Лабораторна робота № 7

Лабораторний практикум

з дисципліни «Геологія з основами геоморфології» для студентів спеціальностей Прикладна екологія – 7.070801

освітньо-кваліфікаційного рівня 6.070800 - Бакалавр

МВ

Затверджено на засіданні кафедри

теоретичних основ геології

Протокол № 3 від 18 жовтня 2002 р.

Усі цитати, цифровий

і фактичний матеріали

перевірені. Зауваження

рецензента враховані

О.Р. Стельмах

А.А. Пилипенко

Є.А. Бригиневич

Івано-Франківськ

Лабораторний практикум розроблений на кафедрі теоретичних основ геології відповідно до навчальної програми з курсу «Геологія з основами геоморфології».

Призначений для студентів очної форми навчання спеціальностей Прикладна екологія – 7.070801.

Практикум складено з метою полегшення студентам виконання лабораторних робіт з курсу «Геологія з основами геоморфології», передбачених робочою програмою.

В лабораторному практикумі дається послідовність, короткий зміст передбачених програмою лабораторних робіт, наводяться основні методичні вказівки з освоєння матеріалу, рекомендується література і перелік контрольних запитань.

Автори: доцент О.Р. Стельмах

доцент А.А. Пилипенко

асистент Є.А. Бригиневич

Відповідальний за випуск

завідувач кафедри ТОГ,

кандидат геол.-мінерал. наук, доцент О.Р. Стельмах

Ухвалено на засіданні навчально-методичного об’єднання спеціальності Прикладна екологія – 7.070801.

(протокол №____ від «____»________ 2002 р.)

Голова методоб’єднання

спеціальності О.М. Адаменко

Нормоконтролер О.Г. Гургула

Коректор Н.Ф. Будуйкевич

Висновки члена експертно-рецензійної комісії університету: лабораторний практикум рекомендувати до друку.

«___»__________ 2002 р. Р.М. Рудий

Видання – власність ІФНТУНГ.

Передрук та розмноження забороняються.

зміст

перелік лабораторних робіт

Стор.

Вступ

Лабораторна робота № 1

Основні фізичні і морфологічні властивості мінералів та їх визначення

Лабораторна робота № 2

ОСНОВНІ ПОРОДО- І РУДОТВОРНІ МІНЕРАЛИ ТА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Лабораторна робота № 3

МАГМАТИЧНІ ГІРСЬКІ ПОРОДИ ТА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Лабораторна робота № 4

ОСНОВНІ ОСАДОВІ ПОРОДИ ТА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Лабораторна робота № 5

МЕТАМОРФІЧНІ ГІРСЬКІ ПОРОДИ І ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Лабораторна робота № 6

ФОРМИ ЗАЛЯГАННЯ ГІРСЬКИХ ПОРІД І ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

Лабораторна робота № 7

ГЕОЛОГІЧНІ КАРТИ, РОЗРІЗИ І СТРАТИГРАФІЧНІ КОЛОНКИ ТА МЕТОДИКА ЇХ СКЛАДАННЯ

Лабораторна робота № 1

Основні фізичні і морфологічні властивості мінералів та їх визначення

Вступ

Виконання цієї лабораторної роботи ставить перед собою завдання навчити студентів визначати основні фізичні властивості мінералів. Для того, щоб розпізнавати мінерали за зовнішніми ознаками і визначати приблизно їх склад, необхідно знати фізичні властивості кожного мінералу. Необхідно врахувати, що окремі фізичні властивості можуть бути однаковими у різних мінералів і, навпаки, яка-небудь властивість, наприклад, колір або густина у одного і того ж мінералу можуть змінюватися в залежності від їх хімічного складу, кількості і характеру домішок. Тому при вивченні мінералу необхідно встановити оптимальну кількість його ознак, що і дозволить провести його діагностику. При геологорозвідувальних роботах і особливо при бурінні нафтових і газових свердловин вивчення і визначення речовинного складу кернового матеріалу відіграє надзвичайно важливу роль як в коректуванні основного напрямку ведення пошуково-розвідувальних робіт, так і в розробці нових технологій розкриття продуктивних пластів і впровадження ефективних методів підвищення нафтогазоконденсатовіддачі продуктивних пластів.

