Тип солей кисневих кислот 3 страница

Основні осадові породи та їх визначення

Вступ

Виконання даної лабораторної роботи ставить перед собою за мету навчити студентів найпростішим прийомам вивчення і визначення основних типів осадових гірських порід. Знання процесів осадонагромадження, умов і головних етапів формування і перетворення осадів і осадових гірських порід, закономірностей їх розповсюдження в земній корі мають не тільки важливе теоретичне, але й надзвичайно важливе практичне значення. Осадові гірські породи є основними акумулюючими породами для промислових скупчень нафти і газу та інших корисних копалин. Вони надзвичайно різноманітні за мінеральним і хімічним складом, будовою, формами і умовами залягання. Знання цих особливостей надзвичайно важливе для відтворення умов формування нафтогазових покладів, обґрунтування систем пошуково-розвідувального буріння та основних принципів розробки нафтових і газових родовищ, розроблення методів і способів підвищення нафтогазовидобутку та ін.

Таким чином, виконання даної лабораторної роботи ставить перед собою завдання навчити студентів визначенню основних ознак осадових гірських порід в залежності від їх мінерального і хімічного складу та морфологічних особливостей.

2 Обґрунтування роботи і методика її виконання

Осадова гірська порода – це геологічне тіло, складене із мінералів або органічних утворень, а також тих та інших сумісно, сформоване із осадів, відкладених на поверхні суші або на дні водойми, яке існує в термобаричних умовах, характерних для верхньої частини літосфери. Перш за все необхідно засвоїти, що вихідним матеріалом для утворення осадових гірських порід служать продукти механічного і хімічного вивітрювання, життєдіяльності організмів, вулканічної діяльності та ін. Тому утворення осадових порід – складний природний процес, який проходить в різних умовах, що визначаються різноманітними факторами і силами земної і космічної природи. В зв’язку з цим, всі осадові породи за способом утворення мінеральної речовини діляться на уламкові, складені уламками мінералів і гірських порід, органогенні, в основі яких знаходяться тверді рештки організмів і продуктів їх життєдіяльності, і хемогенні, виражені мінералами, що сформувались хімічним шляхом. Між цими групами осадових порід нема чіткої границі. Особливо часто породи змішаного походження зустрічаються серед органогенних і хемогенних порід.

Головними ознаками, що визначають осадові гірські породи, є мінеральний склад осаду, ступінь діагенезу, колір, текстура, пористість і густина.

2.1 Мінеральний склад осаду. Осадові гірські породи складаються із компонентів різного складу і походження. Ці компоненти присутні у різних співвідношеннях і сполученнях. Це можуть бути уламки гірських порід і мінералів, органогенні речовини і продукти хімічних реакцій. Відповідно до цього породу слід відносити до уламкової, органогенної чи хемогенної.

2.2 Ступінь діагенезу. Ознака, що показує, які зміни пройшли в осаді після його утворення в процесі перетворення в гірську породу. Діагенез завжди пов’язаний із зануренням відповідного осаду на певну глибину, в результаті чого відбувається його зневодження, перекристалізація, старіння колоїдів та ін. Утворення цементу в уламкових породах – один з найпотужніших факторів діагенезу. Переважно цемент буває глинистий, кремнистий, карбонатний або залізистий, складений із оксидів заліза.

2.3 Колір породи. Однією із важливих діагностичних і генетичних ознак є забарвлення порід. В природі зустрічаються породи різного забарвлення, але, як правило, переважно сірих відтінків. Поява того чи іншого кольору породи залежить від багатьох причин, головними із яких є забарвлення уламків мінералів, які складають породу, а також колір цементу. Так, білими або світлозабарвленими бувають породи, які вміщують карбонати, сульфати, галоїди, кремнисту речовину або кварц. Залізистий цемент надає породі різних відтінків коричневого кольору. Зелений колір пов’язаний з наявністю в породі глауконіту, хлоритів, епідоту та ін.

