У К Р А Ї Н А 16 страница

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. На підставі зазначених вимог законодавства суд дійшов вірного висновку про визнання недійсними іпотечного договору та договору поруки, якими був забезпечений оспорюваних кредитний договір.

Виходячи з викладеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд обгрунтовано задовольнив позов.

Та обставина, що відповідач виконував узяті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором, не впливає на правильність висновків суду на тій підставі, що позивач не оспорює факту укладення договору, а відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Покликання в апеляційній скарзі на наявність судових рішень, якими з позивача стягнута заборгованість за оспорюваним кредитним договором є безпідставним, оскільки чинним законодавством не встановлено обмежень щодо визнання кредитного договору недійсним у випадку, якщо набрало законної сили рішення про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором. Крім того, встановлення недійсності правочину в даному випадку може бути підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності обману з його сторони також не заслуговують на увагу, оскільки відповідач ніяким чином не спростовує наявності у своїх діях недобросовісної підприємницької практики, яка підтверджується висновком судово-економічної експертизи про завищення здорожчання кредиту в зв'язку з застосуванням при визначенні щомісячного платежу завищеної процентної ставки, передбаченої у договорі.

Що стосується пропуску строку позовної давності, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не пропущено строки позовної давності, оскільки порушення його прав носить триваючий характер, а доводи останнього про те, що він дізнався про неправильне нарахування щомісячних платежів лише з судової практики, нічим не спростовані.

Наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача були предметом дослідження суду першої інстанції і спростовуються вищенаведеними обставинами справи та вимогами законодавства.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 562/2528/13-ц Головуючий у суді І інстанції - Мичка І.М.

Провадження № 22-ц/787/ /2013 Доповідач - Бондаренко Н.В.

30 грудня 2013 року м. Рівне

Суддя апеляційного суду Рівненської області Бондаренко Н.В., одержавши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ДельтаБанк" на заочне рішення Здолбунівського районного суду від 27 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

Заочним рішенням Здолбунівського районного суду від 27 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю.

09 грудня 2013 року ПАТ "ДельтаБанк" на вказане рішення суду подало апеляційну скаргу.

Між тим, зазначена апеляційна скарга не може бути прийнята апеляційним судом, виходячи з такого.

Відповідно до ч.2 ст. 232 ЦПК України заочне рішення суду першої інстанції може бути безпосередньо оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, тобто шляхом подання апеляційної скарги, лише позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Сведбанк" відступив а ПАТ "Дельта Банк" набув права вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами в тому числі і за кредитним договором № 1701/1207/71-082 від 03.12.2007 р. та іпотечним договором № 1701/1207/71-082-2-1 від 03.12.2007 р. укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "Сведбанк", які були визнані недійсними оскаржуваним заочним рішенням.

За таких обставин, на момент звернення позивача до суду, а саме 27.08.2013 року, всіма правами та обов'язками кредитора був наділений АТ "Дельта Банк".

Ураховуючи викладене, ПАТ "Дельта Банк", як правонаступник відповідача має ті самі процесуальні права і обов'язки, що й ПАТ "Сведбанк", тому право подання апеляційної скарги на заочне рішення в нього виникає лише у випадку відхилення судом його заяви про перегляд заочного рішення.

Проте, ухвалою Здолбунівського районного суду від 28 листопада 2013 року заяву ПАТ "Дельта Банк" про перегляд заочного рішення від 27 вересня 2013 року було залишено без розгляду.

Відповідно до ч.5 ст. 297 ЦПК України про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, залишення апеляційної скарги без руху або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу.

Таким чином, ПАТ "Дельта Банк" слід повернути апеляційну скаргу, так як її подача є передчасною.

Керуючись ст.ст. 232, 297 ЦПК України, суддя

у х в а л и в:

Повернути Публічному акціонерному товариству "ДельтаБанк" його апеляційну скаргу на заочне рішення Здолбунівського районного суду від 27 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним.

