Функции социологии

Функции каждой науки отражают многообразие ее связей с по­вседневной практикой общества. Благодаря функциям, выполняемым той или иной наукой, удовлетворяется потребность общества в конк­ретном действии, направленном на познание явлений окружающей среды или на их трансформацию, преобразование. Соответственно, предназ­начение социологии обусловлено потребностями, связанными с функ­ционированием и развитием социальной сферы, то есть общества и человека.

Изучая общественную жизнь, социология решает следующие задачи:

1. Социология решает научные проблемы, связанные:

► с формированием знания о социальной действительности;

►с разработкой концептуального аппарата, при помощи которого можно было бы производить адекватное и соответствующее тем или иным исследовательским потребностям описание;

► с описанием, объяснением и пониманием процессов социального развития, а также

►с разработкой методов социологического исследования.

2. Социология также изучает проблемы, связанные с преобразова­нием социальной действительности, анализом путей и средств плано­мерного, целенаправленного воздействия на социальные процессы. Эта область практически целиком принадлежит к прикладной социо­логии.

Фундаментальная и прикладная социология различаются по цели, которую они перед собой ставят, а не по объекту и методу исследо­вания. Прикладная социология, используя познанное фундаменталь­ной социологией законы и закономерности в развитии общества, ищет пути и способы преобразования общества в необходимом направле­нии. Поэтому ее интересуют главным образом практические отрасли человеческой деятельности, например, социология семьи, социология конфликта политики, социология права, социология труда, социология культуры и т.д.

Необходимо, впрочем, отметить, что деление социологического знания на теоретическое (фундаментальное) и прикладное достаточно условно, так как и теоретическая социология, и прикладная социоло­гия одинаково вносят вклад в решение как научных, так и практических задач. Различие между ними связано прежде всего с тем, какие цели являются для них первичными, а какие — вторичными, а точнее, в какой — теоретической или практической — сфере сосредотачиваются их инте­ресы. И действительно, теоретические исследования в качестве своего логического продолжения имеют практическое применение (для про­верки выдвинутой теории, для объяснения фактов и т.д.). В свою оче­редь, прикладные исследования могут открыть факты, которые невоз­можно объяснить с точки зрения существующих теорий, а следователь­но, это стимулирует поиск новых теоретических положений.

Это же относится и к эмпирическим социологическим исследовани­ям: они могут быть ориентированы и на решение практических задач.

Выделяют следующие функции социологии:

1. Теоретико-познавательная функция предполагает, что социо­логия является областью научного знания, отличной от обыденного знания, теологических представлений, идеологии, и представляет собой знание специализированное, объективное, доказательное. Это знание предполагает использование специального языка, а также специаль­ных методов установления фактов и передаваемое посредством об­разования.

В реальной действительности конкретная ситуация выступает как непознанный социальный факт, который необходимо описать в инте­ресах практической деятельности. Социальный факт — это единичное общественно значимое событие, типичное для данной сферы обще­ственной жизни. Теоретический и эмпирический анализ этого соци­ального факта и есть выражение познавательной функции социоло­гии. При этом накапливается знание о природе конкретного состоя­ния социального явления, его преобразовании и реальном результате развития этого явления. Другими словами, познавательная функция одновременно оказывается дескриптивной (описательной) и диагно­стической.

2. Познавательная функция должна помочь спрогнозировать, предвидеть ход социальных процессов. Например, важно знать не только то, насколько в данной группе, коллективе сплочены люди, но и что нужно сделать, чтобы они были еще более сплочены.

Для решения этой задачи социология, как правило, опирается на смежные науки — экономику, демографию, психологию.

Еще одна сторона познавательной функции — это разработка те­ории и методов социологического исследования, методики и техники сбора и анализа социологической информации.

3. Преобразовательная функцияподразумевает использование социологического знания в различных областях социальной практики, в том числе во взаимном приспособлении индивида и социальной среды.

Выделяют разновидности данной функции: информационную, уп­равленческую и прогностическую.

Информационная функция имеет в качестве своего рода продол­жения функцию социального проектирования, поскольку без проек­та невозможно создать и социальную технологию, выработать план ее осуществления. Социальное проектирование — научно обоснован­ное конструирование системы параметров будущего объекта или ка­чественного нового состояния существующего объекта. Это одна из форм социального управления. При социальном проектировании ре­шаются прежде всего социальные задачи. При этом в целом не имеет значения, каким является объект социального проектирования, собст­венно социальным (больница, школа) или производственным (завод, фабрика), архитектурным (микрорайон) и т.д. Главное, что в этот про­ект закладываются социальные параметры, требующие комплексного обеспечения условий для осуществления всех взаимосвязанных це­лей социального проектирования.