2 Обґрунтування і порядок виконання роботи

Головними фізичними властивостями мінералів є:

- густина;

- механічні: твердість, спайність, злам, ковкість;

- оптичні: прозорість, забарвлення, колір риси, блиск;

- магнітність;

- радіоактивність;

- горючість;

- розкладання;

- смак.

2.1 Густина являє собою масу речовини, яка припадає на 1 см³ дистильованої води при 1-4 С⁰. Величина густини мінералів коливається від 0.8 г/см³(озокерит) до 23г/см³ (осмієвий іридій).

Визначення густини проводиться зважуванням мінералів “на руці”, тобто визначається його відносна вага.

Для визначення густини мінералів рекомендується користуватися нижче приведеною шкалою (таблиця 1).

В природі найчастіше зустрічаються мінерали густиною від 2 до 5г/см³.

2.2 Твердість являє собою одну із найважливіших діагностичних ознак мінералів. Під твердістю розуміють ступінь опору мінералу зовнішньому механічному впливу. Для визначення твердості в лабораторних і польових умовах прийнято шкалу Мооса, у якій в якості сталих наводяться мінерали з відомою і постійною твердістю.

Ці мінерали розташовуються в порядку зростання твердості так, що попередній мінерал подряпується наступним (таблиця 2)

Таблиця – 1 Групи відносних густин мінералів і їх характеристика

Групи	Густина	Границі густини, г/см^3	Типові мінерали і їх густина
І	Дуже легкі	< 1,0	Озокерит – 0,8-0,9
ІІ	Легкі	1,0-4,0	Янтар – 1,05 Флюорит – 3,25
ІІІ	Середні	4,0-7,0	Халькопірит – 4,3 Барит – 4,7
ІV	Важкі	7,0-10,0	Галеніт – 7,6
V	Дуже важкі	> 10,0	Золото – 18,0

Таблиця 2 - Шкала Мооса і основні її показники

Відносна твердість	Найменування мінералу-еталону	Основні показники мінералу-еталону
	Тальк	Залишає сліди на папері, дереві, шкірі
	Гіпс	Подряпується нігтем
	Кальцит	Подряпується мідною голкою
	Флюорит	Подряпується залізною голкою, цвяхом
	Апатит	Слабо подряпується сталевою голкою
	Ортоклаз	Слабо ріже скло під великим натиском
	Кварц	Добре ріже скло під великим натиском
	Топаз	Ріже скло під невеликим натиском
	Корунд	Слабо ріже скло без натиску
	Алмаз	Добре ріже скло

Для визначення твердості мінералу гострим кінцем уламка мінералу-еталону натискають на мінерал. Якщо еталон залишає подряпину на мінералі, то його твердість вища, якщо залишає слід еталону у вигляді порошку, то його твердість нижча від твердості досліджуваного мінералу. Підбираючи так еталони і визначають відносну твердість.

На практиці часто застосовують для визначення твердості різні широко розповсюджені предмети. Так, твердість олівця – 1, нігтя -2, бронзової монети – 3,5-4, скла – 5, голки і ножа – 6, напильника – 7.

Мінерали з більшою твердістю зустрічаються рідко. В світовій практиці часто використовують металеві стержні з відповідною твердістю.

2.3 Спайність - це здатність мінералу розколюватися або розчіплюватися по паралельних площинах, які відповідають певним кристалографічним напрямкам, по яких в кристалічній структурі проявляється найменша сила зчеплення атомів, іонів або молекул. В залежності від характеру площин спайності виділяють п’ять типів спайності (табл. 3.)

Таблиця 3 - Спайність мінералів і їх характеристика

Типи спай-ності	Назва спайності	Характер площин спайності	Типові мінерали
І	Дуже досконала	Мінерал легко розчіплюється на тонкі листи із утворенням дзеркальних площин спайності	Мусковіт
ІІ	Досконала	Мінерал розчіплюється на пластини з утворенням поодиноких східців	Гіпс
ІІІ	Середня	Мінерал слабо розколюється на пластини. Характерні раковисті сходинки і слабо виражені площини спайності	Мікроклін
ІV	Малопомітна	Мінерал не розколюється по певних площинах, а утворює одиничні східці. В цілому поверхня розлому нерівна, пагорбкова	Кварц
V	Відсутня	Мінерал утворює тільки мушлевидну поверхню зламу	Золото

При визначенні типу спайності мінералу необхідно пам’ятати, що вона в залежності від типу структури може проходити в одному (слюди), двох (амфіболи), трьох (галіт), в чотирьох (флюорит) напрямках. Спайність визначається при подрібненні мінералів. При необхідності тип спайності рекомендується визначити під бінокулярним мікроскопом.

