У К Р А Ї Н А 13 страница

29 травня 2009 року між ОСОБА_1 та банком було укладено Додаткову угоду № 2, відповідно до умов якої внесено зміни в розділ 3 Договору «Порядок надання кредиту та сплати заборгованості» наступним пунктом: 3.5. При умові виконання позичальником умов Договору, Кредитом кожні 6 календарних місяців зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25% річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може вкладати більше ніж 1% річних від розміру, визначеного у п. 1.3 Кредитного договору. Зміна (зменшення) відсотком ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору. Відповідно квитанцій про внесення коштів на виконання умов кредитного договору позивачем, з дати підписання додаткової угоди № 2 до кредитного договору, повністю виконувались умови кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року. Однак Банком додаткових угод з позивачем щодо зменшення відсотком ставки підписано не було. На думку позивача управління кредитом передбачає ініціювання банком укладення відповідних додаткових угод.
Відповідно до п. 3.8 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.
Відповідачем не було виконано вимоги даного пункту правил, не було попереджено про те, що позивач нестиме валютні ризики під час виконання кредитного договору. Однак ці ризики йому все одно довелось нести, оскільки після укладення договору значно зріс курс долара США по відношенню до гривні України, це потягло значне збільшення боргових зобов'язань.

На підставі наведеного позивачі просили визнати недійсними кредитний договір № 74-Б від 26.08.2008 року, іпотечний договір від 26.08.2008 року та договір поруки № 74-Б/П від 26.08.2008 року, а також зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків.

10 грудня 2013 року ПАТ КБ «Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» Луцьке РУ звернулося із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свій позов мотивує тим, що 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 74-Б, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти на споживчі потреби в сумі 74 590,00 доларів США на строк кредитування до 20.08.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом 10,99 % річних.
26.08.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки.
26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання позивальником взятих на себе зобов'язань по даного кредитному договору, відповідно до умов якого поручитель і позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1

Статтею 1056 ЦК України встановлено, що кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.
Враховуючи, що 24.09.2013 року ухвалою Луцького міськрайонного суду відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійним кредитного договору, банк змушений достроково стягувати заборгованість за кредитним договором № 74-Б укладеного з позивачем.

Керуючись п.п. 4.2.8., 4.3.5. оспорюваного договору, банком було надіслано позичальнику вимогу-претензію про дострокове погашення кредиту. Дану вимогу-претензію позичальником було отримано, проте кредит не погашений.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Про необхідність погашення платежів тиа відсотків за користування кредитом відповідачів було повідомлено листами-претензіями про дострокове погашення кредиту № 02-01/1893, № 02-01/1894 від 15.11.2013 року, проте кредит та відсотки відповідачами не погашено.

Станом на 01.12.2013 року заборгованість за кредитним договором № 74-Б від 26.08.2008 року становить 557 333,34 грн., з них: заборгованість по тілу кредиту - 68 363,57 долари США, еквівалент - 546 430,01 грн.; заборгованість по відсотках - 1 083,78 долари США, еквівалент - 8 662,65 грн.; заборгованість по комісії - 280,33 доларів США, еквівалент - 2 240,68 грн.

Згідно умов договору, відповідач несе відповідальність перед банком за невиконання положень договору. Збитки завдані банку відповідачем внаслідок невиконання положень договору, підлягають негайному безумовному відшкодуванню відповідачем за першою вимогою банку.

Позивач просив стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість по кредитному договору № 74-Б від 26.08.2008 року в розмірі 557 333,34 гривень та судові витрати по справі.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні первісний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити. Зустрічний позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні первісний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила його задовольнити. Зустрічний позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні.

Представник ПАТ КБ «Надра» Мельник В.М. проти первісного позову заперечила, просила відмовити в його задоволенні. Зустрічний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила його задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.08.2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Надра» в особі відділення № 11 укладено кредитний договір № 74-Б, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 74 590,00 доларів США на строк кредитування до 20.08.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом 10,99 % річних (а.с. 7-10).

26.08.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки (а.с. 11).

29.05.2009 року було укладено додаткову угоду № 2 до даного договору, якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання (а.с. 16).

26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання позивальником взятих на себе зобов'язань по даного кредитному договору (а.с. 14).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 (а.с. 12-13).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 2 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у своїй позовній заяві стверджують, що після підписання Кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року позичальнику стало відомо що ануїтентна схема кредитування є найбільш дорогою для них. В спростування даного твердження позивачів, відповідачем надано копію Договору № 44/08 від 17.09.2008 року про надання компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків (а.с. 93-94), укладеного між ОСОБА_1 та Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву, згідно якого ОСОБА_1 (п.п. 1.1) Фонд від імені держави відшкодовує частину відсотків за кредитом, що надається позичальнику на придбання житла комерційним банком: Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра». Розмір часткової компенсації, що надається позичальнику розраховується та сплачується фондом згідно з додатком 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору, та погоджується позичальником (п.п. 2.2. даного договору).

