У К Р А Ї Н А 15 страница

в с т а н о в и л а:

Рішенням Косівського районного суду від 11 лютого 2014 року задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк".

Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2

Визнано недійсним з моменту укладення додаток №2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2

Визнано недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2

Зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_2 документи, які були отримані у неї по акту прийому-передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03.07.2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за проведення експертизи в сумі 3672 грн.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року в розмірі 161393 грн., виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, стягнення судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліка А.В. посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, за недоведеності обставин, які мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи. У зв'язку з цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а зустрічний позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги.

Представник апелянта свої вимоги обґрунтовує тим, що 13.06.2013 року судом була постановлена ухвала, якою задоволено клопотання ОСОБА_2 та призначено судову економічну експертизу. Вказаною ухвалою на розгляд експерта було поставлено питання: який розмір щомісячного (ануїтетного) платежу повинен бути, виходячи із базових умов договору, вказаних у п.8.1. кредитного договору.

Як вбачається з висновку експерта, останній здійснював всі свої розрахунки виключно на підставі п.8.1. кредитного договору без урахування взаємозв'язку з його іншими пунктами. В той же час, умовами договору є не положення якогось окремого пункту, а весь зміст договору в цілому. Судовий експерт невірно з'ясував, який саме метод нарахування процентів, передбачений у кредитному договорі. Зокрема, в пункті 3.3. кредитного договору передбачено, що сторони погодили порядок розрахунків за кредитним договором, а саме, що відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожен календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році.

Проведення експертизи на підставі аналізу лише одного пункту договору призвело до неправильного розрахунку експертом як сукупної вартості кредиту, так і реальної відсоткової ставки. Експерт обчислював суми відсотків, виходячи з фактичної кількості днів у році та у кожному місяці. В той час, як умовами договору встановлено, що під час розрахунків у формулі використовується кількість днів у році - 360, а відтак кількість днів у кожному місяці є рівною - 30. Тобто, сума відсотків, обрахована експертом, кожного місяця все більше і більше відхилялася від умов кредитного договору.

Помилковий розрахунок експерта призвів до помилкового висновку, що споживачу була надана невірна інформація під час укладення договору.

Вислухавши суддю-доповідача, доводи представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості.

Відповідно до ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 і визнаючи кредитний договір, додаток №2 - "графік погашення кредиту" до кредитного договору та іпотечний договір недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що дані вказані у додатках до кредитного договору та базові умови кредитування на які погоджувалась позичальник містять значні розбіжності на користь банку, а тому є всі підстави вважати, що банк, який готував кредитний договір та додатки до нього, свідомо вводив позичальника в оману з метою неправомірного отримання завищених сум винагороди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.07.2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №IFWWGA0000004210, згідно якого позичальник отримала кредит в сумі 129460 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25,23% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 04.07.2028 року.

06 травня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, якою до кредитного договору внесено зміни. Зокрема, у додатковій угоді зазначено, що банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 146982 грн. 13 коп. на наступні цілі: 100000 грн. на споживчі цілі та 42722 грн. 13 коп. на сплату страхових платежів. Також внесено зміни до п.2.1.3 та п.2.2.7 кредитного договору, які стосуються винагороди банку, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості та відповідальності сторін. Відсоткова ставка встановлена у розмірі 2,08% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №IFWWGA0000004210, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 03.07.2008 року укладено договір іпотеки №2113. Згідно даного договору ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме:будинок загальною площею 96,80 м.кв., житловою площею 61,20 м.кв., який розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Косів, вул. Б.Хмельницького, 26 та належить іпотекодавцю на праві власності.

Судом першої інстанції встановлено, що умови кредитування, які були реально передбачені в кредитному договорі, не відповідають волевиявленню ОСОБА_2 та вимогам закону.

Відповідно до висновку №8081 від 11.11.2013 року судово-економічної експертизи, реальна відсоткова ставка за кредитним договором №IFWWGA0000004210 становить 31,75%, сума відсотків по договору - 321110 грн. 70 коп., винагорода за резервування - 105531 грн. 49 коп. В той час як в кредитному договорі та додатках до нього вказано неправдиву інформацію про те, що реальна відсоткова ставка становить 25,23%, а сума відсотків та винагород становить 429452 грн. Таким чином, різниця між вказаними у кредитному договорі відсотками та тими, які мала сплатити позичальник складають 6,52%; для відсотків та винагород - завищено на 2809 грн. 81 коп.; для щомісячного платежу - завищено на 10 грн. 87 коп. Такі самі суми вказані у додатку №1 (загальна вартість кредиту) та додатку №2 (графік погашення кредиту) до кредитного договору №IFWWGA0000004210.