Ухвала судді апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання цією ухвалою законної сили.

Суддя апеляційного суду Бондаренко Н.В.

Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/125/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія: 27 Клочко О. В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42310160

Доповідач в апеляційній інстанції Демченко В. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоДемченка В. А.суддівБородійчука В. Г., Василенко Л. І. при секретарі

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" на заочне рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 11 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ПАТ "Сведбанк" про визнання кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки недійсними, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ПАТ "Сведбанк" про визнання кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки недійсними.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що 14.12.2007 року між ним, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945.

Відповідно до п. 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а він зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено його зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.

При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».

Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору, 14.12.2007 року між ним та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6

За цим іпотечним договором він передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1.

Також, позивач вказував, що до укладення даного кредитного договору з АКБ «ТАС-Комерцбанк» (на теперішній час - ПАТ «Сведбанк») він у період з 2005 по 2008 роки мав правовідносини з різними банківськими установами, уклав з ними багато договорів та являвся добросовісним платником за цими договорами, про що свідчать копії документів з банківськими установами - ВАТ «Кредобанк», «Індекс Банк», «УкрСиббанк» та «ТАС-Комерцбанк».

По кредитному договору від 14.12.2007 року ним також виконано зобов'язання.

Так, ним та банком в повному обсязі було виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а ним виведено предмет іпотеки, а саме, готельно - ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк», а також погашено поточну заборгованість.

Проте, через декілька місяців його викликали до керівництва Черкаського відділення АКБ «ТАС - Комерцбанк», де в усній формі йому було повідомлено, що вони не мають можливості надавати йому наступні транші грошових коштів в кредит, оскільки в договорі маються певні неточності, які унеможливлюють здійснення перерахунок коштів.

При цьому, надали йому на підпис зовсім інший кредитний договір, але також за № 2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року.

Цей договір він підписав, оскільки йому терміново потрібні були кошти, а оформлювати кредит в іншій банківській установі він не побажав, так як це потребувало б значного часу.

Згодом в подальшому, він виявив, що обидва договори мали однакові реєстраційні номери, дату їх укладення, але перший договір був укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» з ним, як з фізичною особою, а інший договір, як із приватним підприємцем.

Після того, як правонаступником став ПАТ «Сведбанк» кошти в кредит він не отримував.

В послідуючому, на його звернення до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір.

При цьому, фактично змусили його укласти ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС- Комерцбанк».

Зміни до договору з ним не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище.

Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово, 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору № 2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою), відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено, 27.07.2009 року - ним підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюватися шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця.

Крім цього, у цей же день між ним та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки, а 28.07.2009 року - він також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4.

Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для нього обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом, а 17.09.2009 року - ним підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5.

Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом.

Після того, як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору, він в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те, що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню.

Таким чином, відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення.

Також, позивач у своєму позові вказує, що вищевказане невиконання ПАТ «Сведбанк» зобов'язань за кредитним договором, призвело до того, що 22 червня 2010 року його за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, і його не було повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів.

Разом з тим, йому відомо, а саме з листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року про те, що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи».

При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, він отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання його банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи».

На цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року.

Відповідно до вказаних рішень судів, оригінали платіжних документів він не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та порушено ряд кримінальних проваджень, але у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях - не прийняті.

Оскільки кредитні договори та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства, під обманом та спрямовані на порушення його прав, як споживача, вважає, що вони є недійсними.

Крім того, вважає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки він є фізичною особою, яка придбала продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Також, продукт, що набувається, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукту передбаченого вказаним Законом та до спірних правовідносин має застосовуватися саме Закон України «Про захист прав споживачів», що відповідає положенням і Рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року.

Про порушення істотних умов правочину, а також про обставини обману, йому стало відомо із постанови Господарського суду Черкаської області від 15.08.2013 року.

