Переваги та вади режиму КБ в умовах глоб-. 5 страница

101. Паливно-енергетичний баланс країни, сутність та методика та підходи до формування.

Пал.-енерг. баланс(ПЕБ) – с-ма пок-ків, яка відображ к-ну рівність між приб. і витратою енергії та хар-ує структ. в-ва і використ. енергії в ек., співвідн. між потребою в паливі у межах відповідної тер-ї чи вир-ї од-ці (країни, району, галузі, п-ва тощо) за певн. період. Прибуткова част. ПЕБ форм-ся за рах. видобув-я осн. видів палива, в-ва первинної електроенергії на гідро- і атомних станціях, імпорту палива та ін. надходжень. Витратна частина ПЕБ являє собою розподіл первинних пал.-енерг. рес-в на вир-я електроенергії, теплоенергії, стиснутого повітря, на вир.-технолог. потреби (включ. втрати при трансп-і і зберіг-ні), експорт енергоресур. Приб-а і видатк-а част ПЕБ урах-ть залишок енергорес. на кін. р. Різні пал-ні і енерг-ні рес-и зводяться до одного кіл-го вимірника. ПЕБ може склад-я по: стадіях енергетичного потоку (видоб-я, переробка, трансп-я, зберіг-я та кінцеве викор-я); енергетич. устаткованнях і об'єктах (електростанції, котельні, нафтоперер. заводи); викор-ю (корисна енергія, втрати); тер-у розрізі; ек. в цілому, галузях ек. та пром-ті, трансп-у тощо. Варіанти форм-я структ. ефект-го ПЕБ: енергоекстенс-й; енергозберіг-й.

102. Сучасні тенденції св-го енергоспоживання.

У зв’-у з підвищ. вимог людей до комфорту на поч. ХХ ст. спож-я енергії перевищило біологічно необх. рівень у 5,5 р, у 1980 р. – в 13,3 р, а на поч ХХІ ст – в 23-25 р. Темпи приросту викор-ня геоенергетичних ресур. становл 3-4% на рік. Приріст у 4% означає зб-ня їх к-ті за 30 років утричі, а за 100 років – в 50 раз, тобто приріст викор-ня енергоресурс. випереджує приріст числа землян. На поч. ХХІ ст. на Землі щорічно спож-ся понад 14 млрд. т. у.п. енергії. За прогнозом Всесв-ї Енергетичної Ради і Міжн. інституту прикладного системного аналізу у 2020 р. глоб. енергоспож-ня людства складе 19,4 млрд. т у.п. У найближче десятиліття зрост. попиту на 90% буде покриватися за рах. викор-ня палива. Питоме енергоспож. на одиницю вир-ї продукції в країнах Сх. Є., у тому числі й в У, у 15 разів вище, ніж у Яп, у 10 разів вище, ніж у Фр, у 5-6 разів вище, ніж у США. На 1 долар в Яп витрачається 0,13, у Фр – 0,19, у Пд Кореї – 0,31, США – 0,35, в країнах Сх. Є. – 1,9-2,2 кг нафтового еквіваленту.

103. Рівень забезпеченості країн паливно-енергетичними ресурсами та глобальна асиметрія їх розміщення.

На частку Д, що входять в ек. угруповання ОПЕК, припадає ≈ 77% св-х запасів нафти і 41% запасів газу. Найб. частка св-х зап. нафти припадає на регіон Близьк. Сх (100млрд. т). На 2 місці знах Лат. Ам (17млрд. т), потім Росія та СНД (15млрд. т). Св-і зап. нафти розміщ. нерівном і такі рег-и, як Пн. Ам., Є., Австралія і Океанія забезп-і нею дуже слабо. Серед багатьох тисяч род-щ нафти особл. знач. мають род-ща-гіганти з запасами понад 500 млн. т у кожному. Таких унікальних род-щ у світі ≈ 50. Більше половини знах. в країнах Близьк. і Середн. Сх. Сьогодні у світі розвідано понад 600 нафтогазонос. басейнів. Більша к-ть св-х зап. газу припадає на Рос. та країни Близ. та Середн. Сх. Отже, газом регіони св-у забезп-і також нерівномірно. Вугільні басейни світу охоплюють до 15% площі суходолу. Заг зап - 15 трлн. т. Найб. поклади вуг. знах. у КНР, США, Росії, Укр., Казахст., Польщі, Австралії, ФРН, Канаді, ПАР. Країни абсолютно забезпеч. нафтою та газом рідко мають такі ж великі поклади вугілля. Вийнятком є лише Росія і в певній мірі США.

