Читайте также:
|
Коли виріб спроектований, необхідно визначити етапи та процедури його виробництва. Як і при проектуванні виробу, розробник повинен розглянути відносну значимість наступних критеріїв Проектування:
1. Виробнича потужність.
2. Економічна ефективність.
3. Гнучкість виробничої системи.
4. Продуктивність.
5. Надійність.
6. Ремонтопридатність.
7. Стандартизація та стабільність результатів.
8. Безпека та промислова санітарія.
9. Задоволення життєвих потреб персоналу.
Для забезпечення потрібних характеристик процесу розробник повинен здійснити вибір варіантів у таких галузях:
1. Тип переробної системи (дрібносерійне виробництво, масове виробництво, неперервний процес, проектна система, комбінація перерахованих варіантів).
2. Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів.
3. Виконання деяких завдань власними засобами або передача їх субпідрядникам.
4. Методи переробки.
5. Рівень механізації та автоматизації.
6. Рівень спеціалізації праці.
Для визначення особливостей організації виробництва встановлені єдині характеристики типів виробництва (операційних систем).
Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка виділяється за ознаками широти номенклатури, регулярності, стабільності та об'єму виробництва.
При індивідуальному типі виробництва випуск продукції здійснюється окремими замовленнями, в одиничних кількостях.
При серійному виробництві продукція виготовляється партіями, серіями.
Масове виробництво характеризується виробництвом обмеженого числа видів продукції у великих кількостях.
Розробка технологічного процесу здійснюється в межах технологічної підготовки виробництва, під якою розуміють сукупність взаємозв'язаних процесів, що забезпечують, технологічну готовність підприємства до виробництва продукції заданого рівня якості при встановлених термінах, об'ємах випуску і витратах.
Контрольні запитання.
1. Охарактеризуйте поняття операції.
2. охарактеризуйте поняття операційна система.
3. Дайте визначення продуктивності та конкурентноздатності організації.
4. Проаналізуйте критерії проектування виробу.
5. Які основні вимоги до якості нового виробу.
ТЕМА 14. ФУНКЦІОНУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ
План.
1. Планування виробничих процесів.
2. Оцінка можливостей досягнення стратегічних цілей операційної системи.
3. Управління якістю продукції та послуг.
4. Управління запасами.
5. Оперативне управління виробництвом.
1. Планування виробничих запасів
Планування виробництва передбачає прийняття рішення про експлуатую операційної системи з врахуванням зміни сукупного попиту. На промисловому підприємстві планову діяльність доцільно зосередити на чотирьох найважливіших напрямах: збут, фінанси, виробництво продукції, закупівля.
Основна мета організації (підприємства та його підрозділів) реалізується виконанням виробничої програми, якою визначається перелік, кількість, терміни та вартість виготовлення продукції.
Для кожного періоду планування необхідно визначити дві змінні:
1. Обсяг виробництва.
2. Кількість робітників, задіяних в даний період.
У менеджменті виділяють три основні стратегії планування обсягу виробництва:
1. Постійний обсяг виробництв при постійній чисельності робочої сили.
2. Змінний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили.
3. Змінний обсяг виробництва при змінній чисельності робочої сили.
Формування виробничої програми підприємства та її розподіл по цехах, як правило, здійснюється один раз на рік. Однак в процесі її реалізації можливі різні коригування номенклатури, кількості, обсягу робіт, що викликає необхідність управління виробничою програмою на рівні підприємства. Ієрархія управління виробничою програмою характеризуються у табл. 14.1:
Таблиця 14.1
Рівні управління виробничою програмою
| 1. Стратегічне планування | Вивчення кон’юнктури ринку, збуту продукції відповідно до профілю підприємства |
| Формування стратегічного плану виробництва продукції | |
| 2. Управління виробничою програмою | Формування виробничої програми |
| Розподіл програми випуску виробів за плановими періодами року та для складальних підрозділів | |
| Розрахунок календарно-планових нормативів виробництва | |
| Формування номенклатурно-календарних планів випуску складальних одиниць, деталей для обробних і заготівельних підрозділів | |
| Формування виробничих програм цехів на квартал, місяць і розподіл їх по дільницях, бригадах | |
| 3. Оперативне управління виробництвом | Формування оперативно-календарних планів (графіків) запуску-випуску складальних одиниць і деталей на короткий час |
| Формування змінно-добових завдань |
Поданий перелік програм є узагальненим. На кожному підприємстві складається свій варіант структуризації програм і завдань залежно від ряду чинників. Зазначений перелік може бути збільшений, наприклад, за рахунок вироблення годинних графіків роботи потокових ліній, а також скорочений у зв'язку з тим, що часто процес формування виробничої програми підприємства об'єднується з її розподілом між складальними цехами.
2. Оцінка можливостей досягнення стратегічних цілей операційної системи.
Для періоду становлення ринку характерними є нестабільність попиту та пропозиції, часті зміни цін на товари та фактори виробництва, зміни у конкурентному середовищі тощо. Такий стан справ в економіці України породжує закономірну нестабільність цілей і завдань організацій (підприємств), що, в свою чергу, значно ускладнює оцінку граничних можливостей підприємства в конкретній ситуації.