При цьому, у кредитному договорі №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року та додатках до нього взагалі не вказано абсолютне значення здорожчання кредиту. Розмір відсотків, які зазначені в договорі та додатках до нього (321110 грн. 70 коп.) не відповідає реальному розміру відсотків, що мала сплатити ОСОБА_2 у разі належного виконання умов договору, однак цього в кредитному договорі зазначено не було, тобто мало місце приховування суттєвих умов договору.

Загалом ОСОБА_2 на підставі графіку погашення кредиту повинна сплатити, крім позики, 521973 грн. 99 коп., що є на 115967 грн. 82 коп. більше ніж фактично було вказано банком у графіку (додаток №1) та на 95331 грн. 80 коп. більше ніж мала б сплатити ОСОБА_2 відповідно до висновку експерта.

На думку колегії суддів це свідчить не про помилку відповідальної особи, яка оформляла відповідні документи, а про намір приховати реальну відсоткову ставку та винагороду банку.

Всі ці розбіжності являються такими, що поліпшують становище банку, який розробляв спірний договір, а позичальник в момент підписання договору не могла точно вирахувати ці суми, що свідчить про намір ПАТ КБ "ПриватБанк" отримати завищені суми винагороди за надані послуги по кредитуванню. Зазначений висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Виходячи з положень ст.ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, суд дійшов законного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2, оскільки в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї з сторін правочину.

У рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч.1ст.634 ЦК). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що банком належним чином було доведено до відома ОСОБА_2 зміст, умови та порядок виконання кредитного договору, наслідки його укладення, та що сторони при підписанні договору досягли згоди з усіх істотних його умов, оскільки зазначені доводи висновків суду не спростовують. Як правильно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_2, підписуючи договір, підтвердила ознайомлення лише з тими положеннями, які були викладені банком в умовах договору. Однак банком була прихована інформація щодо дійсного розміру процентної ставки, яка, виходячи із розміру встановленого банком ануїтетного платежу, є вищою, ніж зазначено у договорі.

Також не заслуговують на увагу доводи представника апелянта про те, що судовий експерт всі свої розрахунки робив виключно на підставі п.8.1. кредитного договору без урахування взаємозв'язку з його іншими пунктами.

Як вбачається з експертного висновку №8081 від 11.11.2013 року, крім вирішення питання про розмір щомісячного (ануїтетного) платежу, згідно базових умов, вказаних у п.8.1. кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року, судовому експерту також було поставлено ще два питання: щодо відповідності обрахованої та вказаної у додатку №1 та додатку №2 суми відсотків та винагород умовам кредитного договору; щодо реальної (фактичної) відсоткової ставки відповідно до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03.07.2008 року та якою є сукупна вартість кредиту. По цих двох питаннях судовим експертом було надано експертний висновок, що являється неможливим без дослідження всіх умов кредитного договору та додатків до нього у їх сукупності (а.с.101-107, Т.2).

Крім того, Висновки експертизи оцінювалися судом згідно зі ст.212 ЦПК України у сукупності з іншими доказами, які є в матеріалах справи. Висновки експертизи не викликають сумнів і у суду апеляційної інстанції.

Враховуючи все вищенаведене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про визнання недійсними з моменту укладення: кредитного договору та додатку №2 "графік погашення кредиту". Оскільки недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення, тому суд правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання договору іпотеки №2113 недійсним та зобов'язав ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів на нерухомість.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Керуючись ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни відхилити.

Рішення Косівського районного суду від 11 лютого 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий А.І. Шишко

Судді: Г.П. Мелінишин

Г.І. Шалаута

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 0308/16552/12

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42807792

Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/220/15 Категорія: 27 Доповідач: Данилюк В. А.

18 лютого 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Данилюк В.А.,

суддів Подолюка В.А., Киці С.І.,

при секретарі Захаровій Н.А.,

з участю: позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (Далі - ПАТ "ВТБ Банк"), треті особи на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою відповідача публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", треті особи на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 20.00.001258 від 25.12.2007 року, який укладений між відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та ОСОБА_2.

