У К Р А Ї Н А 17 страница

Тобто, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб.

ТОВ «Кредитні ініціативи» не було стороною у даній справі і судом першої інстанції питання про права і обов'язки апелянта не вирішувалось.

Так, ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого господарського суду України від 29 січня 2014 року, у справі за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання його банкрутом, встановлено, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не доведено обставини переходу права вимоги від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Кредитні ініціативи» та судове рішення про визнання ПАТ «Сведбанк» кредитором боржника відсутнє, а тому відсутня правова підстава для винесення судового рішення про заміну раніше не визнаного судом кредитора його правонаступником (а.с.52-61).

Відповідно до п. 1. Постанови Пленум Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку за змістом частини третьої статті 14, статті 292 ЦПК право на апеляційне оскарження мають також особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки. У цьому разі зазначені особи відповідно до частини дев'ятої статті 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в апеляційній інстанції - набувають права осіб, які беруть участь у справі, зокрема, брати участь у розгляді справи, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, подавати докази тощо.

Згідно з п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Як вбачається із матеріалів справи 14 грудня 2007 року між ОСОБА_5, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945 (а. с. 16).

Відповідно до п. 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а ОСОБА_5 зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.

При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше, ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».

Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору, 14.12.2007 року між позивачем ОСОБА_5 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6(а. с. 34 - 37).

За цим іпотечним договором ОСОБА_5 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1.

Вбачається, що ОСОБА_5 та банком в повному обсязі виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а позивачем ОСОБА_5 виведено предмет іпотеки, а саме, готельно-ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк», а також погашено поточну заборгованість.

Також, встановлено, що між сторонами, в послідуючому, було укладено ряд змін та доповнень до кредитного договору.

Крім того, за матеріалами справи колегією встановлено, що з листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року позивач ОСОБА_5 дізнався про те, що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи» (а. с. 49 - 51).

22 червня 2010 року позивача за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру (а. с. 47 - 48), і позивача не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів.

При розгляді в господарському суді Черкаської області справи про визнання ОСОБА_5 банкрутом, ухвалою суду від 15 серпня 2013 року відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи» (а. с. 52 - 58).

На підставі положень ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, тобто обставина того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не є правонаступником ПАТ «Сведбанк» встановлено судовим рішенням у господарській справі, що не потребує доказування.

А тому, з врахуванням встановлених обставин, матеріалів справи, доводів сторін та апеляційної скарги, положень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, апелянт не є особою, права якої порушені оскаржуваним судовим рішенням, і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність ухваленого рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції до залишення без змін, відповідно до вимог ст.308 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, ст.304, ст.307, ст.308, ст.314, ст.315, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" - відхилити.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 11 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ПАТ "Сведбанк" про визнання кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки недійсними - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді:

Справа № 161/16470/13-ц

Провадження № 22-ц/773/475/14

Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Категорія: 27 Доповідач: Свистун О. В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Свистун О.В.,

суддів - Грушицького А.І., Федонюк С.Ю.,

при секретарі - Губарик К.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
представника відповідача Борща Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки відмовлено за безпідставністю.

В задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено за безпідставністю.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Покликається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування. Безпідставними також є висновки суду, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору. Також зазначає, що до даних правовідносин, які виникли між сторонами слід застосовувати норми ЗУ «Про захист прав споживачів».