2.4 Текстура. Під текстурою розуміють характер розташування осадових порід в просторі. В осадових породах вона різноманітна. Найбільш часто зустрічаються шаруваті текстури, коли в породі різко розрізняються шари, коли неможливо встановити закономірності в положенні складових частин; плямиста, коли окремі складові частини породи утворюють уособлення у вигляді плям.

2.5 Структура – характер взаємного розташування і величини складових частин породи. Вона залежить від належності до тої або іншої генетичної групи. Так, структури уламкових порід – уламкові, глинистих – пелітові, хемогенних – часто кристалічні або аморфні, органогенних – органогенні і детритусові. Структура осадових порід визначається, головним чином, розміром і, частково, формою складових частин та їх взаємозв’язком.

2.6 Пористість – характерна ознака для багатьох осадових порід. Між твердими частинками, які утворюють гірську породу, існують простори – пори, зайняті рідинами або газами. Сумарний об’єм цих просторів в одиниці об’єму породи називається пористістю. Вона оцінюється за розміром пор, їх кількістю і способом утворення (пористість міжзернова, кавернозна та ін.).

2.7 Густина – важлива діагностична ознака осадових порід. Вона тісно пов’язана із більшістю розглянутих властивостей. Густиною твердої фази породи називають відношення маси твердої фази породи до її об’єму. Густина твердої фази порід змінюється в межах 2,55 – 2,80 г/см³.

2.8 Шаруватість властива для більшості осадових порід. Вона надзвичайно різноманітна. Шари можуть бути гігантськими і макроскопічними, паралельними і перехресними, горизонтальними і косими, хвилястими та ін. На границях шарів нерідко можна помітити знаки брижі, течії, слідів донних тварин та ін. Для діагностики осадових порід вона малопридатна, так як тип шаруватості практично не пов’язаний із складом порід. Не дивлячись на це, у всіх випадках, коли це можливо, шаруватість слід описувати, оскільки вона, як правило, дає можливість правильно визначити походження осаду.

3 Головні типи осадових гірських порід

Осадові гірські породи, як вказувалося вище, поділяються на уламкові, органогенні та хемогенні.

3.1 Уламкові гірські породи

До них відносять породи, в яких уламкова частина складає більше 50%. Класифікація їх базується на структурних ознаках, основними їз яких є розмір зерен і форма частинок. Положення границь між окремими підгрупами уламкових порід однозначно не визначено у зв’язку з тим, що із зміною розміру частинок їх облік і властивості змінюються поступово. За структурними ознаками виділяються чотири групи уламкових порід (таблиця 1).

Грубоуламкові породи складаються із уламків, які за формою і розмірами поділяються на обкатані і необкатані, крупні, середні і дрібні. До обкатаних відносяться уламки, які мають заокруглені або згладжені кути. Необкатані уламки гострокутні. Ступінь обкатаності уламкового матеріалу збільшується із збільшенням часу і відстані переносу від місця утворення до місця накопичення. Породи з обкатаними уламками, скріпленими цементом називаються конгломератами, а складені із необкатаних зцементованих уламків – брекчіями.

Серед брекчій виділяють декілька типів різного походження. До осадових відносяться брекчії, які сформувалися в результаті відкладення в осаді гострокутних уламків різного складу у водному середовищі. Брекчії зсуву вміщують уламки різної величини і мають однаковий склад із цементом. Тектонічні брекчії несуть сліди тиску і розбиті тріщинами. В них як на уламках, так і в цементі часто зустрічаються окремі гладкі ділянки з відполірованими поверхнями – дзеркала ковзання.

При описі грубоуламкових порід необхідно вказати склад, величину і ступінь обкатаності уламків, ступінь діагенезу, склад і забарвлення цементу, кількісне співвідношення уламків в цементі та ін.

Піщані породи. В групу піщаних порід входять породи із розміром уламків від 0,1 до 2 мм. Рихлі, сипучі і незцементовані різновидності осадів називають пісками, а зцементовані – пісковиками.

