Предмет Стародавнього Сходу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОВНА НАЗВА НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

НАЗВА ФАКУЛЬТЕТУ

НАЗВА КАФЕДРИ

РЕФЕРАТ

на тему:

Тема реферату

Студента групи

П.І.Б. студента

Викладач

П.І.Б. викладача

Місто Рік.

Зміст

1. Предмет Стародавнього Сходу

2. Історія Стародавнього Сходу

3. Наукові уявлення Стародавнього Єгипту

4. Наукові уявлення Месопотамії

5. Наукові уявлення Стародавньої Індії

6. Наукові уявлення Стародавнього Китаю

7. Висновки

8. Список використаної літератури

Предмет Стародавнього Сходу

Термін " Стародавній Схід " запровадили ще античні автори, Стародавнього Сходу які називали так країни, розташовані на схід від греко римського світу. Стародавній Схід виходить за географічні рамки Сходу (Стародавній Єгипет лежить у Північно-Східній Африці), до того ж між старосхідним та античним світами не існувало чітких, сталих кордонів, їхні території частково збігалися. Однак цей недосконалий термін прижився в історичній науці. Історія Стародавнього Сходу вивчає історію Стародавнього Єгипту, Східного Середземномор'я, Месопотамії, Малої Азії, Закавказзя, Стародавньої Індії, Китаю. Це поняття є відносним і застосовується виключно для класифікації подібних давніх цивілізацій.

Хронологічні рамки Стародавнього Сходу охоплюють кілька тисячолітній відтинок часу — від кінця IV тис. до н. е., коли виникли перші старосхідні держави, до середини І тис. н. е., коли останні з них, як вважають орієнтологи, вступили у середньовічну фазу свого історичного розвитку. При цьому слід зазначити, що хронологічний рубіж між стародавністю та середньовіччям на Сході більш умовний, аніж реальний.

Велика географічна зона, умовно звана Стародавнім Сходом, простягається з заходу на схід від сучасного Тунісу, де розташовувався Карфаген, до сучасних Китаю, Японії та Індонезії, а з півдня на північ - від сучасної Ефіопії до Кавказьких гір і південних берегів Аральського моря. Тут в давнину існували численні держави, що відіграли важливу роль в історії Сходу.

Сприятливі природні умови субтропічної зони Близького Сходу зумовили формування саме в долинах річок Євфрату, Тигру та Нілу ранніх цивілізацій та їх перших держав. Згодом вони виникли у долинах річок Інду і Гангу в Індії, Хуанхе та Янцзи в Китаї.

В землеробських народів формування цивілізованого суспільства відбувалося швидше, ніж в інших регіонах Землі. Ця обставина позначилась на особливостях розвитку суспільного та духовного життя країн Стародавнього Сходу. Перехід народів Стародавнього Сходу до штучного зрошення, винайдення плуга, застосування колеса сприяли піднесенню сільського господарства. Все це сприяло вдосконаленню знарядь праці, розвитку різноманітних промислів.Утворюється держава, головною функцією якої стає охорона власності — розробка, прийняття та практичне запровадження відповідного законодавства.На ґрунті старовинних усних переказів формувалася міфологія народів Стародавнього Сходу як спроба пояснити походження й історію, світобудову загалом. Міфологічні уявлення тісно перепліталися з релігійними віруваннями.

Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі та державності зумовили виникнення у країнах Стародавнього Сходу наукових знань. Тут була створена писемність, розвивалися фундаментальні та прикладні наукові знання з астрономії, медицини, математики, фізики, хімії, історії, географії, правознавства. Прогрес духовного життя стимулював розвиток художньої творчості — виникала література, зріс рівень музичного й образотворчого мистецтва.

Історія Стародавнього Сходу

Історія Стародавнього Сходу вивчає історію Стародавнього Єгипту, Східного Середземномор'я, Месопотамії, Малої Азії, Закавказзя, Стародавньої Індії, Китаю. Період вивчення приблизно 3200 р. до н. е. до 4ст. до н. е. Деякі дослідники також відносять до Стародавнього Сходу доколумбові цивілізації Південної Америки, оскільки вбачають їхню подібність з раніше перерахованими стародавніми державами Аравії, Африки та Азії.

