руси», яка була зустрінута українською громадськістю із розчаруванням і обуренням. Та й сам П. Куліш розчарувався і в державній службі, і в своїх «москвофільських» орієнтаціях. З’являється 1876 року Емський указ, згідно з яким заборонялося друкувати українською мовою будь-які тексти, крім художніх творів й історичних документів, ставити театральні спектаклі; не дозволялися прилюдні читання українською мовою, а також викладання нею будь-яких дисциплін...

П. Куліш оселяється на хуторі Мотронівка. Тут господарює, творить, зокрема, укладає із своїх російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия», яку після появи друком 1879 року цензура забороняє і вилучає з продажу. Бо після Емського указу обстоювати право українського народу на свій самобутній культурний розвиток, як це робив Куліш, було крамолою. Та це не зупиняє вченого, письменника. Його погляд то знову сягає далекої Галичини, куди він посилає свою «Крашанку русинам і полякам на Великдень 1882 року» в надії залучити до спільної культурницької діяльності українських і польських інтелігентів, то приглядається до мусульманського світу, передусім до етичних засад Ісламу (поема «Магомет і Хадиза», 1883, драма у віршах «Байда, князь Вишневецький», 1884).

Куліш багато перекладає, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, готує до видання в Женеві третю збірку поезій «Дзвін», завершує історіографічну працю в трьох томах «Отпадение Малороссии от Польши», листується з багатьма кореспондентами, переймається розбратом слов’янських націй, особливо шовіністичними заходами польської шляхти в Східній Галичині щодо українського населення, дбає про видання прогресивних журналів і газет...

Тим часом світ швидко змінювався, душа поетова не встигала за ним, хоча й мудрувала на самоті, долаючи духовні вершини. Із відблиском в очах молодого жару, у змаганні знесиленого тіла з творчим духом і пішов Пантелеймон Куліш 14 лютого 1897 року з життя на своєму хуторі.

Історико-меморіальний музей-заповідник «Ганнина Пустинь» — маєток Білозерських-Кулішів на хуторі Мотронівка на Чернігівщині (нині частина с. Оленівка). Усипальниця українського письменника, поета, фольклориста, етнографа, автора історичного роману «Чорна Рада» Пантелеймона Куліша.

Ганна Барвінок	Пантелеймон Куліш	Усипальниця П. Куліша, його дружини й В.Білозерського

«Чорна рада»

За словами Івана Франка, «Чорна рада» ‒ «найліпша історична повість в нашій літературі».

Історична основа роману ‒ події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 року ‒ боротьба за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького (доба Руїни).

У «Чорній раді» та наступних спробах змалювати національну старовину в художній прозі Куліш пішов шляхом вальтерскоттівського відображення історії. В епілозі до російського видання «Чорної ради» він прямо протиставив свою історико-повістувальну манеру гоголівській: «…У малоросійських повістях Гоголя міститься небагато етнографічної та історичної істини, але в них відчувається загальний поетичний тон Малоросії. Вони ближче підходять до наших народних пісень, аніж до самої натури, яка відбивається в цих піснях». За словами автора, в «Чорній раді» він виконав «завдання, котрого досі не наважився поставити перед собою жоден малоросіянин, саме ‒ написати рідною мовою історичний роман, у всій строгості форм, притаманних цьому роду творів», тобто романам вальтерскоттівського типу.

Історична основа

З глибоким знанням доби й законів історичної романістики у творі відтворено події Руїни, коли на Правобережній Україні гетьманував Павло Тетеря, а на Лівобережній наказним гетьманом був Яким Сомко. З ним за булаву змагалися полковник І. Золотаренко і запорізький кошовий Іван Брюховецький, якому й вдалося її спритно захопити на чорній раді у Ніжині у червні 1663 року, після чого він скарав своїх суперників на смерть.

Описуючи час кривавого розбрату, письменник раз по раз згадує недавнє, славетне минуле України, її славетних діячів, як-от: Петра Конашевича-Сагайдачного і Самійла Кішку, Тараса Трясила і Павлюка, Остряницю і Наливайка, Нечая і Морозенка.

У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни та приєднання до Московського царства: між поміщиками й селянами, шляхтою і міщанами, міщанами й козаками, козаками й селянами, запорожцями й городовими козаками («кармазинниками»), старшиною і рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала Чорна рада, що в ній узяли участь народні низи ‒ «чернь» (звідси й назва ради).

Дата добавления: 2015-07-16