Форми поділу праці працівників

Поділ праці всередині підприємства являє собою одиничний поділ праці, до якого конкретно відноситься поділ праці між окремими ланками підприємства (основними і допоміжними цехами, їх ділянками, а також між бригадами, органами управління та обслуговування виробництва), що охоплює різні групи працівників.

Під поділом праці розуміється відокремлення різних видів праці та закріплення їх за учасниками виробничого процесу. Мета поділу праці - випуск у встановлені терміни продукції з найменшими витратами праці і матеріальних ресурсів. Поділ праці скорочує виробничий цикл, підвищує продуктивність праці в результаті спеціалізації і більш швидкого набуття працівником виробничих навичок і знань.

В матеріальному виробництві загальний поділ праці можна поділити на великі види - промисловість, будівництво, транспорт та ін.; приватний поділ праці при розчленовуванні цих видів на галузі та підгалузі (машинобудування, в т.ч. важке, енергетичне, транспортне, верстато-будування, приладобудування; металургія, в т.ч. чорна, кольорова та ін.); одиничний поділ праці - при поділі праці всередині виробничої системи. [9, С. 89]

Загальний і приватний поділ праці зумовлює структуру суспільного виробництва, а також виробничі зв'язки між галузями і підприємствами, а одиничний поділ праці зумовлює виробничу структуру підприємства.

Поширені три основні форми поділу праці: функціональний, технологічний і кваліфікаційний.

Функціональний поділ праці визначається відношенням працюючих до виробничого процесу і характером виконуваних ними функцій. Отже, функціональний розподіл праці в своїй основі визначається не навичками чи мистецтвом працівника, а розкладанням виробничого процесу на його суттєві складові фази, в результаті якого працівники перебувають у неоднаковому відношенні до цього процесу. Одні з них безпосередньо впливають на предмети праці - основні робітники, інші лише опосередковано беруть участь у виготовленні продукції - допоміжні робітники.

Важливим напрямом вдосконалення поділу праці на підприємстві є встановлення раціональних пропорцій і чисельності окремих функціональних груп працівників, а саме: між основними і допоміжними робітниками; між робітниками і адміністративно-управлінським апаратом; між керівниками і фахівцями і т. д.

Функціональний поділ праці характеризується коефіцієнтом зайнятості:

, (3.1)

де 2tз - час зайнятості основною роботою, хв; Ч - чисельність робітників, чол; ПВМ - тривалість зміни, хв. [12, С. 26]

В основі технологічного поділу праці лежить диференціація виробничого процесу на технологічно однорідні роботи, наприклад, у машинобудуванні - ливарні, ковальські, складальні та ін. У зв'язку з цим і здійснюється угруповання складу робітників за професіями та спеціальностями. При цьому кількісне співвідношення залежить від співвідношення окремих груп машин, яке, в свою чергу, залежить від того чи іншого суб'єкта технологічного процесу.

Технологічний розподіл праці віднаходить своє конкретне вираження у двох різновидах: операційний розподіл праці, коли виробництво продукту розпадається на виготовлення окремих деталей (виробів), й кваліфікаційний розподілі праці.

Операційний розподіл праці передбачає розподіл закріплених операцій технологічного процесу за окремими робітниками і розстановку їх у виробництві, що забезпечує краще використання робочого дня і устаткування.

Раціональний поділ праці і відповідна йому розстановка виконавців вимагає дотримання наступних правил:

¾ кожен робочий (бригада) отримує закріплене його робоче місце й відповідає за його стан та збереження тих матеріальних цінностей, виділених до виконання робіт;

¾ коло функцій і управлінських обов'язків робочого може бути чітко визначено;

¾ кількість і якість праці кожного виконавця необхідно враховувати й контролювати.

Найбільш глибокий поопераційний розподіл праці має місце у поточному виробництві, що забезпечує:

¾ підвищення швидкості виконання прийомів операції завдяки спеціалізації робочих місць на виконанні одної і тієї ж операції протягом певного часу;

¾ скорочення термінів і витрат за підготовку кадрів;

¾ створення для механізації і автоматизації виробництва.

Проте поопераційному поділу праці властиві певні недоліки: роздрібнення технологічних процесів на найпростіші операції збіднює утримання і привабливість праці; має місце монотонність праці, що призводить до підвищення стомлюваності робочих, до підвищення плинності кадрів. У цьому рівень поділу праці має відповідати технічним, економічним, фізіологічним та соціальним вимогам.

