виробничого процесу

За аналогією із принципами раціоналізації структур принципи раціоналізації процесів повинні охоплювати весь досить складний комплекс виробничих і управлінських, правових, економічних, інформаційних, мотиваційних і психологічних аспектів організації виробництва. Це дуже важке завдання. Очевидно, тому опубліковані принципи раціоналізації процесів охоплюють не весь комплекс аспектів організації виробництва. У підручнику зроблена спроба розширити перелік принципів раціоналізації процесів, додавши йому комплексність. Принципи раціоналізації структур переважно відбивають організацію в статиці, а принципи раціоналізації процесів - у динаміці. Повторювані принципи в статиці й динаміці мають свої аспекти прояву. До того ж, ці повторювані принципи при проектуванні як структур, так і процесів необхідно аналізувати.

При вирішенні будь-якого питання організації необхідно дотримуватися принципів раціоналізації структур і процесів, що визначають вихідні положення теорії й практики організації виробництва.

Виробничий процес - поєднання предметів і знарядь праці й живої праці в просторі й часі, що функціонують для задоволення потреб виробництва. Це складне системне поняття, що складається із сукупності наступних приватних понять: предмет праці, знаряддя праці, жива праця, простір, час, задоволення потреб. Виробничі процеси підрозділяються на наступні види: Основні; допоміжні; обслуговуючі. У свою чергу основні виробничі процеси підрозділяються на:,а) підготовчі (заготівельні); б) перетворюючі (обробні); в)заключні.

Застосування сформульованих принципів раціоналізації процесів відповідно до їх особливостей допоможе менеджерам і фахівцям ефективно організувати виробництво товарів, потрібних споживачам.

Організація виробничого процесу в просторі являє собою спосіб сполучення основних, допоміжних і обслуговуючих процесів на території організації з переробки її "входу" в "вихід". Оскільки "вхід" і "вихід" організації відносяться до її найближчого зовнішнього оточення, то відпо­відно до правил застосування системного підходу "вхід", процес і "вихід" варто розглядати як взаємозалежні компоненти єдиної системи.

Звідси треба, що параметри прямих і зворотних зв'язків на "вході" визначають параметри функціонування процесів, а параметри процесів, у свою чергу, визначають параметри "виходу".

Для забезпечення високої якості процесу в системі спочатку (на першому етапі) варто проаналізувати: а) силу конкуренції на вході системи; б) обґрунтованість параметрів "виходу", наскільки вони відповідають вимогам конкурентоспроможності; в) ступінь впливу на процес параметрів зовнішнього середовища (політичної, економічної, технічної) а також інфраструктури регіону; г) конкурентоспроможність постачальників комплектуючих виробів, сировини, матеріалів. Потім, на другому етапі аналізуються параметри процесу в системі.

Наше завдання зводиться до забезпечення конкурентоспроможності всіх компонентів системи. Якщо, наприклад, організація володіє конкуренто­спроможною технологією, висококваліфікованими кадрами, новітніми тех­нічними засобами, а її постачальники (вхід системи) не можуть робити високоякісні комплектуючі вироби, то й на виході системи товар буде низької якості. Пояснимо цей приклад мовою цифр: оцінка "входу" - 3, процесу - 5, "виходу" буде 3. Інакше кажучи, якщо як заготівля у вас гниле дерево ("вхід"), що обробляється лазерним інструментом (процес), то на "виході" не буде якісної деталі. Ще приклади: на "вході" - 5, процес - 3, на "виході" буде 3; на "вході" - 4, процес - 5, на "виході" - 4.

Звідси випливають два правила:1) рівень якості кінцевого етапу будь-якого процесу визначається рівнем якості проміжного етапу, що має найгірший показник якості; 2) відпрацьовувати процес треба починаючи із входу системи, з першого етапу, попередньо проаналізувавши весь процес.

У структурі управління організацією на малюнку "нижче" функціональних директорів зазначені відділи (умовно - по три). Розгля­немо структуру відділів. Основними відділами, підлеглими директорові з маркетингу, можуть бути інформаційний центр, відділ стратегічного мар­кетингу й відділ тактичного маркетингу. У комерційного директора мо­жуть бути в підпорядкуванні відділ аналізу ефективності, плановий відділ, фінансовий відділ. У технічного директора - спеціальне конструкторське бюро (ВКВ), відділ головного технолога (ОГТ), відділ головного механіка (ОГМ). У директора з виробництва - відділ автоматизованої системи управління виробництвом (АСУП), відділ виробничо-календарного плану­вання, відділ оперативного управління виробництвом.

