Поняття продуктивності праці та підходи до її оцінки.

Продуктивність праці – це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Існує два основних підходи до оцінки продуктивності праці:

1) Прямий підхід: він передбачає оцінку продуктивності праці на основ показника виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу одним працівником. Існують наступні методи оцінки показника виробітку:

· Метод на основі натуральних показників

де ОВП – обсяг випуску продукції підприємства, виражений в натуральному виразі, ВЧ_н-год- витрати часу на виготовлення продукції в нормо-годинах.

· Метод на основі трудових показників

де Ч_ПВП – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу

· Метод на основі вартісних показників

де ОВП – обсяг випуску продукції у вартісному виразі.

2) Непрямий підхід: він передбачає оцінку продуктивності праці на основі показника трудомісткості, що є оберненим до виробітку показником і відображає кількість часу, що втрачається на виготовлення одиниці продукції.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливає значна кількість факторів, які групуються наступним чином:

1) Матеріально-технічні:

· Удосконалення техніки і технології виробництва

· Застосування нових видів сировини та матеріалів

· Рівень фондоозброєності праці

· Ступінь використання обладнання

2) Організаційні:

· Поглиблення спеціалізації, комбінування

· Удосконалення системи управління та організації праці

· Умови доставки матеріальних ресурсів

· Режим роботи підприємства

3) Економічні:

· Удосконалення методів планування

· Діючі системи оплати праці

· Системи участі робітників у фінансових результатах діяльності підприємства

· Обсяги діяльності підприємства

· Склад та кваліфікація персоналу підприємства

· Ступінь використання робочого і календарного фонду робочого часу.

4) Соціальні:

· Створення належного морально-психологічного клімату

· Діючі системи нематеріального заохочення

· Поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу на підприємстві.

4. Методичні підходи щодо обґрунтування планової чисельності робітників на підприємстві.

Визначення планової чисельності робітників підприємства повинно здійснюватись в розрізі основних категорій персоналу, а саме: керівників, службовців та спеціалістів, робітників.

Обґрунтування чисельності керівників, спеціалістів, службовців здійснюється на основі затвердженого на підприємстві штатного розкладу, в якому встановлюється кількість робітників по кожній із зазначених груп згідно з нормативами чисельності.

Обґрунтування чисельності робітників може здійснюватись за допомогою укрупненого методу:

Де ЧПВП_{пл. –} чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді, І_ОВ та І_Ппр - індекси обсягу випуску продукції та продуктивності праці відповідно, Ч_ПВПб – чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства в базовому періоді.

Поряд з укрупненим методом, обґрунтування чисельності робітників може здійснюватись окремо по основному та допоміжному персоналу.

Для визначення чисельності основних робітників в плановому періоді застосовуються наступні методи: метод, заснований на трудомісткості виробничої програми; метод, заснований на використанні норм обслуговування; метод, заснований на використанні норм виробітки.

1. Метод, заснований на трудомісткості виробничої програми

де Ч_ОР – чисельність основних робітників в плановому періоді, ТМ_сум – сумарна трудомісткість виробничої програми, виражена в нормо-годинах, ФЧР_Д1 – дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, К_ВН – коефіцієнт виконання норм.

Дійсний фонд часу роботи одного робітника визначається на основі балансу робочого часу, який враховує явочну кількість днів виходу на роботу та фактичну тривалість робочої зміни робітника:

де ФЧР_Н1 – номінальний фонд часу роботи одного робітника, К_НЕВ- кількість цілодобових невиходів на роботу, Т_РЗ- фактична тривалість робочої зміни.

Коефіцієнт виконання норм визначається наступним чином:

Де Ч_Ф та Ч_ПЛ – відповідно фактична та планова кількість нормо-годин для виробництва продукції.

2. Метод, заснований на використанні норм обслуговування

Він передбачає застосування наступної методики:

де n – загальна кількість одиниць обладнання, яке обслуговується (од.), З_М- кількість змін роботи устаткування на добу, К_СС – коефіцієнт спискового складу, Н_О – норма обслуговування на одного робітника (од. на одного робітника).

Коефіцієнт спискового складу визначається наступним чином:

де ЯЧ_Р - явочна чисельність робітників, ССЧ- сесредньоспискова чисельність робітників.

Цей метод використовується для обґрунтування чисельності робітників, робота яких не нормується.

3. Метод, заснований на використанні норм виробітки.

Де N- запланована до випуску кількість виробів в натуральних одиницях, Н_ВИР- погодинна норма виробітку одного робітника (нат. од.).

Обґрунтування планової чисельності допоміжнихробітників здійснюється аналогічно чисельності основного персоналу, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо такі норм не встановлені, то чисельність допоміжних робітників визначається наступним чином:

Де n_ДОП – кількість робочих місць допоміжних робітників, З_М- кількість змін роботи допоміжних робітників.

---

Дата добавления: 2015-11-14