Необхідно вміти відрізнити площини спайності від граней кристалу. Площини спайності мають більш сильний блиск і свіжий вигляд. Крім того вони утворюють ряд паралельних одна одній поверхонь які в більшості випадків гладкі або глянцюваті.

2.4 Злам - це вид поверхні, утвореної при розколюванні мінерального індивіду. Він є важливою діагностичною ознакою ряду мінералів. Виділяють наступні типи зламів (табл. 4).

Визначення типу зламу проводиться візуально або під бінокулярним мікроскопом.

2.5 Ковкість – властивість мінералів під дією механічних сил розплющуватися на тонкі пластинки.

Для визначення ковкості по зерну або кристалу мінералу необхідно вдарити молотком. Якщо зерно або кристал розплющуються на тонкі пластинки, то мінерал ковкий, а якщо кришиться, то мінерал крихкий.

Таблиця 4 - Основні типи зламів та їх характеристика

Типи зламу	Назва зламу	Характеристика поверхні зламу	Характерні мінерали
	Дзеркально-рівний	Рівна, дзеркальна	Мусковіт,біотит
	Сходинковий	Сходинкова в декількох напрямках	Польові шпати, флюорит, галіт
	Нерівний без дзеркальних поверхонь	Нерівна без дзеркальних площин	Берил, турмалін
	Мушлевидний (раковистий)	Пагорбкова, мушлевидна	Кварц, халцедон, бурштин
	Скалкоподібний	Скалковидна, гачкувата	Торці волокнистих серпентину, гіпсу

2.6 Прозорість – це властивість мінералу пропускати через себе певну кількість світлових променів у видимому спектрі. Прозорість тіснішим чином пов’язана з блиском і визначається коефіцієнтом поглинання світла. В залежності від коефіцієнта поглинання світла всі мінерали можна поділити на три групи: прозорі, напівпрозорі і непрозорі.

Визначення прозорості мінералів в лабораторних умовах проводиться на спеціальних приладах – рефрактометрах, які дозволяють встановити показник внутрішнього відбиття мінералу в процентах.

В польових умовах визначення типу прозорості рекомендується проводити згідно шкали прозорості, в яку входять: прозорий гірський кришталь, напівпрозорий сфалерит (клейофан) і непрозорий пірит. Однак визначення прозорості рекомендується проводити в тонких уламках або пластинках за допомогою бінокулярного мікроскопу в проходячому світлі.

2.7 Забарвлення - характер взаємодії електромагнітного випромінювання видимого діапазону світлових хвиль з електронами атомів, іонів або молекул, які входять в склад кристалічної структури мінералів. Встановлено, що видимий спектр електромагнітних хвиль коливається в межах 3800-7600А. Їх довжини викликають сім основних типів забарвлення: фіолетове, синє, блакитне, зелене, жовте, оранжеве, і червоне. Крім хімічного складу мінералу, на його забарвлення часто впливають механічні домішки, дефекти в кристалічних структурах, мікротріщини та ряд інших факторів. Ряд мінералів змінюють своє забарвлення в залежності від кристалографічних напрямків.

Згідно сучасної класифікації, виділяють три типи забарвлення: ідіохроматичне, алохроматичне і псевдохроматичне.

Ідіохроматичне (власне) забарвлення обумовлене певними особливостями хімічних елементів, які входять в його склад (структуротворні, ізоморфні домішки – хромофори), характером електронної, так званої зонної структури мінералів, а також наявністю в структурах мінералів різних дефектів. За здатністю оптичного поглинання, виділяють наступні підтипи ідіохроматичного забарвлення:

а – металовидне забарвлення з максимумом відбиття світлових променів. Це мінерали з металічними і ковалентними типами зв’язку; як наслідок міжзонних переходів електронів (пірит, золото) або фундаментальної смуги поглинання (кіновар, ауріпігмент, куприт);

