Малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 КК).

У ч. 2 ст. 11 КК передбачено положення, згідно з яким, за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані мало­значні діяння, у яких: формально містяться ознаки діяння, передбаче­ного КК, тобто формальна ознака злочину наявна; нема матеріальної ознаки злочину, тобто діяння або зовсім не містить суспільної небез­пеки, або вона є неістотною.

У зв'язку з тим, що чинний КК декриміналізував низку діянь із 1 вересня 2001 р., вони не можуть розглядатись як малозначні, тому що відсутня кримінально-правова заборона їх. Малозначність діяння у зв'язку з відсутністю суспільної небезпеки не містить складу злочину, та може містити склад іншого правопорушення, наприклад, адміні­стративного чи дисциплінарного. У такому разі до особи, яка його вчи­нила, можуть застосовуватися заходи адміністративного чи дисциплі­нарного впливу, що не є кримінальним покаранням.

У частині 2 статті 11 КК України розвивається і конкрети­зується матеріальне визначення злочину, встановлюється, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча і містить формально ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству, державі.

У цій нормі підкреслюється єдність і зв'язок суспільної небез­печності і протиправності як ознак злочину. Вказуючи на відсу­тність суспільної і небезпечності малозначних діянь, законода­вець має на увазі, як це випливає із співвідношення ч. 1 і ч. 2 ст. 11 7 КК, той ступінь суспільної небезпеки, який необхідний для визнання злочином вчиненого винним діяння. Саме про та­ку суспільну небезпеку йдеться в ч. 1 ст. 7 КК.

Таке розуміння ч. 2 ст. 11 КК дозволяє вважати, що вона передбачає два варіанти:

1) діяння винного певною мірою сус­пільно небезпечне і тому може бути визнано адміністративним чи іншим правопорушенням або дисциплінарним проступком;

2) діяння винного позбавлено суспільної небезпеки взагалі і тому є не правопорушенням, а аморальним проступком, що не зачіпає норми права.

Застосування ч. 2 ст. 11 КК України за таких умов:

1. дія або бездіяльність формально, як говорить закон, тобто з зовнішньої сторони містить ознаки діяння, передбаче­ного будь-якою статтею Особливої частини кримінального ко­дексу;

2. вчинена дія або бездіяльність є малозначною, тобто вона або зовсім не заподіяла і не могла заподіяти шкоди, або ж заподіяла незначну шкоду об'єктові посягання.

Малозначним, діянням, наприклад, визнається придбання і зберігання особою декількох бойових патронів по пістолета Макарова, хоча ст. 263 КК формально передбачає відповідальність за такий злочин як незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.

Малозначними визнаються і ті діяння, які не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди інтересам,що охороняють­ся правом. Наприклад, Л. звинувачувався у самоуправстві (ст. 356 КК) у зв'язку з тим, що після роботи він самовільно взяв закріплений за ним вантажний автомобіль та поїхав на ньому до лікарні, де лікувалась його дружина. Через кілька годин автомобіль було повернуто. Дії Л. за своїм характером малозначні, вони не заподіяли автогосподарству істотної шкоди, в зв'язку з чим справу було припинено за відсутністю складу злочину.

Вирішуючи питання про ступінь суспільної небезпечнос­ті вчиненого винним діяння, не можна залишати поза увагою його небезпечність у конкретних умовах. Паління в залі для глядачів театру – діяння малозначне; паління ж на вибухово-небезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах є злочин, він може спричинити вибух або пожежу (ст. 273 КК).

Визнаючи діяння малозначним, потрібновраховувати не тільки фактично заподіяну ним шкоду, але й те, на що воно бу­ло направлено, до яких втрат могло призвести.

Частина 2 статті 11 КК установлює, що при малозначності дії або бездіяльності, діяння не є злочином. Таким чином, виключається злочинність, а не лише караність діяння. Тому у випадку застосування ч. 2 ст. 11 КК досудового розгляду справа припиняється на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю вдіянні складу злочину. Якщо ж до ви­сновку про застосування ч. 2 ст. 11 КК суд дійде в стадії судо­вого розгляду, то він має винести виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину (ч. 2 ст. 6 КПК України).