Таблиця 1 - Уламкові гірські породи

Групи порід	Розміри уламків, мм	Рихлі породи	Сцементовані породи
Обкатані	Необ-катані	Обкатані уламки	Необка-тані уламки
Грубоулам-кові (псефіти)	> 200	Валуни	Глиби	Конгломе-рати валунні, галечни-кові, гравійні	Брекчії глибові, щебневі, дресвяні
200 – 10	Галька Галечник	Щебінь
10 – 2	Гравій	Дресва
Піщані (псаміти)		Піски:	Пісковики:
2 – 1	Грубозернисті	Грубозернисті
1 – 0.5	Крупнозернисті	Крупнозернисті
0,5 – 0,25	Середньозернисті	Середньозернисті
0,25 – 0,1	Дрібнозернисті	Дрібнозернисті
Алевролітові (алеврити)	0,1 – 0,01	Алеврити	Алевроліти
Глинисті (пеліти)	< 0,01	Глини	Аргіліти

Породи, складені із зерен одного мінералу – кварцу, глауконіту та інших, називають олігоміктовими, а із декількох мінералів – поліміктовими. За величиною зерен породи поділяються на рівномірнозернисті та нерівномірнозернисті.

За мінеральним складом розрізняють наступні головні групи піщаних відкладів:

Кварцові піски і пісковики, в яких крім кварцу у вигляді домішок присутні польові шпати, слюди, глауконіт та ін. Цемент таких пісковиків може бути кремнистим, глинистим, вапняковим, залізистим, фосфатним та ін.

Кварцово-глауконітові піски і пісковики складені зернами кварцу (20-40%) і глауконіту (60-80%) з невеликими домішками інших мінералів. В залежності від кількості глауконіту та інтенсивності його забарвлення піски мають більше або менше яскравий зелений колір. При вивітрюванні, яке супроводжується розкладанням глауконіту і утворенням оксидів заліза – колір їх стає іржаво-бурим.

Залізисті піски і пісковики переважно являють собою кварцові піски і пісковики, зерна яких покриті плівкою бурих залізистих мінералів. Цемент пісковиків залізистий, а тому колір порід коричневий.

В природі зустрічаються магнетитові аркозові піски і пісковики та грауваки. Розповсюдження їх обмежене порівняно з наведеними пісками і пісковиками.

При описанні пісків і пісковиків основну увагу необхідно звернути на розміри зерен, мінеральний склад та забарвлення; для зцементованих порід – по можливості визначити в описі склад цементу та його особливості – колір, пористість, однорідність, кількість. Для поліміктових порід необхідно визначити кількісне співвідношення зерен різних мінералів та ступінь їх відсортування.

Алевритові породи на 50% і більше складаються із уламкових частин розміром 0,01-0,1 мм. Серед них розрізняють крупно-, середньо- і дрібнозернисті різновидності. Рихлі породи називаються алевритами, а зцементовані щільні – алевролітами.

Мінеральний склад уламкової частини майже такий, як і в піщаних породах, але тут переважають стійкі мінерали – кварц, халцедон, мусковіт. Будова алевролітових порід (текстура, структура), тип і склад цементу подібні до піщаних утворень. Забарвлення порід, в залежності від домішок, може бути різним – світло-сірим, сірим, чорним, бурим, зеленим та ін.

Опис порід проводиться аналогічно піщаним породам.

Глинисті породи відносяться до найбільш розповсюджених порід. Їх головними складовими частинами є глинисті мінерали і тонкодисперсний уламковий матеріал – пеліт, розміри частинок якого менші за 0,01 мм.

Глини з водою утворюють пластичну масу, яка при висиханні твердіє, а при випалювання набуває твердості гірської породи.

В природних умовах до найбільш розповсюджених відносяться гідрослюдисті, каолінові, монтморилонітові і полімінеральні глини.

Гідрослюдисті глини найбільш розповсюджені в природі. Вони утворюються як в морських, так і в континентальних умовах. В цих глинах, крім гідрослюд і уламкової пелітової фракції, у вигляді домішок часто присутні хлорит, монтморилоніт, а також уламки зерен кварцу, слюди та ін.