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені в ній.
Представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_4. апеляційну скаргу підтримала, покликаючись на доводи, викладені в ній.
Представник відповідача Борщ Н.М. апеляційну скаргу заперечив, оскільки вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено кредитний договір № 74-Б, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 74590 доларів США із строком повернення до 20 серпня 2028 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 10,99 % річних. Цього ж числа між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки.
26 серпня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1.
29 травня 2009 року укладено додаткову угоду № 2 до даного договору, якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання, зокрема щодо фіксованого щомісячного платежу.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суд виходив з того, що ОСОБА_1, перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із загальними умовами кредитування і погодився з даними умовами. Укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняв кредит і зобов'язалася повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки. Позивачем всуперечст. 60 ЦПК України не доведено наявність умислу в діях відповідача щодо ненадання повної інформації по відсотках по даному кредиту.
Однак, на думку колегії суддів, з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до пункту 1.2 Договору кредиту, кредит надається Позичальнику на наступні цілі: проведення розрахунків по договору купівлі продажу № 4132 від 26.08.2008 року, згідно якого позичальник придбаває у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; витрати страхувальника (Позичальника) по договору страхування нерухомого майна, визначеного у п. 2.1. цього договору; витрати пов'язані з оформленням кредиту.
Згідно з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Отже, з умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту.
Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
Згідно п.3.4 розділу 3 Правил, Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.
З п.3.2. розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила), вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.
Колегією суддів встановлено, що з Кредитного договору № 74-Б від 26 серпня 2008 року вбачається, що у ньому не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. З наданого розрахунку на час розгляду справи не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Представник банку як спеціаліст з проведення розрахунку в судове засідання не з'явився. Із пояснень відповідача встановлено, що кінцева сума тільки одних відсотків перевищить суму кредиту у два рази. Детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача на день розгляду справи відповідач суду не надав.
Отже, в порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав ОСОБА_1, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону.
Таким чином, колегія суддів вважає, що банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивачів в цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору
Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Із Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 74- Б від 26 серпня 2008 року слідує, що кредитний договір було доповнено пунктами 1.3.2 і 1.3.3 щодо плати за управління Кредитом, яка нараховується щомісячно, протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,30% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без врахування розміру відсотків, які Позичальник повинен сплатити Банку) та комісії за розрахунки за цим Договором, яка складає 3,8% від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів. Крім того, судом встановлено, що сума 0,30% сплачується від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом. Однак, зменшуючи суму тіла кредиту дане нарахування банк не зменшував.
Колегія суддів вважає, що Банк, додатковою угодою № 1 до спірного договору про споживчий кредит, включив положення які відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача» є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився.
З представленої представником відповідача суду довідки № 07/06 від 24.03.2014 року про нарахування та погашення відсотків, комісії та тіла кредиту згідно кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року укладеного ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_1 вбачається, що існує суттєва різниця між нарахованими відсотками, які підлягають сплаті позичальником та фактично сплаченими ним відсотками. Зазначена різниця фактично приводить до зменшення зарахувань на тіло кредиту і як наслідок приводить до збільшення розміру нарахованих відсотків та плати за управління кредитом, які нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом. Як приклад, з довідки № 07/68 від 24.03.2014 року вбачається, що нарахування відсотків та зарахування відсотків різні суми. При цьому враховуючи, що щомісячні платежі сплачуються щомісяця, однак сума на тіло кредиту чомусь не зараховується. Відомостей позивачам відповідач не надав, не зміг пояснити таке нарахування і в суді апеляційної інстанції. Із наданих суду розрахунків встановлено дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, не справедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях.
Судом встановлено, що графік погашення кредиту взагалі не видавався і які суми на які рахунки зараховувалися невідомо. Що є також несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку.
Представник банку не дав чітких пояснень з проведення таких бухгалтерських операцій працівниками банку, при тому що операції по зарахуванню коштів повинні проводитись автоматично через програму комп'ютера.
Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року розділ 3 кредитного договору було доповнено п. 3.5. згідно до якого при умові виконання позичальником умов Договору кредиту кожні 6 календарних місяців банк зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25% річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може вкладати більше ніж 1% річних від розміру, визначеного у п. 1.3 Кредитного договору. Зміна (зменшення) відсотком ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору.
Судом встановлено, що цей пункт договору не виконувався відповідачем, що також на думку колегії суддів є недобросовісним виконанням відповідачем своїх обов'язків по договору кредиту та є несправедливим по відношенню до споживача.
Отже, із встановлених судом обставин, наданих сторонами доказів встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Враховуючи вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що при встановлених обставинах є всі підстави для задоволення позовних вимог позивачів у цій частині.
Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Судом встановлено, що для забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління було укладено 26 серпня 2008 року договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1.
Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Задовольняючи позовну вимогу позивачів про визнання недійсним кредитного договору, слід також визнати недійсними договір поруки та договір іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного договору.
Однак, позивачі надають свій розрахунок розміру щомісячного ануїтетного платежу покликаючись на те, що до п. 3.3.1. кредитного договору, позичальник повертає кредит та сплачує нараховані відсотки шляхом сплати щомісячного мінімально необхідного платежу. Вважають, що розмір щомісячних платежів завищений та надають висновок спеціаліста з якого вбачається, що відсоткова ставка не відповідає 10.99%, а становить 14.76 %. Однак, від проведення бухгалтерської експертизи позивачі відмовилися. А тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають і суд першої інстанції правильно відмовив у задаволені позову у цій частині.
Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Однак, відповідачем не надано доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень та спростування доводів позивачів.
На думку колегії суддів покликання позивачів на ст. 230 ЦК України є безпідставними, оскільки позивачі не довели обставин щодо перешкод вчинення правочину та не надали доказів про замовчування відповідачем їх існування.
Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що із-за вищевказаних порушень норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов до неправильних висновків, що є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України для скасування постановленого ним судового рішення в частині його оскарження в апеляційній інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 316, 317, 319, 218, 60 ЦПК України, ст.ст. 203, 236, 548, 1054, 1055 ЦК України, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Законом України «Про захист прав споживачів», колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_9 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки задовольнити частково.
Визнати недійсним кредитний договір № 74-Б від 26 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра».
Визнати недійсним іпотечний договір від 26 серпня 2008 року укладений між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1.
Визнати недійсним договір поруки №74-Б/П від 26 серпня 2008 року укладений між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_6.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39164438

У х в а л а

Дата добавления: 2015-11-14