Читайте также:
|
У мовленнєвому потоці приголосних звуків, що стоять поруч, взаємодіють один з одним і цілком або частково уподібнюються – асиміляція. Є регресивна асиміляція, коли наступний звук впливає на попередній і є прогресивна асиміляція, коли попередній звук впливає на наступний.
Асиміляція може відбуватися як у межах слова, так і на стикові слів. Проте такого типу впливу зазнають не всі звуки і не завжди.
Розрізняється:
1)Асиміляція за дзвінкістю і глухістю:
Дзвінкі приголосні послідовно й систематично впливають на попередні глухі, які уподібнюються їм і вимовляються теж дзвінко: боротьба [бород 'ба], просьба [проз 'ба], якби [jаґби], отже [одже].
Така регресивна асиміляція відбувається й на стикові двох слів, особливо при швидкому темпі мовлення: ваш брат [важбрат], як же [jаґже].
Перед сонорними звуками [л], [р], [н], [м], [в], [j] такої асиміляції немає.
Асиміляція за глухістю трапляється рідше. Приголосні зберігають свою дзвінкість у кінці слова: мороз, дуб.
На межі кореня й суфікса приголосні також не оглушуються. Однак у середині слова приголосний [ г] піддається впливові глухих [ к ], [ т ]: легкий [лехкиĭ], кігтики [к’іхтики], вогко [вохко]. Найбільшого впливу глухих дзвінкі звуки зазнають на межі префікса і кореня (префікс з- перед наступним глухим приголосним асимілюється ним): з+хилити [схи(е)лити], з+питати [спи(е)тати].
2)Асиміляція за місцем і способом творення:
Найчастіше шиплячі приголосні уподібнюються до свистячих і навпаки:
безжурний [бе(и)ж:урниĭ], цікавишся [ц'ікавис':а].
Під впливом свистячого [ с ] приголосний [ т ] уподібнюється до свистячого [ ц ] в дієсловах на
-ться: купається [купаjе(и)ц':а], сподівається [спод'іваjец':а].
3)Асиміляція приголосних за м’якістю:
Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед наступними м’якими пом’якшуються: український [украjін'с'киĭ], пісня [п’іс'н'а], кузня [куз'н'а].
Напівпом’якшені приголосні (губні, шиплячі, задньоязикові, глотковий) на інші приголосні не впливають (у деяких випадках можлива двояка вимова), оскільки вони й самі не повністю м’які: двір [дв’ір], збір [зб’ір], тхір [тх’ір], але: цвіт [ц'в’іт], цвях [ц'в’ах]. Перед пом’якшеними м’яку вимову можуть мати лише свистячі [с], [ц], [з], [дз]. Наслідком прогресивної асиміляції є подовження приголосних, яке на письмі позначається двома буквами: життя [жит':а]: житіє.
Дисиміляція – це фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приголосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким:
Виявляється у:-зміні [кт] на [хт] – кьто – хто.
-при творенні вищого ступеня порівняння прикметників [сш], [зш] змінилися на [шч], [жч]: висший – вишший – вишчий (вищий), низ ший – нихший – нижчий.
-зміні [чн] на [шн] у деяких давніх словах: рушник (ручьникь).
-розподібненні двох однакових звуків при творенні інфінітива від коренів, що закінчувались на [д], [т]. унаслідок регресивної дисиміляції утворилося звукосполучення [ст]: плет-ти - плести, вед-ти – вести, мет-ти - мести.
Таким чином, явища асиміляції приголосних звуків сприяють й дисиміляції приголосних звуків сприяють зручності у вимові, роблять її природою та милозвучністю.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 111 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ МОВИ. ФОНЕМА ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ. ЗВУКОВІ ВИЯВИ ФОНЕМ. | | | ПОЗИЦІЙНІ ТА ІСТОРИЧНІ ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ. |