Дія або бездіяльність, яка на підставі ч. 2 ст. 11 КК ви­знається малозначною і тому не є злочином, може бути адмі­ністративним чи дисциплінарним проступком. В таких випадках ці діяння тягнуть за собою адміністративну або дисциплінарнувідпові­дальність.

В судово-слідчій практиці виникають іноді проблеми при визначенні малозначності діяння.

Так є спірною постанова суду про відмову у порушенні кримінальної справи, за заявою гр. Ч. про заподіяння тілесних ушкоджень громадянином С., за малозначністю вчиненого. За матеріалами справи встановлено, що С. штовхав Ч., хапав за руки і давив руки. За актом судово-медичного дослідження гр. Ч. були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я. Суд, враховуючи що між Ч. і С. виникли непорозуміння щодо спадщини і вчинені дії С. не є суспільно небезпечними відмовив у порушенні кримінальної справи за малозначністю вчиненого.

В іншій ситуації суд правильно визначив малозначність діяння. Так, за вироком суду, з урахуванням змін, внесених касаційною інстанцією, С. визнано винною і засуджено за те, що вона, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства закритого типу „Київська торговельна компанія” (далі - АТЗТ) та будучи службовою собою, використала своє службове становище всупереч інтересам служби – з особистої заінтересованості за відсутності генерального директора АТЗТ протягом 29 червня - 22 липня 2009 р. підробила його підписи у 38 платіжних дорученнях і направила останні до Залізничного відділення „Укрсоцбанку” в м. Києві, який здійснив за ними перерахування відповідних коштів.

Як вбачається зі справи, внаслідок підроблення С. підпису керівника у платіжних документах матеріальної або іншої шкоди інтересам АТЗТ чи інших підприємств, установ або окремим громадянам спричинено не було і не могло бути спричинено, оскільки за платіжними дорученнями було здійснено платежі, які були обов'язковими для підприємства і випливали з договірних правовідносин та законів. Жодних обставин, обтяжуючих відповідальність С., у справі не встановлено, а посилання суду на наявність особистої її заінтересованості не конкретизовано. Характеризується С. виключно позитивно, має на утриманні батька похилого віку – інваліда III групи, учасника Великої Вітчизняної війни. Трудовий колектив просив про передачу С. на поруки. Виходячи з наведеного слід визнати, що хоча дії С. формально і містять ознаки діяння, передбаченого ч.1 ст.366 КК 2001 р., але через малозначність не являють суспільної небезпеки, а тому відповідно до ч. 2 ст. не є злочинними. Верховний Суд України клопотання С. та подання суддів задовольнив, вирок Залізничного районного суду м. Києва від 26 жовтня 2009р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 3 грудня 2009 р. щодо С. в частині її засудження за ч. 1 ст. 366 КК скасував, а справу закрив на підставі п. 2 ст. 6 КПК – за відсутністю в діях складу злочину.

В той же час вважається неточним вжитий законодавцем в ч.2 ст.11 КК термін „істотна шкода”, так як цей термін вживається в окремих кримінально-правових нормах Особливої частини КК, що призводе до колізії між нормами. Так, якщо розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації не заподіяло істотну шкоду дії винної особи слід кваліфікувати за ч.1 ст.361 КК, якщо була загроза завдання істотної шкоди – за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.361 КК, а якщо істотна шкода завдана – за ч.2 ст.361 КК. Виходячи з цього, дії передбачені ч.1 ст.361 КК можуть визнаватися малозначними, згідно ч.2. ст.11 КК не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Головним моментом, який може розкрити зміст малозначності діяння, є з’ясування його ознак, тобто як ознак самого малозначного діяння, так і ознак його складу.

Поняття “склад злочину” можна віднести тільки до поняття “злочину”, бо не може бути “складу” малозначного діяння. Склад злочину – це сукупність усіх об’єктивних та суб’єктивних ознак (елементів), які, відповідно кримінальному закону України, визначають конкретне суспільно-небезпечне діяння як злочин.

