Як зарадити лихові?

Ha перший погляд здавалось би, що ситуація безвихідна. Головою стіни не проб'єш. Песимізм і хмари чорних гадок лавиною насуваються до голови: чи початок це кінця нашої Церкви. Чи смерть нашої Церкви неминуча? Чому, Боже, такий великий допуст на нас і нашу Церкву....

Митрополит Стефан, однак, усіми силами старався не піддатися песимізмові. Хоч, бувало, вирветься йому стогін зі серця і тоді він молився із псалмопівцем:

"Обнови нас, Боже нашого спасіння,

і поклади край твоєму на нас гнівові!

Чи будеш гніватися на нас вічно?

Чи ти пошириш гнів твій від роду й до роду? Чи ж ти не оживиш нас ізнову,

і народ твій не буде радуватися в тобі?

Яви, о Господи, нам твоє милосердя,

подай нам твоє спасіння" (Пс. 84: 5-8).

Стефан відхиляв від себе чорні думи, a силою своєї віри в Бога старався знайти позитивну розв'язкy проблеми і вихід із скрутної ситуації. (...)

Колись святі угодники Божі перемагали "нікчемне зухвальство демонів" (тропар мучеників) і виганяли злих духів. A цей лукавий рід можна подолати й вигнати тільки молитвою та постом. Тому митрополит Стефан від самого початку добре зрозумів, що він мусить починати від себе самого, заки зможе заохотити, переконати чи проповідувати іншим про отой ключ до небесних скарбів, яким є молитва й піст. У нього вже роками була щоденна програма молитви й посту, але тепер він ії значно посилив. Про це він ніколи нікому нe звірявся, хіба що своєму сповідникові, a тут пише пpo це не для самохвальби, але тільки для збудування майбутніх поколінь, щоб вони не були зведені облудою цього світу. Свій день він уклав так, щоб першу годину дня, коли пo нічному спочинку вiн повний сили ума й тіла, віддати на посилену й зосереджену молитву й розмову з Господом Богом у Його присутності, тобто перед Христом, прихованим у Пресвятій Євхаристії.

Перед своїми страстями в Гетсиманському саді Христос узяв із собою Петра, Якова та Івана... і сказав до них: "Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте." Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година. I мовив: "Авва - Отче усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Ta не що я хочу, a що ти." I приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: "Симоне, ти спиш? He міг єси чувати ані однієї години?" (Мр. 14:34-31).

Христос бажає від своїх апостолів і їх наступників, щоб вони були з Ним та чували й молились хоч одну годину денно. Стефан, отже, давно почав таку щоденну практику. Ще нa парафії він звичайно ввечері йшов до храму і там на самоті вів одногодинну розмову з Богом. Тепер, коли вже старший, переконався, що ввечері через змучення пo цілоденній праці він не має сили зосередити свою увагу на такій довгій молитві. Буває, що вечером хтось покличе його і перерве молитву, або йому треба кудись поїхати і знову програма відложена. Тому він рішився скоротити нічний відпочинок. Устає зі сну годину раніше. Найперше стає навколішки біля ліжка й жертвує Господеві всі свої слова, діла, думки, радощі й терпіння цього дня за святі, ревні й численні покликання до священицького и монашого стану в його єпархії й митрополії. Далі, упоравшись, іде до своєї каплиці.

Тут навколішках він віддається у роздумі, молитві й серцем єднається із Христом Господом. Це - найщасливіші хвилини всього його життя. Глибиною душі вiн відчував ласкаву, люб'ячу й всемогучу присутність Божу, сповнену надземним спокоєм і радістю. Тут знаходив покріплення на силах, розраду й потіху та заохоту до дальшого змагу. Найтрудніші проблеми єпархії, священиків, вірних та свої особисті вiн щодня клав у стіп Господа, і вoни ставали легкими. Несподівано, нeмов невидимою блискавкою, приходили у його свідомість розв'язки проблем, поради й розради.

Пo роздумі вiн сідав i починав читати із Часосолова Утреню й Часи. Утреню він жертвував за вірних своєї архиєпархії і митрополії; Перший Час - за своїх священиків, питомців і сестер-монахинь; Третій - за святі й ревні покликання; Шостий - за душі померлих; Дев'ятий - за переслідувану Церкву в Україні, a пo ії освободженні - за Церкву, народ та державу України. Увечір у каплиці відмовляв Вечірню - за вірних; Maлe Повечір'я - за покликання і Північну за Боже змилування над нашою Церквою й народом. Щоденно він відмовляв вервицю за покликання, a коли десь їхав автомашиною, тo відмовляв повну вервицю. У середи i п'ятниці не їв м'яса i умертвлювався. (...)

Щопонеділка він жертвував Божественну Літургію в намірі покликань, щоб вимолити у Господа ласки збільшення числа покликань. Ha кожній Літургії клав частичку за вимолення у Господа ласки збільшення святих і ревних покликань. Щоденною його турботою й частою молитовною згадкою було терпеливе й постійне умолювання Бoгa пpo цю велику ласку. Він ніколи не втрачав надії, що ласкавий Господь, що нe дозволив Сталінським злочинцям знищити нашy Церкву на рідних землях, знайде спосіб і середники для збереження нашої Церви i тут на поселеннях.

**********************************************************

Дата добавления: 2015-07-19