104. Важелі державного регулювання у сфері забезпечення енергетичної безпеки.

Важл. важелем держ. регул-ня є Д підтримка галузей, яка повинна бути виваженою та рац-ю. Важелі держ регул-ня: ціноутв-ня; субсидування окремих груп спож-в на ринку енергорес; ліцензування. Осн. завд-ми Нац агентства У з питань забезпеч ефективного вик-ня енергет. ресурсів є: проведення єдиної держ. пол-ки у сфері викор-ня енергет. рес-в та енергозбереж.; забезп-ня зб-ня частки нетрад-х та альтернат. видів палива у балансі поп. та проп. енергоносіїв; створення держ. с-м моніторингу в-ва, спож-ня, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконал. с-м обліку та контролю за спож-м енерг. рес-в; забезп-ня функц-ня єдиної с-ми нормув-я питомих витрат енергет. рес у сусп-у в-ві.

105. Хар-ка злочинів у нафтогазовому комплексі.

Осн. види злочинів у НГК: 1. Здійсн-я шахрайських угод з нафтою, газом та їх похідними. 2. Крадіжка вуглеводнів шляхом врізання у магістралі. 3. Незаконна підпр-ка діяльн. при в-ві та реаліз. нафтопродуктів. 4. Привласнення нафтопрод. 5. Зловжив-я при підтриманні зап-в держрез. 6. Привласнення експортної виручки шляхом здійсн-я зустрічних закупок в режимі товарообм. 7. Фальсифік. втрат. 8. Зниж. реального обсягу. 9. Перевед. активів компаній в офшор та ухилення від сплати под. 10. Контрабанда. Значна к-ть злочинів у НГК порушена за фактами викрад. нафти, газу, газ-о конденсату та нафтопрод. шляхом незакон. врізання до магістральних та розподільних трубопров. У зв'язку з цим до чинників, які сприяють крадіжкам, віднос. недосконалість с-м обліку та контр-ю за обсягами видобутку та відвантаж-я нафти, наявн-ь шляхів до технологіч вузлів в обхід охор-х постів

106. Проблеми незаконного обігу радіоактивних речовин.

Згідно Міжн агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) під незак. обігом роз-ть злочинні або несанкц-і дії по віднош. до ядерних та ін. радіоакт. матеріалів, які можуть включати імпорт, експорт, володіння, продаж, постачання, переміщ, вик-ня, зберіг-я, захоронення або передачу зазначених матеріалів. Серед прич., які стають на перешкоді поглибленому аналізу інф., що надходить до бази даних з незак. обігу Агентства, відзнач. такі пробл: значні затримки у проц. звітув-я; непослід-ть застос. крит-в при виріш. пит. щодо необх-ті звіт-ти до БД НО МАГАТЕ. Події у багатьох районах світу, як і раніше свідчать про триваючі переміщ радіоактивних матеріалів поза регулюючими і законними структ-ми. Такі переміщ можуть бути або навмисними (в терор-х, пол-х цілях або в цілях отр-ня незак. приб.), або ненавмисними (перевез. сталі, забрудненої розплавленим радіоактивним джерелом, за яким був втрачений належний контроль).

107.Нормативно-правова база забезпечення енергетичної безпеки у світі.