Управленческая функция — это система средств, определяющих порядок и четкие правила практических действий по достижению кон­кретного результата в совершенствовании социальной организации, социального процесса или социальных отношений, решении разного рода социальных проблем: повышения производительности труда, со­вершенствования организации управления, целенаправленного воздей­ствия на общественное мнение через средства массовой коммуника­ции и т.п. Другими словами, это создание социальных технологий.

Прогностическая функция социологии является отражением потреб­ности общества в выработке научно обоснованных методов, направ­ленных на развитие как общества в целом, так и каждого социально­го подразделения общества.

Наука способна построить краткосрочный или долгосрочный про­гноз на основе:

► знания качеств и сущности реальности;

►знания законов функционирования и развития реальности.

Что касается социальных явлений, то прогнозирование здесь осо­бенно важно, так как оно помогает ответить на четыре важных воп­роса:

► есть ли необходимость в определенных изменениях?

► имеется ли возможность осуществления этих изменений?

►в каком направлении должны протекать эти изменения?

► каким образом и при помощи воздействия на какие стороны об­щества это изменение может быть осуществлено? Социология в данном случае опирается:

— на знание общих основ развития изучаемого общества;

— на знание конкретных возможностей отдельного социального субъекта.

Например, прогнозируя перспективы развития того или иного го­сударственного предприятия, в том числе изменения социальной струк­туры коллектива, степени удовлетворенности трудом и его условиями, возможности развития и т.д., мы опираемся на анализ всех положи­тельных и отрицательных факторов. Это означает следующее. Во-первых, мы должны учитывать общую тенденцию сегодняшних преоб­разований государственного сектора (приватизация, создание акцио­нерных обществ, прекращение выплаты дотаций нерентабельным пред­приятиям и т.п.). Во-вторых, мы должны опираться на изучение потенциальных возможностей данного предприятия с учетом конкретных людей, которые руководят предприятием, контингента работающих, осо­бенностей сырьевой, научной, материально-технической, социально-быто­вой базы и т.д. Без анализа всех этих составляющих мы не можем дать необходимые оценочные характеристики возможного будуще­го состояния субъекта в прогнозируемый период и предложить эф­фективные рекомендации.

Социальное прогнозирование должно учитывать обратное воз­действие прогноза на сознание людей и их деятельность, что может привести к его «самореализации» (или «саморазрушению»). Эта осо­бенность прогнозирования требует разработки научного прогноза в виде вариантов, альтернатив развития, которые описывают возможные формы и проявления, темпы развертывания процессов с учетом уп­равляющих воздействий, а также их качественные изменения.

Выделяют 2 типа социальных прогнозов, в которых по-разному сочетаются предсказание и целеполагание:

► поисковый прогноз описывает возможное состояние, исходя из действующих тенденций и возможных воздействий;

►нормативный предполагает постановку целей, описывает желаемое состояние, а также пути и средства его достижения.

По срокам прогнозы могут быть краткосрочными, среднесрочны­ми и долгосрочными.

Для прогнозирования используются статистический анализ, метод экспертных оценок, математическое моделирование и т.д. При этом наилучший эффект всегда дает сочетание различных методов.

Социологи ведут прогнозные разработки по различным направле­ниям, например, развитие социальной структуры общества, социальные проблемы труда, социальные проблемы семьи, социальные проблемы образования, социальные последствия принимаемых решений и т.д.

Социальное прогнозирование следует отличать от утопий и футу-рологических концепций (от лат. futurum — будущее и logos — знание), выполняющих в первую очередь идеологические функции.

Мировоззренческая функция предполагает, что социологическое знание, как и социально-гуманитарное знание в целом, способствует вы­работке его ориентации в обществе, его отношения к себе и к другим.

Макєєв

ПЕРЕДМОВА

Відтоді як французький математик і філософ Огюст Конт запропонував поняття "соціологія" для позначення науки про суспільство, минуло близько двох століть. Проте ще до нього, тобто до першої третини XIX ст., історія пізнання налічувала вже не одне тисячоліття. Допитливий погляд людини був спря­мований насамперед на небо (астрономія є, ймовірно, найдавні­шою наукою), а також на незчисленні речі і сили, що надають руху цим речам. Тому фізика, механіка і математика могли б посперечатися з астрономією за право першонародження. Май­же так само рано, як і астрономія, у VI—IV ст. до н. е. формуєть­ся "метафізика", або філософія, яка зробила сміливу спробу про­никнути за видимий образ речей і відшукати їхні останні засади та причини. І тільки на периферії пізнання виник інтерес до природи сил, які згуртовують індивідів у більш-менш стійкі спільноти та об'єднання. І цей стан пізнання практично не за­знав істотних змін протягом майже двадцяти століть. Лише в останні два століття, поряд з приголомшливими успіхами в пізнанні природи, до того ж з не завжди передбачуваними прак­тичними наслідками, людство намагалося зрозуміти і пояснити само себе.