· Стародавній Єгипет

Культура Стародавнього Єгипту ніколи не забувалася людством. Давньоєгипетські храми і піраміди, складені з гігантських кам'яних блоків, продовжують височіти і зараз. Збереглися численні написи на стінах храмів, пам'ятних обелісках, статуях, в жаркому сухому кліматі не загинув навіть папірус. Проте уявлення про єгипетську історію довгий час залишалися вельми схематичними. Вченим ніяк не вдавалося прочитати єгипетську писемність — ієрогліфи. Її секрет було втрачено ще в старовину. Давньогрецькі вчені намагалися пояснити значення ієрогліфів, вважаючи їх малюнковим письмом. Подібні спроби залишалися марними аж до XIX ст. Під час єгипетського походу Наполеона було знайдено і вивезено в Європу так званий «Розеттський камінь» (місце знахідки — містечко Розетта). На цьому камені однаковий текст вибито тричі: давніми ієрогліфічними письменами, потім їх пізнішим, спрощеним варіантом і добре відомою давньогрецькою мовою. Цей напис став основою для розшифрування.

· Месопотамія

Месопотамією (українською — Межиріччя або Дворіччя) називають область між ріками Тигром і Євфратом. Ця територія зараз переважно належить Іраку. Стародавня Месопотамія — історична область, де, згідно з сучасними уявленнями, раніше від усіх на планеті складається державність.Дуже довго ця цивілізація залишалася практично невідомою науці. Основним джерелом знань була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавилонської вежі, про правителя Навуходоносора і полонення євреїв, про халдеїв — мешканців Вавилона, про столицю Асирії — Ніневію — «велику блудницю», про чаші гніву, яку сім ангелів вилили на приєвфратські землі. Опис цих місць зустрічається і у давньогрецького історика Геродота. Такі свідчення довго викликали сумніви, тому що було незрозуміло, куди могла зникнути велика цивілізація. У XIX столітті відбулися грандіозні археологічні відкриття в долинахТигру і Євфрату. Були розкопані головні міста Месопотамії, розшифрована писемність, що дозволило досить детально реконструювати минуле Дворіччя.

· Стародавня Індія

Одним з перших осередків людської цивілізації, нарівні з Єгиптом і Месопотамією, була і Стародавня Індія. Півострів Індостан — це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами Індійського океану, Аравійського моря і Бенгальської затоки. Попри ці природні перешкоди, вже в старовину він був одним з найзаселеніших регіонів планети.

Центрами цивілізацій, ставали басейни рік (Інд, Ганг і особливо притоки Інду — П'ятиріччя, або Пенджаб), де місцеві мешканці раніше почали займатисяземлеробством. Саме в Індії вперше стали вирощувати бавовну, рис, цукрову тростину (саме слово «цукор» походить від санскритського «сакхарі» — тростинний цукор), були приручені зебу (горбатий бик), слони.

· Стародавній Китай

З більшою підставою, ніж про будь-яку культуру, можна говорити про культурну єдність, своєрідність і замкненість культури, яка сформувалася вСтародавньому Китаї і майже без змін проіснувала аж до XVII ст. н. е. Основні періоди (епохи) в історії Стародавнього Китаю традиційно носять назви династій і царств:

· Шан (або Інь) — XVI — XI ст. до н. е.

· Чжоу і Чжанго — XI — III ст. до н. е.

· Цінь — 221 — 207 рр. до н. е.

· Хань — 206 — 220 рр. до н. е.

Наукові уявлення Стародавнього Єгипту

Древні єгиптяни створили високу по своєму рівні, складну по своїй структурі, багату за змістом культуру, що зробила величезний вплив на культурний розвиток не тільки багатьох народів Близького Сходу, але й стародавніх греків. Багато культурних цінностей, створені єгиптянами, увійшли в скарбницю світової культури й у цей час стали надбанням усього людства. Крім художньої літератури, до нас дійшло немало творів наукового характеру. Єгипет створив перші початки наукових дослідів. Єгиптяни не були творцями будь-яких наукових теорій, але практично розв’язали багато наукових проблем.

Особливо розвинута в Єгипті була математика. Але числова система була в єгипетських математиків досить громіздкою. Жодних спроб надати цифрам позиційного значення не робилося. Рисочка завжди позначає одиницю, дужка – десяток, хвиляста мотузка – сотню, квітка лотоса – тисячу.

Не дивлячись на усі ці труднощі і вади, єгипетські писарі ухитрялись вирішувати складні задачі. У геометрії вже визначалася площа квадрата, трикутника, трапеції, кола, зрізаної піраміди і відношення довжини кола до його діаметру (останнє з помилкою всього на дві сотих).