У структурі основного виробництва в складі окремих видів виробництв (квадрати) маленькими кружечками показані цехи, що мають у своєму складі кілька ділянок (маленькі квадрати). Наприклад, підготовче виробництво може складатися з матеріального складу, де здійснюється зберігання й підготовка для передачі основному виробництву заготівель зі сталевого прокату, а також ливарного й ковальсько-пресового цехів.

Підрозділу одного функціонального й виробничого призначення на території повинні розташовуватися поруч. Наприклад, спочатку повинні один за одним розташовуватися відділи директора з маркетингу, потім відділи комерційного директора. На практиці, на жаль, цей принцип не завжди враховується. Після аналізу дотримання принципу прямоточности розраховується коефіцієнт прямоточності найважливіших часткових упра­влінських і виробничих процесів за формулою:

Кіпр =Діопт /Діф ->1

Де Діопт - оптимальна довжина проходження предмета праці за і- им процесом; Діф - фактична (проектна) довжина проходження

предмета праці за і- им процесом.

Основними факторами оптимізації прямоточности процесів шляються:

- розташування підрозділів організаційної й виробничої структур за ходом відповідних процесів;

- концентрація процесів під одним "дахом";

- скорочення відстані між компонентами процесів;

- системний аналіз і оптимізація коефіцієнта прямоточності одиничних управлінських і виробничих процесів;

- автоматизація процесів;

- забезпечення пропорційності часткових процесів;

- аналіз раціоналізації структур і процесів

Організація виробничого процесу в часі представляє спосіб сполучення в часі основних, допоміжних і обслуговуючих процесів з переробки "входу" організації в її "вихід". Найважливішим параметром організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл виготовлення предмета праці, надання послуги або виконання роботи підготовчих операцій до заключних. Тривалість виробничого циклу складається з робочого часу й часу перерв.

Розглянемо зміст окремих складових виробничого циклу. Робочий період виготовлення предмета праці складається із часу технологічних операцій, транспортно-складських операцій, контрольних операцій.

У свою чергу, час технологічних операцій складається з підготовчо-заключного часу й штучного часу. Підготовчо-заключний час затрачається на початку робочої зміни на підготовку робочого місця, налагодження встаткування, пристосувань, установку інструментів і наприкінці робочої зміни на зняття пристосувань, інструментів і т.ін. Цей час витрачається на партію оброблюваних протягом зміни предметів праці. Перерви в робочий час підрозділяються на природні процеси (сушіння, нормалізація після термообробки й інші операції, що протікають без участі людини), організаційні перерви (очікування звільнення робочого місця, затримка поставки комплектуючих виробів), регламентовані перерви (перерви на обід, відпочинок).

Тривалість виробничого циклу виготовлення виробу в цілому розраховується після побудови графіка протікання складного процесу складання виробу й розрахунку тривалості виробничих циклів виготовлення штучних деталей або їхніх партій. Ця робота виконується технологами. Наприклад, тривалість виробничого циклу виготовлення партії однойменних деталей визначається як сума зі всіх операцій підготовчо-заключного часу, штучного часу (при цьому враховується одночасність виконання однієї й тієї ж операції на декількох робочих місцях, паралельність виконання всіх операцій, що плановані коефіцієнтом перевиконання норм виробітку), часу природних процесів, транспор­тування, контролю.

Принцип пропорційності варто пам'ятати при вирішенні будь-яких питань, тому що "швидкість ескадри визначається швидкістю самого тихохідного судна". Пропорційність визначається по формулі:

Кпр =Ммин /Ммакс

де Ммин - мінімальна пропускна здатність, або параметр робочого місця в технологічному ланцюзі (наприклад, потужність, розряд робіт, обсяг і якість інформації й т.п.); Ммакс - максимальна пропускна здатність. Наведемо приклад оцінки пропорційності технологічного ланцюжка з розряду робіт.

Безперервність - принцип раціональної організації процесів, обумовлений відношенням робочого часу до загальної тривалості процесу:

Кнепр =Траб /Тц

де Траб - тривалість робочого часу; Тц - загальна тривалість процесу, що включає простої на робочих місцях.

Паралельність -і принцип раціональної організації процесів, що характеризує ступінь поєднання операцій у часі, види поєднань операцій: послідовні, паралельні й паралельно^-послідовні.

