Читайте также:
|
Традиційно і в суспільній свідомості, і в науковій літературі акцент робиться, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми (співробітників правопорядку, лікарів, педагогів, соціальних працівників і т. д.). Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми в силу пропонованих нею високих вимог, особливої відповідальності і емоційних навантажень потенційно містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов'язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу.
Проведені дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених привели до виявлення своєрідного професійного стресу - «стресу спілкування», який у поєднанні з іншими професійними стресами, призводить до виникнення так званого феномену «емоційного вигорання» 13.
Термін - «емоційне згоряння» був введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергером в 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно навантаженою атмосфері при наданні професійної допомоги 14. Спочатку цей термін позначав стан знемоги, виснаження, поєднане з відчуттям власної непотрібності.
Поняття вигоряння («burnout») зазвичай використовується для позначення пережитого людиною стану фізичного, емоційного та психічного виснаження, що викликається тривалої включеністю в ситуації, що містять високі емоційні вимоги, які в свою чергу найбільш часто є наслідком поєднання надмірно високих емоційних затрат з хронічними ситуаційними стресами.
Перша стаття К. Маслач на цю тему, опублікована в журналі «Human Behavior»у 1976 р., за її власним визнанням, викликала величезний і несподіваний відгук, перш за все серед непрофесіоналів. Вона отримала безліч листів від людей самих різних професій. По закінченні тільки десяти років з проблем синдрому «вигорання» було опубліковано більше тисячі статей, створені спеціальні методики діагностики синдрому «вигорання». І якщо спочатку мова йшла про опис проблем медичних працівників, то подальші дослідження в цій області дозволили поширити виявлену феноменологію на більш широке коло професіоналів. У книзі К. Маслач, опублікованій через шість років, мова йде вже і про вчителів, вихователів, поліцейських і т. д.
К. Кондо визначає синдром «емоційного згоряння» як дезадаптированности до робочого місця через надмірного робочого навантаження і не адекватних міжособистісних відносин. Цьому визначенню відповідає і дане їм тлумачення поняття «згорання», якому піддані, перш за все, ті, хто альтруїстично і інтенсивно працює з людьми. Така емоційно напружена робота супроводжується надмірною витратою психічної енергії, призводить до психосоматичної втоми (виснаження) та емоційному виснаження (вичерпування). У результаті з'являються неспокій (тривога), роздратування, гнів, знижена самооцінка. На тлі прискореного серцебиття, виникає задишка, шлунково-кишкові розлади, головні болі, знижений тиск, порушення сну. Як правило, виникають і сімейні проблеми. Вплив стресогенних чинників, що викликають явище «емоційного згоряння»»охоплює значне коло професій, розширюючи число підданих цього захворювання 15.
Початкові дослідження цього явища носили в основному описовий та епізодичний характер. Але в 1981 р. Маслач, одна з провідних фахівців з вивчення «емоційного згоряння», деталізувала цей феномен як особливий стан, тому числі відчуття емоційного виснаження, знемоги; симптоми дегуманізації, деперсоналізації; негативне самосприйняття, а в професійному плані - втрату професійної майстерності 16.
У 1983 р. Є. Махер у своєму огляді узагальнює перелік симптомів «емоційного згоряння»:
15. втома,
16. стомлення,
17. виснаження;
18. психосоматичні нездужання,
19. безсоння,
20. негативне ставлення до клієнтів;
21. негативне ставлення до самої роботі;
22. убогість репертуару робочих дій;
23. зловживання хімічними агентами: тютюном, кавою, алкоголем, наркотиками;
24. відсутність апетиту або, навпаки, переїдання,
25. негативна "Я-концепція»;
26. агресивні почуття (дратівливість, напруженість, тривожність, занепокоєння, схвильованість до перезбудження, гнів);
27. занепадницькі настрої та пов'язані з ним емоції (цинізм, песимізм, почуття безнадійності, апатія, депресія, відчуття безглуздості);
28. переживання почуття провини 17.
У 1982 р. С. Маслач виділила в якості важливих характеристик особистості, схильної до синдрому, такі:
o індивідуальний межа можливостей емоційного «Я» протистояти виснаження, протидіяти «згорянню» на основі самозбереження;
o внутрішній психологічний досвід, що включає почуття, установки, мотиви, очікування; негативний індивідуальний досвід;
o дистрес, дискомфорт, дисфункції або їх наслідки.
Основними ознаками синдрому «згоряння» є:
- Відчуття емоційного виснаження;
- Наявність негативних почуттів по відношенню до клієнтів;
- Негативна самооцінка.
Ці ознаки синдрому відзначають більшість клініцистів, вивчали і спостерігали його прояви.