б – забарвлення, обумовлене електронними переходами між різними іонами, а також між різновалентними іонами металів – це мінерали трьохвалентного заліза (O^2-, Fe³⁺), мінерали які вміщують різновалентні іони Fe³⁺ і Fe²⁺ (аквамарин, вівіаніт);

в – забарвлення пов’язане з іонами перехідних металів Fe, Co, Ni, Cu, Mn, Cr, Ti, V (ізумруд, рубін, рубеліт, малахіт, родоніт);

г – радіаційне забарвлення, пов’язане з утворенням під дією радіоактивного розпаду радіоактивних елементів електронно-дирчатих центрів забарвлення (синє і зелене забарвлення галіту і флюориту, жовте і димчасте забарвлення кальциту і кварцу та ін.).

Найбільш типовими хромоформами (забарвлюючі елементи), які викликають те, чи інше забарвлення є титан, ванадій, хром, марганець, залізо, мідь та деякі інші елементи. Так, Fe³⁺ викликає червоно-бурі кольори, Fe²⁺ - зелені, Ti²⁺ - інтенсивні червоно-бурі, Cr³⁺ - зелені, Ni²⁺ - зелені та ін.

Алохроматичне забарвлення мінералів є наслідком включень в них сторонніх домішок у вигляді різнозабарвлених інших мінералів, пухирців газів і рідин. Це забарвлення не пов’язане з власне хімічним складом мінералів. Отже воно не постійне. Як приклад можна навести ряд різновидностей кварцу:

- празем – зеленуватий за рахунок включень актиноліту або хлориту;

- сердолік – оранжево-червоний – за рахунок включень гідрооксидів заліза;

- авантюрин – буро-червоний до золотистого – за рахунок включень залізної слюдки (різновидності гетиту);

- котяче око – зеленуватий - за рахунок включень азбесту;

- соколине око – синюватий - за рахунок включень волокнистої синьої рогової обманки та ін.

Псевдохроматичне забарвлення обумовлене процесами дифракції і інтерференції світлових променів в кристалічних структурах мінералів, а також розсіюванням, заломленням, повним внутрішнім відбиттям білого світла, з особливостями будови мінеральних індивідів (закономірне повторення фаз різного складу в іризуючих сонячних і місячних різновидностях польових шпатів), глобулярної будови атомів, наявності органічних домішок в перлах, утворення іризуючих плівок на поверхні зерен або кристалів в результаті їх окислення та ін.

Вивчення та визначення забарвлення в лабораторних умовах проводиться шляхом одержання кривих спектрального поглинання, при якому фіксується поглинання відповідних ліній головніших хромофорів з певною довжиною хвилі. Для візуального визначення кольорів мінералів рекомендується користуватися нижче наведеною шкалою забарвлення яка включає 11 мінералів-еталонів (табл. 5).

Таблиця 5 - Шкала основних кольорів мінералів

№ п/п	Колір	Типовий мінерал	№ п/п	Колір	Типовий мінерал
	Водянопрозорий	Гірський кришталь		Фіолетовий	Флюорит
	Білий	Каолін		Зелений	Малахіт
	Свинцево-сірий	Галеніт		Жовтий	Сірка
	Бурий	Гематит		Латунно-жовтий	Піротин
	Червоний	Кіновар		Залізисто-чорний	Магнетит
	Мідно-червоний	Самородна мідь

За характером забарвлення мінеральних індивідів чи агрегатів виділяють: однорідне забарвлення (пірит), зональне (малахіт), плямисте (галіт) та ін.

При визначенні природи забарвлення мінералів у штуфах, кристалах або в зернах необхідно відрізняти первинне забарвлення, яке виникає в процесі їх формування і вторинне, яке виникає в процесі вторинної зміни мінералу. Так, первинним є темно-зелене забарвлення рогової обманки, що обумовлене входженням в її структуру хромофору Fe²⁺ в Fe³⁺. Визначення забарвлення мінералів проводиться візуально.

2.8 Колір риси – являє собою колір мінералу в порошку. Багато мінералів в розтертому стані мають інший колір, ніж у монолітних зразках. Порошок можна одержати, проводячи куском мінералу по білій шорсткій поверхні фарфорової пластинки при умові, що твердість його менша від твердості фарфору. Якщо твердість мінералу вища твердості фарфору, то мінерал утворює на фарфорі подряпину.