З практичних причин, для вимірювання кількості збіжжя, навчилися обраховувати об’єм кулі та еліпсоїда. Про те, як єгипетські архітектори вправно оперували математичними правилами свідчать піраміди.

Найповніша збірка єгипетських математичних правил – це так званий папірус Рінд – підручник, в якому наведено багато практичних прикладів і трохи теорії. Цікавим є і його заголовок: "Приписи, як дійти до знання усіх темних речей, усіх таємниць, що містяться у предметах".

Єгиптяни знали найважливіші закони механіки, завдяки яким вміли пересувати з місця на місце, а також підносити у гору великі маси, наприклад, колосальні моноліти. Щодо пірамід – треба ще відзначити, що вони надзвичайно точно зорієнтовані до сторін світу. Такої точності досягають лише високоточні сучасні інструменти.

Єгипетська астрономія також досягла великих успіхів. Єгиптяни докладно знали рухи Сонця і Місяця, ділили небо на частини і дали назви головним зіркам. Спостерігали час появи Сиріуса на небі, який попереджував про розлив Нілу, хоча цей збіг був випадковістю. Єгиптяни жили за сонячним календарем. Рік ділився на дванадцять місяців по тридцять днів в кожному, а місяць на три декади. Зайві п’ять днів вважалися святковими і не включались ні в один з місяців.

До нас дійшли і медицинські єгипетські папіруси. Багато в їхніх рецептах здається сучасному читачу наївним. Вживаються такі ліки, як товчене копито віслюка або "молоко жінки, яка народила хлопчика" для охорони від лихих впливів використовували також амулети. Однак ряд спостережень виявили точно благотворну (або шкідливу) дію тих чи інших трав. Вже були уявлення про закони кровообігу і їхня наука про "соки" – це найдавніша фізіологія. Що стосується хірургії, то особливо славились єгипетські окулісти, яких навіть запрошували у VI столтті до н. р. До двору персидських царів.

У Єгипті, також, були і зачатки географічної науки, до того ж спостерігається тенденція до відомої систематики. Один напис у святині в Карнаку подає імена 359 народів Півночі і 269 народів Півдня. Землю уявляли собі у вигляді прямокутника з припіднятими краями (горами) і омиваного з усіх сторін океаном ("Великим кругом"). Передньою стороною вважався Південь, звідки тече Ніл, задньою стороною – Північ (острови Середземного та Егейського морів), правою стороною – Захід (де вважалось помешкання душ померлих), а лівою стороною – Схід ("Країна бога", тобто Ра). Все це свідчить про тісний зв’язок зачатків наукових знань з міфологічним сприйняттям світу, яке єгипетські мислителі не могли подолати.

Народи, по уяві стародавніх єгиптян, ділилися по кольору шкіри та мові, а також на мешканців долини Нілу, життя яких залежить від благодійної річки, та усіх інших, які використовують падаючу з небес воду (атмосферні опади).

Збереглись географічні карти Стародавнього Єгипту (наприклад, детальна карта району золотих родовищ в Аравійській пустелі). До нас дійшов найстародавніший в світі літопис, охоплюючий понад п’яти століть. Однак широких історичних висновків не робилося, і переміни в житті держави пояснювались волею богів та моральними якостями людей.

Менше в Єгипті процвітали гуманітарні науки. Історія обмежувалася звичайним літописанням. Так, наприклад, славний "камінь з Палермо", що походить з якоїсь гробниці, подає роки володіння найдавніших династій без будь-якого прагматичного зв’язку. Стиль дуже сухий, речення короткі. Живішими були описи військових походів та боїв, як, наприклад, опис експедиції генерала Тоті до Сирії за Тутмоса ІІІ.

