Латинське царство

Земелька ся була Латинська,

Завзятий цар в ній був Латин;

Старий скупиндя ‒ скурвасинська,

Дрижав, як Каїн, за алтин.

А также всі його підданці

Носили латані галанці.

Дивившись на свого царя;

На гроші там не козиряли,

А в кітьки крашанками грали,

Не візьмеш даром сухаря.

Латин сей, хоть не дуже близько,

Не кланявся нікому низько,

Для його все була бридня.

Мерика, кажуть, його мати,

До Фавна стала учащати

Та і Латина добула.

Латин дочку мав чепуруху,

Проворну, гарну і моргуху,

Одна у нього і була.

Дочка була зальотна птиця

І ззаду, спереду, кругом;

Червона, свіжа, як кислиця,

І все ходила павичом.

Дородна, росла і красива,

Приступна, добра, не спесива,

Гнучка, юрлива, молода;

Хоть хто на неї ненароком

Закине молодецьким оком,

То так її і вподоба.

Така дівча ‒ кусочок ласий,

Заслинишся, як глянеш раз;

Що ваші гречеські ковбаси!

Що ваш первак, грушевий квас!

Завійниця од неї вхопить,

На голову насяде клопіт;

А може, тьохне і не там.

Поставить рогом ясні очі,

Що не доспиш петрівськой ночі;

Те по собі я знаю сам.

Сусідні хлопці женихались

На гарну дівчину таку,

І сватать деякі питались,

Які хотіли, щоб смаку

В Латиновій дочці добиться,

Царя приданим поживиться,

Геть, геть ‒ і царство за чуб взять.

Но ненечка її Амата

В душі своїй була строката,

Не всякий їй любився зять.

Один був Турн, царьок нешпетний

З Латином у сусідстві жив,

Дочці і матері прикметний,

І батько дуже з ним дружив.

Не в шутку молодець був жвавий,

Товстий, високий, кучерявий,

Обточений, як огірок;

І війська мав свого чимало,

І грошиків таки бряжчало,

Куди не кинь, був Турн царьок.

Опера «Енеїда»

Енеїда ‒ опера М.Лисенка в 3 діях. Автором лібрето (за мотивами першої частини однойменної поеми І.Котляревського) впродовж довгого часу вважали М.Садовського. Однак пізніше дослідження виявило, що Садовському як керівникові театру належала лише сама ідея опери, а лібрето уклала Людмила Старицька-Черняхівська (на фото). Авторство лібрето було «передано» Старицькому, оскільки він вже мав дозвіл цензури на інсценізацію «Енеїди» Котляревського (отриманий ще у 1890-і роки) і не мусив звертатись за новим дозволом. Вперше опера поставлена 23 листопада 1910 року у Театрі Миколи Садовського в Києві під орудою Ганса Єлінека. Перший виконавець партії Енея ‒ Володимир Золденко (на фото).

Прислів’я й приказки в «Енеїді» І.Котляревського

Поема «Енеїда» рясніє прислів’ями і приказками, що дозволяє в стислій, сконденсованій формі передати багатовіковий досвід народу. Прислів’я і приказки влучно характеризують суспільні явища, розкривають почуття героїв, їхні переживання, допомагають повніше і яскравіше відтворити обстановку. Поет то вводить у текст прислів’я чи приказку, то змінює їх, то «вкорочує», то бере з них лише окремі слова, які виражають суть усього виразу. Приказку «Одна біда тягне за собою десять» поет трансформував аж у чотири рядки.

Біда не по деревах ходить,

І хто ж її не скуштував?

Біда біду, говорять, родить,

Біда для нас ‒ судьби устав!

Відоме народне прислів’я «Зла іскра і поле спалить і сама пропаде» Котляревський використав для змалювання подвигу Низа:

Як іскра, порох запаливши,

Сама з ним в купі пропада,

Так Низ, Волсентія убивши,

І сам лишився живота.

Народну приказку «П’ятами накивав, аж залопотіло» І.Котляревський використав на початку твору, описуючи втечу Енея, який «п’ятами з Трої накивав».