Після того як вченими була визначена сутність основні ознаки синдрому емоційного згорання, і цей феномен став загальновизнаним, закономірно постало питання про виявлення та класифікації чинників, що гальмують розвиток цієї хвороби або сприяють їй.
При вивченні особистісного фактора деякі дослідники (П. Торнтон) брали до уваги такі показники: вік, стать, сімейний стан, стаж, освітній рівень, стаж даної роботи, соціальне походження.
Однак виявилося, що вони не пов'язані з рівнем «емоційного згоряння» 18. Інші дослідники (А. Пайнс) приділяли особливу увагу зв'язку мотивації і «згорання»; вивчали, зокрема, такі мотиви трудової діяльності, як задоволеність зарплатою, почуття власної значущості на робочому місці, професійне просування, самостійність і рівень контролю з боку керівництва та ін 19.
Прямого зв'язку синдрому «згоряння» з рівнем зарплати не було виявлено. Разом з тим, незадоволеність професійним зростанням і установкою на підтримку (доброзичливість) виявилися більш пов'язаними з розвитком синдрому «згоряння».
Існує також думка, що люди з певними рисами особистості (неспокійні, чутливі, емпатічние, схильні до інтроверсії, що мають гуманістичну життєву установку, схильні ототожнюватися з іншими) більше схильні до цього синдрому.
Х. Фрейденбергер характеризує схильних синдрому «згоряння», як співчуваючих, гуманних, м'яких, захоплюються, ідеалістів, орієнтованих на допомогу іншим, і одночасно нестійких, інтравертним, одержимих нав'язливою ідеєю (фанатичних), полум'яних і легко солідаризуються людей 20.
Є. Махер ж відносить до цієї категорії людей з низьким рівнем емпатії і схильних до авторитаризму.
Існують різні думки щодо впливу особистісних характеристик, але незаперечний той факт, що особистісні якості соціальних працівників відіграють важливу роль у протистоянні синдрому «вигорання».
Самі симптоми синдрому «згоряння» також навряд чи відрізняються строгою специфічністю і можуть варіювати від легких поведінкових реакцій (дратівливість, втомлюваність до кінця робочого дня і т.п.) до психосоматичних, невротичних і, ймовірно, навіть психотичних розладів.
Психологи стверджують, що до «емоційного згоряння» швидше за все приводить позиція професіонала, які вірять і йдуть чотирьом міфам:
Мені не можна помилятися.
Я повинен бути стриманим.
Я не маю права бути упередженим.
Я зобов'язаний бути у всьому прикладом для наслідування 21.
Є ряд станів людини, які різко зменшують його мотиваційний потенціал. Так, при монотонності життя, психічному пересичення, стомленні зникає бажання виконувати роботу; до якої спочатку був позитивний мотив. Але особливо сильно і довго впливає на зниження мотиваційного потенціалу стан депресії, що виникає у здорових людей. Відчуття тривоги і депресії є також симптомом «емоційного вигорання». Депресія (від лат. Depressio - придушення) - це афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригніченістю, тугою, відчаєм) через неприємні, важких подій в житті людини або його близьких. Виникає відчуття безпорадності перед обличчям життєвих труднощів, невпевненості у своїх можливостях, які поєднуються з почуттям безперспективності. Сила потреб, потягів різко знижується, призводить до пасивного поведінки, безініціативності.
У той же час при стомленні, тривозі у здорових людей можуть виникати нав'язливі стани (мимоволі, раптово з'являються у свідомості тяжкі думки, подання або спонукання до дії), при яких мотиваційний потенціал різко збільшується. Великий вплив на зниження мотиваційного потенціалу надає «професійне вигорання».
Екстремальні ситуації часто супроводжуються стресом, коли у працівника правоохоронних органів виникає гострий внутрішній конфлікт між жорсткими вимогами, які накладає на нього відповідальність, і об'єктивна неможливість виконати їх. Стрес як стан психічної напруженості, викликане труднощами, небезпеками, в цілому мобілізує людини на їх подолання. Однак якщо стрес перевищує критичний рівень, то він перетворюється на дистрес, що знижує результати праці, що підриває здоров'я людини. Розрізняють стреси професійні, особистісні, стреси відповідальності і т.д. 22
До професійних стресів можна віднести:
32. входження в нову професійне середовище;
33. ситуацію нововведень та конфліктів у цій сфері;
34. ситуації зміни вимог до професії, внутрішніх криз;
35. ситуації, пов'язані з професійним зростанням, з кар'єрою і ін
Так, ситуація нововведень і конфліктів у професійній сфері може сприяти формуванню у людини таких стресових проявів, як (безпорадність, схильність конфліктів, емоційна напруженість, зниження працездатності, рівня самокритичності).
