Пополудні о годині 16-ій почалася перша сесія Синоду в їдальні митрополичої резиденції. Блаженніший запросив кардинала Сільвестріні i нунція Франко, як також о. Юрія Джуджара, що служив перекладачем з італійської на українську мову.
Після відспівання молитви "Царю Небесний..." Синод відкрив Блаженніший читанням своєї довшої промови, вітаючи папського легата кардинала Сільвестріні та нунція Антонія Франко на закінчення Берестейських святкувань. Тоді подав коротко зміст листа кардинала Содано до владик від 18-го липщя 1996 року. Потім заявив, що "...з цією хвилиною гаснуть усі функції осіб, які були моїми найближчими співробітниками пo сьогоднішній день. Це стосується в однаковій мірі як до всіх керівних постів Львівської Архиєпархії, так і до Патріаршої Курії. Для мирного ведення біжучих справ усі ці посадові особи - владики-помічники, священики, сестри чи миряни є у Львівській архиєпархії і в патріаршій курії, виконуватимуть на деякий час ще обов'язки своїх дотеперішніх функцій, аж поки обраний нами владика не призначить, за моєю згодою, нових осіб на згадані посади". Тут митрополити глянули один на одного і зрозуміли, що ця заява це відповідь на їхнього листа до кардинала Сільвесгріні від 10-го вересня 1996 року.
Пo короткому слові кардинала Сільвестріні до Отців Синоду промовив нунцій Антоніо Франко. Деякі владики настоювали на цьому, що не тільки Блаженніший має право подавати кандидатів на становище його помічника, але згідно з нормами Кодексу таке право має також кожний владика, член Синоду. Нунцій обурився таким твердженням і почав настоювати, що в цьому випадку кардинал Содано виразно пише в листі до владик, що тільки Блаженніший має право ставити кандидатів.
Тоді нунцій дещо піднесеним голосом почав свою промову, вимахуючи руками, говорив нервово, зухвало, як дo пустотливих дітваків, a нe до братів-єпископів. Синод з листопада 1995 року він чомусь назвав неважним і нелегальним, не пояснюючи чому він таким був. He знаючи української мови, говорив італійською і що кілька речень зупинявся, a о. Юрій Джуджар перекладав на українську мову. B ycix владик зродилося враження, що хтось мусить його постійно мильно інформувати, даючи йому односторонні і напівправдиві інформації.
У своїй запальчивій промові здавалось нунцій хотів не тільки переконати, але й налякати владик, щоб вони голосували так, як він їм велів. Він так багато дечого наговорив, що воно негідне коментаря. Але коли він сказав, що наша "Церква глибоко поділена і опанована плітками, бо носить рани минулого", тo це було таки забагато. Митрополит Стефан відчув тоді у серці біль. Таке зневажливе і неправдиве твердження спричинило біль у серці кожного владики, що любить свою Церкву і задля неї живе і трудиться пo змозі якнайкраще. Кожний владика відчув у серці глибоку і чорну образу таким загальниковим звинуваченням всієї нашої Церкви. (...)
Якщо його звинувачення стосується нашого духовенства та мирян, тo воно і тут не є доказаним, a тому ще й глибше кривдячим. Чи між духовенством та мирянами італійської, німецької чи американської Церков менше поділів і менше пліток ніж у нас, українців? Якщо б вони пережили півстоліття ліквідації Церкви, ув'язнення, гонення, переслідування, мучеництва, катакомбного існування, тo треба дуже сумніватися, чи вони зберегли б віру і вірність Апостольській столиці краще від нас, українців.
Таке загальникове звинувачення, яке зробив високий достойник Римської Папської Курії на всю нашy Церкву-мученицю є не тільки чорною образою, кривдою і зневагою але й головно приниженням нашої церковної і національної гідності й честі, яке всі наші владики до глибини душі пережили і далі переживають.
Коли нагадати, що це фальшиве й до краю боляче звинувачення всієї нашої Церкви було зроблене папським нунцієм тільки на те, щоб збентежити і настрашити наших владик, щоб вони більше не домагалися права подавати своїх кандидатів на помічника немічному блаженнішому Мирославу, тo він осягнув свою мету. Усі наші владики звикли шанувати і слухатись високих достойників з Ватикану і тому, пo вислуханні образливих звинувачень, перестали вимагати права представляти своїх кандидатів. Лишився властиво тільки один здатний кандидат, що його насильно підтримував нунцій, a це - владика Любомир Гузар. Другий кандидат, владика Юліян Вороновський відмовлявся і не хотів бути кандидатом, але коли почали настоювати, він погодився. Треба було щиро співчувати йому, бо він знав, що його не бажають мати помічником блаженнішого Мирослава, але вживають його тільки нa тe, щоб дати вигляд справжніх виборів, a властиво їх не було, бо здатним кандидатом був тільки один. Коли є тільки один, кандидат тo немає вибору, немає виборів, aле тільки накинення чи наставлення кандидата.
Дата добавления: 2015-07-19; просмотров: 65 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Синод у Львові 1996 року | | | Меморандум |