За оцінкою технологічного поділу праці необхідно визначити коефіцієнт спеціалізації:

, (3.2)

де 2tп - витрати часу напереналадку обладнання протягом зміни, хв. [12, З. 26]

Кваліфікаційний розподіл праці - це поділ робіт з їх труднощами й точністю. Такий поділ зрештою знаходить найбільш конкретне вираження у професійному розподілі праці. Професійний розподіл праці характеризується спеціалізацією праці по спільності необхідних знань, методів на предмету праці.

Поглиблення професійного поділу праці веде до появи фахів у рамках даної професії. Наприклад, професія слюсар диференціюється на спеціальності: слюсар-інструментальник, ремонтний слюсар, слюсар-складальник; професія економіст диференціюється на економіста-бухгалтера, економиста-фінансиста, економіста-аудитора.

Кваліфікаційний розподіл праці здійснюється з урахуванням навичок, виробничого досвіду, спеціальних теоретичних знань та підвищення рівня загальної спеціальної освіти, необхідні виконання певного кола робіт. Кваліфікаційна структура робочих для підприємства визначається в першу чергу складністю виконуваних робіт для підприємства, і навіть рівнем механізації і автоматизації виробництва.

Для оцінки раціональності вибраних форм поділу праці використовуються такі показники:

¾ коефіцієнт використання сукупного (чи індивідуального) робочого дня робочих підприємства, цеху, ділянки, бригади;

¾ тривалість виробничого циклу;

¾ співвідношення розряду робіт і тимчасових робочих;

¾ тривалість і повторюваність одноманітних рухів, прийомів операції упродовж зміни;

¾ ступінь поєднання фізичних і розумових функцій.

Кваліфікаційний розподіл праці характеризується коефіцієнтом використання робочих кваліфікацією:

, (3.3)

де Rф - середній кваліфікаційний розряд робочих; Rр - середній кваліфікаційний розряд робіт. [12, З. 28]

Чим ближче коефіцієнту поділу праці до одиниці, тим раціональніший розподіл праці.

У межах кооперації, заснованої на розподілі праці між її учасниками, окремий працівник може бути безпосереднім виробником продукту, оскільки виконував би лише ту чи іншу часткову виробничу функцію. Кооперація є як засобом підвищення продуктивності громадського праці (наприклад, бригади робочих), і індивідуальної праці за рахунок підвищення, виробничої активності, змагальницького інтересу.

Трьом формам громадського поділу праці (загального поділу, приватного й одиничного) відповідають три форми кооперації: кооперація у суспільстві загалом, всередині галузі й всередині підприємства.

Кооперація всередині підприємства - це система планомірних виробничих зв'язків між структурними підрозділами та окремими виконавцями. Кооперація всередині підприємства здійснюється в різних видах: міжцехова (межучасткова) кооперація, кооперація всередині участку між бригадами і кооперація виконавців усередині бригади.

Комплексні бригади створюються переважно у тих ділянках з предметною спеціалізацією, де досягнення найбільшої ефективності праці вимагає узгодженості дій робітників різних професій. Комплексні бригади доцільні так само і в цехах з комплексно-механізованим виробництвом, при організації предметно-замкнених виробництв, що охоплюють заготівельні, обробні, складальні, зварювальні процеси. Виконання робітниками функцій по кількох професіях і спеціальностях покращує використання робочого часу та підвищує змістовність праці.

Чисельність наскрізних бригад визначається з урахуванням досвідчених даних, суміщення професій, періодичності виконання робіт і їх складності або за нормами обслуговування. З урахуванням соціально-технологічних вимог мінімальна чисельність бригади рекомендується в межах 10-15 чоловік, а максимальна - 25 - 40 чоловік. Як спеціалізовані, так і комплексні бригади можуть бути змінними або наскрізними (добовими). Змінні бригади створюються в тих виробництвах, де тривалість виробничого циклу виконання робіт бригадою дорівнює чи кратна тривалості зміни. При тривалості виробничого циклу більше зміни, тобто коли робота розпочата в одній зміні і має продовжуватися в інший, доцільно створювати наскрізні бригади. Організація наскрізних бригад з передачею зміни на ходу сприяє скороченню простоїв устаткування, підвищує колективну відповідальність і матеріальну зацікавленість в кінцевих результатах праці.

РОЗДІЛ 2

Дата добавления: 2015-11-14