В залежності від кількості і складу домішок, глини бувають більш або менш пластичними.

Каолінові глини не мають широкого розповсюдження. Це білі глини, складені каолінітом, що утворився при вивітрюванні польовошпатових порід. В корі вивітрювання каоліни вміщують домішки зерен кварцу, лусок слюди та інше, часто зустрічаються специфічні породи-боксити. Це щільні породи, забарвлені у червоні, рідше у сірі відтінки, які складаються головним чином із оксидів і гідрооксидів алюмінію, часто з домішками гідрооксидів заліза.

Монтморилонітові глини мають обмежене розповсюдження. У чистому вигляді зустрічаються надзвичайно рідко і у незначних кількостях. Як правило, ці глини вміщують домішки мінералів із груп каолініту, хлориту і гідрослюд, а також уламкових і хемогенних утворень.

Полімінеральні глини розповсюджені дуже широко. Вони являють собою продукт перевідкладення глинистих порід і глинистих мінералів. В їх складі переважають гідрослюди, в менших кількостях присутні каолініт, хлорит і монтморилоніт.

Описуючи глини, необхідно вказати наступні їх зовнішні ознаки: колір, ступінь вологості і пластичності, домішки, текстури, наявність рослинних залишків, запах та ін.

Аргіліти – це щільні, тверді глинисті породи, утворені в результаті діагенезу глин. Їх склад відповідає гідрослюдистим і рідше полімінеральним глинам. На відміну від глин аргіліти крихкі і під дією внутрішніх або зовнішніх напруг (тектонічних, гідророзриву) в них утворюються тріщини, які в більшості випадків заповнюються карбонатами, сульфатами, кремнеземом та ін. При певних умовах тріщини можуть залишатися розкритими.

3.2 Органогенні і хемогенні породи

Утворюються вони як у водному середовищі, так і на поверхні суші в результаті життєдіяльності тварин і рослинних організмів або хімічних процесів. Часто обидва процеси проходять разом, а тому утворені ними породи розглядають сумісно. Класифікація їх проводиться за хімічним складом і виділяються карбонатні, кременисті, сірчанокислі, галоїдні, фосфатні, вуглеводневі (горючі) породи.

Карбонатні породи.

Серед карбонатних порід найбільш поширеними є вапняки і доломіти.

Вапняки – найбільш розповсюджені породи даної групи. Вони складені в основному кальцитом. За вмістом глинистих домішок розрізняють глинисті вапняки (глини 10%), вапнякові мергелі (20%), мергелі (30 – 50%) і вапнякові глини (глини 50%). При збільшенні кількості піску у вапняках їх називають піщаними вапняками або вапняковими пісковиками. Характерною особливістю їх є активна взаємодія із соляною кислотою, яка супроводжується інтенсивним виділенням вуглекислого газу. Забарвлення вапняків може бути різноманітним. Найбільш часто зустрічаються світло-сірі, сірі та сірувато-жовті кольори.

За походженням вапняки поділяються на органогенні та хемогенні, але в більшості випадків вони мають органогенно-хемогенне походження. Типовим представником таких порід є звичайна писальна крейда.

Мергелі - це щільні вапнякові породи з раковистим або нерівним зламами переважно білого або різних відтінків сірого забарвлення. З розведеною соляною кислотою мергелі сильно реагують, при чому на поверхні породи залишається брудна пляма.

Доломіти – породи, які вміщують не менше 95% мінералу доломіту. Чисті доломіти зустрічаються рідко. В основному спостерігаються різні переходи від вапняків до доломітів. Вапнякові доломіти вміщують більше 50% доломіту, а доломітові вапняки – менше 50%. Макроскопічно відрізнити доломіти від вапняків практично неможливо. Їх діагностичною ознакою є реакція з розведеною соляною кислотою. Доломіти “киплять” тільки після розтирання їх у порошок.