Коефіцієнт паралельності рекомендується визначати за формулою:

Кпар =Тцпар /Тцпосл

Прямоточність - принцип раціональної організації процесів, що характеризує оптимальність шляху проходження праці.

Перераховані принципи раціональної організації процесів є основним чинником підвищення організованості системи менеджменту, що характеризується ступенем кількісної визначеності зв'язків між компонентами системи.

3.4.2. Характеристика типів організації виробництва

Тип виробництва - сукупність організаційно-технічних і економічних характеристик і особливостей поєднання факторів і елементів організації виробництва, обумовлених номенклатурою, масштабом і регулярністю випуску продукції. У свою чергу, номенклатура й масштаб (програма) продукції, що випускається, рівні концентрації, спеціалізації, кооперу­вання й комбінування виробництва.

Залежно від поєднання перерахованих форм організації виробництва і його елементів бувають такі типи виробництва: одиничне, серійне (дрібносерійне, середньосерійне, крупносерійне) і масове виробництво. Кожний тип виробництва характеризується певним завантаженням робочих місць, кваліфікацією робітників, оснащеністю технології й т.ін. В умовах одиничного (індивідуального) виробництва робочі місця не мають закріплених за ними операцій і завантажуються різними операціями через невизначені проміжки часу без будь-якого певного чергування. У серійних процесах робочі місця завантажуються декількома закріпленими за ними операціями, які виконуються в певній послідовності. У масовому виробництві робочі місця завантажені виконанням однієї й тієї ж операції над тими ж деталями.

Тип виробництва визначає метод його організації. Розрізняють потоковий, партійний і одиничний методи організації виробництва. Потоковий метод організації виробництва - метод, заснований на ритмічній повторюваності, що погоджується у часі й просторі, основних, допоміжних і обслуговуючих виробничих операцій, що виконуються на спеціалізованих робочих місцях, розташованих за ходом технологічного процесу. Потоковий метод організації виробництва характерний для масового й крупносерійного типів виробництва. Партіонний метод організації виробництва - метод, при якому періодично виготовляється відносно обмежена номенклатура продукції в кількостях, обумовлених партіями їхнього випуску й запуску. Партионный метод характерний для серійного типу виробництва. Одиничний метод організації виробництва - метод, при якому виготовляється широка номенклатура продукції в одиничних примірниках.

3.4.3. Основи оперативного управління виробництвом

Оперативне управління виробництвом включає такі роботи: 1) організація розробки й виконання оперативно-календарних планів виробництва продукції й змінно-добових завдань на рівні цехів, ділянок і робочих місць; 2) організація забезпечення робочих місць всим необхідним; 3) організація обліку й контролю ходу виробництва; 4) регулювання ходу виробництва. На міжцеховому рівні оперативне керування здійснюється для вирішення принципових питань зняття, заміни запущених у виробництво виробів, включення в програму випуску нових виробів, забезпечення зовнішніх поставок комплектуючих виробів, користування внутрішніх матеріальних, трудових і фінансових, ресурсів.

Роботи з оперативного управління виробництвом виконуються в реальному масштабі часу, що не допускає перерв у процесі виготовлення деталей і складання виробів. Часовий обрій оперативного управління для цеху може бути в межах місяця, ділянки (бригади) і робочих місць - в інтервалі тижня, зміни. Для міжцехового рівня цей інтервал розширюється від місяця до року. У цей час процедури оперативного управління усе більше переплітаються з технологією й регулюванням (диспетчеризацією) виробництва. Повсякденно виконувані управлінським персоналом функції з оперативного обліку, контролю й аналізу ходу виробництва є основою для вироблення варіантів регулюючих впливів на хід виробництва.

Оперативне управління виробництвом здійснюється на підставі безперервного (повсякденного) спостереження за ходом виробництва, впливаючи на колективи цехів, ділянок, а також на робітників для забезпечення умовного виконання затверджених виробничих програм. Це досягається виконанням наступних умов:

суворим розподілом робіт на короткі періоди часу (декада, тиждень, доба, зміна) у цехах, на виробничих ділянках (у бригадах);

чіткою організацією збору й обробки інформації про хід виробництва;

комплексним використанням засобів обчислювальної техніки для підготовки варіантів управлінських рішень;

повсякденним аналізом і володінням управлінським персоналом виробничою ситуацією в кожній ланці підприємства;

своєчасним прийняттям рішень і організацією роботи з попередження порушень у ході виробництва або для швидкого його відновлення у випадку відхилення від запланованих завдань.