Особливо яскраво і дотепно вжито народні вислови, коли поет прагне передати почуття героя. Еней, тікаючи із Трої, заїхав «до Дідони в гості. Господиня радо прийняла гольтіпак у Карфагені, нагодувала, одягла». Троянці, живши у Дідони, забули про свої мандри, жили в Карфагені аж два роки. Щоб позначити час гостини, поет використовує відомий вислів: «Не так-то робиться все хутко, //Як швидко оком ізмигнеш...» Якось Зевс ненароком глянув на Карфаген, побачив гам «троянський мартопляс» і страшенно розлютився:

Енея лаяв на весь рот:

Чи так-то, гадів син, він слуха?

Убрався в патоку, мов муха,

Засів, буцім в болоті чорт.

Мова Зевса пересипана народними висловами, що передають почуття гніву героя.

Довелося Енею нищечком збирати клунки і разом із побратимами чимдуж «швендяти» до моря. Дідона, дізнавшись про вчинок зрадливого коханця, не добирає особливо слів, шпетить Енея так, як це зробила б проста жінка, а не цариця:

Нагріла в пазусі гадюку,

Що послі ізробила муку;

Послала пуховик свині.

Мандруй до сатани з рогами,

Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами,

Щоб враг побив вас, всіх гульвіс.

Щоб ні горіли, ні боліли,

На чистому щоб поколіли,

Щоб не оставсь ні чоловік;

Щоб доброї не знати долі,

Були щоб з вами злії болі,

Щоб ви шаталися повік.

Еней з троянцями добрався до Італії. В італійському місті «Сицилії творились // Великі дуже чудеса»: Дарес і Ентелл затіяли бійку.

Етелл розсердився і роз’ярився,

Аж піну з рота попустив,

І саме в міру підмостився,

В висок Дареса затопив:

З очей аж іскри полетіли,

І очі ясні соловіли,

Сердешний об землю упав.

Чмелів довгенько дуже слухав

І землю носом рив і нюхав,

І дуже жалібно стогнав.

Народні вислови «пускати піну з рота», «іскри з очей полетіли», «очі соловіли», «слухати чмелів», «рити й нюхати носом землю» передають запеклість бійки.

Троянці, які стерегли човни і не мали змоги піти в місто погуляти разом із чоловіками, «кисло на море гляділи». Вони сиділи на березі «в кружку» і «Лиш слинку з голоду ковтали, //Як хочеться комусь кислиць».

Народне прислів’я «Буває щастя поганцям теж, де добрий мусить пропасти» передає ставлення автора до троянців, які знайдуть вихід із будь-якого скрутного становища. Еней з товаришами знову пустився в мандри, «А вітри ззаду все трубили // В потилицю його човнам». Троянці прибули в Кумську землю «І стали тута оддихать»:

Розгардіяш настав троянцям,

Оп’ять забули горювать;

Буває щастя скрізь поганцям,

А добрий мусить пропадать.

Народну приказку «Якось буде, бо ще ніколи так не було, щоб якось не було. А буде так, як Бог дасть» Котляревський уклав в уста Енея, щоб передати його сподівання на краще, на милість богів:

Та вже що буде, те і буде,

А буде те, що Бог нам дасть...

Досить влучно і доречно письменник використав загальновідому приказку «Катюзі по заслузі» в описі сцен пекла:

Всім старшинам тут без розбору,

Панам, підпанкам і слугам

Давали в пеклі добру хльору,

Всім по заслузі, як котам.

Але щоб добратися до пекла, а потім щасливо повернутися, Еней мав знайти яблуню серед темного лісу і зламати гілочку. Нікуди було троянцю діватися, пішов він у страшний ліс, знайшов кислицю, одчахнув гілку, «І дав чимдуж із лісу драпа, // Що аж земля під ним дрижала, // Біг так, що сам себе не чув...»

«Наталка Полтавка»

Ім’я Івана Петровича Котляревського стоїть також біля витоків національного українського театру. Його п’єса «Наталка Полтавка» поклала початок національній українській драматургії. І.Котляревський написав її в 1819 році і відразу ж вона була поставлена в Полтаві за участю відомого актора Михайла Щепкіна. П’єса «Наталка Полтавка» – це була відповідь на водевіль Шаховського «Казак-стихотворец», в якому російський автор насміхався з української мови та українських звичаїв.