Кременисті породи

Породи, складені переважно кремнеземом, можуть мати як органічне, так і хімічне походження. Із кременистих порід органічного походження найбільш розповсюдженими є діатоміти, які являють собою скупчення мікроскопічних скелетів діатомових водоростей. Діатоміти – білі або світло-жовті, м’які і легкі рихлі породи, часто подібні на писальну крейду, але на відміну від неї не реагують із соляною кислотою.

Трепели ззовні не відрізняються від діатомітів, але мають колоїдно-хімічне походження. Вони складаються не із скелетів, а із найдрібніших зерен опалу, які можна розпізнати тільки під мікроскопом.

До кременистих порід також відносяться опоки, яшми, кременисті конкреції. Вони мають значно менше розповсюдження, ніж діатоміти і трепели.

Сірчанокислі і галоїдні породи

Сірчанокислі і галоїдні породи відрізняються за хімічним складом, але близькі за умовами формування. Серед цих порід найбільш розповсюджені кам’яна сіль, гіпс і ангідрит.

Кам’яна сіль є зернисто-кристалічною або зливною масою. Забарвлення її змінюється від білого до чорного, в залежності від домішок. Діагностичні ознаки солі: солена на смак, легко розчиняється у воді, має невелику густину. Зустрічається як у суцільних масах, так і у вигляді домішок в уламкових породах і глинах. При вивітрюванні на поверхні таких порід виникають білі плями солі.

Гіпс, як і кам’яна сіль, зустрічається у вигляді зернисто-кристалічних мас. Чистий гіпс сніжно-білий, жовтий або рожевий, але його забарвлення, в залежності від складу домішок, може бути різноманітним. Гіпс легко розпізнається за невеликою твердістю і малою густиною, яка не перевищує 2,4.

Ангідрит – це сіра або голубувато-сіра щільна порода з густиною до 3 і твердістю 3,5 за шкалою Мооса, чим різко відрізняється від гіпсу. Ангідрит зустрічається на глибинах більше 70 м. На поверхні він внаслідок гідратації переходить у гіпс.

Залізисті породи.

Найбільше розповсюдження із залізистих порід мають:

1) оксиди і гідрооксиди заліза;

2) карбонати заліза;

3) сульфіди заліза.

Серед порід першої групи є оолітові залізні руди. Утворюються вони при випаданні гідрооксидів заліза із морської або прісної води.

До складу другої групи входить сидерит, який зустрічається у вигляді мінеральних включень в осадових породах або, рідше, утворює невеликі лінзи.

До третьої групи відноситься пірит і марказит. Вони іноді складають пласти і лінзи, але практичного значення в промисловості не мають.

Фосфатні породи.

Осадові породи, багаті фосфатами кальцію (апатит), називаються фосфоритами. Вони містять фосфат кальцію в аморфному стані, домішки глини або піску. Якість фосфоритів оцінюється за вмістом фосфоритного ангідриту. За місцем утворення розрізняють фосфорити морські і континентальні, а за умовами залягання – пластові та конвекційні. Фосфорити з великим вмістом оксиду фосфору, є цінною рудою для хімічної промисловості і сільського господарства при виробництві добрив.

Вуглеводневі породи.

До названої групи входять як органогенні, так і хемогенні породи. Найбільш широке розповсюдження мають торф, викопне вугілля, горючі сланці, бітумінозні породи і нафта.

Торф являє собою буру або чорну масу не до кінця розкладеного рослинного матеріалу, обвугленого і збагаченого органічними кислотами. Торф рихлий, ріжеться лопатою. Утворюється переважно на болотах із відмираючих рослин.

Викопне вугілля складене залишками рослинності, яка накопичувалась у мілководних водоймах і болотах. В подальшому цей матеріал зазнавав складного хімічного процесу вуглефікації, в результаті якого органічна речовина поступово втрачала кисень і водень, а збагачувалась вуглецем. При цьому утворилось буре вугілля (біля 70% С), кам’яне вугілля (82% С) і антрацит (95% С).

Горючі сланці – сланцюваті темно-сірі, бурі або коричневі породи, які горять коптячим полум’ям із виділенням густого диму і запахом бітуму. Утворюються вони при накопиченні бітумів із одночасним відкладанням тонкого мулу.