Умови, якими повинна володіти організація для адекватної реакції на вплив зовнішнього середовища:
Ø здатність (вміння) організації до макроекономічного аналізу ситуації в країні та за її межами;
Ø здатність до своєчасного виявлення актуальних нужд. потреб та запитів потенційних покупців:
Ø здатність до аналізу економічної кон'юнктури ринків товарів і послуг, який дозволяє ефективно, своєчасно і якісно задовольняти виявлені нужди, потреби та запити;
Ø здатність до аналізу економічної кон'юнктури ринків, факторів виробництва, в також до аналізу діяльності груп стратегічного впливу,
Ø здатність до висунення конкурентоспроможних ідей у галузі конструювання, технолога те організації виробництва товарів І послуг, що користуються попитом на товарних ринках;
Ø здатність до забезпечення незалежності фірми від зміни кон'юнктури ринків товарів, факторів виробництва, фінансових ринків за рахунок зовнішньої гнучкості виробничої системи;
Ø здатність до підтримування конкурентного статусу фірми за рахунок управління стратегічними наборами зон господарювання.
До умов, що дозволяють постійно вдосконалювати виробничий потенціал фірми (розширити її граничні можливості), належать:
Ø здатність забезпечити внутрішню гнучкість виробничої! системи за рахунок оснащення виробничого процесу адаптивними засобами технологічного оснащення та іншого обладнання;
Ø здатність забезпечувати внутрішню гнучкість виробничої системи за рахунок формування адекватного до змін цілей виробничої системи кадровою потенціалу;
Ø здатність здійснювати зміни архітектурно-планових рішень, адекватних до змін цілей виробничої системи;
Ø здатність забезпечувати рівень конкурентоспроможності товарів і послуг, необхідний для захоплення лідерства в теперішніх та перспективних сегментах ринку;
Ø здатність забезпечити виробництво продукції та послуг в обсягах, які відповідають потенційному попитові на них у відповідних сегментах ринку з врахуванням конкурентного статусу фірми та запланованої частки захоплення ринку;
Ø здатність забезпечувати високу ефективність функціонування фірми за рахунок найбільш раціонального використання інвестиційних можливостей фірми;
Ø здатність забезпечити ефективне розроблення та реалізацію стратегічної програми технічного і соціального розвитку фірни.
Перераховані вимоги необхідно доповнювати та конкретизувати стосовно кожного конкретного випадку. Однак навіть цей неповний перелік можливостей, якими повинна володіти фірма, свідчить, якою складною є проблема виживання, утримування позицій фірми на ринку. Для поданих кількісних та якісних оцінок необхідно виробити відповідні критерії, відносно яких можна визначити рівні відповідності певних ресурсів фірми її стратегічним завданням.
3. Управління якістю продукції та послуг
Під якістю продукції найчастіше розуміють, сукупність її властивостей, що зумовлюють рівень придатності задовольняти, певні потреби споживачів.
Показники якості продукції досить різні. Розрізняють такі показники:
Ø призначення - продуктивність, швидкість, потужність тощо;
Ø надійності - бвзвідказність (імовірність безвідказної роботи, напрацювання до відмови), довговічність (ресурс, термін с/іужб"), ремонтопридатність (середня тривалість поточного ремонту, трудомісткість поточного обслуговування) та інші;
Ø ергономічні, які враховують гігієнічні, фізіологічні, антропометричні та психологічні властивості людини;
Ø естетичні - відповідність стилю, моді, кольоровій гамі;
Ø технологічності - трудомісткість і собівартість виготовлення виробу, питома вартість ремонтів;
Ø транспортабельності - середня тривалість і трудомісткість підготовки продукції до транспортування, середня тривалість встановлення на засоби транспортування тощо;
Ø стандартизації та уніфікації - коефіцієнти повторюваності, використання, стандартизацій;
Ø патентно-правові-патентний захист і чистота;
Ø екологічні - вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє середовище, імовірність забруднення навколишнього середовища шкідливими відходами при зберіганні, транспортуванні та експлуатації;
Ø безвідмовності - час спрацювання захисних пристроїв, стійкість ізоляції тощо.
Стосовно кожного виду продукції обирається відповідна номенклатура показників, яка найповніше і найточніше відображає її якість.
Якість продукції є важливим чинником конкурентоздатності, тому кожна організація повинна розробляти та впроваджувати ефективні системи управління якістю.
Більшість програм по забезпеченню (підвищенню) якості продукції розробляється у такій послідовності:
1. Визначення бажаних для споживача характеристик якості продукції (аналіз ринкової ситуації, вивчення продукції конкурентів тощо).
2. Визначання стандартів якості (стандарт є відправною точкою при порівнянні того, що вважається еталоном, з тим, що отримано в результаті діяльності).