Наукові уявлення Месопотамії

Загалом наука у Межиріччі була сповнена духовності, проте не була дуже релігійною, як, наприклад, в Індії та Єгипті. Пантеон богів був великим, і абсолютної влади жоден з них не мав – їх сила була в єдності. Небесні збори обирали головного бога і ухвалювали усі важливі рішення. Коли між богами виникали протиріччя внаслідок нестабільності космосу, земні люди були в небезпеці – вважали жителі Межиріччя. Наука Месопотамії багато в чому мала описовий характер. Маючи писемність, шумери переписували те, що бачили навколо себе і систематизували його. До нашого часу дійшли їх глиняні таблиці – своєрідні довідники з ботаніки, зоології та мінералогії. Медициною, як і астрономією, займались жерці. В цілому, наука Месопотамії у період Шумерського царства була дуже розвиненою, тому аккадці з утвердженням своєї держави на цій території намагались зберегти шумерську мову. Складались шумеро-аккадські словники і описувалась граматика цих мов. Пізніше цим займались і амореї. Науковець Межиріччя мав вміти перекладати тексти з шумерського на аккадський і навпаки, усно та письмово, відмінювати шумерські слова, вміти правильно їх вимовляти, знати терміни письма і граматики, володіти каліграфією і тайнописом, спеціальною мовою жерців та представників інших професій. Закон у шумерському суспільстві був найвищою цінністю, тому дуже розвиненою була юридична справа. Порушення закону каралось, до того ж значення мав період доби, в який було здійснено злочин. За один і той самий злочин, здійснений вдень, можна було заплатити штраф, а вночі – поплатитись життям. Розвиненим було і будівництво: як не згадати вавилонські зіккурати, які росли в небо. Такі семи- або триярусні храми мали слугувати для зв’язку людини і богів – до того, як спуститись на рівнину Межиріччя, народ звик молитись у горах. Споруджувались мости і акведуки, зводились укріплення, мостились дороги. З’явились мавзолеї – тип споруди для вшанування померлого, зобов’язаний своєю назвою месопотамському царю Мавзолу. Особливо розвинутою наукою у Межиріччя була астрономія: рух зірок, планет і Місяця шумери записували на тисячах глиняних табличок. Вчені Месопотамії вміли вираховувати довжину світлового дня впродовж року, сонячні та місячні затемнення. Видатний вчений Месопотамії Гіппарх доволі точно визначав період прецесії земної осі – те, що тепер називають Платонівським роком. У записах астрономів того часу знайшли опис моделі Всесвіту, в якій Земля обертається навколо сонця. Вже тоді були визначені основні періоди часу, якими користуються дотепер: сонячний рік, лунний місяць, семиденний тиждень. Кожен день носив ім’я одного з божеств того часу. Ці назви успадкувала Греція, а потім Римська Імперія і власне Європа. Шумери використовували 60-річну систему числення, тому успадковані від них поняття години і хвилини ми ділимо на 60. Користувались на території Месопотамії місячним календарем з 12 місяців по 29 або 30 днів кожен, при цьому високосний місяць міг додатись будь-коли за указом правителя. Пізніше місячний календар намагались пов’язати із сонячним роком. З 4 століття до нашої ери жителі Вавілону стали використовувати 19-річний календар, який згодом поширився і в сусідніх царствах. Люди того часу не рахували роки в тому розумінні, як це робиться тепер. Орієнтирами в часі служили видатні події, «через рік після …» або «на другий рік правління …». Важко сказати, як сприймали час жителі Межиріччя, але минуле вони називали um pani («дні лиця»), а майбутнє – ahratu («те, що позаду»): так, ніби йшли спиною вперед.

Астрономією в той період цивілізації займались жерці, і вона включала в себе астрологію. Остання була дуже розвинена і стала частиною наукової роботи того часу. Проте у 8 та 7 століттях до нашої ери вавилонські астрономи стали використовувати інший науковий підхід, емпіричний. Він використовує для отримання даних спостереження та експеримент, тобто спирається на те, що належить матеріальній сфері. Ця подія вважається першою науковою революцією. Пізніше у Греції і Римі астрономів Межиріччя називали халдеями, або священниками-книжниками, які спеціалізувались на астрології та інших формах передбачення. Очевидно, люди звернулись до інших методів наукового пізнання, ніж вони колись використовували, і привела до інших результатів.

Наукові уявлення Стародавньої Індії

Науки, починаючи з ведичної доби, досягають в Індії великих успіхів. Високий розвиток отримали математика, астрономія, логіка, медицина і інші науки. Вже в глибокій давнині в індійців відбувається процес виникнення і офармлення наукових знань, систематизації спостережень явищ природи, що веде до появи перших знань в галузі астрономії, медицини, математики.

Неоціненний вклад у науку внесли давньоіндійські математики. яким світ зобов’язаний введенням поняття "нуль" і десяткової системи написання цифр.