Складання оперативно-календарного плану (ОКП) запуску- випуску деталей для цехів серійного виробництва - складна, трудомістка робота, що вимагає попереднього аналізу реальних умов виробництва в кожному цеху, виявлення характерних рис і раціональних елементів у сформованій системі планування. На відміну від цехів крупносерійного виробництва зі стійкою номенклатурою деталей тут ми маємо справу з деталями виробництво яких у кожному із запланованих місяців може носити не завжди стабільний характер. Це означає, що запуск і випуск кожної партії деталей буде підкорятись певним вимогам або складанню виробу, або умовам підтримки на нормативному рівні оборотних і страхових заділів у цехових коморах і на центральному складі готових деталей підприємства. Звідси випливає необхідність виявлення особливостей і встановлення основних факторів, що визначають процес розробки найбільш раціонального варіанта ОКП запуску- випуску деталей:

1. У серійному виробництві для кожної партії деталей визначається число запусків або періодичність запусків партії в обробку. Для кожної партії число запусків може бути різним. Якщо число запусків більше одиниці, то в ОКП випуск кожної партії деталей варто чергувати з періодичністю запуску- випуску, домагаючись рівних проміжків часу між випусками партії деталей одного найменування.

2. Витрати часу на переналагодження встаткування повинні бути мінімальними. Це досягається шляхом суворого закріплення

технологічно схожих деталей за тими самими верстатами.

3. Важливим критерієм ефективності ОКП служить забезпеченість повного завантаження верстатів і зайнятості робітників. Із цією метою рекомендується аналізувати принципи раціональної організації виробничих процесів, впроваджувати бригадну форму організації праці, що припускає сумісництво професій, багатоверстатне обслуговування, зниження монотонності праці шляхом забезпечення змінюваності роду діяльності.

4. Якщо в цеху виконуються всі або основні види обробки деталей, то деталі можна розділити на провідні, що мають найбільш тривалий технологічний цикл обробки, і комплектуючі. Необхідно прагнути до дотримання графіка випуску провідних деталей.

5. В умовах стабільної номенклатури планування виробництва деталей організовується за принципом подачі в комору цеху, а в деяких випадках безпосередньо на центральний склад готових деталей заводу. Тут важливо чітко визначити черговість запуску й випуску деталей.

6. Календарний, оперативно-календарний план розробляється на підставі подетальної виробничої програми іє розподілом робіт за днями тижня, у якому кожна партія деталей має конкретні строки її запуску й випуску з обробки. ОКП можуть розроблятися з різним ступенем деталізації: укрупнено, тобто в розрізі партій деталей відповідно до парних циклів їхньої обробки й періодичності запуску; диференційовано.

Терміни: принципи раціоналізації процесів, виробничий процес, оперативне керування, коефіцієнт прямоточності, прямоточність, оперативно-календарний план.

Знання: теорії організації виробничого процесу у просторі і часі; характеристики типів організації виробництва, а також форм організації виробництва і особливості організації виробництва в машинобудуванні.

Уміння: розташувати виробничий процес у просторі і часі; розрахувати тривалість виробничого процесу, виходячи з основних принципів його організації; вибрати раціональну форму організації виробництва.

Питання для самоконтролю

1. Чому необхідно забезпечувати інноваційний характер розвитку організації?

3. Як забезпечується дотримання принципу орієнтації процесів на якість?

4. У чому сутність принципу адаптивності процесів?

5. Що таке централізація процесів?

Завдання 1

Побудуйте графіки руху партії деталей і розрахуйте тривалість технологічного циклу при різних видах рухів, якщо відомо, що партія деталей складається з 5 штук, технологічний процес обробки включає 5 операцій: t1, = 2; t2= 9; t3 = 5; t4 = 8; t5 = 3. Розмір транспортної партії

p = 1 шт. Кожна операція виконується на одному верстаті.

Завдання 2

На однопредметній переривно- потоковій (прямоточної) лінії (ОППЛ) обробляється кронштейн. Технологічний процес складається із чотирьох операцій: токарської, свердлильної, фрезерної й шліфувальної. Тривалість операцій відповідно становить, хв: t1 = 1,9,

t2 = 1,1, t3 = 2,1, t4 = 1,3. Місячна програма - 12 600 шт. У місяці 21 робочий день. Режим роботи лінії -двозмінний. Тривалість робочої зміни - 8 годин. Період простою лінії - 0,5 зміни. Шлюб на операціях відсутній.

