Місце слідчого в системі функцій кримінального процесу

Призначення і роль слідчого, зміст і форми його діяльності можуть бути розкриті у всій їхній повноті, піддані аналізу і правильно зрозуміти лише за умови проникнення у внутрішню структуру цієї діяльності, вивчення всіх її складових частин окремо і в органічному взаємозв'язку між собою. Такий підхід видається цілком можливим і реальним, якщо використовувати як наукового інструменту категорію процесуальних функцій як певних напрямків, особливим чином відмежованих сторін кримінально-процесуальної діяльності, що розрізняються за своїм найближчим цілям і формам здійснення.

У теорії кримінальному процесу можна вважати затвердилася концепцію, згідно з якою кожен суб'єкт кримінально-процесуальної діяльності виступає носієм конкретних функцій, причому функції таких суб'єктів, як слідчий, прокурор, складають основу кримінального процесу, визначають його структуру та принципи побудови. Однак питання про поняття процесуальних функцій та їх видах є чи не найбільш спірним. Одні вчені вказують на наявність у кримінальному судочинстві визначених кримінально-процесуальних функцій, здійснюваних учасниками кримінально-процесуальної діяльності. Інші, навпаки, заперечують існування в кримінальному процесі будь-яких відокремлених один від одного процесуальних функцій, вважаючи що кримінально-процессуальне законодавство не дає підстав для суворого розмежування кримінально-процесуальної діяльності на різні функції.

Однак і серед прихильників концепції кримінально-процесуальних функцій відсутній збіг точок зору з цілого ряду суттєвих моментів, наприклад про саме поняття процесуальних функцій, про їх сутності, про кількість їх в кримінальному процесі. Більш того, в поняття навіть однойменних функцій різні автори нерідко вкладають різний зміст. Шимановський виходить з того, що немає і не може бути кримінально-процесуальних функцій, які здійснюються в рівній мірі різними суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності. Кожен учасник процесу здійснює свою, властиву тільки йому кримінально-процесуальну функцію, і відповідно з процесуальними функціями розуміється основна процесуальна необхідність, у якій проявляється головне призначення і якій визначається процесуальна роль кожного з учасників процесу. Разом з тим спільність основних процесуальних завдань, що стоять в рівній мірі перед усіма учасниками процесу, не виключає того, що ці завдання державні органи в процесі виконуються різними, специфічними для кожного з них способами, у різних процесуальних формах.

Що стосується процесуальних функцій, які виконуються слідчим як самостійним учасником кримінально-процесуальної діяльності М.С. Строгович вважає, що слідчий одночасно здійснює три функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи. Вся ж діяльність слідчого до цього моменту, є слідча діяльність, досудове слідство, в якому ще не розчленовані процесуальні функції, і ця діяльність являє собою необхідну підготовку до кримінального переслідування, але не саме кримінальне переслідування. Велика частина, кропітка, часом вирішальна, робота слідчого, спрямована на розкриття злочину, виявлення і викриття злочинця, не знаходить свого належного відображення в теорії процесуальних функцій.

Л.М. Гусєв вважає, що у слідчого є одна процесуальна функція - це всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи. З цією думкою також не можна погодитися, бо дослідження справи є не функцією, притаманною лише слідчому, а процесуальним методом встановлення істини у кримінальній справі, в рівній мірі використовуються судом, прокурором, слідчим і органом дізнання.

Л.А. Маріупольський і Г.Р. Гольст наділяють слідчого п'ятьма функціями в тому числі такими, як залучення громадськості до боротьби зі злочинністю та функція виховання.

Аналогічно Шимановському питання про процесуальні функції вирішують Рахунов Р.Д. і П.С. Елькінд, які вбачають у діяльності слідчого здійснення однієї основної функції - функції розслідування. Прихильники цієї думки, вважають що розщеплення єдиної за своїм характером і сутності процесуальної діяльності слідчого по виробництву розслідування кримінальних справ на цілий ряд самостійних функцій, притаманних в основному іншим учасникам процесу, є штучним. Найменування процесуальної функції слідчого, що включає в себе різні сторони його діяльності з розслідування кримінальних справ, не може збігатися, як іноді вважають, з найменуванням будь-якої певної стадії кримінального процесу, бо здійснення цієї функції слідчим поширюється на весь досудовий етап руху кримінальної справи або охоплює лише певний період в стадіях порушення кримінальної справи або попереднього слідства.