Колір риси – важлива діагностична ознака цілого ряду мінералів. Так гематит, лімоніт і магнетит в зразках мають майже однаковий колір і їх можна розрізнити тільки по різному кольору риси – відповідно червоному, жовтому або чорному.

2.9 Блиск також є важливою діагностичною ознакою мінералів. Він залежить від показника заломлення мінералу і його здатності відбивати від своєї поверхні світло. Показник відбиття світла (блиск) в мінералах визначається в процентах і змінюється від 1% в озокериті до 95% в полірованому самородному сріблі. Для визначення типу блиску рекомендується користуватись нижче наведеною шкалою (табл. 6).

Таблиця 6 - Основні типи блисків і їх характеристика

Тип	Назва блиску	Показник відбиття світла, %	Типові мінерали
	Скляний	1-10	Кварц, флюорит, гранати
	Алмазний	10-19	Алмаз, сфалерит
	Напівметалевий	20-25	Кіновар, гематит
	Металевий	>25	Галеніт, золото

Для визначення блиску необхідно враховувати характер поверхні мінералу, величину і форму його зерен, так як ці фактори приводять до появи специфічних блисків: жирного – для тонкозернистих світлозабарвлених і білих мінералів; смолистого – для темнозабарвлених мінералів; матового – для тонкодисперсних мінералів; шовковистого – для волокнистих мінералів; перламутрового – для лускуватих мінералів та ін. Визначення типу блиску проводиться візуально. Характер поверхні мінералу рекомендується продивитися під бінокулярним мікроскопом.

2.10 Магнітність – властивість мінералів взаємодіяти з магнітним полем. Магнітність визначається магнітними властивостями атомів, іонів і молекул, які складають мінерал, і його структурою. По суті всі мінерали можуть намагнічуватися в магнітному полі. Однак, найбільш здатними до намагнічування є мінерали, в склад яких входять атоми, що мають власний магнітний момент, обумовлений наявністю в них неспарених електронів. Це Fe³⁺, Fe²⁺, Mn⁴⁺, Mn³⁺, Cr³⁺, Co²⁺, Ni²⁺,Cu²⁺ та ін.

Визначення магнітності проводиться за допомогою магнітної стрілки. Якщо ж необхідно визначити величину магнітної сприйнятливості, то користуються магнітними вагами – вагою Калашникова та ін.

2.11 Радіоактивність – властивість мінералів випромінювати a-, b- і g- частинки при радіоактивному розпаді деяких елементів U,To,K,Cs та їх ізотопів. За величиною радіоактивного випромінювання всі мінерали діляться на три класи: 1 – сильнорадіоактивні; 2 – слаборадіоактивні; 3 – нерадіоактивні. В склад сильнорадіоактивних мінералів входять в основному уран і торій. В склад слаборадіоактивних мінералів входять калій, цезій та ін.

2.12 Горючість – властивість мінералів вільно горіти в атмосфері. Переважно випробування на горючість проводяться у полум’ї спиртівки. Для цього невеликий шматочок зразка мінералу закріплюється у пінцеті і поміщається в найбільш гарячу частину полум’я. Якщо мінерал загориться, то випробування закінчують, вдаючи мінерал горючим. У випадку, якщо мінерал не загориться після перебування у полум’ї 5-6 хвилин, його вважають негорючим. При визначенні мінералів на горючість рекомендується провести випробування із самородною сіркою (горить синім полум’ям із виділенням сірчистого газу) і озокеритом (горить жовтим полум’ям із виділенням копоті).

2.13 Розчинність – здатність мінералів розчинятися у воді або в інших рідинах. За ступенем і швидкістю розчинення мінерали діляться на 4 класи: легкорозчинні, розчинні, слабо розчинні і нерозчинні (табл. 7).

Швидкість і величина розчинності залежить від ряду факторів, головним з яких є температура. Таким чином, при визначенні розчинності мінералів, рекомендується проводити її як при кімнатній температурі розчинника, так і при його підігріві в скляній пробірці на спиртівці або газовому пальнику.