3. Розроблення програми перевірки якості (процес перевірки повинен бути чітко формалізований і передбачати: перелік методів перевірки якості продукції; на якому етапі технологічного процесу контролюється параметр і хто здійснює цю, функцію; коли здійснюється контроль; як проводиться аналіз результатів).
4. Розроблення мотиваційної системи (створення умов для обов'язкового забезпечення якості продукції, вдосконалення професійних навиків тощо).
5. Розроблення системи документації (якісні характеристики сировини, напівфабрикатів, виробничого процесу, кінцевої продукції).
4. Управління запасами
Управління запасами - це функціональна діяльність, мета якої - довести загальну суму щорічних витрат на утримування запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування клієнтів.
Типи запасів найчастіше розглядають у контексті конкретної організації (стосовно банку - це запаси грошей, школи - запаси навчальних засобів, лікарні - ліків). Детальніше зупинимося на типах запасів промислового підприємства:
1. Сировина (це інгредієнти, які перетворюються в кінцевий продукт, і характер яких залежить від призначення продукції та особливостей виробничого процесу).
2. Допоміжні матеріали (матеріали, які не є часткою готового виробу:
мастило, миючі засоби тощо).
.3. Незавершене виробництво (вироби, що не пройшли повний технологічний цикл обробки).
4. Готова продукція (нереалізовані кінцеві продукти, які зберігаються на складах підприємства-виробника або на підприємствах роздрібної торгівлі)..
Запаси створюються з метою:
Ø сприяння обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний із можливістю поставки продукції в будь-який час);
Ø сприяння гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється);
Ø сприяння визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів);
Ø сприяння згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення.обсягу виробництва);
Ø отримання прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).
Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів клієнтів, до якого прагне компанія.
Затрати, пов'язані зі створенням і зберіганням запасів, охоплюють:
Ø затрати на підтримування запасів, тобто пов'язані з володінням запасами.
Ø затрати, пов'язані з розміром партій, тобто затрати, пропорційні до кількості замовлених партій, а не кількості виробленої продукції.
Ø затрати, пов'язані з дефіцитом запасів, тобто такі, що виникають при відсутності необхідних матеріалів.
Ø затрати на управління запасами.
Ефективність системи управління запасами залежить від виду попиту на конкретний тип запасів. Теорія менеджменту виділяє залежний і незалежний попит.
Предмет має залежний попит, якщо його використання прямо пов'язане з планами виробництва інших виробів. Цей вид попиту існує, в основному, на матеріали та комплектуючі вироби, що використовуються при виробництві продукції.
Предмет користується незалежним попитом, якщо попит на нього не зумовлюється планами виробництва інших виробів. Прогнозувати його значно важче, ніж залежний попит.
Американські фахівці вважають, що добре виконана програма управління запасами повинна дати такі результати:
1. Більш як на 10% зменшити загальну суму витрат на запаси.
2. Зменшити середню суму капітальних вкладень у запаси.
3. Зменшити кількість дефіцитних товарів.
Для ефективної реалізації цієї економії необхідно правильно використати як кошти, зекономлені на капіталовкладеннях у запаси, так і додаткову площу, звільнену через зменшення розміру запасів.
5.Оперативне управління виробництвом.
Метою оперативного управління виробництвом є забезпечення суворого виконання заданого плану виробництва продукції за кількістю та номенклатурою, у встановлені строки на основі раціонального використання виробничих ресурсів.
Зміст оперативного управління виробництвом полягає у наступному:
Ø визначення місця (цеху, дільниці, робочого місця) та часу (кварталу, місяця, декади, зміни) виготовлення виробів, деталей;
Ø визначення фактичного стану виробничого процесу в кожний конкретний період часу;
Ø визначення відхилень від завчасно встановленого графіка технологічного процесу;
Ø регулювання ходу виробництва для ліквідації наслідків небажаних відхилень.
Вирішення основних завдань, що ставляться перед системою оперативного управління виробництвом, пов'язане з рядом труднощів:
Ø різноманітність і часта зміна номенклатури виробів;
Ø конструктивна складність багатьох виробів;
Ø різна (а часто й велика) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів;
Ø великий, різноманітний та дорогий парк обладнання та технологічного оснащення;
Ø різноманітний професійний і кваліфікаційний склад персоналу;
Ø різнотипний характер виробництва на більшості підприємств.
Система оперативного управління виробництвом охоплює об'ємне та оперативно-календарне планування, облік та диспетчерування.
Під час об'ємного планування здійснюється розподіл річної виробничої програми підприємства в об'ємному (трудовому) та натуральному виразі між цехами та дільницями (на квартал або місяць).
Оперативно-календарне планування - це логічне продовження та розвиток об'ємного планування. На цьому етапі об'єктом планування є окремі вироби, складальні одиниці, деталі та деталеоперації.
ТЕМА 15: ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЕТИКА В МЕНЕДЖМЕНТІ.
План
1.Етичні виміри менеджменту.
2.Сутність етики.
3.“Залізний” закон соціальної відповідальності.
4.Роль етики в м/н бізнесі.
5.Сутність ділового етикету.