Ефекти, що виникають під впливом стресу схожі з ефектами «вигорання». Абрумова виділяє такі реакції на стрес, які схожі з ефектами «вигорання» 23. Їх можна поділити на п'ять типів:
1. Реакція емоційного дисбалансу характеризується виразним превалюванням негативною гами емоцій. Загальний фон настрою знижений. Людина відчуває почуття дискомфорту тій чи іншій мірі вираженості. Крім широкого діапазону негативно забарвлених емоцій, реакція емоційного дисбалансу характеризується скороченням кола.
2. Песимістична ситуаційна реакція виражена в першу чергу зміною світовідчуття, встановленням похмурої забарвлення світогляду, суджень та оцінок, видозміною і переструктурування системи цінностей. Світ сприймається людиною в самих «чорних» тонах. Таке сприйняття викликає стійке зниження рівня оптимізму, що, зрозуміло, перегороджує шлях до продуктивної планування діяльності в майбутньому. Реальне планування поступається місцем похмурим прогнозам. Така скутість власної волі, нібито наступає неконтрольованість змінюваних подій або умов викликають вторинне зниження самооцінки, відчуття меншовартості і маловажливим власних можливостей.
3.Сітуаціонная реакція демобілізації відрізняється найбільш різкими змінами у сфері контактів: відмовою від звичних контактів або, щонайменше, значним їх обмеженням, що викликає стійкі, тривалі й болісні переживання самотності, безпорадності, безнадійності.
4. Ситуаційна реакція опозиції характеризується підвищується ступінь агресивності, зростаючої різкістю негативних оцінок оточуючих і їх діяльності.
5. Ситуаційна реакція дезорганізації містить в основі своїй тривожний компонент. Внаслідок цього тут спостерігаються в найбільш вираженому вигляді соматовегетативних прояви (гіпертонічні та судинно-вегетативні кризи, порушення сну) 24.
Але, незважаючи на схожість ефектів вигоряння, і професійних стресів, не слід ототожнювати їх. Синдром емоційного скоріше є не різновидом стресу, а наслідком впливу комплексу стресових факторів.
Постійний вплив руйнуючих чинників призводять до стійких змін особистості. Але негативні переживання закріплюються відповідні форми реагування, і епізодичні прояви негативних емоцій трансформуються в стійкі риси: інтровертність, замкнутість, агресивність, високу особистісну тривожність, депресивність, агресивність, звуження кола значимих мотивів
Одним з показників синдрому емоційного вигорання в професійній діяльності є стану психічної напруженості, викликані конфліктами, труднощами у вирішенні складних соціальних проблем, що приводять до відчуттів дискомфорту, тривоги, фрустрації, песимістичні настрої 25. Існують різні наукові підходи до визначення сутності та видів психічної напруженості. Деякі вчені розрізняють два види таких станів: напруга, що викликає позитивний, мобілізуючий ефект і напруженість, яка характеризується зниженням стійкості психічних і рухових функцій аж до дезінтеграції особистості. Інші проводять відмінність між емоційною напругою як нормальним станом і емоційною напруженістю як предпаталогіческім станом.
Дослідники спробували також сформулювати уявлення про те, які особливості людей сприяють розвитку професійного «вигорання». На думку американських дослідників, розвиток «вигорання» більш імовірно у людей з меншим ступенем зрілості та самодостатності, більш імпульсивних і нетерплячих, що не мають сім'ї, але які потребують тих, хто міг би їх підтримувати або схвалювати, мають цілі і домагання, які не цілком узгоджуються з реальністю. До цього також додається вказівку на те, що з віком імовірність розвитку вигоряння зменшується, тобто йому більш схильні початківці працівники, люди більш молодого віку. Однак більшість дослідників вважають, що вік, стать, стаж роботи та інші соціально-демографічні характеристики не пов'язані прямо з професійним вигоранням. Більше значення має індивідуальний тип реагування на стресогенні ситуації 26.
Фахівці в області вигоряння сходяться на тому, що розвиток «вигорання» не обмежується професійною сферою і його наслідки починають відчутно проявлятися в особистому житті людини, його взаємодії з іншими людьми, в інших ситуаціях його буття. Хворобливе розчарування в роботі як способі набуття сенсу забарвлює всю життєву ситуацію.
Бойко В.В. розглядає «вигорання» як вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії, придбаний стереотип емоційного, частіше за все професійної поведінки. «Вигорання почасти функціональний стереотип, оскільки дозволяє людині дозувати і економно витрачати енергетичні ресурси. У той же час, можуть виникати його дисфункціональні слідства, коли «вигорання» негативно позначається на виконанні професійної діяльності 27.