Визначте такт лінії, число робочих місць і їхнє завантаження, число робітників-операторів. Розрахуйте величину міжопераційних оборотних заділів і побудуйте графік їхнього руху.

Завдання 3

Організація багатоверстатного обслуговування

Нехай і- я операція виконується на верстатах- дублерах, при цьому машинний час роботи верстата tм = 7 хв, а час зайнятості робітника на обслуговуючому верстаті t3 = 3 хв. Тривалість і структура операцій на обслуговуючих станках, що, є відносно постійними. Визначте оптимальне число верстатів, на яких одночасно може працювати робітник, якщо критерієм використання є мінімум витрат на одиницю продукції.

Завдання 4

Нафтопереробний завод робив основну продукцію (паливо) на суму 600 млн. ден. од. і побічну продукцію (мазут та ін.) на суму 120 млн. ден. од. у рік. Установка нового обладнання забезпечила більше повне використання продуктів перегонки нафти. Вартість побічної продукції виросла до 250 млн. ден. од. у рік. Визначите, як змінився рівень комбінування.

Тема 3.5 ОРГАНІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

3.5.1. Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва.

3.5.2. Організація енергетичного господарства.

3.5.3 Організація інструментального господарства.

3.5.4. Організація й обслуговування робочих місць.

3.5.1 Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва

Матеріально-технічне забезпечення виробництва як компонент логістики й підсистеми, що забезпечує, системи виробничого менеджменту багато в чому визначає якість процесу переробки входу системи в її вихід - готовий продукт. При низькій якості входу системи неможливо одержати високу якість її виходу. Процес матеріально-технічного забезпечення виробництва спрямований на своєчасну поставку на склади підприємства або відразу на робочі місця необхідних відповідно з бізнес-планом матеріально-технічних ресурсів. До складу матеріально-технічних ресурсів входять: сировина, матеріали, що комплектують вироби, покупне технологічне встаткування й технологічне оснащення (пристосування, що ріже й вимірювальні інструменти), нові транспортні засоби, вантажно-розвантажувальне встаткування, обчислювальна техніка й інше встаткування, а також покупне паливо, енергія, вода. Мета матеріально-технічного забезпечення виробництва.

- своєчасне забезпечення підрозділів підприємства необхідними видами ресурсів необхідної кількості і якості;

- поліпшення використання ресурсів: підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, скорочення тривалості виробничих циклів виготовлення продукції, забезпечення ритмічності процесів, скорочення оборотності оборотних коштів, повне використання вторинних ресурсів, підвищення ефективності інвестицій.

Оскільки якість роботи відділу багато в чому визначає якість виробничого процесу, то він повинен бути укомплектований висококваліфікованими фахівцями. Крім того, багато розв'язувані відділом питання мають комплексний характер, вимагають знань в галузі маркетингу, логістики, техніки, технології, економіки, нормування, прогнозування, організації виробництва, межвиробничих зв'язків.

Структура відділу матеріально-технічного забезпечення виробництва є складовою з наступних бюро:

- маркетингу постачальників ресурсів;

- нормування й планування забезпечення виробництва ресурсами;

- управління запасами;

- забезпечення робочих місць ресурсами;

- управління ефективністю використання ресурсів. У свою чергу, кожне бюро може складатися (залежно від розміру підприємства) із груп, відповідальних за конкретну проблему або об'єкт. Наприклад, бюро маркетингу можна підрозділяти або за групами ресурсів (устаткування, технологічне оснащення, сировина, матеріали, що комплектують вироби), або за функціями маркетингу (група інформаційного забезпечення, група вивчення іміджу постачальників, група вивчення конкурентоспроможності постачальників і їхніх товарів, група цін, група зв'язків із громадськістю).

Очевидно, що при формуванні бюро за предметною ознакою потрібні фахівці, що володіють всіма функціями маркетингу. При формуванні бюро за функціональними ознаками фахівці повинні добре розбиратися в особливостях всіх видів ресурсів, що використовувалися підприємством.

Бюро нормування й планування забезпечення виробництва ресурсами можна доручити виконання наступних функцій: розробка методів оптимізації використання ресурсів в умовах даного підприємства; розробка нормативів витрати найважливіших видів ресурсів за основними об'єктами підприємства; аналіз ефективності використання ресурсів на підприємстві; розробка стратегічних і тактичних норм і нормативів; розробка матеріальних балансів; розробка плану забезпечення підприємства і його підрозділів матеріально-технічними ресурсами (входите склад бізнес-плану підприємства).