Бітуми являють собою нафти і леткі горючі речовини. Утворюються вони в умовах утрудненого доступу кисню до захоронених органічних залишків.

Бітумінозні породи – це породи, просочені або вміщуючі розсіяні включення нафти, яка знаходиться в них у загустілому стані в результаті окислення. Вони переважно темні із сильним запахом нафти на свіжому зламі. Поміщений у пробірку з бензином або бензолом уламок породи, при розчиненні бітумної частини, набуває темно-коричневого забарвлення.

Нафта являє собою рідину від світло-жовтого до коричневато-чорного кольору із специфічним запахом бітуму і масляним блиском. Невелика кількість нафти на воді утворює райдужну плівку. Поклади нафти формуються в пористих тріщинуватих породах, які в цих випадках відіграють роль колекторів.

Таким чином, все вищенаведене вказує, що правильне визначення осадових порід студенти зможуть зробити тільки при врахуванні всього комплексу їх зовнішніх ознак. Тому при визначені цих порід необхідно особливу увагу звернути на текстуру і структуру, характер шаруватості, наявність або відсутність кавернозності, колір, твердість, густину, злам та інші ознаки. Особливу увагу необхідно надати опису мінерального складу породи, органічним залишкам, включенням, конкреціям, домішкам. Повне описання порід дозволить правильно встановити тип породи і спосіб її утворення.

4 Лабораторні приладдя та реактиви

Для виконання цієї лабораторної роботи необхідні наступні приладдя та реактиви:

1. Колекція осадових гірських порід із найбільш характерними їх різновидностями, морфологічними та іншими ознаками.

2. Молоток і ковадло для подрібнення порід, відбивання окремих шматочків порід.

3. Ступки фарфорова і агатова з пестиками для розтирання породи до порошкоподібного стану.

4. Пробірки для визначення розкладання і розчинення.

5. Пінцет для внесення у пробірку шматочків породи.

6. Крапельниці для нанесення рідких реактивів на поверхню породи.

7. Бінокулярна лупа для дослідження породи.

8. Магніт для випробування порід на магнітність.

9. Радіометр для дослідження порід на радіоактивність.

10. Хімічні реактиви: соляна кислота (10%), бензин, бензол.

11. Металічний шпатель шириною 0,5-1 см і скальпель для внесення порошку породи в пробірку.

5 Звіт по лабораторній роботі

Після виконання лабораторної роботи робиться звіт, який складається із:

1. Титульного листка.

2. Вступу, де вказуються основні завдання виконання лабораторної роботи.

3. Порядку виконання лабораторної роботи.

4. Короткого опису одержаних результатів.

5. Основних висновків по лабораторній роботі.

Робота виконується індивідуально кожним студентом і пред’являється до зарахування на наступному лабораторному занятті.

6 Література

1. Лапинская Т. А., Прошляков Б. К. Основы петрографии: Учебное пособие для вузов. –М.: Недра; 1981.-232 с.

Лабораторна робота №5

Метаморфічні гірські породи і їх визначення

Вступ

Виконання цієї лабораторної роботи ставить перед собою завдання навчити студентів найпростішим методам вивчення і визначення основних типів метаморфічних гірських порід. Знання процесів їх утворення, закономірностей розповсюдження їх мінерального складу є важливою науковою основою для організації пошуків різних корисних копалин, таких як, золото, уран, молібден, вольфрам, залізо, дорогоцінне каміння, генетично пов’язаними з цими породами. Метаморфічні породи беруть участь у будові кристалічної основи або фундаменту багатьох нафтових і газових родовищ, а тому вони зробили вирішальний вплив на формування і розповсюдження нафтових і газових покладів.

Таким чином, виконання цієї лабораторної роботи дає можливість майбутнім гірничим інженерам з наукових позицій підійти до вирішення ряду практичних завдань по раціональному використанню природних ресурсів і особливо нафти і газу.