1.Етичні виміри менеджменту.
Практичну діяльність у кожній організації здійснюють конкретні менеджери і виконавці відповідно до своїх функцій і посадових обов’язків, які можуть бути зафіксовані у документах (посадових інструкціях) або ж становити предмет усних домовленостей. Але досвідчені фахівці добре знають: жодна найретельніша інструкція не може визначити всі аспекти дій. Тому нерідко всупереч інструктивним документам чи постановам працівники керуються власними уявленнями і цінностями під час виконання тієї чи іншої роботи. Тут як раз і підійшли до етичних аспектів менеджменту, котрі відображають ще один надзвичайно важливий механізм взаємодії суспільства й менеджменту.
Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки у різних країнах набувають однакової етичної поведінки. Так, наприклад, американське законодавство хабарі вважає злочином, але допускає їх певною мірою з боку американських фірм за кордоном. Так звані підмазки - невеликі виплати іноземним державним чиновникам з боку американських компаній для того, щоб прискорити прийняття рішень, не тільки не вважаються злочином, а й нерідко звільняються від оподаткування. Тобто напівпідпільні подачки готівкою вираховуються із сум, які підлягають оподаткуванню.
Сума таких виплат, за даними американської статистики, становить щорічно 98,3 млрд. дол. Ці витрати спрямовуються на виплати митному персоналу за прискорення проходження митних формальностей, дрібних подарунків, чайових, прискорення прийняття рішень, але не можуть використовувати на підтримку збуту, започаткування нового бізнесу тощо.
Інший приклад досить типової етичної проблеми стосується дотримання антидемпінгового законодавства США металургійними підприємствами України, що експортували в 1996 році близько півмільйона тонн сталевого високоякісного вуглецевого обрізного листа на суму близько 200 млн. дол. Департамент торгівлі США в результаті антидемпінгового процесу, який було порушено двома американськими компаніями, установив з 1 липня 1997 року нові ставки ввізного мита для українських підприємств. Для “Азовсталі” вони становлять 100%, для комбінату ім. Ілліча - 177%, а для решти підприємств - 238%. Для наших менеджерів дане рішення було цілком несподіваним і, як вони вважають, несправедливим. Адже рівень рентабельності відносно собівартості дорівнює лише 7-10%. І начебто, на перший погляд, підстав для того, щоб вважати демпінговими ціни на українську металопродукцію, немає. Однак американська сторона мала для цього певні підстави.
По-перше, українські підприємства близько 100 тис. тонн металопродукції поставили через фірми-посередники із південноазіатських країн, що вважається піратськими поставками. Це негативно відбилося на іміджі українських підприємств. Зараз фірми-посередники збанкрутували або ж були ліквідовані, а питання українського металу існує.
По-друге, і це головне, українська економіка не має статусу ринкової, а вважається перехідною. Це дає можливість американському департаментові торгівлі вдаватися до широких маніпуляцій під час визначення “реальних” цін. Тому зараз один із пунктів, який обговорюється у відомій комісії “Кучма-Гор” - надання вітчизняній економіці статусу ринкової. А на переговорах між учасниками зазначеної антидемпінгової процедури українська сторона намагається призупинити введення в дію нових ставок ввізного мита на метал на 5 років. До речі, у США розглядається і декілька інших питань дотримання українських постачальниками вимог антидемпінгового законодавства США. Все це свідчить про актуальність етичних питань у сфері м/н бізнесу.
2.Сутність етики.
Етика - система моральних принципів, яка зобов’язує відрізняти правильну поведінку від неправильної. Як видно з цього визначення, розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і виконавців.
Важливо розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин організації з навколишнім середовищем.
Що стосується організаційної етики та зовнішньої етики взаємовідносин організації з навколишнім середовищем, то можна скористатися вимогами, яких дотримуються провідні м/н компанії у своїй діяльності, за оцінками Гарвардської школи бізнесу.
Етика відносин зі споживачами:
-безпечність товарів (послуг, робіт);
-надання інформації про товари і технологію їх виготовлення;
-право вибору покупцем товарів (послуг, робіт);
-урахування вимог споживачів;
-спонсорування освітніх програм безпечного використання продукції;
-поліпшення пакування і маркування;
-підвищення споживчої цінності продуктів;
-зменшення забрудненості продуктів.
Етика відносин зі співробітниками:
-відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості;
-особливий статус працівників із обмеженою дієздатністю;
-охорона здоров’я і техніка безпеки;
-навчання і розвиток персоналу;
-обговорення кар’єри;
-“Дитячий день” для працюючих батьків;
-програми оздоровлення і стрес-менеджменту.
Етика довкілля:
-контроль забруднення;
-захист середовища;
-збереження природних ресурсів;
-утилізація (переробка) відходів.
Екологічна етика:
-уникнення несприятливого впливу фірми на природне середовище;
-дотримання екологічних стандартів;
-участь у поліпшенні екології.
Етика відносин із партнерами:
-дотримання зобов’язань;
-недопущення маніпулювання інвестиціями;
-урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку.
