Джерела інвестиційних ресурсів

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

Інвестиційні ресурси в фінансовій формі залучаються підпри­ємством у вигляді різноманітних фінансових інструментів, які вно­сяться до його статутного фонду. Такими фінансовими інстру­ментами можуть бути акції, облігації, депозитні рахунки і серти­фікати банків тощо.

Інвестиційні ресурси в матеріальній формі залучаються під­приємством у вигляді різноманітних капітальних активів (машин, обладнання, споруд, приміщень), сировини, матеріалів, напів­фабрикатів тощо.

Інвестиційні ресурси в нематеріальній формі залучаються підпри­ємством у вигляді різноманітних нематеріальних активів, які не мають речової форми, але беруть безпосередню участь в його господарській діяльності й формуванні прибутку. До цього виду інвестованого капіталу відносять права користування окремими природними ресурсами, патентні права на використання винаходів, "ноу-хау", права на промислові зразки й моделі, товарні знаки, комп'ютерні програми та інші нематеріальні види майнових цінностей.

За періодом залучення виділяють такі види інвестиційних ресурсів:

- інвестиційні ресурси, що залучаються на довгостроковий період. Вони складаються з власного і позичкового капіталів зі строком використання більше одного року. Сукупність власного і довгострокового позичкового капіталу, сформованого підприємством для інвестиційних цілей, називають "перманентним капіталом";

- інвестиційні ресурси, що залучаються підприємством на ко­роткостроковий період для задоволення тимчасових інвести­ційних потреб на строк до одного року.

За національною приналежністю власників капіталу виділяють інвестиційні ресурси, які формуються за рахунок вітчизняного або іноземного капіталу.

Інвестиційні ресурси, що формуються за рахунок вітчизняного капіталу, характеризуються найбільшою кількістю джерел, які пропонуються вітчизняним фінансовим ринком за рахунок сформованих власних фінансових ресурсів інвесторів. Цей вид інвестиційного капіталу, як правило, найбільш доступний для підприємств малого й середнього бізнесу.

Інвестиційні ресурси, що формуються за рахунок іноземного капіталу, забезпечують в основному реалізацію великих реальних інвестиційних проектів, пов'язаних з перепрофілюванням, реконструкцією або технічним переоснащенням об'єктів

Головними джерелами інвестиційних ресурсів є: чистий при­буток, мобілізація внутрішніх ресурсів, амортизаційні відраху­вання, пайові внески, страхове відшкодування, кош­ти від розміщення власних цінних паперів і реалізації цінних паперів інших емітентів, кредиторська заборгованість, кредити і позички, спонсорство, державні субсидії.

Прибуток — це фінансовий ресурс, який використовується як на споживання, так і на нагромадження. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку під­приємств» прибутком уважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, зменшена на суму валових ви­трат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних за­собів і нематеріальних активів.

Чистий прибуток — це частина прибутку, яка залишається у підприємства після сплати податків і можливих штрафів (фінан­сових санкцій). Підприємець самостійно визначає напрями вико­ристання чистого прибутку, якщо інше не передбачено статутом. Фонд нагромадження повністю використовується на розвиток виробництва, тобто на інвестування. Фонд споживання витрача­ється на заходи соціального розвитку (крім інвестицій) та матері­альне заохочення.

З розвитком ринкових відносин і корпоратизацією виробницт­ва прибуток може консолідуватися. Консолідований прибуток — це зведений прибуток за бухгалтерською звітністю материнських і дочірніх підприємств (компаній).

Амортизація — найважливіше джерело фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування формуються в результаті перенесен­ня вартості основних фондів на вартість продукту.

Пайові внески — це грошові та інші кошти, сплачені юридич­ними та фізичними особами при вступі до спільного підприємст­ва. Вони обов'язкові при вступі до товариства з обмеженою від­повідальністю, повного та командитного товариства.

Кредиторська заборгованість — це стійке джерело фінансових ресурсів, яке постійно знаходиться у розпорядженні підприємства. Воно прирівнюється до власних коштів. Це, передусім, заборгова­ність постачальникам за відвантажені товари, термін оплати яких ще не наступив. До кредиторської заборгованості належать також перехідна заборгованість бюджету, заборгованість за відрахування­ми у позабюджетні фонди. За умов розбалансованої економіки пе­рехідна заборгованість по зарплаті як фінансовий ресурс може ви­користовуватися тільки на підприємствах, які працюють стабільно.

Банківський кредит — це видана банком чи іншим фінансо­во-кредитним закладом позичка на принципах платності, повер­нення, цільового характеру використання, забезпеченості та строковості. Позичка має бути повернута кредиторові в установ­лений строк у повному обсязі з нарахованими за її використання процентами. Розрізняють короткотермінові, середньотермінові та довготермінові кредити. У більшості країн уважається, що довго­термінові кредити — це кредити, які видаються строком понад один рік. У деяких країнах довгостроковими вважаються кредити з терміном дії понад три роки, а кредити з терміном дії від одного до трьох років уважаються середньотерміновими.

Комерційним кредитом заведено вважати відстрочку платежів одного підприємства (компанії) іншому. Комерційний кредит може бути наданий у формі вексельного кредиту, відкритого ра­хунка чи кредиту фірми. Кредитування інвестицій в реальні ак­тиви, як правило, є довгостроковим.

У ряді країн для кредитування інвестицій використовується інвестиційний податковий кредит, тобто відстрочка податкових платежів підприємствам, які здійснюють інвестиції. Економіч­ною основою такого кредиту є кошти, які підприємство сплачує у вигляді податку на прибуток, тому він подібний до пільгового оподаткування прибутку.

Державне кредитування може здійснюватися в таких формах: прямі позички та позики, гарантовані позички, гранти на певні про­екти, пайова участь, прямі дотації, страхування. Субсидуючи про­ект, уряд звичайно висуває такі самі умови, що й банк чи інший кредитний заклад, але надані ним пільги заохочують останніх взяти участь у фінансуванні. Тому держава, як правило, є одним з інвес­торів чи учасників інвестування. Здебільшого це об'єкти виробни­чої та соціальної інфраструктури чи соціально-політичні програми.

Емісія цінних паперів, їх розміщення, реєстрація та обіг на ринку цінних паперів України регулюються низкою законів, ос­новним з яких є Закон України «Про цінні папери і фондову біржу».

Світова практика передбачає розміщення цінних паперів на відкритому ринку й у приватному порядку. У разі відкритого (публічного) розміщення цінні папери продаються необмежено­му колу інвесторів, приватне розміщення, навпаки, передбачає продаж паперів обмеженому колу інвесторів.

Дата добавления: 2015-11-14