Вважає, що зміст спірного кредитного договору та внесені зміни та доповнення суперечать актам цивільного законодавства та є недійсним, так як не містять в собі детальний розпис загальної вартості кредиту, що не узгоджується із положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168.

Так, відповідно до п. 3.1 Правил визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково - касове обслуговування, здійснення валютно - обмінних операцій, юридичне оформлення, тощо.

Крім того, як зазначено у п. 3.3 вищевказаних Правил, банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту.

Також, відповідно до додатку №1 до договору «Графік погашення кредиту» - не визначено, яку суму коштів він має сплачувати на погашення тіла кредиту та яку суму - на сплату процентів за користування кредитом.

Також в договорі та в додатках до нього не зазначається за яким курсом та в якій валюті він має сплачувати кредит.

А тому позивач вважає, що відповідачем допущено порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося в тому, що його не повідомлено та йому не доведено: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, необхідність здійснення оцінки майна, та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, тощо, та відповідачем допущено порушення його прав, визначених ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він не отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, яким є кредит.

Відповідачем допущено істотне порушення його прав, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання споживачу повної, своєчасної, достовірної інформації про послугу, яка є предметом договору.

За таких обставин, він не мав можливості належним чином оцінити властивості такої фінансової послуги та можливі негативні наслідки.

Також, вважає, що відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір від 14.12.2007 року, сам договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання йому кредиту в іноземній валюті та ці обставини є порушенням ч.5 ст. 203 ЦК України, а факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року, і крім того, невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, є прямим умислом, та свідчить, що договір вчинено під впливом обману.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Також, вважає, що станом на 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» за умовами кредитного договору № 2301/1207/88 - 945 не мав права надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі у відповідності до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім того, відповідач не зазначив, що він має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Також, він не є суб'єктом валютного ринку України та він не підписував договір на розміщення коштів на депозитному рахунку.

З часу укладення договору по теперішній час зріс курс \ співвідношення \ української гривні до американського долара та відбулася істотна зміна обставин валютного кредитного договору, що він не міг передбачити.

Відповідач, надавши кредит в іноземній валюті (в доларах США), переклав всі ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на нього, як на споживача.

Крім того, йому не був вручений оригінал другого примірника договору, чим порушено п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», - договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», - відсутні умови про відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», - вважає, що спірний кредитний договір є несправедливим та відповідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

На його погляд, наявні всі підстави для визнання в судовому порядку кредитного договору недійсним на підставі ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним.

А тому, просив суд визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ним та АКБ «ТАС- Комерцбанк» \ правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк»\, а також, визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк»), визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року.

Також, просив суд виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року, а саме: готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси вул. Петровського, 172.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено та визнано недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ОСОБА_5 та АКБ «ТАС- Комерцбанк», правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк», визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року, визнано недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_5 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк»), визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року, виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88.-.945.-.І від 14.12.2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Кредитні ініціативи" подано апеляційну скаргу на дане рішення, в якій апелянт просить скасувати рішення суду, оскільки вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухваливши нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Сторонами у справі рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони по справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Розглядаючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, та ухвалив правильне по суті рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" посилається на той факт, що 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія» Вектор плюс» та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу у відповідності до умов якого ТОВ «Факторингова компанія» Вектор плюс» уступив ТОВ "Кредитні ініціативи" право вимоги за кредитними договорами в тому числі і за кредитним договором № 2301/1207/88-945 від 14.12. 2007 року укладено між АКБ «ТАС Комерц банк», який в подальшому змінив свою назву на ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5

А тому, апелянт вважає, що ТОВ "Кредитні ініціативи" є правонаступником ПАТ «Сведбанк», який змінив своє найменування на ПАТ «Омега Банк» по відношенню до ОСОБА_5 у зобов'язанні, що виникло із кредитного договору № 2301/1207/88-945 від 14.12. 2007 року.

Так, відповідно до ч.1 ст. 292 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Дата добавления: 2015-11-14