Етика взаємовідносин із конкурентами:
-запобігання таємних угод на ринках;
-використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки конкурентних стратегій;
-вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.
Етика відносин із суспільством:
-збереження і розширення зайнятості;
-соціальна відповідальність;
-урахування місцевих традицій, звичаїв;
-дарування коштів, продуктів, послуг, робочого часу працівникам;
-спонсорування проектів соціального добробуту;
-підтримування освіти і мистецтва;
-підтримування громадських рекреаційних програм;
-участь у громадських роботах, проектах.
Етика відносин з державою:
-дотримання законодавства;
-добросовісна звітність;
-виконання державних замовлень у зазначені строки;
-уникнення хабарництва у взаємовідносинах із державними службовцями.
Міжнародна етика:
-вироблення етичних стандартів, прийнятих у всьому світі;
-урахування національної культури;
-залучення місцевого персоналу;
-підтримування країн, що розвиваються, шляхом розвитку фірм з м/н конкурентами стратегіями;
-дотримання відповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств.
Причини неетичної поведінки:
-недостатність законодавчої та нормативно-правової бази;
-значний обсяг “тіньової” економіки;
-конкурентна боротьба, що відсуває на дальній план етичні міркування;
-зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші періоди, тобто у кожному квартальному звіті;
-відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників;
-загальне зниження ролі етики в суспільстві;
-певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку компромісів між їхніми цінностями вищого керівництва;
-низькі моральні якості членів суспільства.
Інструменти поліпшення етичності поведінки в організаціях:
-етичні стандарти (кодекси), які описують загальну систему цінностей, етичні правила, яких мають дотримуватися працівники компанії;
-комітети з етики, які роблять повсякденну оцінку практики з позиції етичних вимог. Деякі компанії замість таких комітетів, до складу яких включаються авторитетні працівники, запроваджують посади адвоката з етики;
-соціальні ревізії, які проводяться для аналізу й оцінки звітів і програм соціальної відповідальності компанії;
-навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників.
3.“Залізний” закон соціальної відповідальності.
Менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну і соціальну.
Юридична відповідальність - додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.
Соціальна відповідальність - певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії.
Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці минулого - на початок 20 ст., але й досі стосовно цієї проблеми не вщухають дискусії. Дуже часто при цьому згадують ім’я Е.Карнегі. Ендрю Карнегі - провідний бізнесмен у виробництві сталі, видав у 1990 році “Євангеліє процвітання”, де виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував понад 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Ще одним прибічником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт Вуд - президент торговельної фірми “Сірс Рьобак енд К”, який у звіті за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання організації.
Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого.
Слід врахувати наявність аргументів за і проти соціальної відповідальності.
Аргументи на користь соц. відповідальності:
-сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;
-зміна потреб і очікувань широкої громадськості;
-залучення додаткових ресурсів для надання допомоги у розв’язанні соціальних проблем;
-моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.
Аргументи проти соціальної відповідальності:
-порушення принципу максимізації прибутку;
-додаткові витрати на соціальну відповідальність;
-недостатня звітність широкій громадськості;
-недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем.
Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:
1.Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.
2.Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.
3.Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.
4.Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.
5.Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.
Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвиткові компаній, і навпаки, уникнення соц. відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати “залізний закон відповідальності”, згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу.
4.Роль етики в бізнесі.
Етика накладає на бізнес систему обмежень, що представляє собою суму морально-етичних правил і традицій, що клались у даному суспільстві.
Етика бізнесу - ділова етика, що базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами і традиціями.
Репутація фірми утворюється із простої суми прикладів гідної поведінки її співробітників, яка демонструється:
-по відношенню до майна фірми;
-у ситуаціях, коли стикаються різні інтереси;
-при встановленні зовнішніх ділових зв’язків;
-при роботі з державними установами;
-у взаємовідносинах із клієнтами і конкурентами;
-у делікатних ситуаціях, коли перед співробітниками фірми стоїть проблема вибору: оприлюднити чи зберегти у таємниці приклад порушення колегами внутрішньофірмових правил та норм.
У розвинутих країнах сформувались три сучасні етичні концепції м/н менеджменту (принципи ділової етики): утилітаризм, дотримання прав людини і справедливість, а також нова модель бізнесу.
Утилітаризм виходить з того, що “правильні” рішення приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.
Концепція дотримання прав людини грунтується на добровільно взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.
Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, основується на поняттях порядності і чесності.
5.Сутність ділового етикету.
Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, і не може бути викладена за допомогою певного переліку правил поведінки і спілкування. Етика свою закінчену форму набуває у вигляді ділового етикету, який в цілому можна охарактеризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого у бізнес-середовищі.
Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в м/н бізнесі, так як крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних із сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут - такт і вірність національному менталітету і бізнес-етикету (благо в теперішній час превалює м/н бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону).
Бізнес-етикет - поняття досить містке і не обмежується питаннями ділової субординації і переговорним процесом. Основними складовими є:
1.Правила привітання.
2.Правила звертання.