Орг-ї: Міжн. енергет. агентство – автономн. міжн. орган в рамках ОЕСР. (Париж, 1974 р.) Мета - сприяння міжн. співробіт. в сферах удосконал. св-ї структ. поп. та проп. енергорес. та енергетич. посл. Міжн. аг-во з атомн. енерг. (МАГАТЕ) – св-й міжн. уряд-й форум НТ співпраці в обл. мирного вик-ня яд-ї технології. (Відень 1957 р). Встановл станд яд-ої Б і захисту довк., надає Д-членам технічну доп., заохоч. обмін наук. і техн. інф-ю щодо яд-ої енергії. ОПЕК — картель, ств-й нафтовидоб. Д для стабілізації цін на нафту. Мета — контроль над св-и цінами на нафту. Аг-во по взаємод. регуляторів енергоринку ЄС – наднац. орган влади, який об'єд. в собі повноваж. по вироб-ю єдиної тариф., регул-ої і конк-ї пол. для нац. регуляторів країн ЄС – і упр-ню через нього всіма енергопоток. Є. Док-ти: Енергет хартія 1991 – пол-а декларація наміру заохочув. енергет. співпрацю між Сх і Зх. Дог. до Енерг-ї харт-ї - угода, що стос. міжуряд. співпраці в енергетичн. секторі. Харт Євр-ої безп 1999 Визнач. 2 напрями: «безп. кожної Д-учасниці нерозривно пов'яз. з Б всіх ін.», і «першочерг. відп-ті СБ ООН за підтр. міжн миру». Зел. книга – док., який містить концептуальні полож. і цілі енерг. пол. ЄС. Ініціатива прозорості видоб-х гал-й – міжн. стандарт проз-і дох. від нафто, газо- та гірничодоб гал-й.

108. Підходи до забезпечення енергетичної безпеки держави.

Гарантування Д ЕБ — це досягнення стану технічно надійного, стаб-го, ек. ефективного та еко-но прийнятного забезп-ня енергет. ресурс. ек. та соц. сфери країни, а також ств-ня умов для формув-я і реаліз-ї пол-ки захисту нац. інтересів у сфері енергетики. Головні підходи: - зб-ня видобутку і спож. власних енергорес.; - активне впров-ня пол-ки енергозбереж. та заходів щодо зм-ня енергоємності всього госп-го компл. країни; - модерніз-я та раціоаліз. п-в ПЕК; - розв. відновл-ної енергетики; - диверсифік. поставок палива (не менш 3-х джерел постач-я по кожн виду енергорес. з 25-30% забезп-я від заг. обсягу); – забезп-я внутр. енергет-ї незал-ті (монополії, запаси, державний контроль).

109. Енергетичне співробітництво в умовах нових викликів у світовій енергетиці.

Загострення протиріч та нові виклики у св-й енергетиці є однією з передум. підвищ. міжн. напруги на св-х енергет ринках. Міжн. відн. у сфері енергетики є дуже важкими, оскільки: існує висока ассиметрія розміщ. енерг. рес.; існує пробл. відносин між країнами та енергет. ТНК. Енергетичне співроб-во відб-я з метою залуч. інв-й та технол-й або доступу до видоб-я, переробки та трансп-я рес. та процесу ціноутв-ня. Для забезп-я ЕБ св-у та кожн. Д зокрема необх. взаємовиг-а інтегр-я, узгоджена правова, нормат. та техн. пол.-ки в енергетиці з врахув. суч. тенд. розв. св-ї ек. Співроб-во у сфері енергетики привело до утв-ня МО та об'єднань, осн-ми з яких є: Орг-я країн експортерів нафти (ОПЕК), Міжн агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Євро об'єд. вуг. та сталі (ЄОВС), Євро співтов-о з атомної енергії (ЄВРАТОМ). ОПЕК – це об'єдн-я осн. країн Азії, Афр. та Лат. Ам., що видоб-ть нафту, їх частка перевищ третину св-го обсягу видоб-ня нафти. Осн. види співроб-ва: 1. Енергет Б і дипломатія. 2. Б поставок. 3. Б попиту. 4. Б транзиту безпосер пов'-а з інтересами транзитних країн.

110. Загрози енергетичній безпеці в умовах посилення конкуренції на глобальному та регіональному ринках енергетичних ресурсів.