Бюро управління запасами могло б займатися такими питаннями: розрахунок нормативів різних видів запасу (оборотний, страховий, видатковий) за видами ресурсів, оптимізація запасів за видами ресурсів, організація поповнення запасів, облік і контроль використання ресурсів, технічне забезпечення керування запасами.

Форми забезпечення ресурсами: а) через товарно-сировинні біржі; б) прямі зв'язки; в) аукціони, конкурси; г) спонсорство д) власне виробництво. Конкретну форму (метод) забезпечення матеріально-технічними ресурсами підприємство вибирає виходячи з особливостей ресурсу, тривалості його одержання, числа пропозицій, якості й ціни ресурсу й інших факторів. При визначенні форми забезпечення підприємства ресурсами варто вивчати надійність постачальника й рівень конкурентоспроможності продукції, що випускається їм. При укладанні з постачальниками контрактів (договорів) варто пам'ятати про необхідність відображення в них кількісних і якісних показників, конкретних форм поставок, строків, санкцій.

3.5.2. Організація енергетичного господарства

Основне призначення енергетичного господарства підприємства - безперебійне постачання виробництва всіма видами енергії при дотриманні техніки безпеки, виконанні вимог до якості й економічності енергоресурсів. Основними видами енергії є: електрична енергія; теплова й хімічна енергія твердого, рідкого й газоподібного палива; теплова енергія пари й гарячої води; механічна енергія. До енергоресурсів відносяться: електричний струм, натуральне паливо, пара різних параметрів, стиснене повітря різного тиску, природний і зріджений газ, гаряча вода й конденсат, вода під напором. Різноманітні види ресурсів на підприємстві використовуються як рухова сила, у технологічних процесах, для опалення, висвітлення, вентиляції, господарсько-побутових потреб.

На всіх стадіях виробництва можуть бути використані різні види енергії й енергоресурси. Так, у ковальських цехах машинобудівних підприємств при різанні металу можливе використання електроенергії й газу. При нагріванні під кування й штампування використовується електроенергія (індукційне й контактне нагрівання), газ і мазут (полум'яне нагрівання); у процесі кування й штампування -т пар під тиском 8- 10 атм і стиснене повітря (для приведення в дію встаткування й обдування штампів); при термообробці електроенергія, газ і мазут.

Основними напрямами вдосконалення енергетичного господарства й підвищення ефективності його функціонування є:

- придбання ресурсозбережувального встаткування;

- використання найбільш економічних видів енергоресурсів

- удосконалювання схем енергоспоживання;

3.5.3. Організація інструментального господарства

Інструментальне господарство підприємства являє собою сукупність відділів і цехів, зайнятих проектуванням, придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням технологічного оснащення, а також її обліком, зберіганням і видачею в цехи й на робочі місця. Наприклад, велике машинобудівне підприємство використовує широку номенклатуру технологічного оснащення: ріжучі й вимірювальні інструменти, штампи, моделі, верстатні й слюсарні пристосування, форма^-форми-прес-форми, збірний-збірну-збірне-збірна-універсально^-Збірні пристосування, допоміжний інструмент і ін. Метою функціонування інструментального господарства підприємства є організація безперебійного забезпечення цехів і робочих місць високоякісним технологічним оснащенням у потрібній кількості й асортиментах при мінімальних витратах на її проектування, придбання (або виготовлення), зберігання, експлуатацію, ремонт, відновлення й утилізацію, наприклад машинобудівні, використовують широку номенклатуру технологічного оснащення. На середньому машинобудівному заводі число найменувань оснащення досягає 40 тис. При переході на нову модель вантажного автомобіля проектують до 20 тис. найменувань оснащення, у собівартості машинобудівної продукції витрати на технологічне оснащення досягають 15%. У загальних витратах на технологічну підготовку виробництва витрати на оснащення доходять до 60%. Проектування й виготовлення технологічного оснащення має значну трудомісткість. Ці факти красномовно свідчать про важливість розвитку інструментального забезпечення виробництва.

На великому машинобудівному підприємстві організаційна структура інструментального господарства може складатися з наступних елементів (у складі інструментального відділу):

- заступник начальника відділу з виробництва оснащення;

- заступник начальника відділу з експлуатації оснащення;

- технічний сектор;

- економічний-планово-економічний сектор;

- інструментальні цехи;

- бухгалтерія відділу.