Науки про суспільство і людину виникли зовсім недавно, за історичними масштабами "вчора". Так само недавно, у XVIII ст., у мовах народів Європи з'явилося слово "суспільство", яке засвід­чило наявність і постійну присутність нової реальності, відмінної від держави як традиційної форми спільного життя людей. Ось як розповідає про це російський історик В.О. Ключевський у нарисі про Катерину II: "У пам'ятках XVII століття, коли росій­ський народ був поділений на безліч служилих та тяглових розря­дів, або чинів, з особливими обов'язками, без спільних справ та інтересів, де-не-де трапляється вираз "суспільство християнське", оскільки релігія залишалася найміцнішою зв'язкою спільного життя. За часів правління Катерини стикаємося вже з "росій­ським суспільством"; Сенат у доповіді імператриці говорить про "суспільство всіх вірнопідданих", у жалуваних грамотах 1785 р. усталюються терміни "дворянське суспільство", "суспільство міське", а в депутатських наказах 1767 р. знаходимо навіть кло­потання щодо "виборів суддів усім суспільством усього повіту" як всестановою земською корпорацією. Так ідея солідарності по­ступово охоплювала суспільні прошарки, між якими досі не відчу­валося єдності".

Вивчення цієї нової реальності, що раптово відкрилася для сприйняття і яка складається з множини станів, груп та об'єднань людей з різними життєвими звичками, способами відчувати й інтерпретувати довколишній світ, з різними можливостями впли­вати на перебіг подій, але з порівняно стійкими зв'язками між собою і певною мірою взаєморозуміння, стало призначенням соціо­логії. Отже, наука про суспільство — це здатність уявляти, розу­міти і пояснювати те, як людям вдається чи не вдається створю­вати, підтримувати і руйнувати форми спільного життя, зразки спільних дій і взаємодій.

Останнє і є тим фундаментальним питанням, на яке соціоло­гія намагається давати дедалі нові й нові відповіді, диференцію­ючись на школи і теоретичні напрями, переосмислюючи власну спадщину, яка ще доступна для огляду, але вже набула статусу класичної, вдосконалюючи засоби спостереження, систематизації й узагальнення. Протягом майже двох століть це питання зали­шається нез'ясованим. І зовсім не тому, що недоречними вияви­лися ті відповіді, які давалися раніше, а внаслідок динамічності, рухливості та високої складності предмета пізнання. Давно по­мічено, що жити в спільноті важко, однак не менш важко описа­ти й пояснити спільне життя.

Розчарування очікує того, хто сподівається за допомогою соціо­логії утвердитися в уявленнях про міцний і непохитний устрій суспільства, раз і назавжди встановлений "соціальний порядок", про можливості його зміцнення чи, навпаки, розхитування, про закони, які приписують хід історії, ритм і темпи змін. На межі тисячоліть світ людей стає дедалі менш передбачуваним, кожне нове покоління соціологів самостійно вирішує проблему більш-менш адекватної реконструкції сил і скріплень, які запобігають руйнації людських спільнот, проте самі залишаються непоміче­ними, діють ніби з-за лаштунків. Вирішити цю проблему немож­ливо без оновлення самої науки соціології: вона змінюється разом зі зміною світу людей, а вироблені раніше твердження і виснов­ки мають обмежене застосування. Можливо, саме в такій відкри­тості новому і несподіваному, в постійному вимаганні від носія соціологічного знання оригінальності та неповторності й полягає особлива привабливість соціології як наукової та навчальної дисципліни — молодої дисципліни для молодих людей.

Саме сьогодні, як ніколи раніше, гостро відчувається дефіцит знання про людину і світ людей. Очевидно, що в перших сто­літтях третього тисячоліття більша частина пізнавальних мож­ливостей людства спрямовуватиметься на ліквідацію цього де­фіциту. І якщо соціологія виникла "вчора", то її розквіт очіку­ється "завтра".

Проте наш навчальний посібник про "сьогодні": про домаган­ня і можливості соціології, про те, який фонд теоретичних побу­дов, емпіричних узагальнень і образних уявлень є в її розпоря­дженні для опису, розуміння та пояснення світу, в якому кожний з нас живе поряд з іншими людьми, безпосередньо чи опосеред­ковано спілкується з ними і в якому видимі зв'язки, що єднають нас з ними, доповнюються невидимими і підтримують існування різних за розміром та будовою об'єднань, груп і спільнот.

С.О. Макеев,

доктор соціологічних наук, професор

Розділ 1

Дата добавления: 2015-11-13