ЕБ Д. передб. такий стан ек., який забезп. захищ-ть нац. інт-в у енерг-й сфері від наявних та потенц. загроз внутр. та зовн. хар-ру, дає змогу задовольняти реальні потреби в пал-енергетич. рес-х для забезп. життєд-сті нас-ня та надійного функц-ня нац. ек. в режимах звич-го, надзвич. та воєнного стану. Під час зустрічі «В 8» 2006 було визначено перелік осн. суч. загроз і викликів глоб-й енергет. Б: вис. та нестійкі ціни на нафту; зростаючий попит на енергорес.; зростаюча зал-ть багатьох Д від імп-ту енергоносіїв; потреба в значному інв-ні усіх складників енергетичної с-ми; необх-ть захисту н/с та виріш. пробл. кліматичних змін; вразливість життєво важливої енергет. інфраструктури; пол.-на нестаб-сть, прир. катаклізми тощо. При цьому було наголошено на важл. ролі нац. урядів у виріш-і глоб. енергетичних проблем.

111. Концептуалізація енергетичної безпеки в європейському контексті.

Енерг. безп. в Є. може забезп-ся лише через активну спільну енерг. пол. ЄС в напрямі просування своїх стандартів відносин в енерг-й сфері в країнах-транзитерах і країнах-постачальниках. Практичним відображ-м має слугувати набрання чинності Євро-ю енерг-ю хартією пошир-я положень Директиви і Регламенту ЄС на всі задіяні сторони і поліпш. прозорості роботи енерг. компаній. Осн. напрями спіл-ї енерг. пол ЄС: диверсиф. поставок палива (якравим прикл-м слугує співпраця Нім. та Рос у цьому напрямі); універсалізація механізмів ціноутв-ня. Головні постачальниками газу до ЄС: Рос, Норвег, Алжир, країни Цент. Азія, Лівія, Єгипет ін. Видоб-я газу в країнах ЄС значно скороч-ся, а спож. збільш., що робить ЄС у перспективі зал-м від газопостач. Майже увесь газ (90%), що отр-є ЄС, трансп-я трубопров. Лише 10% займає зріджений прир. газ. (згадати співпрацю У та Рос у даній сфері)

112. Енергетична безпека у світі: регіональні особливості.

Загроза наростання рег. енергетичних диспроп. виявл-ся у збільш. к-ті країн і вел. регіонів, розв-к яких не забезп. власними енергорес. Якщо в 1990 р. такі Д вир-ли 87% світ ВВП, то на поч. XXI ст. — уже 90%. Осн част прогнозних енергорес. мають Пн. Ам. і країни СНД, їм також належить велика част. розвіданих зап. (далі йдуть зона Перськ. затоки й Австралія). Особливо різко зросла залежн-ть від імпорту енергії країн, що швидко розв-ся, — Китаю, Індії та ін. Зокрема, Азія вже сьогодні 60% своїх потреб у нафті забезпеч. за рахунок імпорту, а до 2020 р. імпорт має покривати до 80% попиту. Існує пробл. енергетичних злиднів: найбідн. верстви нас-ня в багатьох країнах не мають доступу до еко-но чистої і ек. прийнятної енергії, у тому числі і до електрики. Якщо існуючі тенд.збереж-ся, в 2030 р. електрикою не зможуть корист-ся 1,4 млн людей, на 200 млн менше, ніж сьогодні.

113. Екологічна складова в контексті міжнародної безпеки.

МЕБ передбачає такий стан міжн. відносин, при якому забезп-ся збереження, рац. викор-ня, відтвор-я та підвищ. якості н/с, та при якому нац. діяльн. окр-х Д виключає нанесення еко-ї шкоди ін. країнам та всьому св-у співтовариству. Особливої актуальності МЕБ набуває в умовах глобал-ї. Основні критерії еко Б: - Біологічні – Еко-ні - Ландшафтні і географічні –Ресурсні - Політико-інформаційні - Моральні й правові - Індивідуальні – Генетичні – Соціальні –Психологічні – Ек-ні – Технічні. Завд. для забезб. МЕБ: 1) перспективи та виклики розв. традиційної та альтерн. енергетики; 2) розробка та запров-я с-м спостережень та моніторингу на глоб. рівні; 3) аналіз глоб. змін у біорізноманітті; 4) розробка теоретико-методол. засад дослідж-я еко. змін на основі синергет-го поєдн-я досягнень у різн. галузях знань; 5) роб. з обрунт-ня, розв. та підтримки міжн. зусиль.

