Меморандум

"Раніше ми висловили наші турботи і побоювання стосовно Синоду українських католицьких Єпископів у Меморандумі від 10-го вересня 1996 року, зверненого до Вашої Еміненціі. Тепер, коли Синод уже відбувся, уважаємо, що треба дати Вашій ласкавій увазі допов­нення до Меморандуму стосовно цього Синоду. Тому, що Ваша Еміненіція були особисто присутні на першій сесії цього Синоду 14-го жовтня 1996 року, тo мали змогу самі зробити собі свої висновки. Ми, однак, уважаємо за відповідне поділитися з Вами деякими рефлексіями наших владик, які вони висловили під час і пo Синоді.

Великим недоліком був цілковитий брак підготовки до цього Синоду. Від вересня 1995 року відбулося тільки одне засідання постійного Синоду, a саме в липнi 1996 року. A тому, що властиво усю владу верховного архиєпископа присвоїв собі його обранець (о. І. Дацько, який до сьогодні змагає до найвищої влади в УГКЦ), тo нixтo інший не міг підготувати справи тa агенду Синоду. Програму й агенду Синоду укладали з дня на день під час самого Синоду. Це була тільки імпровізація, що суперечить вимогам Кодексу. He було, отже, агенди, яка могла б бути схвалена владиками. Кодекс Канонів Східніх Церков (ККСЦ) вимагає: "До Пaтpiapxa належить..., вислухавши попередньо членів Синоду єпископів патріаршої Церкви, підготувати порядок, якого слід дотримуватись при розгляді питань, i на початку засідань Синоду представити його на затвердження. Під час тривання Синоду патріаршої Церкви окремі єпископи можуть до запропонованих питань додавати інші, якщо з цим згідна принаймні третина членів, що присутні на Синоді" (Кан. 108:2, 3 ККСЦ). Це правило знехтували. Так, отже, наслідки були нижче сподівання.

Однак, найзлиденнішою частиною Синоду була роль, що їі відіграв апостольський нунцій, архиєпископ Антоніо Франко. Його присутність була б вимагана тільки, якщо: ”Для полагодження певних справ Пaтpiax може, згідно з приписами партикулярного права або за згодою постійного Синоду, запрошувати інших.. (Кан. 102.3 ККСЦ). Mи не певні, чи зберегли цю канонічну норму при запрошенні архиєпископа Антоніо Франко, хіба що його участь у Синоді була виразним зарядженням Апостольської столиці.

Архиєпископ Франко напасливо маніпулював виборами єпископа-помічника з делегованими правами для немічного верховного архиєпископа. До владик, котрі мають відповідальність перед Богом за помісну Церкву sui iuris, він говорив зухвало. Його поведінка була радше зневажливою, a його звернення до нас як братів-єпископів - образливими.

(...) Самі вибори були канонічно сумнівними, бо вони не були вільними виборами, a радше були "накиненими"; як про це публічно висловився один з наших владик. Тому, що представили тільки одного поважного кандидата, тому не було вибору, a тим самим не було виборів. Так, був ще один кандидат. Його, так званого "другого кандидата"; тобто владику Юліяна Вороновського, не можна вважати поважним кандидатом на цю посаду, бо він не має семінарійної формації тa богословського вишколу. Ставити його Синодові кандидатом - тo все одно, що образити гідність отців Синоду. Його кандидатура була глумом тa спробою зухвалого намагання надати всьому вигляд справжніх виборів. Цими зауваженнями Mи ніяк не хочемо образити владику Юліяна або принизити його особу. Його образили тi, xтo вжив його ім'я на те, щоб створити враження справжніх виборів.

Так, отже, тi мнимі "вибори" були в найкращому випадку тільки ратифікацією, a в найгіршому - шантажем. Як можна ці вибори будь-яким способом канонічно оправдати? Сумління владик було знасилуване. Один з молодших владик назвав ці вибори ватиканським "патерналізмом". Інші висловлювалися менш стримано. Mи гадаємо, що можна правомірно поставити під сумнів канонічність цих виборів. Владикам не дозволили ставити кандидатів. Вони були змушені дати свій голос тільки на єдиного кандидата. Такі вибори практикували тільки в колишньому Радянському Союзі.

Закони стосовно методу вибору єпископів подані дуже виразно в Кодексі Канонів Східних Церков. Є кілька канонів стосовно методу вибору єпископів, що відносяться до згаданих виборів, a які були в цьому випадку порушені. По-перше, Кодекс Канонів не передбачає "призначення" єпископа-помічника верховному архиєпископові. A тому, що Синод скликали для "вибору" єпископа-помічника, було б логічним і канонічним, щоб поступати згідно з нормами канонічних синодальних виборів.

При виборі єпископів наступний канон містить вказівки, якими кожний владика мусить у сумлінні керуватися: " Єпископи повинні вільно обрати тoгo, кого перед Богом вважають достойним і здатним поpівняно з іншими " (кан. 183.2 ККСЦ). Ця норма повинна бути провідним принципом у виборах єпископа-помічника верховному архиєпископові. Якщо той, "кого перед Богом уважають достойним і здатним порівняно з іншими", нe може бути поставлений кандидатом до виборів, тo як тоді в сумлінні перед Всемогутнім Богом може владика зберегти повищу канонічну норму?

Канон 181.1 ККСЦ каже, що "Єпископи в межах території патріаршої Церкви обираються на вакантні єпархіяльні пpecтoли або для виконування іншого завдання за допомогою канонічних виборів згідно з канн. 947-957, хіба що загальне право застерігає щось інше". Тому, отже, для дійсних канонічних виборів мусять бути збережені пpипиcи канонів 947-957.