2 Обґрунтування роботи і методика її виконання

Метаморфічні гірські породи утворилися в результаті значного перетворення магматичних і осадових порід в глибинних зонах земної кори, куди вони попадають внаслідок дії тектонічних процесів. Перш за все необхідно засвоїти, що процеси утворення метаморфічних порід відбуваються під впливом так званих факторів метаморфізму, до яких відносять температуру, тиск, склад циркулюючих водних розчинів і газів. Це перетворення супроводжується більш або менш інтенсивною перекристалізацією порід у твердому стані без суттєвого розплаву. При цьому необхідно відзначити, що в процесі метаморфізму велику роль відіграє мінеральний склад вихідних порід.

За переважаючою роллю тих або інших факторів в ході перетворення магматичних і осадових порід в метаморфічні виділяють декілька різних типів метаморфізму.

2.1. Регіональний метаморфізм виникає в процесі нерівномірної дії тиску і високої температури на значних просторах і глибинах земної кори. Процес супроводжується перекристалізацією і розвитком нових мінералів в умовах розплющування та пластичної течії гірських порід, яке супроводжується просторовою переорієнтацією мінеральних частинок.

2.2. Динамометаморфізм виникає під дією тиску в умовах невисоких температур і проявляється в інтенсивному подрібненні гірських порід і мінеральних зерен без суттєвої перекристалізації.

2.3. Контактний метаморфізм обумовлюється дією високої температури, пари і розчинів, які пов’язані із заглибленням магматичного розплаву в гірські породи. Він проявляється вздовж границь магматичного тіла і має місцеве значення в перетворенні вміщаючи порід як за рахунок температурного впливу, так і впливу на вміщуючі породи відділених від магми газів і рідких мінералізованих розчинів.

2.4. Пневматолітовий і гідротермальний метаморфізм тісно пов’язаний з контактним і проходить під дією гарячих підземних вод, переважно ювенільного походження. Основний фактор метаморфізму цього типу – метасоматоз (перетворення одного типу породи в інший), в меншій мірі - температура. При цьому проходять зміни не тільки мінерального, але й хімічного складу порід.

Головні відмінності метаморфічних порід від магматичних і осадових полягають у мінеральному складі, текстурі і структурі.

2.5. Мінеральний склад. Метаморфічні породи складаються лише із мінералів, стійких до умов високих температур і тисків. До них відноситься більшість мінералів магматичних порід – польові шпати, кварц, слюди, амфіболи, піроксени. Мінерали осадових порід, за виключенням кварцу, польових шпатів і біотиту, при метаморфізмі переважно не зберігаються. Значно підвищується роль мінералів, які в магматичних породах були другорядними – кристали сфену, гранату, апатиту, рутилу. Набувають породоутворюючого значення такі мінерали, як серпентин, хлорит, епідот, які можуть повністю складати досить потужні пласти. На кінець, в метаморфічних породах з’являються тільки їм властиві мінерали – дистен, андалузит, симаніт, турмалін, тальк, графіт та ін.

2.6. Структура. Метаморфічні породи в більшості випадків мають кристалічну структуру, при чому особливо характерними є листуваті, лускуваті, голчасті та таблитчасті форми зерен; рідше – зернисті, кристалічні та ін. При цьому необхідно відзначити, що суттєвими відмінностями метаморфічних структур є відсутність вулканічного скла в основній масі породи.

За величиною зерен розрізняють крупнокристалічну (діаметр частинок 1 мм), середньокристалічну (0.25-1 мм) і дрібнокристалічну (0,25 мм) структури.

2.7. Текстури. Основними текстурами метаморфічних порід є: сланцювата, коли повністю однорідна порода розпадається на тонкі пластинки; смугаста, яка проявляється у чергуванні різних за складом порід; плямиста – коли в породі присутні окремі плями, які відрізняються мінеральним складом і забарвленням; плойчата – наявність в породі дрібних складок; масивна – щільна.

Важливою текстурною особливістю метаморфічних порід є кліваж, тобто здатність породи розколюватися вздовж паралельних площин вторинного походження.

Дата добавления: 2015-11-14