114. НТП та його екологічні наслідки.

НТП являє собою процес глибоких якісних змін, які зачіпають різні сторони життя с-ва. Зараз виділяють 4 головні чинники, що визнач основні хар-ні особл-сті впливу НТР на н/с: *

зб-ня нас-ня земної кулі (характерний дуже нерівном розподіл людей по окр-х регіонах їх прожив-я: концентрація у вел. містах з розвинут. індустр. Продуктивні сили зрост. значними темпами зб-чи усі види впливу цього чинника на довкілля (різке скор. лісів, пасовищ, джерел прісної води тощо)) * скороч. прир. мін. і паливних рес., * бурхливе зрост. пром. в-ва (велико-масшт. виробнича діяльн. призводить до спож. величезної к-ті кисню та значним викидам в атмосферу вуглекисл. газу) * глоб. забруднення н/с (ств-ся викидами промисл. п-в, побутовими й госп. відходами, неправильним застос. отрутохімікатів та добривами, а також підвищ. рівня шуму від роб. трансп. зас. і пром. п-в).

115. Міжнародні зусилля країн у підтримці клімату та збереженні екосистеми.

Осн. принц. міжн. еко співпраці були узаг-ні в Декл. Стокгольмської конф. ООН (1972). В суч. розумінні вони викладені в Декл. конф. ООН в Ріо-де-Жанейро (1992): - люди мають право на здорове і плодотворне життя в гармонії з прир.; - розв-к для благополуччя тепер-го покоління не повинен здійсн-сь на шкоду інт-в розв-у наст. поколінь та на шкоду довк-ю; - Д мають суверенне право розробл-ти свої власні рес, але без шкоди довк. за межами їх корд. та ін. Форми міжн. співпраці: 1. Парламентське співробіт-во, яке орієнт-я на координацію законод. діяльн., забезпечує виріш-я міжн. еко проблем. 2. Взаємодія викон-х структур окрем. Д, які орієнтуються на розробку та реалізацію еко програм під егідою ООН. 3. Співроб-во конвенційного типу (єдиний підхід до виріш-я конкретних еко проблем окр-х терит і об’є-в). 4. НТ співроб-во (обмін наук-ю інф-ю, спільне викон. природоох-х розробок і проектів). Двостор. і багатостор. угоди і міжн. конвенції викор-ся з метою коорд-ї природоох-х заходів різних країн. Приклад: Кіо́тський протоко́л — міжн. угода, що зобов'язує розв-і країни та країни з перех. ек. скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008–2012 до рівня 1990, це додатковий докум. до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату (1992 р Ріо-де-Жанейро). Організації: ЮНЕП, ЮНЕСКО, ФАО, ВООЗ, ВМО (Всесв-я метеором. орг-я), МАГАТЕ.

116. Концепція стійкого розвитку як універсальний механізм досягнення ек-еко Б.

КСР ґрунтується на 5 принципах: 1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготр. хар-у, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрач-чи при цьому можл-ті майб. покол-м задовол-ти свої потреби. 2. Обмеж-я, які існ. в галузі експлуат. прир. рес., відносні. Вони пов'-і з суч. р-нем техніки і соц. орг-ї, а також із здатністю біосфери до самовідновлення. 3. Необх. задовол-ти елементарні потреби всіх людей і всім надати можл-ть реаліз-ти свої надії на благополуч життя. 4. Необх. налагодити стан життя тих, хто корист-ся надмірними засобами (гр. і матеріал), з еко. можл-ми планети, зокрема відн-о викор-я енергії. 5. Розміри і темпи росту нас-я повинні бути погоджені з вир-чим потенц-м глоб-ї екос-ми Землі, що змінюється. Приклади впровадження: • Буд-во доріг, будівель має супроводжуватися відп-м зрост-м зел. насаджень — щоб не погірш. стан довкілля. • Зрост-я в-ва зерна не повинно супроводжуватися виснаж-м чи ін. погірш-м я-ті ґрунту. • У приватному сенсі — з/п повинна компенс витр-и на відновл-ня здор., погіршене через виконувану роботу.