Таким чином, малозначне діяння повинно формально містити ознаки складу злочину, але коли вони встановлюються і ми робимо висновок про малозначність діяння, цей склад “скасовується”, бо малозначне діяння не може мати складу злочину, а склад злочину, в свою чергу, не може бути наділений ознаками малозначності.

Малозначне діяння може мати лише формальний склад, який міститься в сукупності об’єктивних та суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як малозначне.

Об’єкт злочину в значній мірі характеризує соціально-політичний зміст злочину, ступінь його суспільної небезпеки, тому сам по собі об’єкт посягання малозначним бути не може. Об’єкт малозначного діяння визначається не малозначністю, а порівняльною цінністю, яка і враховується при застосуванні ч. 2 ст. 11 КК.

При визначенні малозначного діяння, головним чином, оцінюється шкода, що заподіяна об’єкту, але у випадках, коли предмету діяння також заподіяна шкода в вигляді пошкодження або знищення, до уваги також приймаються кількісні та якісні властивості предмета.

Враховуючи те, що об’єкт злочину – це суспільні відносини, можна зробити висновок, що там, де немає посягання на суспільні відносини або таке посягання носить малозначний характер, в результаті чого суспільним відносинам не завдається шкода, немає злочину. Розрізнення злочину і не злочину – дуже важлива мета, бо від її правильного чи неправильного вирішення залежить, перш за все, доля людини, її права та законні інтереси, а також рівень та стан законності в суспільстві.

Діяння може визнаватися малозначним не лише за властивостями об’єкту, а й за характером способу дії або бездіяльності.

Основною ознакою, що відрізняє кримінально-правову дію або бездіяльність, яка не носить протиправного характеру, є суспільна небезпечність.

Суспільна небезпечність, як ознака кримінально-правового діяння, значить, що дія або бездіяльність завдає або може завдати значну шкоду суспільним відносинам, тому відсутність суспільної небезпечності дії або бездіяльності або її мізерний характер може призвести лише до настання незначної шкоди, яка заподіюється не будь-якими діями, а тільки тими, характер яких визначає властивість самого об’єкту.

Спосіб дії – це певний порядок, метод, послідовність рухів, що застосовує особа. Спосіб – об’єктивна характеристика дії, що не залежить від того, з якою формою вини вона вчинена. Від способу дії залежить характер і тяжкість наслідків, тому він надає дії або бездіяльності якісну визначеність. Це значить, що якщо спосіб дії за змістом не являє великої суспільної небезпеки або, взагалі, є мізерним, може носити незначний характер, та в сукупності з іншими ознаками діяння може бути визначене як малозначне.

Малозначність діяння та відсутність шкідливих наслідків – ознаки, нерозривно пов’язані між собою. Без малозначності не можуть бути відсутні шкідливі наслідки, а при наявності тяжких наслідків не можна говорити про малозначність діяння.

Під злочинними наслідками треба розуміти передбачені кримінальним законом зміни, які мають місце під впливом дії або бездіяльності. Такі наслідки можуть носити матеріальний або нематеріальний характер, де до нематеріальних відносяться: моральні, фізичні та політичні наслідки.

Значність матеріальних наслідків визначається в грошовому еквіваленті за діючим законодавством, а нематеріальних – в кожному конкретному випадку, залежно від багатьох факторів, які можуть виражатися, наприклад, в ступені та тяжкості заподіяних тілесних пошкоджень, в визначенні розміру моральної шкоди, в наслідках тієї чи іншої злочинної діяльності службових осіб тощо.

Суб’єктивна сторона злочину характеризує психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. Тому, в будь-якому випадку, при аналізі об’єктивних ознак діяння, які мають вирішальне значення при малозначності діяння, треба враховувати і особливості суб’єктивної сторони.

Малозначне діяння може бути таким лише тоді, коли і за умислом особа бажала вчинити незначні дії, які тягнуть малозначні наслідки. Якщо умисел та характер дій не збігаються, не можна говорити про малозначність діяння.

Дата добавления: 2015-07-11