Кілька новий погляд на функції здійснюються слідчим під час розслідування кримінальної справи висловив Ларін А.М., наділивши слідчого наступними функціями, сумісних із цілями в кримінально-процесуальної діяльності: дослідження обставин справи, кримінальне переслідування, захист, усунення та відшкодування шкоди, заперечення проти цивільного позову, забезпечення прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі, попередження злочинів, процесуальне керівництво і вирішення справи. Ці функції автор виділив виходячи даного ним визначення процесуальним функцій: процесуальні функції - це види (компоненти, частини) кримінально-процесуальної діяльності, які розрізняються за особливими безпосереднім цілям, що досягається у результаті провадження у справі.

Дуже цікавим і вартим особливої ​​уваги на мій погляд представляє з себе думку на цей рахунок Нажімова В.І. Говорячи про процесуальні функції автор відзначає, що кримінально-процесуальна діяльність, будучи складною і багатогранною, дійсно, складається з різних складових частин. Однак частинами процесу прийнято називати стадії процесу. Необхідно тому наступне уточнення: є такі компоненти кримінально-процесуальної діяльності, які властиві всім стадіям кримінального процесу. Необхідно кримінально-процесуальні функції розглядати в якості найважливіших видів кримінально-процесуальної діяльності, що розрізняються за своєю спрямованістю, тобто найближчої мети, на досягнення якої спрямований даний вид діяльності.

Рух кримінальної справи, розвиток кримінального процесу зумовлений «боротьбою» звинувачення і захисту - двох діалектично протилежних за своєю спрямованістю видів кримінально-процесуальної діяльності. Для підбиття підсумків цієї «боротьби» і ухвалення відповідних рішень потрібен третій вид кримінально-процесуальної діяльності - вирішення справи. Таким чином, у кримінальному процесі, у діяльності слідчого існують три види кримінальних процесуальних функцій:

а) розслідування, чи як би я ще назвала таку функцію аналіз подій та фактів;

б) захист прав таінтересів кожної зі сторін;

в) вирішення справи.

Виділені мною функції, багато в чому схожі з функціями котрі я можу надати використавши історичний приклад, конструкцію німецького кримінального процесу 1842 р., де функції судді, обвинувача і захисника були поєднані в одній особі - в особі слідчого, а це вказує на суперечливість такого сумісництва і думкою К. Маркса, про те, що таке з'єднання суперечить усім законам психології. У цьому висловлюванні К. Маркса міститься думка про нерозривний зв'язок вчення про кримінально-процесуальних функціях і судової психології. Іншими словами, виділення різних кримінально-процесуальних функцій, так само як і покладення їх на різних учасників процесу, повинно спиратися на знання законів психології. Говорячи про це на прикладі, я проводжу аналогію з чинним Українським процесуальним законодавством. Свідомість людини не сприймає «роздвоєння», внаслідок чого одна і та ж особа, як правило, не може одночасно виконувати функції, різні за своєю спрямованістю. Виконання з'єднаних функцій обвинувачення і захисту однією особою можливо лише при суворому дотриманні двох обов'язкових умов. По-перше, такій особі повинна бути надана повна свобода майбутнього вибору за внутрішнім переконанням з урахуванням конкретних обставин справи, які він повинен встановити і оцінити. По-друге, необхідно, щоб психологічно ця особа не була заздалегідь пов'язана вже зробленими висновками, зайнятої у справі позицією. Важливо, щоб вибір ще був би не зроблено. Це означає, що здійснювати одночасно і обвинувачення, і захист особа може лише до тих пір, поки ні те, ні інше не представляється йому, його свідомості кращим, правильним або обгрунтованим. Людина, яка прийшла до тих чи інших висновків і відкрито висловити їх, надалі зазвичай схильний відстоювати ці висновки і недооцінювати аргументи протилежного характеру. Психологічні можливості індивіда обмежені, і тому, він, як правило, краще справляється з розумовою роботою певної спрямованості та обсягу. Таким чином підводячи підсумок сказаному, я вважю, що на певній стадії процесу суб'єкт повинен прийти до певного рішення, а законодавець у свою чергу, надає йому свободу вибору здійснюваної ним функції з його внутрішнім переконанням з урахуванням конкретних обставин справи, і до тих пір поки вибір слідчим не зроблений, він психологічно цілком може залишатися об'єктивним у своїй діяльності, в рівній мірою сприяючи як звинуваченням, так і захисту.

Розділення діяльності слідчого на окремі функції не є просто механічним прийомом, оскільки має у своїй основі специфіку того чи іншого напрямку аналізованої діяльності.

Кримінальні процесуальні функції, витікаючи із завдань кримінального судочинства, самостійно закріплені в кримінальному процесуальному праві. Одні з них виражені в законі прямо, наприклад, функції розгляду повідомлень про злочин і забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином; інші - опосередковано через конкретні інститути, наприклад, функція обвиначення.

Дата добавления: 2015-11-14