У свою чергу, заступникові начальника інструментального відділу з виробництва могли б підкорятися такі підрозділи: сектор маркетингу, сектор купівельного інструмента, центральний інструментальний склад, диспетчерський, планово-диспетчерський сектор. Заступникові начальника з експлуатації могли б підкорятися сектору технагляду й люб'язного планово-попереджувального ремонту оснащення, сектору нормативів, сектор абразивно-алмазного господарства, інструментальне господарство цехів. Начальник інструментального відділу, куди входять всі перераховані підрозділи, підпорядковуються, як правило, головному технологові підприємства.

Основними напрямами вдосконалювання інструментального господарства й підвищення ефективності його функціонування є:

1) в галузі проектування продукції, що випускається, й технології її виробництва - спрощення конструкції (структури) продукції, її уніфікація й стандартизація, типізація технологічних процесів, контроль технологічності конструкцій, застосування при проектуванні продукції наукових підходів і методів оптимізації;

2) в галузі проектування й виробництва технологічного оснащення - уніфікація й стандартизація оснащення, її складових частин і конструктивних елементів, застосування систем автоматизованого проектування на підставі класифікації й кодування технологічного оснащення, скорочення тривалості розробки й виготовлення оснащення;

3) в галузі менеджменту - застосування наукових підходів і методів, розвиток маркетингових досліджень, виявлення конкурентних переваг підприємства, удосконалення обліку, контролю, аналізу й мотивації робіт;

4) в галузі експлуатації, ремонту й відновлення оснащення - забезпечення нормальних умов роботи центрального інструментального складу, інструментально-роздавальних комор, організація забезпечення робочих місць, організація централізованого заточення інструмента, посилення технагляду.

3.5.4. Організація й обслуговування робочих місць

Під робочим місцем розуміється частина виробничої площі з розміщеним на ній технологічним устаткуванням і інвентарем, необхідним для ефективного виконання робітником або бригадою певного виробничого завдання. Робоче місце є первинним осередком виробничої структури підприємства. Організація робочого місця являє собою комплекс заходів, спрямованих на створення на робочому місці всіх необхідних умов для високопродуктивної праці, на підвищення його змістовності й охорону здоров'я робітника. Вона включає: вибір раціональної спеціалізації робочого місця і його оснащення встаткуванням, оснащенням і інвентарем; створення комфортних умов праці; раціональне планування; безперебійне обслуговування робочого місця за всіма функціями. Конкретний зміст робіт з раціональної організації робочих місць залежить від багатьох факторів.

Організація й обслуговування робочих місць у значній мірі залежать від типу виробництва. В одиничному й дрібносерійному виробництвах на робочому місці виконується велика кількість різноманітних операцій; робочі місця оснащені універсальним устаткуванням, різноманітним технологічним оснащенням і інвентарем. У серійному виробництві переважають робочі місця, на яких виконується обмежене число технологічних операцій. Такі робочі місця оснащуються спеціалізованим устаткуванням, оснащенням і інструментом. Для масового виробництва характерне закріплення за робітниками місцями однієї- двох технологічних операцій, що дозволяє оснащувати їхнім спеціальним устаткуванням і інструментом.

Залежно від характеру виконуваної роботи робочі місця можуть бути стаціонарними або пересувними. На стаціонарних робочих місцях найчастіше організовується зона для обслуговування робітників (слюсарів-ремонтників, електриків, налагоджувальників). За професійною приналежністю працівників можна виділити робочі місця для основних робітників (верстатника, оператора, слюсаря- збиральникача, радіомонтажника, коваля, ливаря, зварника й ін.), допоміжних робітників (наладчика, мастильника, слюсарі- ремонтника, комірника й ін.), ІТП і службовців.

За механікоозброєністю розрізняють робочі місця ручних, механізованих і автоматизованих робіт. При організації робочих місць із перевагою ручних прийомів в операціях визначається можливість механізації виконуваних робіт. При цьому особлива увага звертається на проектування й впровадження раціональних методів праці. На механізованих робочих місцях організація спрямована на узгодження роботи людини й машини, забезпечення синхронності трудового й технологічного процесів, зручність і безпека роботи. На автоматизованих робочих місцях весь технологічний процес здійснюється без особистої участі робітника, за яким зберігаються тільки функції обслуговування (контроль, регулювання, ремонт, подача й вивіз деталей). Впровадження промислових роботів збільшує число автоматизованих робочих місць, уможливлює їхню організацію в умовах серійного й навіть дрібносерійного виробництва.