3.Правила представлення.
4.Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового листування).
5.Ділова субординація.
6.рекомендації щодо формування зовнішнього обліку ділової людини.
7.Етичні норми грошових відносин.
8.Правила обміну подарунками і сувенірами.
9.Прийнятність чайових.
ТЕМА 16. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗІМНИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ
План
1. Ефективність і якість управління
2. Чинники, які впливають на ефективність управління
3. Критерії та показники ефективності менеджменту
1. Ефективність і якість управління
Управління в ринковій економіці передбачає економічну свободу і повну відповідальність за результати праці, залучує до сфери виробництва додаткові трудові, фінансові і матеріальні ресурси. Для власника важливим є створення командою управлінців стратегічних переваг організації на ринку і посилення конкурентоспроможності продукції підприємства.
Ефективність управління - це сукупна результативність роботи всього трудового колективу організації, системи заходів, які є наслідком окремих зусиль керівника і спеціалістів [11, с.251].
Ефективність управління включає аналіз:
управлінського потенціалу, тобто сукупності всіх ресурсів, які використовує система управління;
витрат на управління, які визначаються складом, організацією, технологією і об'ємом робіт по реалізації відповідних функцій управління;
характеру управлінської праці;
ефективності діяльності людей в процесі роботи організації, реалізації інтересів, досягнення окремих цілей.
Ефективність управління - це результат функціонування системи і процесу управління у вигляді взаємодії управляємо! і управляючої системи. Вона показує в якій мірі управляючий орган реалізує цілі, досягає запланованих результатів. Ефективність управління проявляється в ефективності виробництва і складає її частину.
Ефективність управління включає три аспекти:
з'ясування того, чи дійсно здобутий результат управління, а не дія інших суспільних компонентів, прояв саморегулятивного механізму самоуправляючих об'єктів;
пошук джерел результатів управління (професіоналізм і талант управляючих, якість правових документів та ін.), з тим щоб активніше його використовувати в наступних управлінських циклах;
встановлення взаємозалежності, сполученості між цілями і задачами, представленнями і моделями, закладеними в управлінських рішеннях, і реально здобутими результатами управління.
Підсумкова інформація як характеристика результатів управління виступає передумовою і основою для порівняльного виміру витрат на управління і його результатів та здобуття відповідних уявлень про соціальну ефективність управління.
При визначенні ефективності управління виробництвом необхідно виходити з наступних принципів:
1. Ефективність управління є одним з аспектів ефективності самого виробництва, тому її розрахунок повинен проводитися на основі загальноприйнятих методик оцінки ефективності нової техніки, капітальних вкладень та ін.
2. При оцінці інвестицій завжди необхідно враховувати часову різницю між вкладеннями коштів і віддачею, яка надто важлива для заходів по удосконаленню управління, які іноді досягають декілька років, особливо у галузях з багаторічним циклом виробництва.
3. Специфіка управлінської праці полягає в тому, що характеризується результатами всього колективу, а не окремого працівника управління. Тому її оцінювати необхідно за впливом на результати роботи всього колективу організації або окремого підрозділу.
4. Оцінка управлінської праці вимагає співставленім конкретних даних. Неможливо визначити ефективність управління в організаціях, які мають різну спеціалізацію.
5. На ефективність управління агропромисловим комплексом в значній мірі впливає специфіка виробництва (сезонність, кліматичні умови, використання землі в якості основного засобу виробництва), ніж на ефективність виробництва в цілому.
Критерієм ефективності управління є якість.
Якість управління - це сукупність відповідності поведінки системи управління конкретній ситуації, яка дозволяє організації впевнено триматися при швидких змінах у внутрішньому і зовнішньому середовищах.
Якість управління залежить від статичних і динамічних характеристик системи управління, тобто від її побудови і функціонування. Тому всі характеристики структур, процесу і методів управління, кадрової роботи та інші в цілому визначають якість управління.
Аналіз ефективності управління суспільним виробництвам є надто складною проблемою. Об'єктивна оцінка ефективності управління дає можливість порівняти різні варіанти організації управління, дати їм оцінку, окреслити шляхи удосконалення, підвищити відповідальність керівників і спеціалістів за результати їх праці.
2. Чинники, які впливають на ефективність управління
а ефективність управління впливають різні чинники, серед яких визначаємо:
розумові та фізичні можливості людини, її спроможність здійснювати управлінську діяльність;
засоби виробництва, за допомогою яких людина, колектив, суспільство виробляє все необхідне для життя, тобто підсилює розумові та фізичні здібності людини;
соціальні умови, які сприяють розкриттю творчих здібностей окремого працівника і колективу в цілому;
сукупний вплив попередніх чинників, посилених їх інтеграцією.
В управлінській діяльності велику роль відіграє людський інтелект, використання обчислювальних систем, інформаційне забезпечення праці керівників та спеціалістів. Специфіка сучасних систем, об'єктів і суб'єктів управління складається у примноженні творчих здібностей людини за рахунок інтеграції науки, техніки і виробництва. Велике значення мають професійний рівень керівника, його творчі здібності, рівень формалізації накопиченого досвіду, здатність швидко приймати та реалізовувати управлінські рішення.