117. Підходи до охорони н/с в контексті забезпечення міжнародної екологічної безпеки

Організаційно-превент-й - комплекс юр. значимих дій, які спрямовані на виявлення еко небезпечних об’-в, зон, терит. і видів діяльн., впровадж-я і застос-я важелів щодо попередження виникнення еко неБ. Регулятивно- стимулюючий – с-ма юр норм і правил, спрям. на регул-я відн., забезп-я дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та ін. вимог у гал. еко Б. Розпорядчо-виконавчий – цілеспрям. діяльн. спеціально уповноваж. органів щодо реал-ї заходів та ф-й в сфері забезпеч. еко Б. Забезпечувальний – с-ма юр. значимих дій, спрямов на попередження еко правопор., захист права людини на еко Б і пов’язаних з ним ін. еко прав та застос-я до осіб зас-в держ-прав-го примусу у разі поруш. ними вимог і норм еко Б.

118. Міжнародні організації, що провадять діяльність з охорони навколишнього середовища.

Важл. знач. в галузі ох-ни н/с мають спеціалізовані автономні установи ООН. Найголовніші з них: - ЮНЕП (United Nations Environmental Program — програма ООН по н/с). 1973 р., координ всі види діяльн. в галузі захисту н/с, розробляє програми подальш. спільн. дій у цій галузі. - ЮНЕСКО (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization – орг-я ООН з пит. освіти, науки і культ.). 1946 р. з ціллю сприяння миру і міжн. Б, співпр-і між Д в сфері освіти, науки і культ. У рамках ЮНЕСКО розроблені і успішно здійсн-ся ціла низка важл. наукових природоох-х програм. - ВООЗ (Всесвітня орг-я ох здор-я), 1946 р. Завдання – ох. здор’-я народів світу, що передбачає вжиття заходів щодо оздоровл. і підтримання належної я-ті оточуючого людину сер-ща. - МАГАТЕ (Міжн. агентство з атомної енергії), 1957 р.: сприяння запобіг-ню несприятливих наслідків мирного викор-я атомної енергії, забезпечуючи підтрим-я здор-'я і благополуччя людей. - МСОП (International Union for the Conservation of Nature – Міжн союз по ох-ні прир), 1948 р. у Фонтенбло (Франція) за ініціативою ЮНЕСКО.

119. Конвенції з урегулювання проблем сфери екологічної безпеки.

К онв. із запобігання забруд-я моря скиданнями відходів та ін. матеріалів (Лондонська конв) 1972 р. Б ернська Конв. про ох. дикої флори та фауни і прир. середов. існ. в Європі 1979, набула чинності 1982. К онв. про транскордонне забруд-я повітря на великі відстані 1979 - міжн.-прав. док-т, розроблений під егідою Євро-ої ек. комісії ООН (ЄЕК ООН), 1979, Женева (Швейц). Мета: співроб-во Д у б-бі з перенес-м речовин, що забруд-ть повітря, на великі відстані. Р а́мкова К-я ООН про змі́ну клімату — є стрижнем зусиль св. спільноти з відверн-я глоб. потепління. 1992р Світов самміт в Ріо-де-Жанейро, введена в дію 1998 р. Мета: стабілізація концентрації парникових газів в атмосф. на рівні, що запобіг. небезпеч. антропогенному втручанню в клімат-у с-му. Р амсальська Конв. – 1й глоб. МД цілком присвячений одному типу екос-м, водно-болотним угіддям. Учасники 165 країн. В іденська Конв. про ох-у озонового шару і М онреальський протокол: захист озон-го шару за доп. вилуч-я з в-ва деяких хім. речовин, що руйн-ть озон-ий шар.

120. Участь України в механізмах Кіотського протоколу.

