Читайте также:
|
1. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
2. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
3. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
4. Положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.
Юридичні ознаки договору: консенсуальний, взаємний та оплатний. Хоча у законодавстві немає прямої вказівки на те, що договір банківського рахунка є публічним. Однак, відповідно до ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Сторонами договору виступає банк та клієнт. Правила про договір банківського рахунку застосовується і до інших небанківський фінансово-кредитних установ, які мають право на ведення рахунків фізичних та юридичних осіб.
Укладення договору. Укладення договору банківського рахунка опосередковується відкриттям рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ч.1 ст.1067 ЦК України). Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, виходячи із Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті[11],. Основними видами рахунків у залежності від їх призначення є поточні та депозитні (вкладні) рахунки.
Форма договору – проста письмова.
Предметом договору банківського рахунка виступає надання послуг з приводу розрахунково-касового обслуговування, під яким розуміються послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов’язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами (ст. 1 Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”).
Зміст договору (тобто коло операцій, які можуть вчинятися за рахунком) зумовлюється режимом відповідного рахунка. Банківські операції з рахунком, які можуть вчинятися відповідно до закону, умов договору, банківських правил чи загальноприйнятих норм банківського обороту об’єднується поняттям операції за рахунком або розрахунковими банківськими операціями (ст. 1 Закону України „Про банки і банківську діяльність”). До операцій за рахунком можна віднести зарахування, видачу або перерахування грошових коштів, дії банку по здійсненню безготівкових розрахунків, вчинення поточних валютних операцій тощо.
Об’єм та види операцій, які банк може вчиняти за даним рахунком для клієнта залежить від виду рахунка, правовий режим якого визначатися законом, банківськими правилами чи банківськими звичаями ділового обороту.
Відповідно до ст. 1071 ЦК України за загальним правилом підставою для списання коштів з рахунка клієнта є його розпорядження. І тільки у передбачених законом випадках списання допускається на підставі рішення суду або у інших випадках, встановлених договором між банком та клієнтом.
Закон встановлює і строки, на протязі яких повинні бути виконані розпорядження володільця рахунка. Однак встановлення правила про зарахування грошових коштів на рахунок клієнта в день надходження до банку відповідного розрахункового документа не є імперативною нормою, адже договором сторони можуть передбачити і інший строк виконання розпоряджень володільця рахунка чи для нього. Інші строки можуть встановлюватися і законом (наприклад, ст. 8 Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”).
Відповідно до ч.3 ст.1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта, а також встановлювати обмеження прав клієнта на розпорядження клієнта грошовими коштами на власний розсуд. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунка допускається за рішенням суду у випадках, встановлених законом (накладення арешту чи вчинення запобіжного заходу тощо).
Банк має право користуватися грошовим коштами, які знаходять на рахунка клієнта, при цьому гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк несе обов’язок, а відповідно, клієнту кореспондоване право вимоги щодо нарахування процентів за користування коштами, що знаходять на рахунка. Розмір таких процентів встановлюється безпосередньо у договорі, а якщо цей розмір договором не встановлено, то застосовується застосовуваний банком розмір процентів, котрі виплачуються за договором банківського вкладу на вимогу.
Законом встановлено також підстави списання коштів з рахунка та черговість списання грошових коштів, особливо коли грошових коштів, які перебувають на рахунка клієнта недостатньо для виконання його доручень та вимог інших осіб, вказівки яких для банку є обов’язковими. Так, за загальним правилом банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно і межах залишку грошових коштів на рахунка клієнта, якщо інше не передбачено договором і клієнтом (ч.1 ст.1072 ЦК України).
Спеціальним положенням договору банківського рахунка слід визнати можливість кредитування рахунка (овердрафту), тобто здійснення банком платежу з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів. Договір банківського рахунка з умовою кредитування за своєю природою є змішаним, оскільки містить в собі положення про позику та кредит (§ 1, 2 глави 71 ЦК України).
Істотним обов’язком банку при договорі банківського рахунка, так і при договорі банківського вкладу, є збереження банківської таємниці, яка включає відповідно до ч. 1 ст. 1076 ЦК України відомості про банківський рахунок, операції за рахунком та відомості про клієнта. У разі неправомірного розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ч. 2 ст. 1076 ЦК України, ст. 60 Закону України „Про банки і банківську діяльність”).
Відповідальність сторін встановлена за невиконання чи неналежне виконання договору банківського рахунка (за порушення строків операцій за рахунком, безпідставне списання грошових коштів, невиконання розпоряджень клієнта) (ст. 1073 ЦК України). Законодавством також встановлено ряд штрафних санкцій щодо невиконання або неналежного виконання банком своїх зобов’язань за договором банківського рахунка (наприклад, ст. 32 Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”).
Банк у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок повинен повернути ці кошти, а також сплатити клієнту пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах.
Припинення договору. Договір банківського рахунка розкривається за заявою клієнта у будь-який час. Умови договору, які спрямовані на обмеження такого права клієнта є нікчемними. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про закриття рахунка, якщо інший, більш пізніший строк не встановлений у заяві про закриття рахунка. Поточний рахунок фізичної особи закривається на підставі його заяви або у разі смерті та в інших випадках, передбачених договором або чинним законодавством.
Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених ст. 1075 ЦК України. Також банк має право відмовитися від договору банківського рахунка та закрити його у разі не проведення операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд за відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунка (ст. 1077 ЦК України).
41. Зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
За зобов’язанням із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії спрямовані на рятування здоров’я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі.
Правове регулювання здійснюється Главою 80 ЦК України.
Законодавець розрізняє такі випадки виникнення зобов’язання:
1) із рятування здоров’я та життя фізичної особи;
2) із рятування майна фізичної або юридичної особи.
Підставами виникнення зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи є:
1) наявність реальної загрози для здоров’я та життя фізичної особи;
2) відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо іншої особи дії, тому лікарі, пожежники та інші особи не визнаються суб’єктами таких зобов’язань;
3) спрямованість дій на рятування здоров’я та життя фізичної особи;
4) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров’я та життя фізичної особи.
Відповідно до ст.1161 ЦК України, шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.
Підставами виникнення зобов’язання із рятування майна фізичної особи або юридичної особи (іншої особи) є:
1) наявність реальної загрози для майна іншої особи;
2) відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо майна іншої особи дії;
3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи;
4) майно повинно мати істотну цінність, яка визначається угодою сторін, актами законодавства, адміністративними актами тощо;
5) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи.
Законодавець розрізняє два види шкоди, завданої особі внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи без відповідних повноважень: а) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи; б) шкода, завдана майну фізичної особи.
Якщо шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, то вона відшкодовується державою в повному обсязі (ч.1 ст.1162 ЦК України)
А шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища (ч.2 ст.1162 ЦК України). При цьому, шкода відшкодовується: а) з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода; б) в межах вартості майна, яке рятувалося.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 112 | Нарушение авторских прав