У сфері астрономії індійці накопичили значний обсяг знань. Спостереження за Сонцем, рухом і фазамн Місяця, зірковим небом дозволили у ведичну добу встановити фази Місяця, місячний зодіак, розробити календар. За цим календарем рік поділявся на 12 місяців по 30 днів. Невідповідність між астрономічним i календарним роком виправлялась при допомозі додаткового, тринадцятого місяця. Астрономічні трактати VІ ст. вказують на досягнення нового, значно ви-щого рівня астрономічних знань. Автори цих трактатів встановили, що Земля обертається навколо своєї вiсcі, а Місяць позичає свій світ у Сонця.

Зародкові форми медицини у давніх індійців тісно перепліталися з релігійно-магічними уявленнями. Тому найперші повідомлення про медичні знання зустрічаються в релегійних гімнах Рігведи та Атхарваведи. З часом давній знахар перетворюється в лікаря-цілителя. У ведичну добу лікарі мали деякі анатомічні знання, використовуючи анатомічні терміни; зробили первісну сиетематизацію медичних спостережень про що вказують назви різних хвороб. Для виготовлення ліків частіше всього, використовувалися цілющі трави. Накопичення медичних знань привело до появи на порозі нової ери перших медичних трактатів. Придворним лікарем був Caмхіта Чарака, автор медичного трактату I ст., медичні трактати Сушрута датують V ст. Довнъоіндійська медицина мала багато точок зіткнення з давньогрецькою медици­ною, що пов’язано з доволі значною взаємодією Індії і Греції, яка особливо посилилася після походу еллінів на чолі з Александром Македонським на Схід. Показово, що в Яджурведі збереглося вчення про чотири основні соки організму, що cпівпадає з аналогічним вченням Гіппократа - батька грецької медицини. Приписи лікарської професійної етики у трактаті Чаракі також дуже близькі до таких же висловлювань Гіппократа. Особливо високого розвитку досягла в Індії граматика, яку дані індійці розглядали як першу з наук. Давній і швидкий розвиток граматики був пов’язаний з тим, що мова, на якій були написані Веди священні книги індійців - вже на початку І тис. до Р.Х. почала від-різнятися від розмовної. Тому у давнині почало розвиватися граматичне тлумачення тексту. Про давній високий рівень граматики свідчить та обставина, що краща граматика давньоіндійської літературиої мови - санскріту - була створена вже у V ст. до Р.Х. давньоіндійським вченим Паніні. В йoro творі граматичні правила формулюються з гра-ничною стислістю у вигляді алгебраічних формул.

Наукові вчення Стародавнього Китаю

Чотири великі винаходи стародавнього Китаю — так в однойменній книзі знаменитий дослідник китайської культури Джозеф Нідем охрестив винайдені в Середні віки папір, друкарство, порох і компас. Саме ці відкриття сприяли тому, що багато напрямків культури і мистецтв, раніше доступні лише багатіям, стали надбанням широких мас. Винаходи стародавнього Китаю зробили можливими й далекі подорожі, що сприяло відкриттю нових земель.

Винахід стародавнього Китаю № 1 — папір

Першим великим винаходом стародавнього Китаю вважається папір. Згідно з китайськими літописами династії Східна Хань, папір винайшов двірський євнух династії Хань — Цай Лун у 105 році н.е.

У глибоку давнину в Китаї до появи паперу для записів використовували скручені в згортки смужки з бамбука, сувої з шовку, дерев’яні та глиняні таблички і т.д. Найбільш же древні китайські тексти або «цзягувень» були виявлені на черепашачих панцирах, які датуються 2-м тисячоліттям до н. е. (династія Шан).

У ІІІ столітті папір уже широко застосовували для записів замість більш дорогих традиційних матеріалів. Розроблена Цай Лунем технологія виробництва паперу полягала в наступному: кипляча суміш із пеньки, кори тутового дерева, старих риболовних сіток і тканин перетворювалася на пульпу, після чого її розтирали до пастоподібного однорідного стану і змішували з водою. У суміш занурювали сито в дерев’яній рамі з тростини, вичерпували ситом масу і струшували, щоб рідина стекла. При цьому в ситі утворювався тонкий і рівний шар волокнистої маси.

Цю масу потім перекидали на гладкі дошки. Дошки з виливками клали одна на іншу. Пов’язували стопку і накладали зверху вантаж. Потім затверділі і зміцнілі під пресом листи знімалися з дошок і сушилися. Виготовлений за такою технологією паперовий лист виходив легким, рівним, міцним, менш жовтим і більш зручним для записів.

Дата добавления: 2015-11-14