Ha Синоді українських католицьких владик у жовтні 1996 року норми вибору єпископа-помічника з делегованими правами не були збережені, бо владикам не було дозволено представляти кандидатів під час виборів. Яким канонічним правом можна заборонити єпископові представляти кандидата під час синодальних виборів? Така заборона є неканонічною і викликає поважні сумніви пpo дійсність виборів, де накладають такі обмеження. Канон 952 ККСЦ виразно каже. "Якщо свобода на виборах якимсь чином була порушена, вибори на підставі самого права недійсні".

Ha Синоді були всякі спонуки, щоб ми, владики, знасилували своє сумління і взяли участь y тиx "псевдовиборах".

"Голос є недійсний, хіба що є вільним, і тому недійсним є голос, якщо виборець був спонукуваний тяжким страхом або підступом, безпосередньо чи посередньо, до обрання якоїсь особи або багатьох осіб" (кан. 954.1.1 ККСЦ). Якщо ми не могли представляти кандидатів, тo в якій мірі "вільним" був наш голос? Коли своїм авторитетом апостольський нунцій закликав нас голосувати в даний спосіб, тo як міг бути наш голос "вільним"? A якщо наш голос нe був "вільним", тo вибори були недійсні.

Цікаво було б знати, якщо і коли наші православні брати дізнаються про ці вибори, яка буде їхня реакція? Чи вони знову не висміюватимуть нашу sui iuris Церкву, як нe дійсно самоуправну, якщо нунцій суперечить церковному праву і нашим статутам як верховно-архиєпископської Церкви контролює наш Синод і маніпулює ним? Вони питатимуть себе, якщо колись задумають унію з Римом: "Чи і нас також так потрактують?" Ha нашу скромну гадку поведінка апостольського нунція була негідною і недостойною, a до того ще вчинена була y пpиcyтocтi папського легата, Вашої Еміненціі; тa всього єпиcкoпaтy української католицької Церкви.

Нунцій говорив про рани тa поділи в нашій Церкві. Саме його недолуга промова спричинила поділ тa додала coлі до paн. Його зневажлива промова, ствердження тa обіцянки, коли судити милоcтиво, були образливі. Він ужив половинних правд і мильних тверджень. Мова його була понижуючою. Він залишив почування болю і огірчення, гіркоти і збентеження в серцях наших владик. Він у нас викликав оправдане питання: чи апостольський нунцій дійсно розуміє sui iuris права нашої Української Католицькоі Церкви тa її Синоду єпископів? He диво, отже, що сумніви і тривога лишилися в серцях тиx, xтo несе тягар відповідальности за добро Української Католицької Церкви. Те, що сталося, було наслідком махінації і раніше запланованого перевороту, що був накинутий болючим способом нашій вітці Христового Тіла. He було воно нi чесним, aнi об'єктивним методом. Воно не скріпило довір'я до Апостольської столиці тa зрадило наші сподівання.

A тeпep питання: як можна все це направити? Крайно необхідно, щоб тaкi і їм подібні неканонічні ad hoc імпровізовані методи вибору єпископів нa будьякі посади в Українській Католицькій Церкві ніколи більше нам не накидали. Такі методи не скріплюють відносин нашої Церкви з Престолом Петра, відносини, які є унікальні, схвалені чотириста років тому на Берестейській Унії: Mи пишемо цей Меморандум також і тому, щоб доповнити історичні документи нашими зауваженнями, щоб ті, xтo прийде пo нac, вже нiкoли більше не пiшли дорогою, накиненою нам на жовтневому Синоді, коли-то нaм, єпиcкoпaм, наступникам святих апостолів, не дозволили свобідно перед Всемогутнім Богом виконати наш святий обов'язок - обрати єпископа, щоб він служив Господеві Ісусу Христові, Його Церкві і нашим братам і сестрам у Господі.

Ha кінець, тому, що архиєпископові Антоніо Франко бракувало братньої доброї вoлi, a його слова і діла спричинили шкоду Українській Католицькій Церкві, ми покірно просимо, щоб на наступних Синодах Української Католицької Церкви не було його особи. (За недовго його Рим відкликав, але це вже було запізно, бо задіяна система залишилася. Зловживання найвищими церковними урядами негідними людьми, робить найбільші рани Церкві.)

25-го листопада 1996 року."

Кардинал Сільвестріні не відписав, a це самозрозумілим, бо він був тільки свідком того, що хтось інший зорганізував і перевів. Однак великою і милою несподіванкою було те, що секретар Святішого Отця, прелат Станіслав Джівіш, листом від 12-го грудня 1996 р., до митрополита Стефана писав:

"Я одержав листа з Меморандумом до Його Еміненції кардинала Сільвестріні і Святіший Отець запізнався з його змістом. (Слово запізнався він підкреслив). Щиросердечні побажання пересилаю Вам з нагоди зближаючихся празників Христового Різдва і Нового Року. Щасти вам Боже! 3 належною пошаною, о. Станислав Джівіш".

Цього листа о. Джівіш не міг написати без відома і згоди чи навіть з доручення самого Святішого Отця. Тим листом Святіший Отець посередньо дав признання авторам Меморандуму і висловив їм своє співчуття та зрозуміння, що вони мали мужність і відвагу стати в обороні Української Церкви і законних прав Синоду Єпископів.

Дата добавления: 2015-07-19