Значний вплив на ефективність управління здійснюють такі чинники як, участь в управлінській діяльності колективу, покращення якісного складу працівників управління, наукова організація праці та ін. На ефективність управління впливає і у багатьох випадках викликає труднощі - ієрархічність. Ієрархічність інколи приводе до того, що чинники, які істотно впливають на результати виробничо-господарської діяльності залишаються за межами компетенції органу, який безпосередньо управляє даним об'єктом (наприклад, несвоєчасні поставки з вини постачальників, недоліки у збалансованості виробництва і споживання з вини вищих органів негативно впливають на ефективність управління).
Ефективність управління враховує властивість мультиплікативності, яка збільшує або зменшує управлінську дію на об'єкт. Управлінські рішення і документи, переміщуючись з одного рівня на інший, конкретизуються і змінюються до того моменту, коли вони доходять до безпосередніх виконавців. На практиці результат у порівнянні з передбачуваним може бути значно кращим або гіршим в залежності від того, наскільки він зрозумілий виконавцям, наскільки творчо та енергійно останні діють.
Існують чинники, які безпосередньо не залежать від діяльності органів господарського управління різного рівня, але здійснюють суттєвий вплив на кінцеві результати виробництва. До них відносяться ґрунтово-кліматичні умови, співвідношення цін на ринку, механізм оподаткування, мотивація праці працюючих, а також діюча система управління економікою країни та ін. Найкращих результатів досягають ті формування, апарат управління яких вправно пристосовується до нових умов, найбільш повно використовуючи їх.
3. Критерії та показники ефективності менеджменту
Критерії ефективності менеджменту -це результативність управлінської діяльності менеджерів в організації, яка визначає якісні її сторони. До основних критеріїв відносять:
оперативність - своєчасність підготовки і прийняття рішень, а також налагодженість механізмів зворотнього зв'язку;
надійність системи управління - достовірність, цінність і своєчасність інформації, відповідність прийомів і методів роботи сучасному рівню науково-технічного прогресу; рівень підготовки, стаж практичної діяльності та стабільність кадрів;
якість виконання функцій, забезпеченість засобами оргтехніки;
оптимальність системи управління - вибір оптимальних методів прийняття господарських рішень, обґрунтованість ступенів управління в організації, а також співвідношення централізації і децентралізації управління стосовно до конкретних умов, норм управляємості та ін.
Кожному варіанту системи управління відповідає певне значення критерію ефективності, і задача управління складається в тому, щоб знайти такий варіант управління, при якому відповідний критерій мав би саме вигідне значення.
В якості критерію ефективності виробництва і управління використовують узагальнені показники, які характеризують кінцеві результати (об'єм виробництва, прибуток, рентабельність та ін.), і часткові показники використання окремих видів ресурсів (праці, основних фондів, інвестицій).
Прибуток і рентабельність найбільш повно характеризують кінцеві результати діяльності, відповідно і ефективність управління. При цьому необхідно виключити вплив на прибуток чинників, які не зв'язані з діяльністю даної господарської ланки. Узагальнені показники відображують результат господарської діяльності і управління в цілому, але не в повній мірі характеризують ефективність і якість управління трудовими ресурсами. Для цього використовують часткові показники. Так, для оцінки підвищення ефективності використання трудових ресурсів приймають показник темпу росту продуктивності праці, матеріальних - матеріаломісткість продукції, основних фондів - фондовіддачу. При оцінці ефективності управління необхідно комплексне застосування всієї системи узагальнених і часткових показників.
Ефективність управлінської діяльності стосовно до суб'єкту управління може характеризуватися кількісними (економічний ефект) і якісними (соціальний ефект) показниками.
Кількісні показники діяльності системи менеджменту включають:
трудові показники - економію живої праці в сфері управління (скорочення працівників, трудомісткості процесу управління);
фінансові - скорочення витрат на управління;
показники економії часу - скорочення довготривалості циклів управління в результаті впровадження інформаційних технологій, різних організаційних процедур.
Якісні показники мають важливе значення і включають:
підвищення інноваційного рівня управління;
ріст кваліфікації менеджерів, спеціалістів і керівників середньої ланки;
рівень інтеграції процесів управління;
підвищення рівня обґрунтованості приймаємих рішень;
формування організаційної культури;
управляємість системи в організації;
задоволеність працею;
посилення соціальної відповідальності організації; екологічні наслідки.
Соціальну ефективність управління оцінюють за допомогою показників, які характеризують: умови праці в організації;
соціально-побутові умови працівників організації; кваліфікацію працюючих; організацію і мотивацію праці.
Раціоналізація управління сприяє досягненню високого рівня вказаних показників, в результаті наступають позитивні зрушення в системі управління і досягається економічний ефект.
Загальні результативні показники ефективності управління наступні:
вартість валової продукції на одного середньорічного працівника, тис. грн.;
виручка від продажу в розрахунку на одного середньорічного працівника, тис. грн.;
чистий прибуток на одного середньорічного працівника, тис.