Таблиця 7 - Ступінь розчинності деяких мінералів

Ступінь розчинності	Розчинник	Температура	Типові мінерали
Легко розчинні	Вода   Хлороформ	Без підігріву   Без підігріву	Галіт, сильвін, карналіт Парафін, озокерит
Розчинні	Бензол Вода Соляна кислота	Без підігріву З підігрівом	Янтар, гіпс Ангідрит
Слаборозчинні	Вода Соляна кислота	Без підігріву З підігрівом	Ангідрит Магнезит
Нерозчинні	Вода	З і без підігріву	Кварц

2.14 Розкладання – здатність деяких мінералів розкладатися у кислотах або інших хімічно активних речовинах із виділенням в атмосферу деяких компонентів (табл. 8).

Для визначення розкладання мінерал необхідно розтовкти в порошок, висипати в пробірку і залити відповідною кислотою. При такій методиці ступінь розкладання мінералу можна визначити як при кімнатній температурі, так і підігріві. Підігрів проводиться на газовому пальнику або полум’ї спиртівки. Одночасно із визначенням ступеню розкладання проводиться визначення виділень газів. Так, виділення H₂S супроводжується запахом “затхлих яєць”, розкладання миш’якових мінералів – запахом часнику та ін.

Таблиця 8 - Найбільш характерні реакції розкладання деяких мінералів у різних кислотах

Назва кислоти, в якій розкладається мінерал	Назва мінералу	Виділяє	Без підігріву або з підігрівом
HCl	Кальцит Анортит Малахіт Магнезит Сфалерит	CO2 CO2 CO2 CO2 H2S	Без підігріву З підігрівом Без підігріву З підігрівом З підігрівом
HNO3	Сфалерит Галеніт	S S	З підігрівом З підігрівом

2.15 Смак – це здатність впливу мінералу на смаковий органолептичний апарат людини. Більшість мінералів не мають смаку, але для деяких характерним є специфічний смак. Особливо це відноситься до розчинних мінералів. За смаком виділяють солені (галіт), гірко-солені (карналіт) і пекучо-солені (сильвін) мінерали. Визначення смаку проводиться доторканням до мінералів кінчиком язика.

3 Необхідні матеріали, прилади, зразки і хімічні реагенти для виконання лабораторної роботи

1. Густина – набір мінералів різної густини.

2. Твердість – набір мінералів, шкала Мооса, мідна і залізна голки, сталева голка, кусок скла.

3. Спайність – набір мінералів, ковадло, молоток, бінокулярна лупа.

4. Ковкість – набір мінералів, ковадло, молоток, бінокулярна лупа.

5. Злам – набір мінералів, ковадло, молоток, бінокулярна лупа.

6. Прозорість – набір мінералів, молоток, ковадло, бінокулярна лупа.

7. Забарвлення – набір еталонних зразків, набір мінералів для визначення забарвлення, ковадло, молоток, бінокулярна лупа.

8. Колір риси – набір мінералів, бінокулярна лупа, фарфорова пластина.

9. Магнітність – набір мінералів, радіометр для визначення радіоактивності.

10. Блиск – набір мінералів, магнітна стрілка, бінокулярна лупа.

11. Горючість – набір мінералів, пінцет, спиртівка.

12. Смак – набір мінералів.

13. Розкладання – набір мінералів, предметне скло, піпетка, пробірка, молоток, спиртівка, бінокулярна лупа, набір кислот.

14. Розчинність – набір мінералів, предметне скло, піпетка, пробірка, молоток, спиртівка, ковадло, бінокулярна лупа, набір кислот.

4 Звіт по лабораторній роботі

Лабораторна робота після її виконання відповідно оформлюється і пред’являється до зарахування на наступному лабораторному занятті.

Звіт по лабораторній роботі складається з:

- титульного листка;

- вступу, де вказуються основні завдання по вивченню основних фізичних властивостей мінералів;

- порядку виконання роботи;

- опису основних фізичних властивостей мінералів та методів їх визначення;

- основних висновків по лабораторній роботі. Лабораторна робота виконується індивідуально кожним студентом.

5 Список використаної літератури

1. Лазаренко Є.К Курс мінералогії. – К.: Вища школа, 1963.

2. Кравець М.И. Структурные, химические, физические и кристало-оптические свойства минералов и их опредиление. – К., УМК, ВР,. 1988.

3. Пособие к лабораторным занятиям по общей геологии: Учеб. Пособие для вузов / В.Н. Павлинов, А.Е. Михайлов, Д.С. Кизевальтер и др. – М.: Недра, 1988-149с.

Дата добавления: 2015-11-14