Визнано недійсним з моменту вчинення Іпотечний договір б/н від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "ВТБ Банк", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2901.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/2 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "ВТБ Банк".

Знято заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №2902 та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 6302632, контрольною сумою 84Г0762Г97 про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження: квартира № АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137.

Виключено з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 6302728, контрольна сума ЕА3А2Е9Д0В про обтяження іпотекою квартири № АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137;

Визнано недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/1 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "ВТБ Банк".

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

У задоволенні заяви ВАТ "ВТБ Банк" про накладенні арешту на майно відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ПАТ "ВТБ Банк" подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 заперечив апеляційну скарги, просив рішення суду залишити без змін. Представник відповідача в судове засідання не з"явився, хоча відповідно до ст. 76 ЦПК України був повідомлений про час і місце розгляду справи, оскільки повідомлення було направлене на адресу, зазначену представником як адресу для кореспонденції, але повернулося без вручення за закінченням терміну зберігання.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст. ст. ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" право чини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів встановлено, що 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 20.00.001258, предметом якого було надання банком позичальнику грошових коштів в розмірі 70000,00 доларів США на споживчі цілі з відсотковою ставкою 12 % річних та кінцевим терміном виконання зобов'язання 24 грудня 2022 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк" та третьою особою ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір б/н, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_1, за яким передано в іпотеку банку квартиру № АДРЕСА_1 та договір поруки № 20.00.001258/2.

В той же день в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 20.00.001258/1 з третьою особою ОСОБА_4

Згідно п.п. 4.1., 8.3 кредитного договору погашення заборгованості має здійснюватись у відповідності до додатку №1 (Графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг - надалі додаток №1), що є невід'ємною частиною кредитного договору.

Згідно з п. 2.4. кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він письмово ознайомлений та підтверджує свою згоду із кредитними умовами банку, сукупною вартістю кредиту тощо. Водночас, п. 2.5. вказує, що розрахунок сукупної вартості кредиту надається саме в додатку № 1 до кредитного договору.

При підписанні кредитного договору ВАТ "ВТБ Банк" надав інформацію про сукупну вартість кредиту, яка є недостовірною, оскільки суттєво перевищує значення здорожчання кредиту. Ухвалою від 27.02.2014р. судом призначено судово-економічну експертизу. Згідно висновку №11 від 02.04.2014р. судового експерта ОСОБА_6 встановлено, що вихідним параметрам кредитування відповідає ануїтетний платіж в розмірі - 862,00 дол. США, натомість банком встановлене значення даного платежу в сумі - 870,18 дол. США. Такому значенню відповідає відсоткова ставка - 12,19%. Абсолютне значення здорожчання кредиту за проведеним розрахунком, що здійснювався у відповідності до Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р., становить 89 778,04 дол. США, що на 8 645,65 дол. США вище від значення задекларованого кредитором в умовах договору - 81 132,39 дол. США.

Постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" № 8 від 30.05.1997р. встановлено, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє повному, всебічному та об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень. Дослідивши вказаний вище висновок експерта, суд вбачає його належним та допустимим доказом у справі, оскільки він належно обґрунтований, надає вичерпні відповіді на поставлені питання, висновки експерта узгоджується з дослідницькою частиною та матеріалами справи.

Висновки експерта підтверджують обставини, зазначені в позовній заяві. Реальні значення вартісних показників фінансової послуги істотно перевищують задекларовані банком. За таких умов, виконання спірного правочину направлене на отримання кредитором прихованого прибутку та, водночас, на виникнення непередбачених втрат у боржника. Відповідач в поданих запереченнях не спростував вказаних вище невідповідностей. Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні визнав їх та пояснив, що вони є арифметичними помилками.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки зобов'язані на вимогу клієнта надати інформацію про ціну банківських послуг, а згідно з підпунктом д) ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Пунктом 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді, зокрема, абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Всупереч наведеним правовим нормам банк при укладенні кредитного договору вказав у договорі значно завищене абсолютне значення подорожчання кредиту, чим ввів в оману позивача.

Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані обставини свідчать про наявність ознак обману з боку відповідача, під впливом якого позивач підписав договір, що тягне за собою визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. ст. 215, 230 ЦК України.

Дата добавления: 2015-11-14