грн.;
рівень рентабельності виробництва, %.
В сільському господарстві застосовуються специфічні показники, які мають галузеві особливості:
вартість валової продукції на 1га сільськогосподарських угідь, тис. грн.;
виручка від реалізації продукції в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, тис. грн.;
чистий прибуток на 1га сільськогосподарських угідь, тис. грн.;
урожайність основних сільськогосподарських культур, ц/га;
продуктивність тварин в господарстві (середньорічний надій на корову, кг; середньодобовий приріст, гр/добу).
Показники економічності апарату управління:
питома вага витрат на управління до загальної суми виробничих витрат, %;
питома вага заробітної плати працівників сфери управління у річному фонді оплати праці всіх працюючих в організації, %;
питома вага окремих статей витрат в загальній сумі витрат на утримання апарату управління, %;
витрати на оплату праці, тис. грн.;
витрати на відрядження, тис. грн.;
господарські витрати, тис. грн.;
транспортні витрати на службові автомобілі, тис. грн. та інші. Показники продуктивності управлінської праці: вартість валової продукції на одного працівника управління, тис. грн.;
виручка від реалізації продукції в розрахунку на одного працівника управління, тис. грн.;
чистий прибуток на одного працівника управління, грн;
вартість валової продукції на один людино-день, витрачений на управління, грн.;
виручка від реалізації продукції в розрахунку на один людино-день, витрачений на управління, грн.;
чистий прибуток на один людино-день, витрачений на управління, грн.;
чистий прибуток на одну гривню оплати праці працівників апарату управління, грн.; інші показники.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України. (Основний закон України).
2. Відомості Верховної Ради -.1991. - № 29; 1992. - № 20, 31, 36; 1995. -№ 12, зі змін.та допов. 1992 р. № 20, 31, 36 ВВР 1995р. - № 12, 17 //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 29.
3. Про підприємства в Україні: Закон Україні зі змін. та доповн. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24;1992. - № 17; 1992. № 38, 39; 1993. - N 11, 24, 26, 29; 1994. - № 3; 1995. - №13, 14;1991.-№36; 1994.-№38; 1993. -№7, 11, 13, 17, 19,24,27.
4. Кодекс Законів про працю України. - К.; Укр.вид.група, 1995. - 190.с.
5. Про підприємництво: Закон України зі змін та доповн. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14; 1992. - № 48; 1992,-№51; 1993,-№30; 1994,-№ 3, 28, 49; 1995.-№ 7, 10, 14.
6. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991, - № 30.
7. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. - Львів: Світ.-1995.
8. Вачугов Д.Д., Кислякова НА. Практикум по менеджмету: деловые игри: Учеб.пособие.-М.: Высш. шк., 1998. -с.13-14.
9. Веснин В.Р. Основы менеджмента. — М.: Об-во «Знание» России.-1996.-472с.
10. Герчикова Й.Н. Менеджмент: Учебник. - М.: ЮНИТИ, 1995. -480с.
11. Глухов В.В. Менеджмент: Учебник. - СПб.: Специальная литература, 1999. - 700с.
12. Гольянов В.П. Краткий курс менеджмента. - Самара, Б.И, 1992.
13. Дайновський Ю.А. Ефективні рішення в мікроекономіці. 505 прийомів бізнесу. - Львів: Ініціатива, 1997. - 160 с.
14. Дункан Д.У. Основополагающие идеи в менеджменте: уроки основоположников. - М.: Бек, 1995. - 486 с.
15. Егоршин А.П. Управление персоналом. - Н.Новгород-НИМБ, 1999.-624с.
16. Жигалов В.Т, Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. - К.: Вища шк., 1994. - 223 с.
17. Завадський И.С. Менеджмент. - К.. 1999.
18. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента. -М.: Дело, 1992.-701 с.
19. Мошек Г.Є. Основи менеджменту. - К.: Київ. держ. торг.-екон.ун-т.,-1998.-188с.
20. Основы менеджмента / Под ред. А. Радугина. – М.: «Центр», 1997.
21. Стец В., Стец І., Костючик М. Менеджмент персоналу. – Тернопіль: Лілея, 1996.
22. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика. - Тернопіль, Карт-бланш, 1997.
23. Травин В.В., Дятлов В.А. Основи кадрового менеджмента. -М.: Дело, 1997.-336 с.
24. Управление организацией. /Под.ред. А. Поршнева, З. Румянцевой и Н. Саломатина. – М.: ИНФРА-М, 1998.
25. Фалмер Р. Энциклопедия современного управления (в 5 томах). – М.: ВИПИКэнерго, 1992.
26. Хміль Ф. Менеджмент. – К.: Вища школа, 1995.
27. Щекин Г.В. Практическая психология менеджера: как делать карьеру. Как строить организацию. – К.: «Украина», 1994.
Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 117 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Розроблення продукту (послуг). | | | Перелік тем для реферування наукових статей з проблематики теми 2. |