Жанр: соціально-побутова драма або, за словами І.Котляревського, «опера малоросійська» на 2 дії. Музику до опери написав Микола Лисенко.

Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку 19 ст.; вірність у коханні простих людей.

Ідея: оспівування духовної величі простих людей з народу.

Головні дійові особи: Наталка, Петро, возний Тетерваковський (мова персонажа – це поєднання канцеляризмів, церковнослов’янізмів, правових термінів, слів-паразитів – «теє-то як його»), Горпина Терпилиха, виборний Макогоненко.

Окремі композиційні складові:

Експозиція – знайомство із місцем подій; читач дізнається, що Наталка кохає Петра.

Зав’язка – розмова Виборного і Возного про сватання до Наталки.

Кульмінація – Наталка відмовляється від одруження з Возним, останнього розчулюють почуття молодих людей, і він відмовляється від Наталки.

Розв’язка – мати благословляє Наталку і Петра.

Порівняно з іншими тодішніми операми, переважно розважального характеру, п’єса І.Котляревського – серйозний твір про прекрасну душу народу і його щедре серце, світлий розум і наполегливість, тяжку щоденну працю і оптимізм, доброту і чистоту почуттів. Велика заслуга автора у тому, що він перший в літературі того часу наважився так високо піднести просту людину. Реалізм п’єси виявляється в змалюванні персонажів. Наталка і Петро, Микола і Терпелиха – це образи взяті з живої дійсності. В них втілені високі моральні якості простого народу. Взяті з життя і гумористично-сатиричні образи возного і виборного.

Зміст (коротко): Петро любить Наталку, але він бідний і йде у світ, щоб заробити гроші. Минуло чотири роки, а Петро не повернувся. Наталка чекає його, але мама просить її одружитися зі старшим і багатшим чоловіком (возним). Наталка врешті погоджується, але вертається Петро, і вони одружуються. Наталка та інші головні особи хоч бідні, але розумні, працьовиті і глибоко моральні.

Пісні п’єси: У п’єсі «Наталка Полтавка» 22 пісні (пронумеровано 19). Це народні пісні й ті, що оброблені автором, а також власні пісні І.Котляревського. Всі вони є не тільки окрасою твору, а й відіграють важливу роль в характеристиці героїв, розкривають їхній внутрішній світ.

Перша – «Віють вітри» - співає Наталка.

«Всякому городу нрав і права» (взята у Г.Сковороди) – співає Возний.

«Гомін, гомін по діброві» - співає Микола.

«У сусіда хата біла» - співає Петро.

Остання – «Ой я дівчина Полтавка».

Прислів’я й приказки в п’єсі

Знайся кінь з конем, а віл з волом (Наталка возному)

Лучче живий хорунжий, ніж мертвий сотник (виборний про возного, Наталку й Петра)

Лучче синиця в жмені, як журавель в небі (возний про себе, Наталку й Петра)

Фрази із п’єси «Наталка Полтавка»

Виборний. Де то не розказовав! Жаловався дуже [пан Щипавка], що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тілько засідателям, но самому комісарові уже не те, як давно було... Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалося, то тепер або випросити треба, або купити.

Возний. Ох! правда, правда; даже і в повітовом суді, і во всіх присутственних містах униніе воспослідовало; малійшая проволочка ілі прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленіє; а взяточок, сиріч - винуждений подарочок, весьма-очень іскусно у істця ілі отвітчика треба виканючити. Та що і говорить! Тепер і при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на світі.

Виборний. Зате нам, простому народові, добре, коли старшина, богобоязлива і справедлива, не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати...

Возний. О, простота, простота! Хто тепер - теє-то як його - не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: ежелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: «Брехуни і обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» - єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда - теє-то як його - що часто лжем ілі ради своєй вигоди, ілі на упад других.

Терпилиха (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог.

Дата добавления: 2015-07-16