Кіот-й протокол – міжн. угода про обмеж-я викидів в атмосф. парникових газів. Гол-а мета: стабілізувати рівень концент-ї парникових газів в атмосф. на рівні, який не допускав би неБ антропогенного впливу на клім-ну с-му планети. Зобов'-є розв-і Д та Д з перех. ек. скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008–2012 до рівня 1990. У. ратифікувала КП 4.02.2004. В У впровадження механізмів КП є метою Нац. агентства еко інв-й У. Проте діяльн. уряду є однобічною, оскільки сконцентр-а навколо 2 пріоритетів: проекти спіл-го впровадження та торг-ля квотами. У. у рамках КП має можливість залучати іноз. інв-ї для модернізації в-ва, а відтак, зм-чи викиди, мінім-ти витрати енергоресурсів, зниз.собів-ть продукції та підвищ. її к/с. Майже всі провідні св-і Д або почали роботу над виробленням стратегій низьковуглецевого розв-у своїх ек., або вже мають такий док-т. В У про це не йдеться. Для країни з експортно-орієнт. ек. така недбалість неприпустима. 2012 у Катарі (Доха) пройш. кліматична конф. щодо подовження терміну дії КП до 2020р. Зауваження Ук, Рос та Білор викликала поправка щодо обмеж. накопичення квот на викиди СО2 шляхом збалансув. цих показн-в у перший і другий пер. дії проток. Моск, Яп, Н Зел та Кан відмов-я підтр-ти Кіото-2.

1. Сутність категорії «безпека» та її класифікація.

2. Генезис та еволюція системи міжнародної безпеки, її сучасні рівні.

3. Структура сучасної системи міжнародної безпеки та її принципи.

4. Національна безпека та система національно-державних інтересів.

5. Поняття «небезпека» та її типологія.

6. Основні функції системи безпеки держави.

7. Підходи до визначення сукупної сили держави.

8. Значення статусу держави за фактором «економіка» в інтегральній оцінці сили держави.

9. Система міжнародної безпеки: структура, принципи, сучасні характеристики.

10. Регіональні та глобальні загрози міжнародній безпеці.

11. Проблеми безпеки на Близькому та Середньому Сході.

12. Формування регіональної безпеки на євразійському пострадянському просторі.

13. Проблеми безпеки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

14. Особливості системи регіональної безпеки в Європі.

15. Геополітичні загрози сучасної міжнародної системи безпеки.

16. Операційні моделі міжнародної безпеки.

17. Система колективної безпеки країн.

18. Переваги та вади режиму колективної безпеки в умовах глобалізації.

19. Механізм гарантування національної безпеки позаблокових країн.

20. Механізм гарантування національної безпеки позаблокових країн.

21. Вплив глобалізації на систему міжнародної безпеки.

22. Сутність поняття «міжнародний конфлікт», його класифікація.

23. Фази розвитку міжнародного конфлікту.

24. Роль НАТО у формуванні сучасної системи міжнародної безпеки.

25. Участь Європейського союзу у формуванні та трансформації систем міжнародної безпеки.

26. Сучасна роль ОБСЄ у становленні і розвитку системи міжнародної безпеки.

27. Засоби та інструменти міжнародного впливу на недопущення військових конфліктів.

28. Феномен міжнародного збройного втручання як центральної проблеми формування нової системи міжнародної безпеки.

29. Комплекс реального і потенційного розповсюдження зброї масового знищення.

30. Глобальний характер загрози міжнародного тероризму.

31. Внутрішні збройні конфлікти та миротворча діяльність.

32. Сутність поняття «національна економічна безпека».

33. Сутність і характеристика класифікації загроз економічній безпеці суб’єктів господарювання.

34. Особливості взаємозв’язку та взаємодії рівнів національної економічної безпеки.

35. Критерії та індикатори національної економічної безпеки.

36. Характеристика індикаторів і критеріїв оцінки макроекономічної безпеки України.

37. Загальна характеристика підсистем економічної безпеки України.

38. Передумови та фактори формування економічної безпеки вітчизняних суб’єктів господарювання.

39. Сучасні загрози економічній безпеці країн Європейського Союзу.

40. Основні фактори формування економічної безпеки на пострадянському просторі.

41. Національний економічний інтерес в глобальному вимірі.

42. Особливості реалізації національних економічних інтересів України в екзогенній сфері.

43. Реалізація національних інтересів країн у зовнішньоекономічній сфері.