Головною вимогою при виборі основного технологічного встаткування є забезпечення на робочому місці необхідної продуктивності праці при дотриманні заданих параметрів технологічних процесів. Устаткування повинне відповідати званням ергономіки й естетики, а робітникові повинні бути забезпечені комфортні й безпечні умови праці. Для підвищення рівня автоматизації керування технологічними процесам основне встаткування забезпечується мікропроцесорними пристроями, активними засобами контролю, системами зв'язку з керуючої ЕОМ.

Допоміжне устаткування робочого місця повинно бути зручним і безпечним в експлуатації, відповідати антропометричним характеристикам працівників, бути оформленим відповідно до вимог виробничої естетики. Для ефективного виконання виробничих завдань кожне робоче місце має потребу в різних видах обслуговування - Постачальникиі матеріалів і заготовок, налагодження й ремонту встаткування. Поєднання різних видів обслуговування створюють систему обслуговування робочих місць, ділянок і цехів. Це комплекс постійно здійснюваних заходів, що регламентує види, обсяги, періодичність і методи виконання допоміжних і обслуговуючих робіт із забезпечення робочих місць всим необхідним для високопродуктивної праці. Проектування систем ефективного обслуговування базується на науково обґрунтованому функціональному поділі праці на підприємстві. Основні функції обслуговування робочих місць:

- ремонтна;

- забезпечення інструментом;

- налагоджувальна;

- матеріального забезпечення;

- транспортна;

- технічного контролю;

- організаційна;

- інші функції обслуговування.

До систем обслуговування робочих місць пред'являються наступні вимоги: 1) плановість; 2) люб'язність; 3) надійність; 4) комплексність;

5) економічність; 6) мобільність.

Терміни: матеріально-технічного забезпечення, енергетичного господарства, інструментальне господарство, робоче місце.

Знання: теорії і сутності організації комплексного обслуговування виробництва: матеріально-технічного забезпечення енергетичного, інструментального, ремонтного, транспортного і складського господарства.

Уміння: скласти план з кожного виду обслуговування виробництва; визначити норми і нормативи; розрахувати ефективність обслуговування виробництва; спроектувати транспортні вантажопотоки; розміщення складів; вести облік і контроль ресурсів.

Питання для самоконтролю

1. Перелічите допоміжні підрозділи й обслуговуючі господарства великого підприємства.

2. Перелічите види паливно-енергетичних ресурсів.

3. Як проводиться маркетинг матеріально-технічного забезпечення виробництва?

4. У чому полягають труднощі в забезпеченні виробництва технологічним оснащенням?

5. Хто займається розрахунками параметрів організації ремонту встаткування?

Завдання 1

Потужність установленого встаткування в механічному цеху - 470,5 кВт; середній коефіцієнт корисної дії електромоторів?д= 0,9; середній коефіцієнт завантаження встаткування ДО3= 0,85; середній коефіцієнт одночасної роботи встаткування ДО0 = 0,75; коефіцієнт корисної дії живильної електричної мережі Кс = 0,96. Режим роботи цеху - двозмінний, зміни по 8 годин. Число робочих днів у році - 254. Втрати часу на плановий ремонт становлять 5%. Визначте річну потребу в силовій електроенергії механічного цеху.

Завдання 2

Визначте потребу в освітлювальній електроенергії інструментального цеху, якщо в ньому встановлено 10 люмінесцентних світильників, середня потужність кожного з яких 100 Вт. Час горіння світильників у добу - 17 годин. Коефіцієнт одновре- менного горіння світильників До = 0,75. Число робочих днів у місяці - 22.

Завдання 3

Визначте витрату пари на опалення будинку заготівельного цеху. Обсяг будинку v = 8700 м3. Норма витрати пари qn = 0,5 ккал/год на 1 м3 обсягу будинку. Середня зовнішня температура за опалювальний період tn = - 7°С. Внутрішня температура в будинку цеху tвн = +15°С. Тривалість опалювального сезону - 200 днів.

Завдання 4

Визначте потребу ділянки в стисненому повітрі, якщо він використовується на 12 верстатах. Середньогодинна витрата стисненого повітря на

одному верстаті - 10 м3. Коефіцієнт використання верстатів у часі - 0,8, а за потужністю - 0,75. Режим роботи встаткування

двозмінний. Тривалість робочої зміни - 8 годин. Число

робочих днів у місяці - 21. Витрати часу на плановий ремонт

становлять 6%.

Дата добавления: 2015-11-16