Також щодо твердження позивачів, що банком не було проведено з ними переддоговірної роботи перед укладенням з ОСОБА_1 кредитного договору. В спростування наведеного позичальником власноруч, за 15 календарних днів до дати підписання кредитного договору - 26.08.2008 року, було підписано анкету-заяву від 11.08.2008 року (а.с. 96), в якій вказано: «Із основними умовами надання кредиту ознайомлений».

Також 29.05.2009 року між позичальником та банком було укладено Додаткову угоду № 2 до оспорюваного кредитного договору, яким встановлено щомісячно мінімально необхідних платежів: 03 червня 2009 року по травень 2010 року включно - нараховані відсотки у порядку передбаченому п. 1.3.1. кредитного договору, тобто 968,92 доларів США; з червня 2010 року по травень 2015 року включно - 1026,38 доларів США; з червня 2015 року по травень 2028 року включно - 971,97 доларів США. Того ж дня, 29.05.2009 року, між поручителем ОСОБА_5 та банком було укладено додаткову угоду №1 до договору поруки № 74Б/П від 26.08.2008 року, якою ОСОБА_5 зобов'язалася перед кредитором за належне виконання взятих зобов'язань ОСОБА_1 за оспорюваним кредитним договором.

Таким чином позивач, перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із загальними умовами кредитування і погодився на них, наслідком чого стало підписання ним кредитного договору 26 серпня 2008 року.
В пунктах 1.1, 1.2, 1.3 кредитного договору зазначена сума кредиту, дата видачі кредиту, річна відсоткова ставка, у пунктах 3.1, 3.1.1., 7.1.1. та інших, передбачені щомісячна сума необхідного платежу, строк внесення платежів, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов'язань за договором та його умови.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в разі ненадання інформації, яка зазначена у частині 2 даної норми (на яку у своїй заяві посилається позивач), банк несе відповідальність, яка встановлена ст.ст. 15 та 23 цього Закону. Тобто споживач має право на відшкодування завданих даними діями збитків, однак передбачених законом правових підстав для визнання недійсним у даному випадку кредитного договору немає.

Отже, на час укладення кредитного договору, позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Виконання банком зазначених умов підтверджено позивачем, так як особисто підписавши кредитний договір, він засвідчив отримання зазначеної вище інформації на, те, що погодився з умовами кредитного договору. Крім того, позивачем щомісячно вносилися мінімально необхідні платежі на погашення даного кредиту, що є підтвердженням схвалення правочину.

Окрім того, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання відповідних правових наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не можуть суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегульовувати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Посилання позивачів на те, що вищевказаний кредитний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства є безпідставними, оскільки під час укладення кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов цього договору точно в договорі визначили свої наміри. При цьому сторони не мали на меті інших цілей, ніж ті, що передбачені чинним законодавством України для кредитних договорів, а саме: банк зобов'язався надати позичальнику кредит у відповідному розмірі в іноземній валюті, а позичальник зобов'язався повернути кредит у тій же валюті, в якій він його отримав, у строки, встановлені договором та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно з ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Особистий підпис позивача свідчить про те, що він погодився на всі умови, які зазначені у кредитному договорі.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року передбачено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним, суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті536, 638, 1056-1 ЦК України).

В поданій позовній заяві позивачі звертають увагу суду на те, що вони оскаржують переддоговірну роботу між банком та позичальником, а також відповідність кредитного договору вимогам чинного законодавства України в частині порушення прав позивача як споживача кредитних послуг до та в момент підписання сторонами оспорюваного кредитного договору.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Позивачем всупереч ст. 60 ЦПК України не доведено наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт його обману.

А тому посилання позивачів на не ознайомлення їх перед укладенням кредитного договору з правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не може свідчити про те, що вони не були ознайомлені з умовами кредитного договору та не дає підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки спростовується дослідженими в суді матеріалами справи.

Крім того, слід зазначити, що застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» можливе щодо спорів, які виникають з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини, які регулюються Цивільним кодексом України.

Отже, судом встановлено, що на момент вчинення правочину, тобто укладення кредитного договору, волевиявлення позивача було вільним і відповідало її внутрішній волі, укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняла кредит і зобов'язалася повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки.

Згідно з частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Крім того, позивачі, посилаючись на частину 2 статті 548 ЦК України, як на підставу для визнання іпотечного договору та договору поруки недійсними, вказувала на те, що недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення.