44. Сучасний інструментарій забезпечення економічної безпеки країн.

45. Місце людського капіталу у формуванні національної економічної безпеки.

46. Характер впливу дезінтеграційних процесів на міжнародні конфлікти.

47. Сучасна роль ООН у збереженні миру і реалізації миротворчих операцій.

48. Види миротворчих операцій ООН.

49. Ключові причини міжнародних гуманітарних операцій.

50. Міжнародний тероризм як форма асиметричної війни.

51. Характеристика участі НАТО та Європейського союзу у боротьбі з міжнародним тероризмом.

52. Участь України в боротьбі з міжнародним тероризмом.

53. Сутність поняття «міжнародна інформаційна безпека» та ключові моделі її забезпечення.

54. Ідентифікація загроз міжнародній інформаційній безпеці та сфери їх прояву.

55. Підходи розвинутих країн та країн, що розвиваються, до проблем міжнародної інформаційної безпеки.

56. Ключові напрями дій світової спільноти із забезпечення міжнародної інформаційної безпеки.

57. Особливості європейської регіональної системи захисту інтелектуальної власності.

58. Характеристика американської та японської систем захисту інтелектуальної власності.

59. Масштаби і характеристика сучасного інформаційного розриву країн світового співтовариства.

60. Інформаційні війни та технології їх реалізації.

61. Діяльність ООН у сфері забезпечення міжнародної інформаційної безпеки.

62. Сучасна інформаційна політика України: міжнародна стратегія та національна специфіка.

63. Ключові підходи до визначення сутності фінансової безпеки та характеристика факторів, які її визначають.

64. Підсистеми фінансової безпеки та їх взаємозв’язок.

65. Система показників оцінки рівня фінансової безпеки: підходи МВФ та вітчизняна практика.

66. Сутність та характеристика офшорних зон, їх вплив на міжнародну фінансову безпеку.

67. Типізація офшорних зон та механізми їх використання.

68. Вплив глобальної фінансової кризи на різні країни та регіони.

69. Характеристика заходів виходу з країн з глобальної фінансової кризи.

70. Глобальні фінансові дисбаланси: сутність та масштаби.

71. Напрямки вдосконалення діяльності інститутів глобального фінансового менеджменту.

72. Головні підходи до визначення сутності операцій з відмивання «брудних грошей» та канали відмивання.

73. Характеристика способів одержання злочинних грошей та організовані структури, що забезпечують їх відмивання.

74. Стадії процесу відмивання «брудних грошей», характеристика механізмів відмивання на стадії розміщення.

75. Механізми відмивання «брудних грошей» на стадіях маскування та інтеграції.

76. Джерела інформації та основні заходи з розпізнавання операцій, пов’язаних з відмиванням «брудних грошей».

77. Функціональні компетенції міжнародних організацій у сфері боротьби з відмиванням «брудних» грошей.

78. Характеристика законодавства України у сфері боротьби з відмиванням «брудних грошей».

79. Характеристика рекомендацій ФАТФ у сфері протидії відмиванню «брудних грошей».

80. Асиметричність виробництва та споживання продуктів харчування у сучасному світі.

81. Сутність продовольчої безпеки, умови та заходи її досягнення.

82. Ключові критерії визначення рівня продовольчої безпеки країн.

83. Характеристика структури споживання продуктів харчування у країнах з різним рівнем соціально-економічного розвитку.

84. Сучасна система забезпечення продовольчої безпеки у провідних країнах світу.

85. Роль ГМО у забезпеченні глобальної продовольчої безпеки.

86. Світовий досвід регулювання безпечності продуктів харчування та розв’язання глобальної продовольчої безпеки.

87. Головні напрямки реформування агропромислового сектору України в контексті забезпечення національної продовольчої безпеки.

88. Поняття та специфіка тіньової економіки.

89. Сутність економічної злочинності та її види.

90. Законодавчі та економічні засоби легалізації тіньового бізнесу.

91. Тіньова економіка як суспільне явище: позитивні та негативні прояви.

92. Неформальна економіка, її сутність та види.

Дата добавления: 2015-11-14