Бойко В.В. описує різні симптоми «вигорання» 28:
Симптом «емоційного дефіциту». До професіоналові приходить відчуття, що емоційно він вже не може допомагати суб'єктам своєї діяльності. Не в змозі увійти в їхнє становище, брати участь і співпереживати, відгукуватися на ситуації, які повинні чіпати, спонукати, посилювати інтелектуальну, вольову і моральну віддачу. Про те, що це не що інше, як емоційне вигорання, каже його ще недавній досвід: якийсь час тому таких відчуттів не було, і особистість переживає їх появу. Поступово симптом посилюється і набуває більш ускладнену форму, все рідше проявляються позитивні емоції і все частіше негативні. Різкість, грубість, дратівливість, образи, капризи - доповнюють симптом «емоційного дефіциту»
Симптом «емоційної відстороненості». Особистість майже повністю виключає емоції зі сфери професійної діяльності. Її майже ніщо не хвилює, майже ніщо не викликає емоційного відгуку - ні позитивні обставини, ні негативні. Причому це не вихідний дефект емоційної сфери, не ознака ригідності, а придбана за роки обслуговування людей емоційна захист. Людина поступово навчається працювати як робот, як бездушний автомат. В інших сферах він живе повнокровними емоціями. Реагування без почуттів та емоцій найбільш яскравий симптом вигоряння. Він свідчить про професійної деформації особистості і завдає шкоди суб'єкту спілкування. Партнер зазвичай переживає виявлену до нього байдужість і може бути глибоко травмована.
Симптом «особистісної відстороненості, або деперсоналізації». Виявляється в широкому діапазоні напрямів думки та вчинків професіонала в процесі спілкування. Перш за все, наголошується повна або часткова втрата інтересу до людини - суб'єкту професійного дії. Він сприймається як неживий предмет, як об'єкт для маніпуляцій - з ним доводиться щось робити. Об'єкт обтяжує своїми проблемами, потребами, неприємно його присутність, сам факт його існування. Метастази «вигорання» проникають в установки, принципи і систему цінностей особистості. Виникає деперсоналізований захисний емоційно-вольової антигуманістичним настрій. Особистість стверджує, що робота з людьми не цікава, не доставляє задоволення, не представляє соціальної цінності. У найбільш важких формах «вигорання» особистість завзято захищає свою антигуманістичним філософію «ненавиджу», «зневажаю», «взяти б автомат і всіх». У таких випадках «вигорання» змикається з психопатологічними проявами особистості, з неврозоподібними або психопатичними станами. Таким особистостям протипоказана правоохоронна професійна діяльність.
Симптом «психосоматичних та психовегетативних порушень». Як випливає з назви, симптом проявляється на рівні фізичного та психічного самопочуття. Зазвичай він утворюється з умовно-рефлекторної зв'язку негативного властивості. Багато чого з того, що стосується суб'єктів професійної діяльності, провокує відхилення в соматичних або психічних станах. Часом навіть думка про таких суб'єктів або контакт з ними викликає поганий настрій, безсоння, почуття страху, неприємні відчуття в області серця, судинні реакції, загострення хронічних захворювань. Перехід реакцій з рівня емоцій на рівень психосоматики свідчить про те, що емоційна захист - «вигорання» - самостійно вже не справляються з навантаженнями, і енергія емоцій перерозподіляється між іншими підсистемами індивіда. Таким способом організм рятує себе від руйнівної потужності емоційної енергії 29.
Аналіз теоретичних підходів до вивчення феномену «емоційного вигорання», дозволяє зробити наступні висновки
По суті, походження «вигорання», мабуть, неможливо однозначно пов'язати з тими або іншими особистісними або ситуаційними чинниками, швидше воно є результатом складної взаємодії особистісних особливостей людини, ситуації його міжособистісних відносин і його професійної та робочої ситуації, в якій він знаходиться.
На думку дослідників, порушення можуть зачіпати різні грані трудового процесу - професійну діяльність, особистість професіонала, професійне спілкування. Ці порушення зазвичай полягають в тому, що у людини розвивається «емоційний«вигорання»- симптомокомплекс, який включає в себе набір негативних показників, під впливом яких руйнується особистість фахівця, він не може використовувати наявні в нього особисті можливості і засоби у зв'язку зі станом психічної втоми або втрачає свої трудові вміння і навички. У результаті відбуваються порушення і деформації професійної діяльності, знижується результативність праці в цілому. У зв'язку з цим профілактиці та забезпечення психогігієни працівників правоохоронної системи необхідно приділяти особливу увагу і сприяти створенню системи психологічної допомоги.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 98 | Нарушение авторских прав