З огляду на наведене, та беручи до уваги, що кредитний договір № 74-Б від 26.08.2008 року не визнається судом недійсним, тому відсутні також підстави і для визнання недійсними зазначених вище іпотечного договору та договору поруки, а також для зобов'язання відповідача зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків.

Інші доводи первісного позову є власним тлумаченням позивачем норм чинного законодавства та обставин справи, в зв'язку з чим суд вважає їх необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, суд не вбачає жодних підстав для визнання недійсним кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», іпотечного договору від 26.08.2008 року, договору поруки № 74-Б/П від 26.08.2008 року та зобов'язання зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків, а тому, в задоволенні первісного позову слід відмовити за безпідставністю вимог.

Також не підлягає до задоволення і зустрічний позов ПАТ КБ «Надра», оскільки представником позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні надано пояснення щодо відсутності порушень кредитного договору з боку відповідача ОСОБА_1, кредит сплачується вчасно, що підтверджено копіями квитанцій про сплату кредиту, відсотків та комісії, наданими позивачами за первісним позовом (а.с. 17-57).

Крім того, у зустрічному позові позивач посилається на п.п. 4.2.8. Кредитного договору, згідно якого банк має право відмовитися від надання позичальнику передбаченого цим Договором кредиту, а також вимагати від позичальника штрафних санкцій за цим Договором, - у разі отримання банком несприятливої інформації, що свідчить про можливість невиконання (неналежного виконання) позичальником зобов'язань за цим Договором чи Договорами забезпечення виконання зобов'язань (під такою несприятливою інформацією сторони розуміють документи державних органів про обшук, виїмку, арешт чи примусове списання коштів, розкриття банківської інформації стосовно позичальника чи пов'язаних з ним осіб, порушення кримінальної справи стосовно учасника або працівника позичальника або пов'язаних з ним осіб тощо), або в разі встановлення, що кредитна інформація містить ознаки такої, яка згідно з законодавством підлягає фінансовому моніторингу.

Проте позивачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів існування такої несприятливої інформації, а посилання на те, що відповідачами за зустрічним позовом подано до суду позов про визнання недійсним кредитного договору, суд до уваги не бере.

Отже, суд не вбачає жодних підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором № 74-Б від 269.08.2008 року з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_5, а тому, в задоволенні зустрічного позову слід відмовити за безпідставністю вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 15, 30, 60, 210, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 6, 60, 203, 215-216, 230, 236, 509, 524, 526, 548, 627, 628,638, 1046, 1049, 1054, 1056 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління про визнання недійсними кредитного і іпотечного договорів, договору поруки - відмовити за безпідставністю.

В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання скарги про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги про апеляційне оскарження, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду В.П. Пушкарчук

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37217408

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30796288

Справа № 1915/14454/2012

Головуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.

Провадження № 22-ц/789/415/13

Доповідач - Демкович Ю.Й. Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 р.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Козака І. О., Загорського О. О.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 лютого 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит» в особі Філії Західне регіональне управління» Тернопільської філії «ЗРУ» АТ Банк «Фінанси і кредит», надалі /Банк/

про визнання недійсним кредитного договору іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на рішення суду першої інстанції від 08.02.13, вважаючи, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Порушення вбачає в тому, що суд не дослідив у повній мірі всіх обставин справи, проігнорував вимоги ухвали ВССУ щодо попередніх рішень судів у даній справі та факти, встановленні касаційною інстанцією.

Зазначає, що висновки суду не ґрунтуються на законі та не відповідають обставинам справи, а саме: замість з'ясування моменту вчинення обману суд досліджував саму наявність факту обману, його складові (мотиви, умисел), в результаті чого зробив висновок, що обману не існувало взагалі, що наявність обману не доведена, що призвело до невірного застосування норм матеріального права.

У суді апелянт підтримав скаргу, пославшись на мотиви, зазначені в ній.

Представник відповідача скаргу не визнав і просив рішення суду залишити без змін.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08.02.13 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту від 29.02.08 та визнання недійсним договору іпотеки від 04.03.08 відмовлено.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту вчинення умисного обману зі сторони Банку щодо наявності обставин, які б могли перешкодити укладенню оспорюваних правочинів.

Із таким висновком апеляційна інстанція не погоджується, оскільки судом не в повній мірі з'ясовані обставини справи, що в свою чергу потягло невірне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на наступне.

Встановлено, що 29.02.08 між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір для придбання квартири, умовами якого є надання кредиту в сумі 407787,00 грн. з відсотковою ставкою 16,5% річних та терміном погашення до 28.02.28 /надалі «Договір»/.

Згідно із п. 3 Договору позичальник зобов'язується щомісячно, в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого становить 5827,00 грн.

Дата добавления: 2015-11-14