Кирило Тур

Незважаючи на велику енергію, хоробрість, лицарство, Кирило Тур не підносився серед козацтва вище курінною отамана. Та й не прагнув Кирило Тур поширюватися у значне заможне козацтво. Його батько був запорожцем, мати і сестра ‒ звичайні селяни. Ніколи він не виявляв інтересу до панства і власної користі. Зміст його життя - товариство, побратимство, лицарська честь, незалежність.

Це образ химерного запорожця, який хоче бути таким героєм, про вчинки якого оповідає народ. Кирило приваблює до себе своєю вдачею. «Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. Да вже без юродства в їх не буває».

Він часто висловлює свої думки і почуття мовою народних пісень та дум. Його мова незвичайна, а піднесена, забарвлена дотепами, прислів’ями, вигадками, жартами. Він зневажає буденне життя, бо волелюбна вдача прагне просторів, одчайдушних вчинків. Він мріє податися в гірську Чорногорію, бо йому всюди тісно, ніде не знаходить він вдоволення жадоби лицарських вчинків і пригод.

Кирило Тур ‒ завзятий лицар, щирий, вірний товариш. Перед гетьманом він тримає себе, як рівний з рівним. Вдачі запорожця відповідала його кремезна постать з розкішними вусами, «…був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадало за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густі брови аж геть піднялись над тими очима, і ‒ враг його знає ‒ глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх».

За рішенням ради запорожців, Кирило Тур зазнав покарання, як говорив «січовий батько» Пугач за те, що «знюхавсь поганий з бабами і наробив сорому товариству на всі роки». За звичаями запорожців винуватця карають киями!

«Однак Кирило Тур показав себе добрим запорожцем і не зморщився, і не застогнав».

Після того, як відбулася Чорна рада і Сомко потрапив у в’язницю, Тур пробує визволити гетьмана, що чекав на страту. Але Сомко відмовився від порятунку ціною самопожертви Кирила Тура. Після цього Тур лагодиться у далеку дорогу – в Чорногорію. «Наша мета ‒ війна з бусурманами», ‒ говорить Кирило Тур, маючи намір брати участь у визвольній боротьбі чорногорців проти турецького гноблення.

Виплеканий народною уявою химерний козак Мамай, характерництво запорожців, героїчні мотиви народних дум і пісень про волелюбних представників козацтва - це справжні джерела образу Кирила Тура. Саме в цьому виявляються в даному образі романтизовані риси національного характеру.

Січовий дід Пугач

В образі «січового діда» Пугача втілено кращі запорозькі традиції.

Він всюди бореться за правду: то з’являється з міщанами у світлицю Гвинтовки і вимагає повернути їм не по праву захоплені воли: «Послухай, пане князю, ти мене, старого Пугача,‒ каже поважно січовий дід. ‒ Старий Пугач ні для кого в світі душею не покривить. Нехай міщани дечим і поживились од козаків у польську заворуху, та вже ж і козаки почали тепер милити їм шиї справді по-шляхетські. Засівши в їх магістрати, в ратуші, старшина козацька орудує їх війтами, бурмистрами і ранцями, як чортяка грішними душами. Коли тобі полковник дав займанщину, то нехай воно так і буде; тільки не обіжай добрих людей, верни їм їх воли».

Він відшукує Кирила Тура, коли той порушив запорозькі звичаї, і вимагає судити його.

«– А що, вражий сину! Зоп’явсь уже на кош? Одпас уже товсту мармизу? Поїдьмо до коша на розправу. Ти думаєш, ми дурно насипали божому чоловікові шапку талярів? Пакосник ти паскудний! Поганець! Загладиш ти в нас сьогодні увесь сором, що наробив товариству! Убирайсь лиш, гаспидський сину! Сідлай коня! Тебе б треба, взявши за шию, вести до образу на вірьовці. Як собаку. Та вже я честь на собі кладу: пограй уже, так тому й бути, в останній раз на коні!»

Під час покарання Кирила Тура він найсильніше б’є його києм. А після покарання «батько Пугач» прийшов на трапезу до Кирила Тура, і то вже була велика честь усьому куреневі.

На Чорній раді Пугач активно підтримував Брюховецького, та коли побачив, що Брюховецький, захопивши гетьманську булаву, швидко виявив свою зневагу до старих запорожців, він рве стосунки з гетьманом, захищає запорозькі звичаї.

«‒ Ми таки й підемо, гаспидів сину!‒ каже батько Пугач.‒ Ти нас не випихай коліном. Тільки добре собі запам’ятай, що брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. Плюйте, братці, на його гетьманство! Ходімо до своїх куренів!»

Старий дід Київ

«Бо й велика слава не раз тебе осіяла, і великії злигодні на тебе з усіх боків збирались… Скільки-то князів, лицарства і гетьманів добуло, воюючи за тебе, слави; скільки-то на твоїх улицях, на тих старосвітських стогнах, на валах і церковних цвинтарях пролито крові християнської! Уже про тих Олегів, про тих Святославів, про тії ясири половецькії нічого й згадувати. Ту славу, тії злигодні вибила нам із голови безбожна татарва, як уломився Батий у твої Золоті ворота».

Запорожці (з уст Шрама)

«Поки ляхи да недоляшки душили Україну, туди втікав щонайкращий люд з городів, а тепер хто йде на Запорожжє? Або гольтіпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба. Сидять там окаяннії в Січі да тілько п’янствують, а очортіє горілку пити, так і їде в городи да тут і величається, як порося на орчику. Цур їм із їх скоками».

Василь Невільник

«Справді … був собі дідусь такий мизерний, мов зараз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти б сказав ‒ він і зроду не сміявся. У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, да й те на йому було мов позичене».

«…Я колись таким вигадчиком був, поки літа не приборкали та проклята неволя не прилучила! Гасав і я, як божевільний, по степах за кабардою, вигадував і я усякі вигадки; знали й мене у городах і на степах, знали мене шинкарі й музики, знали пани й музики, знало лицарство й хлібороби!»

Дата добавления: 2015-07-16