Розвиток медицини в Київській Русі. Давньоруські травники.

Серед тогочасних праць енциклопедичного характеру, в яких є багато відомостей медичного змісту, особливе місце займає «Ізборник Святослава», перекладений у X ст. з грецької на болгарську мову і переписаний у 1076 р. для сина Ярослава Мудрого Святослава. В «Ізборнику» медицина розглядається як майстерність найвищого порядку. Для розпізнавання.хвороби і успішного лікування лікареві слід докладно знати умори життя хворого: «Осмотри життя його, хожения, седания, едения й всього обьічая его пьітай».

В «Ізборнику» знаходимо поради, як лікувати шлунково-кишкові розлади, шкірні хвороби, а також опис деяких різновидів раку. З лікарських засобів згадується блекота, болиголов, полин, оцет, мед, жовч, мідь, припікання залізом. Велика увага приділяється порадам щодо харчування, підкреслюється особливе значення для здоров’я постійного підтримання бадьорості — «печаль далече отрини от себе, да невскоре состареешися». Медицина часів Київської Русі-України мала кілька напрямів, зокрема процвітала хірургія як найважливіша галузь практичного лікування. Це було зумовлено частими війнами і побутовими травмами. Хірургія давньоруською мовою називалася «різання», а хірург — «різальником». Тогочасні хірурги володіли технікою операції на черепі під час епілепсії та інших захворюваннях. В XI ст. найпоширенішим видом хірургічного втручання була ампутація кінцівок, при цьому «різальник» мав домогтися без- гнійного загоєння ран з ледь помітним шрамом. Були відомі також ортопедичні прийоми, масаж, лікування виразок. Дьоготь вважався одним із основних засобів для зцілення найрізноманітніших захворювань шкіри, зокрема корости. Ним заливали також трупи й могили тих, хто загинув від чуми. Відходи поташу, що містили кальцій, застосовували під час опіків. Введенню до лікувальної практики багатьох засобів рослинного і тваринного походження медицина західноєвропейських країн, Візантії та народів Малої Азії значною мірою завдячує нашій народній медицині. За прикладом давньоруських «травників» (спеціалісти народної медицини) Авіценна рекомендував при багатьох хворобах мед, квіти липи, березовий сік, називаючи ці засоби «руськими ліками».

43. Завдання історії медицини, як навчальної дисципліни.

Курс історії медицини передбачає:

- формування майбутнього лікаря-патріота;

- прищеплення майбутньому лікареві ідей гуманізму, відданості своїй професії, милосердя і самопожертви при виконанні свого професійного і морального обов'язку;

- виховання історичних мислення і підходу при оволодінні медичними знаннями;

- засвоєння ідей лікарської етики і деонтології.

Завдання курсу історії медицини:

Навчити студентів історичному мисленню і підходу до вивчення теорії медицини і її практичних заходів щодо поліпшення здоров’я людей; відтворити основні події, імена, досягнення і прорахунки на багатовіковому шляху розвитку медицини; наголосити на подвижницькій праці попередніх поколінь медиків; розкрити на історичних прикладах основну сутність медицини, яка полягає в утвердженні ідей добра, гуманізму і милосердя до хворої людини. Ідентифікувати в історичному аспекті “Українську медицину” як наукове явище. Виховати в молодих поколінь українських медиків почуття патріотизму і національної гідності та прагнення зробити свій внесок у подальший розвиток світової медицини. Виховати у студентів-громадян інших держав почуття поваги до загальної історії медицини та української історії медицини.

Дата добавления: 2015-11-14